Генпродюсер «Інтеру» Ганна Безлюдна: «Будь-який результат «Великих українців» однаково б комусь не сподобався»

Нинішній скандал навколо «Великих українців» топ-менеджмент «Інтеру» намагався ніби не помічати. Рідкісні скупі бліцкоментарі. Чи взагалі відсутність оних. Після певних переговорів Ганна Безлюдна все ж погодилася поспілкуватися з «ДТ» на тему, яка відверто псує нервову систему... Відповіді генпродюсера, як мені здалося, досить емоційні.

— Ганно Віталіївно, навколо результатів проекту «Великі українці» багато суперечок. Збираються створити навіть тимчасову слідчу комісію в парламенті...

— Нехай створюють! Якщо парламенту нічим більше займатися. Та я б насамперед задумалася над іншим — над культурним рівнем тих людей, котрі вже переходять усі мислимі межі... «Хтось» «щось» «комусь» «десь» сказав — у кулуарах чи на банкеті, чи після ефіру — і, ви мене пробачте, хіба ці чутки можуть бути предметом для обговорення в парламенті?

Я вважаю, що цей скандал або ж дискусія (кому як більше подобається), ініційований навколо проекту «Великі українці», — чистої води провокація. Наполягаю на цьому. Причому провокація із суто політичним підтекстом.

— Про «провокації» та «підтекст», як ви кажете, буде окреме запитання... А зараз запитання більш узагальнююче: про користь і витрати проекту, який у суспільстві сприйнятий так неоднозначно?

— Кажучи про безсумнівну важливість цієї резонансної програми для країни, для суспільства, я впевнена: проект багато в чому виконав ту місію, яка на нього й була покладена. Величезна кількість людей, навіть ті, хто не брав участі в голосуванні, але при цьому дивився шоу (а його частка була високою протягом усіх етапів), замислилась: «А хто ми?». Це, на мій погляд, корисно для країни, яка здобула незалежність відносно недавно. Що таке сімнадцять років нашої незалежності? Це юнацький вік. І якщо ми говоримо про самоідентифікацію нації чи про те, що країна має знати своїх героїв, — то от же вони... Будь ласка, вивчайте їх, любіть, захоплюйтеся ними!

Ми реалізували телепроект, який хай у чомусь і суперечливий, але цікавий українській нації. І ефективність його в просвітньому ключі. Адже щоденна політична суєта взагалі не дає розуміння того, що відбувається. Більшість українців, на жаль, не пишаються своєю країною.

Тому ми і купували ліцензію, і працювали над програмою, яка виявилася не з легких. Ми свідомо поставили документальні фільми про Великих у прайм — 22.30, розуміючи, що вони не візьмуть високої частки. Та ми пішли на це, оскільки не могли принизити цей проект, відпрацювавши його формально, із погляду рейтингу. Важливіше ідеологія — розповідь про тих, хто був і залишиться гордістю України. Хоч би як би пафосно це зараз пролунало...

Що ще показала програма? Вона також діагностувала й нинішній стан нашого суспільства...

— І який, по-вашому, цей «діагноз»?

— Він очевидний — суспільство хворе. Якщо виникають отакі скандали навколо просвітнього проекту.

— Однак скандал виник не навколо проекту, а після оголошення результатів «волевиявлення», які, на думку вашого ж редактора, виявилися відверто сфальсифікованими.

— Візьмімо будь-якого великого з фінальної десятки... Фігура Тараса Шевченка — однозначна. Хто скаже щось проти нього? Леся Українка? Не викликає заперечень. Іван Франко чи Микола Амосов? Зрозуміло, і вони ніби «поза дискусією». Тепер візьмімо фігуру Степана Бандери — безсумнівно, це особлива сторінка в українській історії. Та хіба ви будете заперечувати, що саме ця особистість не викликає суперечок і розбіжностей? І якщо Шевченко чи Леся Українка — більшою мірою гуманітарна сфера, то Бандера — насамперед політична. Звідси — через політику — й таке вирування пристрастей. При цьому є певні факти. За кілька днів до результатів «Великих українців» на сайтах з’являється інформація: «Лідирують «несподівані». Це — 12 травня. А фінал — 16 травня. І є пряма мова шеф-редактора проекту: «Якби голосування завершилося сьогодні, то результати викликали б гостру дискусію...»

Це хто викликав би цю дискусію? Франко? Леся Українка? Шевченко? У тому й річ, що такий крок був заздалегідь прорахований з метою якось вплинути на фінальні результати. І які мої дії в цій ситуації? Я заявила відразу: «Змінюємо пароль! Бо це не що інше, як чистий злив даних і тиск на перебіг голосування!»

Так, тисячі людей, можливо, й не помітили цієї інформації. Однак для інших — тисяч — це, можливо, стало сигналом до дії? І хіба шеф-редактор проекту міг таке робити? Звичайно, ні. Це розголошення конфіденційної інформації. Тому доступ до результатів на фінальному етапі голосування був закритий для всіх. Оскільки я не впевнена, які б «коментарі» могли з’явитися в ЗМІ чи на сайтах 13, 14, 15 або навіть 16 травня? До того ж, уявіть, який це удар по іміджу... Навіть не каналу, а країни, якби через таке проект міг зірватися.

— Виходить, ви єдина людина, яка до the end знала «скільки» й «за кого»? В такому разі, звідки ж ці тисячі голосів протягом доби, що як снігова куля щасливо звалилися на голову мудрого князя?

— Це — масове голосування.

— Доти, виходить, за князя голосували не «масово», а лише в останній день фантастична електоральна активність?

— Ви можете самі проводити експерименти — стосовно того, як можна голосувати, якщо мені не вірите... Абсолютно реально купити сотні карток, десятки телефонів — й есемесити... А Ярослав Мудрий, до речі, в нашому рейтингу ніколи не опускався нижче четвертого місця — підтримка в нього завжди була стабільна.

— Отже, як особисто ви поясните політичний слід у цьому скандалі?

— Що ви називаєте «політичним слідом»?

— Сліди представників «Партії регіонів», які, за версією Кіпіані, й організували масові «вболівання» — волевиявлення за свого обранця — на зло Бандері!

— Якщо в деяких людей надто хвора уява, то я ніяк не можу на це вплинути. І ніяк не збираюся таке коментувати!

— У такому разі, хто запрошував до проекту «Великі українці» в ролі одного з авторів — «адвокатів» — Табачника Дмитра Володимировича? Безпосередньо ви? Кіпіані?

— Усі кандидатури щодо «адвокатів», тобто тих людей, які б відстоювали того чи іншого Великого українця, були запропоновані творчою групою програми. І список кандидатур був запропонований мені на затвердження. Шеф-редактор програми брав у цьому безпосередню участь. Безумовно, перелік затверджувала я. У самому проекті було задіяно багато спеціалістів — істориків, філологів, мистецтвознавців. Висувалися дуже різні кандидатури. Прізвище Табачника — підкреслю — не заперечувалося жодного разу. Зокрема й з боку Кіпіані. Як з’явився Табачник, так він і залишився. Ні в кого це заперечень не викликало. Ми шукали людей небайдужих до історії й до певних історичних діячів. Той самий Дмитро Корчинський — цікавий ведучий, хіба ні? Тарас Чорновіл — його розповідь дуже емоційна й особистісна. Звичайно, можна було б запросити «немедійних» ведучих, хоч і чудових спеціалістів у своїй сфері. Та є ж певні закони жанру, — передачу мають дивитися! І ім’я тут відіграє не останню роль. До того ж є певні нюанси самої ліцензії: обов’язково мають бути впізнавані люди, котрі самі хотіли б говорити про того чи іншого героя. Як, наприклад, Святослав Вакарчук, який небайдужий до Івана Франка. Чи Богдан Ступка, котрий по-хорошому одержимий Тарасом Шевченком.

— Поясніть, будь ласка, а як могло статися так зване вилучення тисяч голосів — під кінець передачі. Коли Лобановський і Сковорода (за твердженням екс-шеф-редактора) в результаті залишилися з набагато меншими показниками (мінус 3000 кожен), ніж мали за три дні до фіналу? Це що за фокус?

— Це неправда. Такого не було. Люди користуються неперевіреними даними або свідомо провокують ситуацію. Навіщо комусь на каналі таке робити? Яка мета? «Вилучити» по три тисячі голосів у того чи іншого героя — і що? Хіба це може вплинути на фінальний результат?

— Але ж ці дані не зі стелі?!

— Не знаю. Провокаційні заяви й недостовірну інформацію я не буду обговорювати. Якщо люди роблять собі на цьому дешевий піар — то тим більше не хочу лити воду на їхній млин. Ми спільно з провайдером «ВІА Телепорт» днями опублікуємо офіційні дані про перебіг голосування, щоб поставити крапку в цій справі, оскільки дальше обговорення неіснуючих речей принижує країну, людей, котрі дивилися програму, і телеканал, що реалізував проект. Будь-який результат, не сумніваюся, все одно комусь би не сподобався. Технічних помилок на проекті бути не могло. І жодного втручання каналу в процес голосування — також! Це питання нашої честі й репутації.

— Вам уже відома реакція представників Бі-бі-сі на український телескандал?

— Бі-бі-сі — серйозна компанія. І реагувати на такі провокації, тим більше з політичними мотивами і в чужій країні, — навряд чи їм цікаво. Реакція Бі-бі-сі на цей проект уже була. Реакція позитивна, оскільки проект справді масштабний і резонансний.

А «фальсифікації», про які дехто каже, не мають нічого спільного з результатами програми. Так, можливо, певна група уболівальників, скажемо так, і проявила велику активність та організованість — і підтримала так свого «кандидата». Прихильники іншого «великого» — виявилися менш активними... Але це ж не з примусу! Не силоміць же їх змушували посилати СМС? Стосовно кандидатури Степана Бандери теж спочатку було помітно цілеспрямовану й досить організовану активність — із одних і тих самих номерів. Тепер і це оскаржувати? Це право тих, хто голосував, це їхній вибір! Відомі факти, коли в Західній Україні стояли намети, в яких були мобільні телефони, — і там закликали голосувати тільки за Степана Бандеру. Безплатно. Коли люди запитували: «А можна за Шевченка?» — відповідь була: «Не можна!» Але й це не заборонено! Люди так організовувалися — і це не суперечило форматові проекту. Це ж не вибори народних депутатів.

Як на мене, просто соромно, що Шевченко не опинився у трійці лідерів. Але це моя особиста думка. Як я можу її нав’язати тим, хто голосував персонально, чи тим, хто організовувався в колективи вболівальників? І якби не було всіх цих провокаційних попередніх публікацій, хто знає — може, все пішло б в іншому напрямку.

Але я знаю одне: ці провокації реально нашкодили проекту. На мій погляд, «загальна мобілізація» навколо князя могла відбутися саме після необдуманих заяв співробітників проекту.

— Хтось із політиків зв’язувався особисто з вами щодо можливих результатів проекту?

— Ні. Такого не було.

— Ярослав Мудрий як «великий», за версією «Інтеру», — це що, справді підсвідоме прагнення народу нарешті знайти для країни світлу голову?

— Я не скажу нічого нового з приводу цього. Ярослав Мудрий — справді пошук образу, який міг би об’єднати... Оскільки все, що відбувається нині, тільки розшаровує суспільство. А це небезпечна тенденція для молодої країни. Так, можна багато говорити про наше минуле... Але воно справді в усіх різне. І його вже не змінити! А думати ж треба про майбутнє. Треба пишатися країною. І пам’ятати, що в історії цієї країни є місце і Бандері, й іншим... Тільки не треба з цього робити істерику! Просто треба бути терпимими. Україна — одна. Але в кожного своя. І що поганого в тому, що кожен любить «свою» Україну? Тільки б не було ворожнечі й агресії. А так, виходить, у дискусіях ми інколи реально доходимо до межі... Що ж, ми скоро почнемо робити одне одному генетичний аналіз? Аналіз крові? Визначати титульну націю? До чого дійдемо? І те, що я читаю в деяких ЗМІ про результати нашого проекту, мене просто жахає: Ярослав Мудрий, виявляється, ставленик «великого брата»! Не більше й не менше! Усе перетікає в політичне річище.

Вахтанг каже мені: «Ну вони ж могли протягом кожного дня проекту організовувати голоси за свого героя, а не в останні дні, тоді б цього не було помітно». — «Дозволь, хто це, «вони»?» Це ж як канал може впливати на таке? Звісно, якби ми хотіли щось таке зробити, думаєте, в нас не вийшло б так, щоб ніхто не підкопався? Я ж мала доступ до інформації з найпершого дня!

І ще один момент. Шеф-редактор проекту був на останньому прямому ефірі. І якби зайняв громадянську позицію — будь ласка, говори! Ми б навіть продовжили програму — хоч до другої години ночі! Дискутуй, усе відкрито! Я сама була на ефірі й могла прийти в студію, висловити свою точку зору. Але ні, він так не зробив. Отож мета інша? Незадовго до фіналу шеф-редактор проекту зробив ще один коментар, але вже київській газеті: «Проект спрямований на стимулювання громадської активності... Так було в усіх країнах світу, де реалізовувався цей формат. Це одна з умов формату Бі-бі-сі — не давати обмежень у голосуванні...» То про що ми сперечаємося?

— Російське ТБ, запускаючи аналогічний проект, запропонувало глядачам трохи іншу назву — «Ім’я Росії». Начебто без пафосу й риторики — без «великих».

— В українській мові все дуже вдало збіглося — не було сенсу шукати інше слово. Можна знайти різні аналоги — «Видатні українці», «Любимі українці», «Найкращі українці» — але вони не такі емоційні. І потім — є ж «Великі британці»!

— Аналогічний проект може з’явитися на каналі згодом?

— Що ви маєте на увазі?

— Мине, скажімо, років п’ять — десять, і думка народу про «великих» кардинально зміниться?

— Гадаю, що через 20 років його було б цікаво зробити. Або, може, років через 10?