Доля винаходів буває не менш складною і драматичною, аніж життєвий шлях їх талановитих творців. Уже кілька десятиліть протипухлинний препарат амітозин, як і ряд інших лікувальних та оздоровчих засобів, розроблених групою українських учених та фахівців на чолі з кандидатом медичних наук Анатолієм Потопальським, не може подолати шлях до хворих. Неймовірно, однак процедура отримання дозволу на впровадження у клінічну практику ліків, які могли б стати справжнім порятунком для багатьох людей з онкопатологіями та іншими тяжкими недугами, зокрема вірусного походження, імунодефіцитними станами, розтяглася на довгі роки. Тим часом тисячі і тисячі наших співвітчизників так і не дочекалися рятівних ліків…

Анатолій Іванович Потопальський працює в Інституті молекулярної біології і генетики Національної академії наук України, де завідує лабораторією модифікації структури біологічно активних речовин. У цьому широко відомому академічному інституті, очолюваному академіком Ганною Єльською, упродовж трьох десятиліть здійснюється фундаментальна розробка дуже перспективного для майбутнього людства напряму — молекулярно-генетичного оздоровлення людини і довкілля. Тільки простий перелік досягнень учених у цій царині науки може зайняти багато місця, отож наведу лише декілька прикладів. Так, в інституті створено цілий комплекс лікувальних засобів від тяжких хвороб (людей, тварин, птахів, бджіл, риб, а також рослин), які не мають аналогів у світовій практиці. На основі розробленої А.Потопальським технології безвекторної передачі спадкової інформації створено понад два десятки принципово нових, оригінальних видів, форм і сортів злаків, фруктових та овочевих рослин. Вони не хворіють, невибагливі, дають значно вищі, ніж звичайні сорти, врожаї на пісних, засолених ґрунтах, у засушливих умовах, та ще й покращують стан довкілля. У засобах масової інформації чимало розповідалося про науково-дослідну ділянку та оранжерею А.Потопальського, де можна побачити справжні дива, як, приміром, велетенський — чи то овоч, чи то фрукт — кавбуз (гібрид кавуна і гарбуза), що має високий вміст фруктози, каротину, багато інших поживних речовин та чудові смакові якості. Ще одне диво — дендропарк «Перемога», який розміщується на батьківщині Анатолія Івановича в селі Ходаки Коростенського району Житомирської області. Учений створив також комплекс лікувально-оздоровчих фіточаїв, що рекомендуються для профілактики новоутворень. Десять найменувань таких чаїв уже можна знайти в аптеках. Усе це заслуговує окремої розповіді, наразі ж ідеться про ліки, яких із нетерпінням чекають тяжкохворі, а їх недоступність обростає в народі домислами та легендами. Зрештою, підстав для цього вдосталь.

Відкриття даються людям одержимим. Ідея створення препарату проти раку не давала спокою Анатолію Потопальському ще з тих часів, коли працював фельдшером на селі. Яких тільки людських страждань не набачився!.. Навчаючись у медінституті захопився науковими пошуками. Ще в студентські роки молодому досліднику поталанило створити оригінальний протипухлинний препарат, результати клінічних досліджень якого згодом перевершили всі сподівання. Назвав його «амітозин» («а»— проти, «мітоз» — поділ клітин). Молодого вченого підтримали старші колеги, а згодом при Львівському медінституті було створено спеціальну лабораторію, в якій під керівництвом А.Потопальського стали працювати лікарі, фармацевти, хіміки, ботаніки та інженери, на місцевому фармпідприємстві налагодили виробництво препарату для клінічних досліджень.

У 1969 році «спосіб отримання сполук тіофосфаміду з алкалоїдами чистотілу великого» було запатентовано, однак у реєстрації препарату відмовили. Долю впровадження його в медицину вирішувала Москва, яка все не наважувалася на широке визнання винаходу. Як відомо, у ті часи розробка протиракових та противірусних препаратів відбувалася в умовах суворої секретності. Тим часом амітозин дедалі більше заявляв про свою високу ефективність і, що дуже важливо, нетоксичність. Після проведених вітчизняними онкологами клінічних досліджень препарат був рекомендований для лікування хворих.

Амітозин буквально поставив на ноги брата соратника Анатолія у дослідженнях Василя Новицького — Володимира, хворого на саркому. До речі, після цього чоловік прожив ще тридцять років. Згодом колеги попросили допомогти жінці, співробітниці однієї наукової установи, яка страждала на рак матки. Вона вже була прикута до ліжка — метастази охопили хребет. Після ін’єкцій амітозину жінка… з’явилася на роботі. Ще одним врятованим став редактор польського католицького видання, котрий невідомо як дізнався про винахід Потопальського. Правда, йому судилося зіграти негативну роль у подальшій долі амітозину, хоча діяв чоловік цілком із добрими намірами. Про своє одужання після лікування українським препаратом він повідомив у двох польських періодичних виданнях, більше того — ілюструючи текст фотознімками. Після цього посипалися пропозиції та запити з різних країн. Прибувши в Україну, поляк вирішив особисто переконати українського міністра в ефективності препарату, задля переконливості навіть виставив у міністерській приймальні свої статті та фотографії, однак порушника спокою радянського відомства охорони здоров’я м’яко, проте наполегливо виставили за поріг. Того ж дня у робочих кабінетах А.Потопальського і тих, хто з ним працював, провели обшук, вилучивши все, що містило бодай згадку про амітозин, декого попередили про «невідповідність», інші — звільнилися самі. У середині 70-х років інженер-електронник Василь Новицький, одружившись з австрійкою, емігрував до Відня. Там він створив приватний інститут раку, на власній фармакологічній фірмі налагодив виробництво препарату під назвою «Україн». Цікаво, що закордонний аналог амітозину, який, за висновком фахівців, менш ефективний, порівняно з вітчизняним оригінальним препаратом, був зареєстрований в Україні у дуже стислі терміни. Тим часом пропозицію автора амітозину А.Потопальського про одночасне затвердження обох варіантів препарату на основі алкалоїдів чистотілу колишнє керівництво Фармкомітету проігнорувало, незважаючи на те, що амітозин ще раніше пройшов клінічні випробування. Натомість призначили (без будь-якого фінансування) додаткові обмежені клінічні випробування амітозину, які було успішно проведено автором та Інститутом оздоровлення і відродження народів України на базі онкологічного інституту і спеціалізованих установ України у 1999 – 2001 рр. Препарат рекомендовано до широкого застосування в медицині.

Дозволений в Україні зарубіжний аналог оригінального вітчизняного препарату надзвичайно дорогий (10 — 15 тисяч доларів за один повний курс лікування, а їх має бути не менше трьох), тоді як амітозин значно ефективніший і дешевший. Він вивчений із застосуванням найсучасніших методів експериментальних та клінічних досліджень, і, на думку авторитетних учених, є всі підстави затвердити його як протипухлинний, імуномодулюючий і противірусний засіб. До найвідоміших розробок інституту належить також доступний широкому загалу противірусний, протипухлинний та імунорегулюючий засіб ізатізон, що успішно застосовується у ветеринарії.

Кілька років тому закордонні колеги висунули групу українських учених, які розробили амітозин — Анатолія Потопальського, Василя Новицького та львівського хіміка Марію Олієвську, на здобуття Нобелівської премії. Щоправда, тоді престижної міжнародної нагороди була удостоєна інша робота. Однак існує думка, що синтез амітозину — відкриття епохальне, і визнання розробки українських учених — питання часу. До речі, у жовтні минув 50-літній ювілей амітозину. Про це допитливі читачі можуть прочитати на сайті www.potopalsky.kiev.ua

М’яко кажучи, парадоксально: нині наш уряд витрачає величезні кошти на закупівлю чужоземних лікарських препаратів, зокрема противірусних, із сумнівною ефективністю, тоді як у нас є чимало власних випробуваних розробок, варто лише налагодити їх виробництво. То чого нам бракує?..