«Арешт Довженка», дубль другий. Національну кіностудію поставили на «лічильник»

Немає в країні конкурентоспроможного кіно, ну й нехай. Тепер не стане і центральної кіностудії? Від медійних зітхань щодо цього інтелігентну читацьку аудиторію, напевно, вже судомить. Але від факту не сховаєшся.

Рахунки Національної кіностудії імені Довженка сьогодні заарештовано (відповідно до судових постанов). Сякий-такий млявий виробничий процес може бути остаточно заморожено.

А напередодні наших веселих виборів «карту Довженка», можливо, ще розіграють у черговій політінтризі. Оскільки за судами частенько маячить не Феміда, а конкретні фізіономії з яскраво виражених політичних угруповань.

Будемо вважати, що ця тема — повернення на круги своя. Нещодавно деякі медіа вже дзвеніли карильйоном про зазіхання політбізнесу на сакральну територію довженківської студії. Усього лиш кілька років тому… Тоді горда «демократична влада» комусь дала по руках. Притихли.

Фото: Василь Артюшенко

Нині ж — оскільки влада взагалі незрозуміло «чия» (як у селі Малинівка з популярного фільму), — знов за рибу гроші. Та ще й які — дев’ять із половиною мільйонів (гривень). Така «ціна питання» на предмет землі, що належить студії Довженка. А на неї, як відомо, претендували імениті будівельники. І ці дев’ять із половиною (не тижнів, а мільйонів) спливли нещодавно як фантастична сума позову до кіностудії. Як-то кажуть, від нашого столу — вашому столу...

За «першим столом» засідає поважне підприємство — трест «Київміськбуд-1» імені Загороднього. І в нього є певні бізнес-підстави вимагати серйозну «неустойку». Адже обіцяли — свого часу — земельку студійну!

За «іншим столом» — довженківська кіношляхта. Студія, що переживає (десь кілька років) період відносної економічної стабільності, але, як і раніше, не вражає художніми результатами.

Тяганина ця, нагадаємо, розпочалася не за царя Панька, а на етапі спаду творчої активності Л.Кучми. Коли — невідомо на якій підставі — «Київміськбу-
ду-1» і було обіцяно частину студійної «плантації». І за дарунок такий вже добрі будівельники зголосилися передати певну кількість квартир для дисциплінованих кінопрацівників.

За цією сумнівною угодою, про що не втомлюються повторювати ветерани довженківського кіноруху, осяйно стоїть монументальна фігура колишнього директора М.Мащенка. Він давненько відійшов від керівних справ і живе собі поживає в чудовому новому пентхаусі в районі метро «Либідська».

Пропускаємо подробиці того, «як»… Як узагалі тоді вдалося вибити дозвіл на приватне будівництво (на національній території); як примудрились оминути суворий президентський указ про «Національні заклади культури»; як будували-будували і, нарешті, такого понабудовували... Що завали доведеться розгрібати ще довго.

— Якийсь час цей конфлікт замовчувався, оскільки розуміли, що Кучма не дозволить кривдити свого великого кінематографічного друга, — розповідає «ДТ» непримиренний борець з навколишньою кінонесправедливістю режисер О.Муратов. — А от після «помаранчевих» подій будівельний трест і звернувся в Господарський суд міста Києва з позовом до кіностудії — на суму 1 млн. 465 тис. 976 грн.

У цю суму будівельники включили «витрати» тресту: дії щодо організації і підготовки земельних ділянок для будівництва; розробку завдань на проектування; інші потреби.

Трест справді свого часу передав три однокімнатні квартири працівникам нашої студії в будинку на вулиці Васильківській, 18, загальною площею 148 кв. м. Але відтоді їхня вартість значно зросла!

Фото: Василь Артюшенко

Відмовившись від переказу давніх подій, багато бійців-студійців, як і раніше, переконані, що «ціна позивача» у кожнім разі дещо неадекватна. Оскільки, на їхню думку, підготовчі будівельні роботи на студії (зодчества заради), особливо і не проводилися, а вартість квартир (як розмінної монети в угоді) свідомо завищено; і взагалі: усе це лише викрутаси за рамками правового поля, оскільки очевидно суперечать постановам уряду.

— Ще 2005-го, подаючи свій позов і знаючи про надзвичайно скрутне становище нашої студії, представники цього тресту, за якими, як усім відомо, стояв високопоставлений регіонал, не стільки думали про повернення «втрачених грошей», скільки жадали нових територій під свої забудови, бо кризи не очікували, а будівельний бум тоді набирав обертів, — розповідають «ДТ» довженківці. — А тепер — криза... І, може, комусь потрібні 9 млн. на вибори за рахунок нашої студії? Дещо раніше вагоме слово з цього скандального приводу сказав Господарський суд Києва. У питанні тоді було виявлено правову чесність і принциповість. Багато позицій «будівельників» судді визнали неправомірними і документально не обгрунтованими. І в позові тресту відмовили. А студія помалу почала виходити зі стану економічної амнезії… Тепер — новий удар!

Таким ударом, на думку студійців, виявилося продовження «програми» — «Судові справи з...». Цього разу — з Вищим господарським судом України.

Ним було призупинено рішення Господарського суду міста Києва (на підставі постанови Київського апеляційного суду). Кінематографічний організм (велика Національна студія) — заблоковано. Рахунки — заарештовано. Студійці — купкуються (дивуються).

Мало того, що держава з різних причин не може гідно фінансувати українську кіногалузь, то ще й від приватних інвесторів нічого чекати — у конверті, чи що, надсилати кошти, якщо рахунки заарештовано? Отак і втілюється «в життя» нещодавній знаменитий законопроект регіонала Н.Шуфрича (щодо ренесансу вітчизняного кіно).— Ситуація на кіностудії справді важка, — повідомляє «ДТ» директор довженківців Ігор Ставчанський. — Втім, навіть незважаючи на ці вимушені проблеми, пов’язані спочатку з економічною кризою, ми не сиділи склавши руки і запускали деякі проекти, розробляли нові ідеї. Наприклад, триває процес відновлення шедевра нашого кіно — фільму «Камінний хрест» режисера Леоніда Осики. Розробляємо і дуже відповідальний для нас кінопроект — «У неділю рано зілля копала» за мотивами повісті Ольги Кобилянської. У запуску — екранізація популярної української п’єси «Дикий ангел» з Богданом Ступкою у головній ролі. Є інші задуми... Але, як бачите, все впирається у черговий судовий тупик! Очевидно ж, що кіностудія не може йти на саморозорення, коли розглядати таку величезну суму претензій! Та й у зв’язку з чим? Адже йдеться не про приватну студію, а про національну.

Я чудово розумію: є інтереси бізнесу. Але є і державні інтереси. Зокрема — і кінематограф.

Зі свого боку ми зробили все, що могли. Це листи в Кабмін — Юлії Тимошенко, листи опозиції — безпосередньо Віктору Януковичу. Якою буде реакція, на який результат очікувати? Сказати поки що не можу…

Безвихідь, у яку студія Довженка колись сама ж себе і загнала, перетворюється вже на мінне поле. Не знаєш, де вибухне і що від довженківського саду невдовзі залишиться. Особливо після виборів… Тож продовження «Судових справ з…» вочевидь, не за горами. Це, на жаль, не кінець (фільму).

ЗАМІСТЬ ДОВІДКИ. Тільки у 2009 році Міністерство культури і туризму України мало «закрити» довженківцям виконання робіт ще за минулий рік на суму — 2,5 млн. грн. Основна витратна стаття студії Довженка тільки на один місяць — приблизно 1, 5—2 млн. грн.