НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА У ГАЛУЗІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ. УКРАЇНСЬКИЙ ПОГЛЯД

Очевидно, що цього року «Укртелеком» приватизований не буде. Ймовірно, що кошти від його продажу не надійдуть і в наступному. Неприпустимо, якщо приватизація завершиться на стадії пільгової підписки.

Правильно те, що є економічно доцільним. Така схема має бути закладена у мисленні та вчинках державного чиновника будь-якого рангу. За жорстких ринкових умов по-іншому працювати неможливо. Україна зробила свій вибір, обравши шлях реформ і підтримавши курс Президента, відкинувши старі, екстенсивні методи господарювання.

З огляду на залишки старої командно-адміністративної системи управління процесами у державі ми наголошуємо на визначальній ролі ліберальних, ринкових методів управління порівняно з адміністративними важелями тиску. І так має бути в усіх сферах господарства. Так тим більше має бути у галузі телекомунікацій, з огляду на динамічність її розвитку, виключну «ринковість», всеохопність технологій, потенціал та обсяг обігових коштів. Динамічний розвиток цієї сфери є запорукою сталого розвитку економіки та управління державою.

Ринок телекомунікацій — це сукупність агентів ринку з досить високою доходністю, які нині стабільно забезпечують понад 1,5 млрд. грн. щорічних надходжень до бюджету держави.

Незважаючи на брак інвестиційних ресурсів, за останні роки в Україні досягнуто значного розвитку телекомунікацій, який відбувався з урахуванням підходів, що відповідають світовим тенденціям інтеграційних процесів. Зараз практично завершено будівництво основи цифрової первинної мережі зв’язку на міжнародному та міжміському рівнях. Організовано міжнародні цифрові переходи з Росією, Білоруссю, Молдовою, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Італією, Туреччиною. На сьогодні забезпечено цифрові канали зв’язку до всіх обласних центрів України. Це дало можливість підняти питому вагу цифрових каналів зв’язку майже до 50, а на міжнародних напрямках — до 98%.

В Україні збудовано цифрову автоматизовану мережу міжміського, міжнародного телефонного зв’язку, яка здатна в повній мірі забезпечувати існуючий попит на такого виду послуги з гарантованою якістю.

За весь період з 1992 року було видано 1070 ліцензій на право займатися підприємницькою діяльністю в телекомунікаціях та 2300 ліцензій на використання радіочастотного ресурсу. Ліцензіати місцевого телефонного зв’язку задовольнили потреби мільйона споживачів.

Більшість з цих ліцензій була видана за умов невизначеної законодавчої бази у галузі. Постійно відбувається перегляд ліцензій щодо дотримання суб’єктами господарської діяльності умов ліцензування. Зокрема, торік біля 50 ліцензій було відкликано. Але цей механізм (ліцензування та переліцензування) аж ніяк не може бути використаний як адміністративний важіль — це є економічно недоцільним, а отже, й не вигідним для держави. Ринок миттєво зреагує на такі кроки. І передусім у вигляді скорочення інвестицій, згортання діяльності. Ринок — це не лише чотири великі підприємства та один напівмонополіст. Це сукупність дрібних та середніх підприємств, які регулярно сплачують податки, забезпечують робочі місця та, головне, створюють конкуренцію.

Оператори всіх форм власності, що працюють на ринку телекомунікацій, щорічно нарощують обсяги послуг не менше як на 30%, і поточного року цей показник перевищить 8 млрд. грн. Частка галузі у ВВП країни досягла майже 5%, тоді як у державах з розвиненою економікою цей показник становить 2—4 відсотки.

Найбільшу частку ринку телекомунікацій займають послуги міжміського, міжнародного телефонного зв’язку — 43%, що їх надають ліцензовані оператори. При цьому слід зазначити, що 95% обсягів цього сегменту ринку займають «Укртелеком» разом з «Утелом». На сьогодні 90% акцій «Утел» належать «Укртелекому» (інші 10% перебувають у стадії викупу).

Незважаючи на те, що ринок послуг місцевого телефонного зв’язку розширюється найбільш інтенсивно і налічує понад 500 ліцензіатів, а обсяг послуг у цьому секторі становить 25% (другу позицію), саме тут ми маємо незадоволений попит споживачів, і у першу чергу населення.

Нині за темпами та роз-
ширенням території покриття і розвитку мобільний зв’язок різко випереджає інші види зв’язку і вже займає 20% обсягу ринку телекомунікацій. Тільки протягом минулого року кількість користувачів в усіх стандартах мобільного зв’язку збільшилась утричі і зараз сягає 1,4 мільйона.

Завдяки стимулюванню притоку приватних інвестицій в цей бізнес, його можливості будуть використовуватись якнайкраще, і приклад компанії «Київстар», яка за кількістю клієнтів вже досягла рівня розвитку UМС, — яскраве тому підтвердження.

Впровадження нових технологій, таких як ІР, АТМ, Fram Relaу, виводить нас не тільки на новий рівень послуг, але й ускладнює облік трафіку та контроль за його пропуском. Як наслідок виникає можливість незадекларовано використовувати мережевий ресурс інших операторів. Сьогодні, за експертними оцінками, понад 10 відсотків обсягів послуг міжнародного телефонного зв’язку надається несанкціоновано.

Щоб урегулювати це питання, Держкомзв’язку ще в лютому 2000 року встановив порядок маршрутизації вхідного міжнародного телефонного трафіку та затвердив Положення про діяльність операторів міжміського, міжнародного телефонного зв’язку мережі загального користування та їх взаємодію між собою. Встановлено нові організаційні та технічні аспекти регулювання, які обмежують можливість таких зловживань.

Цього року мали завершитися роботи з переводу на міжнародний принцип організації зв’язку з країнами СНД, що дасть технічні можливості обліку трафіку та контролю за його надходженням на національну мережу України.

Наразі впроваджується рішення Кабінету міністрів від 16.05.2001 року №515, що враховує особливості надання послуг міжнародного телефонного зв’язку з використанням ІР-технології. Реалізація цих заходів за умови жорсткого контролю має зняти гостроту проблеми. Проте ігнорувати чи огульно забороняти діяльність операторів ІР-телефонії — це не прояв ефективного держуправління. Обговорення спільних проблем за «круглим столом» привели до того, що ми були готові ініціювати нову постанову Кабміну щодо зменшення вартості ліцензії. В останні дні роботи я підписав ліцензійні умови. Сподіваюся, що робота нинішнього керівництва Комітету в цьому напрямі буде послідовною та зрозумілою, такою, що сприятиме лише залученню нових інвестицій, а не згортанню вже існуючого бізнесу.

Використання перспективних технологій, таких як АТМ, ISDN, Fram Relаy, xDSL тощо, вже дозволяє надавати широкий спектр інтегрованих послуг різним категоріям споживачів.

З реалізацією указу Пре-
зидента України № 928 від 31.07.2000 року «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», значно зросла кількість користувачів Інтернет в Україні. Відповідно до цього указу Держкомзв’язку розроблено та подано на затвердження до Кабінету міністрів Програму розвитку Інтернету в нашій державі.

Одним із першочергових завдань нині є впорядкування системи реєстрації доменних імен у зоні UA глобальної мережі Інтернету. Таке впорядкування, за умови його здійснення, кардинальним чином підвищить рівень надійності та стабільності функціонування українського сегменту Мережі як для українських користувачів, так і для закордонних відвідувачів веб-сайтів українського походження.

Першочергове завдання держави щодо розвитку Інтернету є запровадження ефективних механізмів впливу держави на процеси, що відбуваються в українській інтернет-спільноті, які забезпечать адміністрування, технічну підтримку та безпеку української системи доменних імен глобальної інформаційної мережі. Водночас, слід надзвичайно обережно ставитися до можливості моніторингу користувачів Інтернету. Щоб підвищити прозорість та інформаційну безпеку діяльності провайдерів, слід розробити нормативні документи, які дадуть змогу упорядкувати адміністрування та реєстрацію доменних імен в українському сегменті мережі Інтернет. Ми, спільно з СБУ, таку роботу завершували.

Зростає доступ широкого кола споживачів до послуг Інтернету завдяки організації пунктів колективного користування (на зразок Інтернет-кафе, Інтернет-офісів).

Динамічний розвиток те-
лекомунікацій зумовлює необхідність виробництва вітчизняного обладнання та програмного забезпечення.

Розвиток телекомунікацій забезпечив замовлення 130 вітчизняним підприємствам. Торік у них закуплено продукції на 413 млн. грн., тобто майже 43% всього обладнання, встановленого 2000 року на українських мережах зв’язку.

Найбільшими вітчизняними постачальниками комутаційної техніки для галузі є «ДМЗ» та Харківський приладобудівний завод. Частка обладнання цих виробників в обсягах змонтованого комутаційного обладнання становила 36%.

Потреби галузі зв’язку в обладнанні систем передачі для місцевих і зонових мереж, а також в основних видах кабельно-провідникової продукції повністю забезпечуються за рахунок техніки вітчизняного виробництва. Але слід зазначити, що вітчизняна промисловість не виробляє обладнання швидкісних систем передачі рівня SDH, яке має забезпечити розвиток магістральних, зонових мереж зв’язку. Без впровадження техніки такого рівня неможлива побудова в Україні сучасної інформаційної мережі.

На жаль, у нас поки що не виробляється обладнання для стільникового мобільного зв’язку. На цьому ринку присутні 12 іноземних фірм-постачальників з різних країн, однак вітчизняних виробників тут немає. Хіба що українське радіорелейне обладнання використовується операторами мобільного зв’язку для побудови окремих фрагментів своїх мереж.

Щороку інвестиції у роз-
виток телекомунікацій збільшуються в середньому на 30%, при цьому частка вкладень операторів недержавної форми власності становить більше половини і має тенденцію до зростання.

Проблема залучення інвестицій реально існує. Незважаючи на те, що галузь телекомунікацій та інформаційних технологій надзвичайно капітало- та науковомістка і в неї вже залучено значні суми, цих інвестицій замало, враховуючи потенціал нашої держави. Водночас можна говорити про два моменти, які об’єктивно пояснюють недостатній рівень інвестування в українські телекомунікації: незадовільне законодавче забезпечення діяльності інвесторів та слабка державна підтримка цьому процесу. Протягом 1999—2001 років у ВР України було розглянуто та прийнято такі важливі закони, як «Про особливості приватизації ВАТ «Укртелеком», «Про поштовий зв’язок», «Про радіочастотний ресурс». Ціла низка цих законів доти перебувала на розгляді у парламенті роками. Ми ж спромоглися забезпечити їх успішне затвердження. Також Держкомітетом розроблено законопроекти «Про телекомунікації», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронний документообіг» тощо.

Готуючи такий визначальний закон (я б навіть сказав — конституцію у галузі телекомунікацій та інформаційних технологій), як «Про телекомунікації», фахівці Комітету та я особисто провели цілу низку «круглих столів» та обговорень, врахували думки іноземних та вітчизняних експертів, потенційних та діючих інвесторів, фахівців міжнародних фінансових організацій тощо. Принаймні наші наміри, наміри держави на цьому сегменті ринку були зрозумілі інвесторам — вони знали, на що йдуть та чого їм очікувати. Але тут з’явилося звинувачення у криміналізації галузі, нічим не підтверджене де-факто та де-юре, нехтуються права на діяльність підприємств, які мають значні іноземні інвестиції. Як би ти, читачу, повівся на місці потенційних інвесторів?

Повторюється ситуація з приходом на український ринок американського телекомунікаційного бренду «Мотороли». І все це відбувається з огляду на майбутню приватизацію ВАТ «Укртелеком»...

Так, цей проект є безумовно визначальним для реформування та структурної перебудови ринку. Приватизація «Укртелекому» спрямована на залучення інвестиційного ресурсу, подальшу модернізацію мереж електрозв’язку, досягнення європейського рівня якості обслуговування і передусім — на прихід в компанію сучасного менеджменту. На жаль, сьогодні держава не є ефективним власником та не може конкурувати на рівних з приватними підприємствами, не застосовуючи при цьому адміністративних важелів. Переді мною стало саме таке завдання — лібералізувати відносини в галузі, якомога зменшити адміністративні методи впливу.

До сьогодні Держкомзв’язку брав участь у приватизації «Укртелекому» головним чином через участь його представників у діяльності комісії з приватизації, спостережної ради товариства та відпрацюванні відповідних документів урядом та Фондом держмайна, який наприкінці минулого року отримав від Держкомзв’язку в управління 100% акцій «Укртелекому». На нашу думку, це не був економічно доцільний крок, адже управління таким підприємством, тим більше на стадії приватизації, має здійснюватися фахівцями галузі. Адже головне завдання — залучення стратегічного (промислового) інвестора, а не фінансового спекулянта.

Збільшення інвестиційної привабливості «Укртелекому» має відбуватися не за рахунок інших учасників ринку, насамперед приватних операторів. Слід пам’ятати: стратегічний інвестор буде також приватним власником. Умови роботи на ринку мають бути сталими, це основна умова припливу інвестицій.

В Україні ще тільки фор-
мується національна система зв’язку на базі нових принципів і нових технологій, які забезпечуються технічно складним обладнанням. Політика регулювання в галузі зв’язку повинна забезпечити рівні умови конкуренції за наявності домінуючих операторів, проведення єдиної технічної політики розвитку систем та мереж зв’язку, їх взаємодії та сумісності, управління мережами зв’язку у випадках надзвичайних ситуацій та надзвичайного стану.

Одним із найбільш дійових важелів регулювання, на мою думку, є ліцензування підприємницької діяльності операторів з урахуванням особливостей сфери діяльності. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, що діє з вересня минулого року, не враховує особливостей діяльності в галузі зв’язку і навіть прямо забороняє враховувати їх в інших законах.

Вивчення міжнародного досвіду щодо законодавчого регулювання діяльності в сфері зв’язку (законів про телекомунікації Німеччини, Франції, Польщі, Росії та інших країн) свідчить, що політика ліцензування у сфері зв’язку законодавчо визначається окремими законами про регулювання саме в цій досить специфічній галузі. Тому лише підтримка й ухвалення законопроекту «Про телекомунікації», який передбачає особливості ліцензування діяльності в сфері зв’язку, може розв’язати проблему.

В цілому галузь зв’язку в Україні розвивається досить динамічно та послідовно. Головне завдання на сьогоднішньому етапі — це залучення сучасних європейських схем управління та відомого західного телекомунікаційного капіталу. Головна небезпека — згортання процесу лібералізації галузі, запровадження адміністративних методів управління, завершення приватизації ВАТ «Укртелеком» на стадії пільгової підписки або продаж основного пакета акцій нестратегічному інвестору (фінансовому спекулянту). Сподіваюся, що цього не станеться, й Україна продовжуватиме інтегруватися до глобального інформаційного простору, до Європейського та світового співтовариства.