Євген Жовтяк: «Декому легше домогтися призначення своєї людини, ніж домовитися зі мною»

Поділитися
Ішов у відставку Євген Жовтяк довго. У квітні з’явилося подання Кабміну, в якому уряд Юрія Єханурова пропонував президентові звільнити главу Київської обласної держадміністрації...

Ішов у відставку Євген Жовтяк довго. У квітні з’явилося подання Кабміну, в якому уряд Юрія Єханурова пропонував президентові звільнити главу Київської обласної держадміністрації. Лише наприкінці травня глава держави підписав указ, що позбавляв Жовтяка губернаторської посади. Потім, подавши до суду позов, у якому Євген Дмитрович оскаржував легітимність свого звільнення, він таки домігся зустрічі з Віктором Ющенком. Після якої з’явилися чутки про можливе «полюбовне» розв’язання конфлікту. Проте за тиждень, 16 червня, на світ з’явився указ про призначення губернатором Київщини Віри Ульянченко. Але й це не поставило крапки у «відставній» історії Євгена Жовтяка: того ж таки дня Києво-Святошинський районний суд столиці визнав указ про його звільнення незаконним.

Шанси відновитися на роботі за судом в Євгена Дмитровича взагалі-то є. Як показує досвід екс-генпрокурора Святослава Піскуна, у президентських юристів практично немає аргументів для того, аби переконати Феміду у справедливості формулювань кадрових указів, які вони готують для підпису главі держави. І річ тут не лише в КЗпП, що не дозволяє звільняти людину тоді, коли вона перебуває на лікарняному, як це було з Жовтяком. Є ще закон про державні адміністрації, де міститься вичерпний перелік причин для звільнення губернаторів та інших начальників. А також закон про держслужбу, до якого, крім іншого, апелюють адвокати відставника. Стосовно сенсу судової війни, розпочатої Жовтяком, то, звісно ж, він — не в поверненні втраченого крісла. Не такий наївний Євген Дмитрович, аби сподіватися на це. Йому йдеться про принципи. Умовою, за якої екс-губернатор готовий припинити тяжбу, може бути призначення на втрачену ним посаду людини, якій він особисто довіряє. І ця людина, судячи з висловлювань Жовтяка, — аж ніяк не Віра Ульянченко. Яка в свою чергу розцінює доручену їй нову ділянку роботи як можливість розкритися як самостійна політична фігура. Одні стверджують, що президент розраховує на Віру Іванівну як на ефективного кризового менеджера. Інші очікують гучних земельних скандалів. Треті тихо сподіваються на здатність Ульянченко домовлятися на вигідних для всіх сторін умовах. Зрозуміти настрій, із яким новоприназначена начальниця Київщини розпочинає свою роботу, ми спробували з розмови з нею. Позиція її нинішнього головного опонента видалася нам не менш важливою.

— Євгене Дмитровичу, розпочинаючи свою губернаторську кар’єру, чи заручилися ви президентською підтримкою в тій земельній війні, на яку фактично пішли?

— Відразу після призначення я запитав президента, як мені бути, якщо серед тих, хто незаконно отримав землю, виявляться не лише представники колишньої влади. «Чи потрібно мені про це доповідати вам окремо?» — поцікавився я тоді. Він відповів: «Ні, дій за законом». Тому, коли ми створили комісію з вивчення ситуації з дотримання земельного законодавства, я сказав її членам, що нас не повинно цікавити, хто конкретно стоїть за тим чи іншим випадком зловживання. Єдине, на що комісія мала звертати увагу, — законно отримана кожна конкретна ділянка землі чи ні.

— Наскільки відомо, та комісія не почула ваших умовлянь. Кажуть, її глава, коли стало відомо про його меркантильні схильності, злякавшись відповідальності, втік?

— Розслідування зловживань, пов’язаних із землею, слід було проводити негайно. І ми створили комісію з людей, які були. Адже фахівців, котрі тямлять у цих питаннях, не так і багато. Однак щойно почали надходити сигнали, що керівник комісії Юрій Сегеда зловживає своїми можливостями, я звернувся до правоохоронних органів із проханням перевірити ці сигнали. Вони підтвердилися, і було навіть порушено кримінальну справу. Звичайно, я відразу ж видав розпорядження про його звільнення з посади глави комісії.

— Потім ви сформували нову земельну комісію?

— Так, і очолив її вже мій заступник Анатолій Юркевич, який працює досі.

— Ви можете назвати імена великих землевласників, котрі одержали свої наділи в обхід чинного законодавства?

— Мені часто закидають, що я не називаю прізвищ. Але документальних підтверджень причетності тієї чи іншої особи до незаконного володіння землею немає. Є тільки підозри.

— Ну гаразд (хоча, звісно ж, не дуже), доказів немає. Проте ви ж можете сказати, хто з відомих діячів телефонував вам чи був у кабінеті, коли земельна комісія брала в розробку його ділянку? Адже це найкращий доказ причетності!

— Ні. До честі цих людей, вони добре знають про мої принципи і тому на контакт зі мною не виходили. Їм простіше домогтися призначення главою адміністрації людини, яка буде їм зобов’язана, ніж домовитися зі мною... Відповідно до Земельного кодексу, процедура безплатного виділення землі забирає досить багато часу. Для початку потрібне відповідне рішення сесії сільської ради, потім — районної ради, потім — обласної. І так — по трьох колах. Це триває приблизно два роки. І основне порушення, яке допускалося не з погляду справедливості, а з погляду законності, — недотримання цієї процедури.

Дуже багато ділянок виділялося буквально за один день. В один день створювалося ТОВ на якихось підставних осіб, інколи – взагалі на бомжів, як це було у відомій історії з «Мерседесом» Олексія Івченка. Того ж самого дня без проведення сесій подавалися листи від глав сільської і районної рад голові обласної ради (хоча в Земельному кодексі, підкреслюю, чітко зазначено, що питання про виділення ділянок мають розглядатися й затверджуватися на сесіях рад). І буквально того ж самого дня підписувалася постанова про виділення землі. І, як правило, справжні власники при цьому не світилися. Їхні прізвища можна, звичайно, дізнатися з неофіційних джерел, але довести їхню причетність до ділянки на підставі офіційних документів не можна. Одна надія: якщо суд встановить, що землю передано незаконно, і буде порушено кримінальну справу проти тих, хто офіційно є її власником, то, можливо, вони зізнаються, хто реально володіє ділянкою.

Крім того, прокурор повинен порушити кримінальну справу проти посадових осіб, які дозволили це незаконне виділення. Розпорядження видавали голова обласної адміністрації або глави районних адміністрацій, а листи, оминаючи депутатів рад, писали керівники відповідних місцевих рад. У результаті розслідування кримінальної справи, коли реально постане питання кримінальної відповідальності, не виключено, що той, хто писав ці листи і видавав розпорядження, зізнається, в інтересах кого він діяв і кому реально ця земля виділялася.

— А скільки справ, пов’язаних із незаконною приватизацією земель у Київській області, вже порушено?

— Станом на осінь минулого року — близько шістдесяти кримінальних справ. Розпоряджень про скасування незаконних рішень про виділення ділянок, я думаю, набереться сотня. Проте тут слід зазначити, що таке розпорядження не веде за собою автоматичного повернення земельної ділянки в державну власність. Тому якщо на таку ділянку вже видано державний акт на землю, то скасувати його можна тільки в судовому порядку. Тому питання щодо більшості спірних ділянок зараз розглядаються в судах. А судова процедура, як відомо, триває досить довго.

— Однак на сьогодні вже щось вдалося відсудити й повернути у держвласність?

— Так, я думаю, кілька сотень гектарів землі вже повернуто.

— Небагато, адже всього, за вашими словами, незаконно виділено 12 тисяч гектарів.

— Дуже часто, коли справа перебувала на розслідуванні в районній прокуратурі, її матеріали раптом вимагала Генеральна прокуратура. І потім, напевно залежно від стадії розслідування та осіб, зацікавлених у тій чи іншій земельній ділянці, залишала для розслідування в себе. Особливо яскравий приклад у цьому плані — конфлікт у Козині. Генпрокуратура вилучила дуже багато пов’язаних із ним матеріалів. Формальний привід — нею порушено кримінальну справу і для її розслідування потрібні якісь документи. Але тоді, коли цілком достатньо документа в одному примірнику, чомусь забирали всі його копії із сільської, районної, обласної рад. У зв’язку з цим, до речі, наша земельна комісія фактично не мала можливості розібратися з ситуацією в Козині. Тому що всі матеріали вилучено. А бували випадки, коли справа передавалася від одного слідчого іншому, і матеріали безслідно зникали…

— Чи пропонував вам хтось із власників спірних ділянок доплатити за них реальну вартість, щоб не вплутуватися в судові процеси, ризикуючи втратити незаконно придбану землю?

— Поки що такого не було. Був випадок, пов’язаний із землями державного племінного господарства «Бортничі», в управлінні якого від початку перебували три тисячі гектарів землі, яка належить державі. Його умисно довели до банкрутства. І тепер арбітражний керуючий, призначений ще при президенті Кучмі стараннями одного з активних учасників нинішньої парламентської коаліції, фактично здійснює перерозподіл цієї землі на користь своїх замовників. Навколо цієї землі ведеться багато судових справ, і новим власникам кількох ділянок ми надіслали листи з пропозицією підписати мирову угоду. Оскільки судові позови можуть тривати до року, а обласна адміністрація готова йти до кінця, було запропоновано, щоб вони заплатили в державний бюджет суму, орієнтуючись на ту ціну, за якою земельні ділянки в Київській області було продано на останньому земельному аукціоні.

— Погодилися?

— На жаль, відповіді ми не одержали. Очевидно, у зв’язку з подіями, які відбуваються тепер навколо губернаторського крісла, люди розраховують, що до керівництва області прийде чиновник, із яким можна буде домовитися без перерахування грошей у бюджет.

— На вашу думку, Віра Іванівна була кандидатом номер один на цю посаду – чи портфель вона одержала в результаті перемоги в конкуренції?

— Я не вважаю, що Віра Іванівна була основною кандидатурою, — вона була однією з близько двадцяти претендентів. До певного моменту всі вони були об’єднані спільною боротьбою проти мене. А ось після указу про мою відставку почали боротися між собою. У результаті взяло гору прагнення Олега Рибачука, який давно мріяв, аби пані Ульянченко працювала якнайдалі від секретаріату.

— Вас обвинувачують, наскільки відомо, у низькому результаті в області, отриманому на виборах «Нашою Україною».

— Я розумію, що президента намагалися переконати і в тому, що результати виборів — наслідок недопрацювання губернатора. Хоча результати «Нашої України» були прогнозовані. І якби президент захотів поговорити на цю тему ще влітку 2005 року, я йому так і сказав би. Якщо главою обласної організації «Нашої України» призначають людину (Вадима Литвина. — Авт.), яка не має жодного стосунку до Київської області і потрапила у парламент із Дніпропетровська тоді, коли тамтешніх депутатів призначав Лазаренко, потім опинилася у фракції Щербаня, до попереднього парламенту потрапила за списком комуністів, а в «Нашу Україну» перейшла вже тоді, коли Ющенко став президентом, – чого чекати від результатів виборів в області? Серед міських і районних організацій «НУ» є такі, в яких немає практично жодного місцевого партійця, в яких всі заїжджі бізнесмени сумнівного походження. А головною метою виборчої кампанії в них була боротьба з Жовтяком. Тому люди не голосували ні за блок Костенка-Плюща, у виборчому списку якого я значився, ні за «Нашу Україну», а вибирали третю силу. Однак ця третя сила асоціювалася в людей із помаранчевими. Вони голосували не проти президента. І голосів, які одержали в сумі на парламентських виборах помаранчеві сили в області, виявилося не менше, ніж це було на президентських виборах. Принаймні Партія регіонів на виборах-2006 набрала на Київщині не більше голосів, ніж Віктор Янукович на виборах-2004.

— В одному з недавніх інтерв’ю ви казали, що знаєте замовників вашої відставки, але назвете їх після того, як поговорите з президентом, на зустрічі з яким, слід гадати, намагалися переконати Віктора Ющенка в недоцільності указу про ваше звільнення. Зустріч відбулася. Час виконувати обіцянку.

— Головним ініціатором моєї відставки був колишній перший помічник президента Олександр Третьяков. Він боровся проти мого призначення ще в січні 2005-го й увесь час, доки перебував на посаді першого помічника глави держави, постійно дезінформував президента щодо моєї роботи. І фактично продовжував робити це до останнього моменту через тих людей, призначення котрих він свого часу домігся на посаді у президентському секретаріаті. Я висловив усі ці міркування в розмові з Віктором Ющенком і заперечень не почув.

— Пригадується, після розмови з президентом ви випромінювали оптимізм. Наскільки я розумію, зустріч пройшла успішно. А через тиждень губернатором Київщини глава держави призначив Віру Ульянченко. Ваш оптимізм не справдився?

— Я гадаю, Віктор Ющенко був зацікавлений у тому, щоб не створювати прецеденту скасування президентських указів. Я сказав йому, на яких умовах готовий відкликати з суду свою позовну заяву і не оскаржувати законність указу. Протягом усього тижня, що минув із часу зустрічі до засідання Кабміну, на якому було затверджено подання про призначення Ульянченко, події розгорталися в руслі домовленості, досягнутої з президентом. Глава президентського секретаріату приніс Юрію Єханурову указ стосовно Ульянченко, і я не виключаю, що він не був підписаний президентом, а під ним стояло факсиміле.

— А якими були ваші умови, за яких ви готові забрати свою позовну заяву із суду?

— Я пообіцяв забрати позовну заяву з суду, якщо буде підготовлено указ про призначення на цю посаду людини, котрій я довіряю. Я назвав кілька прізвищ. Але сказав, що згоден і на інші, проте ці люди в жодному разі не повинні бути фігурантами кримінальних справ або тими, хто не був засуджений лише тому, що сховався від слідства. Це було єдиною умовою. І вона виконувалася з п’ятниці 9 червня, коли відбулася наша зустріч, до засідання Кабміну 15 червня, на яке прибув Рибачук із текстом указу щодо Ульянченко.

— Правда, що в обмін на відмову від судового оскарження указу про вашу відставку вам пропонували іншу посаду?

— З президентом ми цього питання не обговорювали. Коли мова зайшла про посади, я не підтримав розмову на цю тему, заявивши, що не торгуюся за посади, мене цікавить, яку країну ми будуватимемо.

Моя розмова з президентом переконала мене в тому, що він щиро відстоює ті позиції, за які ми боролися під час президентських виборів, і що він приймає рішення сам. Однак проблема в тому, що нинішня структура секретаріату фактично позбавляє його об’єктивної інформації. Тобто рішення Ющенко приймає самостійно, але на підставі дезінформації, якою його постачає Третьяков через канали, створені ним під час роботи першим президентським помічником.

— І все-таки незрозуміло, чому ваша інформація не здалася президентові реальнішою, ніж інша.

— Я ж кажу, моя інформація змогла переконати Ющенка настільки, що весь тиждень події розвивалися за тим сценарієм, про який ми домовлялися. Але потім повернувся з Криму Рибачук і зміг переломити перебіг подій. Однак я не здаюся. Отже, буде ще одна зустріч. Принаймні коли ми з президентом закінчували розмову, саме собою передбачалося, що ця зустріч не остання і продовження буде.

— Втім, після указу про призначення Віри Ульянченко подальші ваші зустрічі вже, напевно, сенсу не мають?

— Якби я боровся за свою посаду, то вже махнув би рукою на це. Однак у зв’язку з тим, що я прийшов у політику зі сформованими переконаннями, яких не змінював протягом кількох десятиліть, і вважаю, що ще не втрачено шанси побудувати правову, демократичну державу Україна, то я боротимуся саме за це. І серед чинників, котрі можуть впливати на вектор розвитку країни, — мої майбутні зустрічі з президентом, які неодмінно ще відбудуться.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі