Час умивати руки. Скільки ще платники податків годуватимуть рекапіталізовані банки?

У зведенні зобов’язань України перед Міжнародним валютним фондом, обумовлених у Меморандумі про економічну і фінансову політику (МЕФП), існує і спеціальний перелік заходів, які стосуються оздоровлення фінансового сектора. Серед пріоритетів — вирішення питань проблемних банків і рекапіталізації — системних, а також розробка і введення в дію основних законодавчих актів, що стосуються фінансової сфери.

Також ми маємо до кінця 2010 року забезпечити повну капіталізацію фінансового сектора (структурний захід у МЕФП), що, судячи з тексту самого меморандуму, потребуватиме 40 млрд. грн. Майже половину (до 20 млрд. грн.), як сказано в умовах угоди і бюджетному законі, може до кінця року витратити уряд. Велике запитання тільки — навіщо? Тим часом термін, відведений на освоєння рекапіталізаційних мільярдів, до 31 грудня ц.р., невблаганно спливає. І шанси, що уряд встигне виконати умови МВФ, стають дедалі примарнішими. І слава богу…

І хочеться, і колеться

Привабливість рекапіталізаційних витрат для причетних до цього чиновників полягає в тому, що для їхнього покриття не потрібні реальні доходи — достатньо випустити держоблігації, обов’язкові до викупу Національним банком. Тобто здійснити, фактично, нічим не покриту, окрім доброго слова уряду, емісію.

На наступний рік умови підписаного з МВФ меморандуму вже не передбачають такої розкоші, і для збільшення капіталу держбанків доведеться шукати реальні грошики.

Втім, і зараз надворі вже не кінець 2008-го і навіть не 2009 рік. Гостра фаза кризи давно минула і за кордоном, і в Україні. Тому представники міжнародних фінансових організацій уже давно не такі поступливі і довірливі, як у розпал катаклізмів. І вимагають, щоб дії української влади на рекапіталізаційній ниві здійснювалися «відповідно до принципів прозорості і з найменшими витратами для держсектора».

Як умову нових вливань МФО висувають наявність плану виходу держави з рекапіталізованих банків із найменшими витратами. План, як записано в меморандумі, має бути підготовлений за участі визнаного на міжнародному рівні фінансового радника.

Такий радник, судячи з відсутності якихось офіційних оголошень з цього приводу, поки що не залучався. Максимум, на що спромоглася рада з рекапіталізації, — затвердити критерії його відбору. Тож і сам план навряд чи в найближчому досяжному для огляду майбутньому з’явиться. Як і стратегія розвитку придбаних державою проблемних установ, якої громадськість чекає майже півтора року.

Нагадаємо, що на внески у капітал врятованих невдах — «Родовід Банку», Укргазбанку та банку «Київ» — із скарбниці уже виділено майже 17 млрд. грн. (8,4 млрд. грн., 5 млрд. і 3,56 млрд. грн. відповідно). Поки що тільки ці гроші і допомагають підтримувати ці установи на плаву. Зафіксувавши величезні збитки, вищезгадані установи продовжують працювати або в «мінус», або із символічним прибутком. За даними інформованих джерел «ДТ», так званий кеш-флоу (різниця між реальними, а не нарахованими доходами і витратами) цих установ залишається від’ємним, становлячи як мінімум 11 млн. грн. на добу (2 млрд. грн. за півріччя).

Недивно, що вся трійка дружно просить нових уливань: на покриття тільки мінімальних їхніх потреб, судячи з уже озвучених цифр, потрібно ще як мінімум 12,5 млрд. грн. («Родовід» — 5,8 млрд. грн., Укргазбанк — 3,7 млрд., «Київ» — 3 млрд. грн.). Якщо ж мова піде про щось більше, ніж виконання нормативів Нацбанку, тобто про перетворення цих структур на «інвестиційні» банки або повнокровні спеціалізовані установи, напевно знадобляться значно більші ресурси.

Перспектива нової капіталізації навряд чи світить Ощадбанку або Укрексімбанку — у їхній капітал за останні два роки було зроблено більш ніж значні внески, а капіталізація зараз начебто не викликає серйозних побоювань. Теоретично, реципієнтом частини запланованих на рекапіталізацію мільярдів може стати і банк «Надра», доля якого стала одним із спеціальних предметів обговорення під час роботи нинішньої місії МВФ у Києві.

Нагадаємо, що основним з аналізованих зараз варіантів оздоровлення «Надр» є входження держави в їхній капітал на паритетних засадах з приватним інвестором — CentraGaz Holding AG, за яким, як відомо, стоїть Дмитро Фірташ. При цьому на частку кожної із сторін, судячи з озвученої інформації, припадало близько 5 млрд. грн. Проте до останнього часу запропонована схема дуже не подобалася іноземним донорам українського уряду, про що «ДТ» уже докладно писало (№20 від 29 травня 2010 року).

Здійснення повного аудиту «Надр» відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності до прийняття остаточного рішення щодо банку було одним із структурних маяків, зафіксованих меморандумом з МВФ. Буквально напередодні приїзду місії вимогу було виконано. Аудитори Ernst&Young підрахували, що для виконання базельського нормативу адекватності капіталу установі не вистачає 8,3 млрд. грн. Раніше аудиторська фірма «ПКФ Аудит-фінанси» визначила, що для дотримання банком нормативу адекватності регулятивного капіталу, установленого НБУ (на 2 процентні пункти жорсткіший за базельські вимоги), станом на 30 червня ц.р. було потрібно 9,5 млрд. грн.

На момент написання цієї статті подальша доля банку «Надра» залишалася невідомою. З одного боку, як зазначили деякі наші цинічні співрозмовники, не даремно ж пан Фірташ робив такі великі внески у перемогу нинішньої влади на виборах. Тож шанси «взяти своє», скориставшись казенним ресурсом, у нього досить високі. Тим більше що й результати аудиту, як зазначають багато авторитетних банкірів, підтверджують результативність роботи тимчасової адміністрації в «Надрах». Банк начебто справді має непогані шанси на видужання.

З іншого боку, українським перемовникам буде непросто подолати скепсис представників МФО стосовно доцільності паритетної рекапіталізації. Вони погано розуміють, чому держава має фінансувати порятунок банку в інтересах нехай навіть шанованої владою, але усе ж таки приватної особи.

«Опыт, сын ошибок трудных»

«Рекапіталізація позитивно вплинула на стабілізацію ситуації в банківському секторі України. При цьому вона фактично стала платою держави за подолання кризи. Тому зараз треба думати не про повернення вкладених коштів, а про те, щоб не збільшувати держвидатків на ці фінустанови і не накопичувати нових збитків. Повернути всі 17 млрд. або ще більше, якщо нові кошти введуть у ці банки, неможливо. Треба зупинити зростання цієї ціни.

Це проблема не вкладників — вони одержать свої гроші. Це проблема платників податків, які втрачатимуть гроші через уливання нового капіталу з бюджету», — заявив Маріус ВІСМАНТАС, координатор діяльності Світового банку у фінансовому і приватному секторі України, Білорусі і Молдови, під час круглого столу «Роль держави у фінансовому секторі: якою їй бути?»

За словами експерта, закон №1617-VI («Про внесення змін до деяких законів щодо особливостей здійснення заходів для фінансового оздоровлення банків») створив нові інструменти, які Нацбанк, а в майбутньому і Фонд гарантування вкладів повинні використовувати для вирішення питання проблемних банків.

Представляючи позицію Світового банку, пан Вісмантас наголосив, що підставою для входження уряду в капітал приватних банків у принципі може бути або необхідність стабілізації фінансової системи, або поновлення кредитування економіки, або системний вплив неплатоспроможності окремих банків. «Якщо говоримо про сьогодення, ми не бачимо жодної з цих підстав для входження уряду в будь-який інший банк. Це стосується і банку «Надра», і будь-якого іншого банку, що відчуває певні проблеми, включаючи рекапіталізовані банки. Ми вважаємо, головне на сьогодні для уряду, — встановити стратегію виходу з банків», — заявив він.

Розвиваючи тези свого колеги, старший фінансовий спеціаліст представництва Світового банку в Україні, Білорусі і Молдові Анжела ПРИГОЖИНА підкреслила, що, попри неоднозначний поточний стан рекапіталізованих фінустанов, тактично входження держави в капітал цих банків у розпал кризи було виправдане: паніку населення зупинили, подальшому відпливу вкладів запобігли. Крім того, необхідно враховувати і той факт, що цей процес запускався після того, коли два інші варіанти протидії кризовим явищам у банківському секторі — мораторій на дострокове зняття коштів з депозитів і масштабне довгострокове рефінансування банків (який А.Пригожина назвала «прихованою рекапіталізацією») — виявилися неефективними.

«Рекапіталізація, при тодішньому законодавчому полі і нормативній базі, була єдиним можливим кроком. Ліквідація і психологічно, і технічно була неможлива. Держава за досить малих витрат стабілізувала ситуацію. Треба віддати належне мудрості уряду: Україна не скористалася таким інструментом, як стовідсоткова гарантія вкладів, як інші країни, оскільки бюджетні ризики і, відповідно, відповідальність перед наступними поколіннями були б набагато більшими, ніж ті суми, які ми озвучили (з рекапіталізації)», — заявила пані Пригожина.

Схожої точки зору дотримувалися більшість експертів, які зібралися за круглим столом. Проте знайшлися й активні критики. Зокрема, екс-голова Держфінпослуг Віктор СУСЛОВ, на думку якого, рішення про рекапіталізацію було помилковим у принципі: «Рішення приймалися зовсім не з економічних міркувань. Треба пам’ятати політичну ситуацію — очікування президентської кампанії і природне бажання уряду відкласти на майбутнє вирішення найскладніших питань. З цього погляду прийняті рішення були саме засобом перенесення рішень на майбутнє. Завдання розчищення банківської системи від поганих активів не було таким чином вирішене. Систему треба було санувати, оздоровлювати».

Думку про політичну природу «фундаменту», на якому будувалося рішення про рекапіталізацію банків (а відповідно, і про невисоку його якість), поділяє і радник ліквідатора Укрпромбанку Ігор ВЛАСЮК: «Це були політичні рішення. А політичні рішення в Україні приймаються найчастіше не з точки зору фінансових або економічних аргументів, а з урахуванням того, кому належить той чи інший банк, з урахуванням відповіді на питання, хто є великим/дрібним кредитором або дрібним/великим боржником цього банку». За словами експерта, стосовно Укрпромбанку «могли бути прийняті інші рішення, і ситуація могла б розвиватися іншим чином».

Що далі?

Експерти практично одностайно зійшлися в думці, що уряд більше не повинен вливати ресурси в рекапіталізовані банки, а наміри зі створенням на їхній базі якихось спеціалізованих установ і вже тим більше спроби використовувати їх як інструмент для відновлення кредитування — безперспективні.

Якщо для цих та інших проблемних фінустанов не знайдуться приватні інвестори, то треба або застосовувати передбачені вітчизняним законодавством альтернативні рекапіталізаційні механізми фінансового оздоровлення, або поступово згортати їхню діяльність, зводячи до мінімуму можливі витрати з боку держави.

Ігор УМАНСЬКИЙ, який керував діяльністю Міністерства фінансів в уряді Юлії Тимошенко, повідомив, що спочатку завдання саме через ці банки відновлювати кредитування основною метою не було. І сьогодні тим більше не має бути. «У нас досить велика кількість банків, у тому числі досить добре розвинених і з гарними процесингами, які й мають виконувати цю функцію. На певному етапі, ще на початку минулого року, ці банки могли б стати локомотивом повернення в кредитування. Але вони не могли підмінити увесь банківський сектор і розпочати кредитувати за всіх», — стверджує фінансист.

На його думку, сьогодні держава має сконцентруватися на питаннях реструктуризації цих фінустанов і виведення їх на рівень прибутковості: «Сьогодні треба чітко визначатися, коли і яким чином уряд буде з них виходити. Як бізнес, як активи ці банки державі не потрібні».

Однак, за прогнозами пана Уманського, влада не зважиться найближчим часом продавати рекапіталізовані банки, оскільки доведеться зафіксувати збитки на цих операціях: «Я не думаю, що хтось зважиться на продаж цих банків. І я не зважився б, перебуваючи зараз в уряді або відповідаючи за цей сегмент. З однієї простої причини — сьогодні продати ці банки за ті самі гроші, які туди було вкладено, неможливо. Жодний чиновник не підпишеться під таким рішенням, тому що чудово розуміє, що завтра він свідчитиме в прокуратурі».

Дуже скептично стосовно подальшої підтримки рекапіталізованих банків з боку держави висловилися голови правлінь банку «Форум» Ярослав КОЛЕСНИК і «ОТП Банку» — Дмитро ЗІНКОВ.

«Не бачу перспективи в тому, щоб їхня підтримка була ефективною. Важливо, щоб уряд і Нацбанк розуміли, що часи змінилися. Не збільшення капіталу має бути, а реструктуризація або виведення їх як токсичних (з ринку). Треба приймати інші рішення і в жодному разі не інвестувати, тому що це інвестиції в нікуди», — наголосив пан Колесник.

На думку голови правління «ОТП Банку», однією з головних проблем рекапіталізованих банків є відсутність у них стратегії розвитку. Зважаючи на поточний стан фінустанов, банкір припустив, що у разі продажу ними можуть зацікавитися, швидше за все, тільки колишні акціонери: «У мене немає ілюзій, що іноземні інвестори побіжать за цими українськими активами. Можливо, є акціонери, які раніше були біля керма, і вони зацікавлені, щоб ці організації отримати назад. Якщо такого сценарію немає, то, на мій погляд, варіант закриття, ліквідації цих банків... необхідно уважно розглянути і в жодному разі не знімати з порядку денного».

Коментуючи багатомільярдний запит на докапіталізацію, зокрема, Укргазбанку, екс-голова правління цієї фінустанови Олександр МОРОЗОВ зазначив, що ці гроші могли знадобитися для формування резервів під кредити, які були видані структурам, пов’язаним з міноритарними акціонерами банку.

«Немає великого секрету, що всі складні активи Укргазбанку перебувають у віданні міноритарних акціонерів. Відсутність домовленостей між міноритарними акціонерами і новим складом Міністерства фінансів призвело до того, що за кредитами і активами, пов’язаними з цими будівельними майданчиками, не приймалося жодних рішень. А це не поліпшує ситуації з активами — тобто на будівельних майданчиках нічого не відбувається і ніякі інвестори ними не цікавляться. Тому насамперед необхідно формувати резерви під кредити, за якими нараховано відсотки, що ніколи не будуть погашені», — спрогнозував О.Морозов.

Говорячи про перспективи «Родовід банку», О.Морозов не виключив сценарію, за якого весь кредитний портфель цієї фінустанови стане проблемним.

«Що відбувається, коли банк не кредитує? Хороші кредити гасяться, і якщо банк не видає нових хороших кредитів і якщо в банку є тимчасова адміністрація, портфель увесь час стискається до поганого. Тому зрозуміло, якщо банк не працюватиме, то ці 80% (проблемних кредитів) у найближчий час переростуть у 100%. Іншого шляху немає», — спрогнозував експерт.

На жаль, опонувати було нікому. Запрошені до дискусії представники Мінфіну і НБУ від участі в ній відмовилися, пославшись на неймовірну завантаженість через перебування в Україні місії МВФ. Перевантаження, очевидно, було настільки великим, що делегувати навіть на кілька годин їхнім керівникам не знайшлося кого. Тож висновки учасникам круглого столу довелося робити самостійно.

Погляд на перспективу

На думку представників Світового банку, головне завдання зараз — дуже скрупульозно проаналізувати уроки не тільки рекапіталізації, а й кризи в цілому.

У пошуках шляхів оптимального оздоровлення банківського сектора сьогодні, вважає А.Пригожина, треба зробити три основні висновки. Як і в інших країнах (Україна тут не унікальна), банки в нас найчастіше банкрутують у випадку: або 1) колосального фінансового шахрайства; або 2) надмірно ризикованої діяльності; або 3) кредитування пов’язаних сторін.

В Україні, на її думку, ключовим чинником нестабільності є третя обставина, що, безумовно, призводить до загальної непрозорості окремих банків і всієї системи. За словами експерта СБ, якісна звітність, ефективний контроль з боку регулятора, якість перевірок і покарань за невиконання існуючих нормативних вимог не мали допустити виникнення таких проблем: «Ми спостерігали б дестабілізацію фінансової системи, але не до такого жахливого рівня».

Тому головне зараз — зосередитися на максимально якісній розробці та підготовці тих нормативно-правових документів, прийняття яких передбачено зобов’язаннями як перед МВФ, так і перед Світовим банком. Йдеться про прийняття чотирьох законів. Перший — про розкриття інформації щодо реальних власників фінустанов, другий — про впровадження консолідованого нагляду, третій — про реформу системи гарантування вкладів з передачею повноважень з виведення проблемних банків з ринку від НБУ до ФГВФО, четвертий — зміни в законодавстві щодо роботи з проблемними активами, банкрутства підприємств і захисту прав кредиторів.

Очевидно, що зміст документів, прийнятих у результаті парламентом, може сильно відрізнятися від того, що потрібно для справжнього оздоровлення банківської системи. Занадто вже серйозні при цьому зачіпаються інтереси. Тому, на жаль, дуже багато залежатиме і від того, чи будуть відповідні пункти угод з МФО виконуватися лише формально, або ж у цьому питанні все-таки буде виявлено політичну волю. На яку і не хотілося б занадто покладатися, але доводиться.

Докладніше про дискусію за круглим столом читайте у спецпроекті «ДТ» «Банківський ККД».