Обережно: обійми відкриваються!

Чому щоразу, коли Росія йде нам на поступки, в мене виникає відчуття нашого програшу? Втім, це риторичне запитання стало «сыном ошибок трудных» і результатом дробу, де в чисельнику декларація державного інтересу, а в знаменнику — тіньові бізнес- та політичні домовленості численних можновладців обох країн.

Про необхідність внесення змін у газові контракти, підписані Олегом Дубиною і Олексієм Міллером під патронатом Юлії Тимошенко і Володимира Путіна в січні 2009 року, не говорив тільки ледачий. Однак на тлі демонстративного погіршення відносин між Києвом і Москвою, світового обговорення імовірності воєнного конфлікту між Росією та Україною, обміну персонами нон грата та загострення взаємної президентської ідіосинкразії стерти наші пальці з контракту здавалося неможливим. У Польщі після зустрічі з Юлією Тимошенко Володимир Путін заявив, що «Газпром» не має наміру стягувати з України штраф за недібраний, відповідно до контракту, газ. Між іншим, ідеться, за підрахунками Віктора Ющенка, про суму понад 5 млрд. дол. Чим викликаний атракціон небаченої щедрості з боку не першої, але й не другої особи російського олімпу? Як і не в останню чергу за рахунок чого Юлії Тимошенко вдалося домогтися оголошення штрафної амністії? Проте перш ніж розглядати версії політичного підгрунтя польських декларацій, погляньмо на офіційно начищений бік медалі. Щоб уявити її, «ДТ» звернулося до першого заступника НАК «Нафтогаз України» Ігоря Діденка.

Віце-глава одразу попередив: «...зустрічі керівництва НАК «Нафтогаз» з прем’єр-міністром із приводу досягнутих у Польщі домовленостей іще не було. Наскільки нам відомо, наші колеги в «Газпромі» також ще не отримали вичерпних інструкцій від прем’єра Росії». Ігор Діденко категорично відкинув версію, згідно з якою Київ розплатився за незастосування штрафних санкцій за недобір обсягів імпортного газу зниженням транзитної ставки на 2010 рік. «З наступного року ціна транзиту російського газу в Європу визначається формулою і становитиме 2,7—2,8 дол. за прокачування тисячі кубів по 100 км ГТС. Цього року, як відомо, «Газпром» сплачує за транзит 1,7 дол.».

Що ж до незастосування до України санкцій за недобір газу, обсяг якого — 40 млрд. кубів — визначено контрактом, підписаним І.Діденком та О.Міллером, то І.Діденко вважає, що НАК «Нафтогаз України» має у своєму розпорядженні достовірну поточну документацію, яка дозволяє відстояти перед «Газпромом» своє право не сплачувати штрафу за підсумками 2009 року. Можливо, відстояти перед «Газпромом» своє право НАК зможе. Наприклад, щомісячні рахунки, які виставляються НАКу самою компанією Міллера. А от уникнути складнощів, якщо російська податкова раптом висуне претензії самому «Газпрому», котрий не застосовує встановлених контрактом штрафних санкцій, завдаючи тим самим збитків держбюджету Росії, — навряд чи вдасться. Тому, за словами Ігоря Діденка, «наступного тижня до Москви вилетить делегація НАК «Нафтогаз» із пропозицією підписати доповнення до контракту, укладеного між двома компаніями в січні 2009 року. Згідно із контрактами, доповнення є невіддільною частиною документа. Досвід є: кілька доповнень ми вже підписали. Таким самим чином ми маємо намір формалізувати і закріпити домовленості, досягнуті між прем’єрами України і Росії. Суть доповнення: документально зафіксувати незастосування «Газпромом» штрафних санкцій».

За словами віце-глави НАКу, це не єдине доповнення до контракту, що його має намір ініціювати українська сторона. «З метою юридичного закріплення домовленостей Юлії Тимошенко і Володимира Путіна ми хочемо внести пропозицію про прийняття доповнення до контракту про погодження обсягів купованого НАК «Нафтогаз» у «Газпрому» газу на кожен конкретний рік. У Москві є розуміння необхідності цієї зміни, продиктованої світовою кризою». Цього року «Нафтогаз» закупить у «Газпрому» близько 32 млрд. кубів. Наступного, за словами Ігоря Діденка, Україна має намір запросити «33,75 млрд. кубометрів із тим, щоб мати можливість, у разі продовження кризи, використати 27 млрд.». Саме останнє число стало сумою сукупності заявок, які надійшли від державного і приватного секторів на 2010 рік. «Ці цифри красномовно демонструють силу удару кризи по нашій економіці: за нинішній і наступний рік ми можемо спожити майже стільки ж газу, скільки Україна використала у 2008-му», — каже І.Діденко.

«І третє доповнення. Ми маємо намір запропонувати російським колегам установити з нами відносини, які утвердилися між «Газпромом» і європейськими компаніями — транзитерами газу. Йдеться про визначення мінімального обсягу транзиту російського газу по території України шляхом підсумовування мінімальних обсягів поставок газу «Газпромом» у країни Європи. Сенс доповнення не у встановленні штрафних санкцій за недопрокачаний газ. (До речі, у цьому плані ситуація почала вирівнюватися — у серпні 2009-го через нашу ГТС «Газпром» прокачав газу в Європу більше, ніж у серпні 2008-го. І хочеться сподіватися, що ця тенденція збережеться до кінця року.)

Проте НАК зобов’язаний розрахувати свої транзитні потужності і свій бюджет, і для цього має бути відомий гарантований обсяг прокачування транзитного російського газу. Сподіваюся, переговори дадуть можливість підписати доповнення до контракту, яке фіксує цей підхід».

2009 року прийняли формулу визначення ціни газу. Однак Україні на один рік було надано 20-відсоткову знижку. Чи має намір НАК порушувати питання про отримання знижки на 2010 рік? «Надання знижки — це політичне питання. І ми його готові узгоджувати. Знижка може становити як нуль, так і вісім або 17 відсотків, але точно не більше 20-ти».

Мабуть, із цього місця — кілька доречних слів про другий бік медалі, прихованої від сторонніх очей. Не в останню чергу багато хто в Україні наполягав на формульному утворенні ціни газу та транзитного тарифу для того, щоб зробити відносини двох країн у газовій сфері більш прозорими й уникнути щорічної епопеї жебракування та жертвопринесення в ім’я низької ціни, яка задарма ніколи не діставалася. З одного боку, російська поступка щодо штрафів і можлива активізація переговорів із приводу позаконтрактної знижки на
2010 рік — це плюс для кризової економіки України. З іншого — це повернення в багаторічну формулу двосторонніх газових відносин «Плати або розплачуйся». Де «плати» означає гроші, а «розплачуйся» — національні інтереси.

Публічно Москва продемонструвала свою лояльність Юлії Тимошенко. Чи означає це, що її перемога на президентських виборах для Володимира Путіна є бажанішою? Є поінформовані експерти, котрі стверджують, що це так. Офіційна Москва тримає руку на пульсі суспільних настроїв України, і нібито цей пульс, заміряний соціологами та аналітиками, відстукав «морзянкою» в ставку перемогу Тимошенко. У Москві скоріше не стільки вірять у її зірку, скільки зневірилися в зірці Януковича. Бо його апатія; роз’єднаність усередині команди; значно менш активна, ніж у Тимошенко, робота штабів із формування комісій; фінансовий ресурс, який поступається прем’єрському, — змушують сумніватися в очевидності його неминучої перемоги. Проте, розуміючи, що економіка України — із казковими червоними вітрилами Кабміну і готовою до бунту на кораблі президентсько-нацбанківською командою — може внести негативні корективи у плани прем’єра, Москва не має наміру демонстративно відвертатися від Віктора Януковича. Саме тому сьогодні свій ресурс електорального впливу в Україні російська влада ділить відносно паритетно між двома лідерами президентського рейтингу — Януковичем, якого прикрасив митрополит Кіріл, і Тимошенко, назустріч якій пішов не «якийсь Міллер», а Путін. Російському Білому дому і Кремлю, за великим рахунком, байдуже, хто виконає обіцянку відмовитися від натовських устремлінь; зберегти Чорноморський флот у Криму після 2017 року; створити повноцінний консорціум на базі української ГТС; забезпечити заробіток на газових схемах, нехай і на західному кінці «труби», котрий проходить повз наші хитрі ПСГ; з увагою в Україні поставиться до інтересів не чужого російській владі бізнесу або візьметься за переробку урану з ТВЕЛом, а не «Вестін­гаузом».

Чи пообіцяли все це ймовірні претенденти на пост глави української дер­жави — не питання. Чи виконають всі узяті на себе зобов’язання — питання. Наприклад, для Віктора Федоровича головне, щоб російські олігархи «у лунки не лазили», а от його команді перетинатися з російськими капіталами, що мають в Україні привілейований статус, — зовсім не сподобається. Для Тимошенко ж не є предметом торгів наша ГТС. Юлія Володимирівна щиро вболіває за збереження контролю над «хребтом» української економіки. А те, що інші органи стануть донорськими, то XXI століття надворі, — чого переживати...

Факт видачі Москві авансів Юлією Тимошенко і Віктором Януковичем не підтверджений, та й не може бути підтверджений документально. Ні фігуранти, ні човники і контактери — такі як Сурков, Бабаков, Бойко чи Медведчук — афішувати процес не мають наміру. Однак ми можемо не бачити планет і зірок, але точно знаємо про їхнє існування за тим, як розташовані і поводяться інші небесні тіла.

З одного боку, факт непублічних діалогів, які ведуться між Москвою, Києвом і Донецьком, не дає російській владі радикалізуватися стосовно України. З іншого — переговори ведуться з українськими політиками, для яких переважна більшість із згаданих вище вимог не є дискомфортними. Хоча... Від невиконання обіцянок вони теж дискомфорту ніколи не відчували.