І знову — здрастуйте!

В останні місяці держава демонструє надзвичайну, гідну іншого застосування наполегливість у справі відновлення монополії на зовнішньоекономічну діяльність у сфері сільського господарства. У понеділок було оприлюднено законопроект №8163 «Про внесення змін до Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» (щодо експорту зерна за зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Насмілимося припустити, що його доля буде не менш скандальною, ніж квотування експорту зерна і законопроект №8053 «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» (про особливості здійснення експорту об’єктів державного цінового регулювання).

Законопроект №8053 - червона ганчірка чи лакмусовий папірець?

Кілька тижнів тому зацікавлену громадськість сколихнула новина про реєстрацію у Верховній Раді проекту закону України №8053 «Про внесення змін до Закону «Про державну підтримку сільського господарства України». Суть законопроекту полягала в бажанні ініціаторів передати експорт зерна, вирощеного українськими хліборобами, в руки якогось «Держагента», який, на думку авторів, мав стати фактично монопольним посередником. Обурення більшості учасників ринку викликав не тільки зміст законопроекту, а й Пояснювальна записка, в якій, м’яко кажучи, спотворювалися економічні і податкові наслідки прийняття законопроекту. Змістовна й рішуча критика закону №8053 пролунала як з боку українських асоціацій виробників сільськогосподарської продукції, так і Європейської бізнес-асоціації та Американської торговельної палати в Україні. Цікаво, що на засіданні комітету з питань аграрної політики та земельних відносин 15 лютого, де розглядався цей законопроект, у якому брали участь депутати, представники МінАП, професійних організацій та учасники ринку, преси не було. Проте знайшовся хтось, як стверджують свідки дискусії, хто навіщось знімав на відеокамеру учасників дискусії, які виступали з критичними зауваженнями законопроекту.
На думку Американської торговельної палати, висловлену в листі на ім’я президента від 23 лютого ц.р., закон у новій редакції призведе до таких негативних наслідків:

- де-юре і де-факто ліквідує вільний ринок і встановить державну монополію на експорт сільськогосподарської та харчової продукції;

- примусове зниження цін на внутрішньому ринку з боку монополіста-експортера може завдати збитків фермерам і сільськогосподарським виробникам, поставити під загрозу ліквідації кілька тисяч підприємств, що займаються виробництвом та експортом сільгосппродукції, оскільки вони не зможуть продавати продукцію за справедливими цінами;

- різко знизиться фінансування, доступне для фермерів і підприємств харчової промисловості, оскільки на сьогодні його надають іноземні й вітчизняні інвестори - компанії, які займаються торгівлею та експортом;

- крім того, можливе закриття ділових операцій, які здійснюють основні іноземні інвестори, аж до виходу їх з українського ринку, складеться критична ситуація з надходженням нових іноземних і вітчизняних інвестицій у розвиток інфраструктури сільського господарства та харчової промисловості;

- проти держави Україна можуть бути подані багатомільярдні міжнародні позови у зв’язку із втратою інвестицій і доходів;

- Україну почнуть сприймати як країну з неринковою економікою і законодавством, що порушує права іноземних та вітчизняних інвесторів, підтримує монополію і корупцію.

І найголовніше, на що слід звернути увагу особам, зацікавленим у прийнятті змін до закону: АТП вважає, що прийняття законопроекту №8053 може призвести до економічної ізоляції України.

І квоти - лакмусовий папірець…

У частині, що стосується позовів, дозволимо звернути увагу на те, що осінньо-зимові вправи МінАП з непрозорими і дивними процедурами «сприяння» в оформленні документів, необхідних для отримання квот на експорт зерна, можуть справді спричинити позови іноземних інвесторів у Міжнародний центр з вирішення інвестиційних спорів (відповідно до можливостей, передбачених двосторонніми угодами про взаємний захист іноземних інвестицій). А цей Центр, який є за своїм правовим статусом арбітражним судом з особливими повноваженнями, по-справжньому незалежний і має досвід у професійному юридичному розгляді спорів, у яких замішані корупція і непрозорість українських адміністративних процедур. Не виключено, що в України можуть виникнути й проблеми в рамках механізмів вирішення спорів у СОТ.

А ось і новинка!

У п’ятницю, 25 лютого, на сайті Верховної Ради з’явилася інформація про реєстрацію невгамовними народними депутатами М.Перестенком та І.Сидельником нового законопроекту під номером 8163 на ту саму тему, але вже «Про внесення змін до Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» (щодо експорту зерна за зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Тільки цього разу у співавтори було запрошено досвідченого юриста І.Богословську. Текст самого законопроекту, проте, на сайті з’явився тільки в понеділок.

Спочатку про пояснювальну записку до законопроекту. Зміст першої частини записки має залякати читача мало не до втрати свідомості: «На нинішньому етапі розвитку аграрного ринку значна частина доходів від реалізації продукції, вирощеної вітчизняними сільськогосподарськими виробниками, присвоюється посередниками та компаніями-експортерами (трейдерами), більшість з яких мають іноземний капітал». Перше запитання авторам: це жахливо, що в них іноземний капітал? А як бути із закликами президента і всього складу Кабміну, які кличуть іноземний капітал в Україну? Чи автори законопроекту з президентом і міністрами перебувають у різних політичних силах?

Далі - більше: «Як правило, сільськогосподарські виробники безпосереднього виходу на зовнішні ринки не мають, оскільки канали збуту монополізовані посередниками різних форм власності». Отакої! Чи знають автори законопроекту, скільки у нас зернотрейдерів? Чи правда, що кількість зернотрейдерів в Україні обчислюється багатьма сотнями? Чи знайомі автори з поняттям «монополіст»? Якщо зернотрейдерів так багато, то про який монополізм ідеться? І найцікавіший пасаж з цього абзацу: «...канали збуту монополізовані посередниками всіх форм власності». Ми правильно пам’ятаємо, що «різні форми власності» - це і приватна, і державна? А якщо це так, то посередники державної форми власності теж винні в нинішній ситуації? Все ж таки державні посередники теж глитаї і теж винні? Адже ж правда?

Абзацом нижче - пропозиція, разюча за своєю нелогічністю: «Водночас для впровадження на внутрішньому ринку здорового конкурентного середовища, пропонується визначати державного оператора експорту зерна на конкурсній основі і дозволити здійснювати експортні операції іншим учасникам зернового ринку, але за умови їхньої фінансової участі у формуванні майбутнього врожаю». У цьому абзаці незрозуміло все. Якщо йдеться про створення державного оператора з можливостями, яких не мають в інші експортери, то про яке впровадження здорової конкуренції йдеться? Один має можливості, інші не мають - адже це, навпаки, звуження конкуренції? Адже держоператора не зобов’язують фінансувати «формування майбутнього врожаю»? І все ж таки зовсім незрозуміло, як створення держоператора без жодних установлених цим законопроектом корисних обов’язків призведе до «впровадження на внутрішньому ринку здорового конкурентного середовища». А до цього що - конкурентного середовища не було? Чи воно було нездоровим? От останнім часом виник дефіцит борошна на внутрішньому ринку. Це, випадково, не у зв’язку з поведінкою саме державних операторів, які поводяться як слон у посудній крамниці?

Ще один кумедний пасаж. У пояснювальній записці державного оператора пропонується визначати на конкурсній основі. І відразу ніби тонким натяком нагадується, що наприкінці 2010 року було створено державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», що має можливість (!) виконувати функції із захисту державних інтересів при проведенні експортних операцій. Ми правильно зрозуміли, хто саме переможе в конкурсі? До речі, чому в назві державного підприємства є слово «корпорація»? Якщо це підприємство, то згідно із законодавством воно не може бути корпорацією. А якщо це корпорація, то вона має бути об’єднанням підприємств. Чи не так?

У пункті другому пояснювальної записки міститься чергове твердження, яке знову спантеличує своєю суперечливістю: «Прийняття зазначеного законопроекту має на меті захист інтересів вітчизняних виробників зерна та інтересів держави за рахунок безпосереднього їх виходу на зовнішні ринки». Виходить, що, віддаючи монопольно-унікальні можливості експортувати продукцію саме державному оператору, вітчизняні виробники безпосередньо виходять на зовнішні ринки? Як це? А сьогодні вони не мають таких прав? Як ці права і можливості проявляться наданням особливих привілейованих повноважень держоператору?

Нині структура ринку виробництва та експорту сільгосппродукції така: виробник - дрібний посередник, що має оборотний капітал і збирає дрібні партії товару у виробників, які перебувають на дуже пристойній відстані один від одного, і доставляє їх для накопичення у припортових елеваторах, - трейдери, які мають значний оборотний капітал і експортують великі партії товару на світові ринки. Це називається ПОДІЛ ПРАЦІ. Так цей бізнес побудований в усьому світі. Безпосередні виробники, як правило, не мають ні транспортних, ні інших логістичних можливостей зібрати необхідну експортну партію товару і доставити в порт. І при появі державного монстра в них таких можливостей не з’явиться. Навіть якби виробники раптом захотіли б позбутися глитаїв-трейдерів і організували б кооператив, метою якого був би експорт вирощеного ними зерна, то й вони потрапили б під обмеження та спеціальні умови цього законопроекту, про які скажемо нижче.

Чи правильно нам здається, що реальна мета законопроекту №8163, як і законопроекту №8053, - поламати усталену за останні роки структуру виробництва та експорту зерна в Україні, завдяки якій наша країна вийшла у світові лідери? Чи правильно ми розуміємо, що це передбачається зробити за рахунок усунення з виробничого ланцюжка зернотрейдерів, які вклали за останні роки десятки мільйонів доларів у логістику? Чи правильно ми розуміємо, що це передбачається зробити шляхом навального впровадження на підготовлене місце якоїсь нібито державної структури - державного оператора із забезпечення експорту зерна, - в якій, за змістом законопроекту №8163, зовсім не виключено участі приватного капіталу в розмірі до 75 відсотків? Чи правильно ми розуміємо, що не існує правил визначення того щасливчика, котрий отримає частку в такому чудовому господарському товаристві? Чи його вже визначили?

Під час обговорення законопроекту №8053 і незалежні коментатори, і юристи Верховної Ради зазначали, що його прийняття порушить велику кількість уже чинних законів України і норм міжнародного права. Це і норми Конституції, і відразу кілька норм Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», і правила СОТ, які є нормами прямої дії в Україні. Але автори законопроекту знову вперто наполягають у пояснювальній записці: «Змін до інших законів не потребує».

Фінансово-економічне обгрунтування законопроекту складається з єдиної нудної фрази «Прийняття цього законопроекту, як і його реалізація, не потребує додаткових фінансових витрат з державного та місцевих бюджетів України». Звідки такий оптимізм?

Укотре змушені звернути увагу: Регламентом ВР передбачено, що в пояснювальній записці до проекту закону треба зазначити, якщо «реалізація законопроекту... не впливає на прибуткову і/або видаткову частину державного або місцевого бюджету». Тобто реалізація законопроекту може мати своїм результатом, наприклад, збільшення прибуткової частини бюджету. Але ж може спричинити і зниження прибуткової частини? І не тільки державного, а й місцевих бюджетів! Чому автори пояснювальної записки замовчують розрахунки економічних наслідків? Автори зверталися до економістів, які знаються на економіці сільського господарства, транспорту, зовнішньоекономічних зв’язків та міжнародної торгівлі? А якщо зверталися, що заважало навести результати досліджень як докази такого сміливого висновку? Знову звертаємо увагу на те, що держоператорові доведеться фінансувати закупівлі зерна, на що знадобляться дуже великі кошти. Звідки вони візьмуться? З бюджету? Чи він планує взяти зерно в борг, потім продати, отримати за нього справедливу ціну і вже потім, відрахувавши свій не менш справедливий відсоток, розплатитися з виробником? Чи мають автори законопроекту розрахунки втрат або набутків місцевих бюджетів, на які безумовно вплинуть зміни структури зернового бізнесу, що стануться у масштабах країни, якщо законопроект приймуть? Якщо будуть втрати, то непогано було б про них попередити. Якщо будуть набутки, то чому б ними не похвалитися?

У світлі викладеного ніяк не можна погодитися з твердженням авторів законопроекту про те, що «прийняття проекту забезпечить будівництво цивілізованого аграрного ринку та реалізацію гарантованого права виробника сільськогосподарської продукції на безпосереднє отримання доходів від своєї діяльності...». Єдине, що можна гарантувати, - це появу чергового державного монстра, який спробує стати монополістом у закупівлях зерна в країні. І виробники, замість вибирати між покупцями, отримають єдину можливість звертатися до держоператора, що зовсім не обов’язково буде таким уже й державним. Спробуймо розібратися. Як ми написали вище, нині діє ланцюжок виробник (дуже багато суб’єктів) - дрібний торговець (дуже багато суб’єктів) - трейдер (багато суб’єктів). Це називається РИНОК і КОНКУРЕНЦІЯ. Прийняття законопроектів №8053 і №8163 означає впровадження такої схеми: виробник (дуже багато суб’єктів) - державний оператор. Усе. У виробника немає вибору. Є тільки один великий держоператор. Зі своїми монопольними цінами та монопольними умовами поставок. Це називається ДЕРЖАВНА МОНОПОЛІЯ.

Законопроект містить і деякі очевидні юридичні проблеми. Не претендуючи на повний юридичний аналіз, звернемо увагу тільки на деякі з них.

Частину першу статті 1 пропонується доповнити пунктом 28 такого змісту: «Державний оператор із забезпечення експорту зерна - державне підприємство або господарське товариство, частка держави в статутному фонді якого 25 відсотків і вище, яке визначене на конкурсній основі Кабінетом міністрів України на здійснення експорту зерна і продуктів його переробки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами)». Тим часом у п. 5 цієї самої частини цієї ж статті вже міститься поняття «державного агента із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки» - і теж як державного підприємства або господарського товариства, частка держави в статутному фонді якого становить, щоправда, не менш як 75 відсотків і який визначається на конкурсній основі Кабінетом міністрів України для реалізації міжнародних договорів із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки. Це будуть різні агенти? У чинному законі згадано агента з експорту та імпорту зерна (і продуктів їх переробки), а в запропонованих змінах - тільки з експорту. І визначення державної частки в статутному фонді відрізняється. То їх усе ж таки буде два? А коли ще згадати, що у законопроекті №8053 пропонується створити «державного агента із забезпечення експорту об’єктів державного цінового регулювання» як державного підприємства або госптовариства, в якому є частка держави (без визначення її розміру), то це вже буде третій держагент? З огляду на те, що авторами двох законопроектів є народні депутати Перестенко і Сидельник, можливо, все-таки вони знайдуть можливість законодавчо пояснити, навіщо впроваджувати в економіку країни трьох монстрів, які пасуться на одному полі?

Адже важливо не забувати, що діяльність монстрів поширюватиметься не тільки на зерно, а й на «продукти його переробки» (наприклад борошно). А ще один монстр має займатися ще ширшим колом товарів, які належать до державного цінового регулювання.

А що іншим?

Отже, з державним оператором розібралися. У нього ніяких обмежень для експорту зерна немає.

З виробниками теж начебто все зрозуміло. Переважна більшість із них просто не має можливостей зібрати експортну партію зерна, доставити його в порт, у них немає кваліфікованих юристів для супроводу зовнішньоекономічних угод, немає фахівців з логістики тощо. Тому підуть вони на уклін до держоператора. За його цінами і на його умовах.

А от трейдерам для того, щоб продовжувати бізнес, необхідно буде підписати договір (контракт) «на вирощування зернових культур» і здійснити платіж в обсязі не менше ніж 50 відсотків ціни відповідної продукції, яка склалася на біржовому ринку України, на термін не менший, ніж вегетаційний період вирощування відповідної сільськогосподарської культури.

Звернемо увагу на новелу у вигляді нового виду договору "на вирощування зернових культур". Можливо, автори законопроекту вважають його різновидом форвардного контракту? Чи, може, це різновид договору про спільну діяльність? Якщо справедливе останнє твердження, то учасники ринку зерна вже проходили таку практику. У 90-ті роки багато підприємців, які фінансували виробників за такою схемою, мали справу з масовим невиконанням зобов’язань останніми. У результаті від цієї схеми давним-давно відмовилися. І потім, звідки взялася цифра 50%? Чи є економічний розрахунок цієї цифри? У пояснювальній записці пояснення немає. А з якого моменту, на думку авторів, зерно вважатиметься власністю покупця?

Та й з термінами вегетаційного періоду в тексті запитань більше, ніж відповідей.

Перше. Згідно з текстом законопроекту п’ятдесят відсотків (нехай навіть 50) необхідно сплатити на термін так званого вегетаційного періоду. Як відомо навіть школяреві, вегетаційний період залежить від виду й сорту вирощуваної культури, погодних умов, місця розташування поля тощо. А платити треба в точно визначену дату. Хто визначатиме дату платежу по кожній культурі, кожному полю і кожній географічній точці вирощування? Кабмін, МінАП?

Друге. У тексті законопроекту написано, що авансовий платіж треба здійснити - увага - «НА термін НЕ МЕНШИЙ, ніж вегетаційний період». Якщо читати буквально як написано, то слід зробити висновок: автори законопроекту передбачають, що виробник, покористувавшись грошима протягом вегетаційного періоду, повинен їх повернути після його завершення? Якщо автори передбачали, що аванс за товар має бути сплачений ДО ПОЧАТКУ вегетаційного періоду, то в тексті так і треба було написати: «...які здійснили авансові платежі в обсязі, не меншому ніж 50 відсотків ціни відповідної продукції, що склалася на біржовому ринку України до початку вегетаційного періоду вирощування...». Можливо, автори законопроекту №8163 хотіли ціну товару прив’язати до біржових цін, які виникли під час вегетаційного періоду. Тоді, на наш погляд, треба було викласти правило таким чином: «...які здійснили авансові платежі в обсязі не меншому ніж 50 відсотків ціни відповідної продукції, що склалася на біржовому ринку України ПІД ЧАС вегетаційного періоду вирощування...». І вже якщо дотримуватись адміністративно-командної логіки, треба було б вказати, який держорган точно зазначить у своєму розпорядчому документі, коли саме під час вегетаційного періоду складеться правильна ціна на товар...

Чи можна взагалі діяти інакше? Звісно - так. І автори обох законопроектів знають про це. Навіть якщо не знати історії становлення ринкових відносин у сільському господарстві України, навіть якщо не знати, як це робиться в країнах із розвиненою ринковою економікою, можна звернути увагу на сучасний, модний зараз в Україні, досвід Росії. В інтерв’ю журналу «Эксперт» (№7, 2011) міністр сільського господарства Росії Олена Скриннік називає заходи державної підтримки весняно-польових робіт. Держава прийняла рішення перерахувати кошти державної допомоги сільгоспвиробникам (до 30 відсотків від загального обсягу коштів, які вони отримають у 2011 році). Ці кошти підуть на проведення весняно-польових робіт, на субсидування відсоткової ставки інвестиційних і короткострокових кредитів, на придбання насіння тощо. І це зроблено після жорстокої посухи, яка спіткала Росію торік! Конструктивний підхід демонструється в Росії і щодо Об’єднаної зернової компанії, яка управляє інтервенційним фондом та елеваторами, переданими їй у статутний фонд. Створена рік тому компанія готує масштабну програму розвитку зернової інфраструктури на 2011-2013 роки. Основою програми стане приватно-державне партнерство, спрямоване на розвиток транспортних портових потужностей та будівництво мережі вузлових вантажоформуючих елеваторів. При цьому не варто забувати, що в Україні портова і в цілому логістична інфраструктура зернового ринку розвинена набагато краще, ніж у сусідній Росії. І насамперед за рахунок приватних інвестицій.

Залишається чекати реакції і так уже засмиканих учасників ринку зерна.

P.S. У вигляді приємної аналогії пропонуємо прочитати матеріал з газети «Ленинградская правда» від 18 квітня 1926 року. НЕП невдовзі закінчиться. Почнеться соціалізм сталінського типу.

Й.В.Сталін

Про Господарський стан Радянського Союзу та політику партії
Доповідь активу ленінградської організації про роботу пленуму ЦК BKП(б)
13 квітня 1926 р.

«…Необхідно старанно закривати всі ті доріжки й шпарини, якими витікає частина надлишків накопичення в країні в кишені приватного капіталу на шкоду соціалістичному накопиченню. Для цього необхідно вести таку політику цін, яка б не створювала провалу між цінами оптовими та цінами роздрібними. Потрібно вжити всіх заходів для зниження роздрібних цін на продукти промисловості і на продукти сільського господарства для того, щоб призупинити або принаймні довести до мінімуму відплив надлишків накопичення в кишені приватника. Це одне з найважливіших питань нашої господарської політики. Звідси - одна з найбільш серйозних небезпек як для справи нашого накопичення, так і для червінця…

…Нам треба, далі, мати деякі резерви по лінії внутрішньої торгівлі. Я маю на увазі, переважно, створення хлібних резервів у руках держави для втручання в справи хлібного ринку на предмет боротьби з куркульством та з іншими хлібними спекулянтами, що непомірно роздувають ціни на сільськогосподарські продукти. Це необхідно хоча б для того, щоб запобігти небезпеці штучного подорожчання життя в промислових центрах і зриву заробітної плати робітників.

Ось вам живий приклад. Кажуть, що експорт нашого хліба невигідний, нерентабельний. А чому він невигідний? Тому, що на заготівлю хліба заготівельний апарат витрачає більше, ніж потрібно. Встановлено всіма нашими планувальними органами, що на заготівлю одного пуда хліба достатньо вісім копійок. А на ділі вийшло, що замість восьми копійок витратили 13 копійок на пуд, на п’ять копійок більше. А як це могло статися? Та сталося це так, що кожен більш-менш самостійний працівник із заготівлі, комуніст чи безпартійний, - це все одно, - перш, ніж братися заготовляти хліб, вважає за потрібне роздути штат своїх працівників, заводить армію стенографісток і друкарок, обзаводиться обов’язково автомобілем, нагромаджує купу непродуктивних витрат, і потім, після підрахунку, виявляється, що експорт у нас нерентабельний. Якщо вважати, що ми заготовляємо сотні мільйонів пудів хліба, а на кожному пуді переплачуємо п’ять копійок, то вийдуть десятки мільйонів карбованців марно витрачених грошей. От куди йдуть і ще йтимуть накопичувані нами кошти, якщо ми не вживемо суворих заходів проти ненажерливості нашого державного апарату».

P.P.S. За отриманою інформацією, сьогодні о 14:00 почалося засідання Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, на якому обговорюється проект Закону 8163. О це так швидкість! 25 лютого – публікація новини про реєстрацію законопроєкта на сайті ВР. 28 – публікація тексту законопроекту. 1 березня – обговорення в профільному комітеті. От би всім законопроектам таку швидкість!!!!