Квартал масовки, тупик духовки - Культура - dt.ua

Квартал "масовки", тупик "духовки"

11 жовтня, 16:53 Роздрукувати Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня

На нашій вулиці нудно не буде ніколи. 

Черговий лірико-драматичний блог на тему тривожних передчуттів, викликаних подіями в Одесі, Львові, Трускавці та столиці, звісно: за окремими версіями, привид загрози (не вплітати слово "зрада") навис над сектором державних установ культури, що їх невдовзі можуть почати комерціалізувати, дерепертуаризувати, а то й — приватизувати. На нашій вулиці нудно не буде ніколи. 

Я прийшов до тями, здивований. Крізь пелену сну "ящик" у лікарняній палаті висвітлював "Світське життя": розумна, вродлива й чарівна Катя Осадча, історично втративши світську клієнтуру східних сусідів, закликає до світської асиміляції випускників трускавецького ПТУ (політико-технологічної "учебки"). І ось люди без будь-яких світських манер, не всі навіть із належною освітою (про родовід тут краще взагалі не заїкатися) грають світських персонажів. І, в принципі, їм однаково де грати — в парламентському фоє на Грушевського чи між трьох сосен у Трускавці. Пограли, посвітилися, посвятилися в новий світський орден, у новітню масонську ложу — і можна долю батьківщини вирішувати. 

…Але це так, ліричний відступ. Суть фабули буде трохи нижче, про інше. 

Років п'ять тому, коли я упорядковував книжку про протистояння культури масової і культури справжньої (книжка називалася "АнтиРаневская", на щастя, два тиражі розметені), виникла думка позначити ці явища більш компактно та образно — "масовка" й "духовка". Тобто культура масова, яка стала домінуючою, — з цим безглуздо сперечатися і цьому нерозумно протистояти, і культура висока — так звана духовність, яка залишається в репертуарі музичних і драматичних театрів, у книжках талановитих авторів. 

Те, що тоді мені здавалося авторською сконструйованою моделлю задля вступного розділу, тепер набуло контурів суспільно-соціальної реальності — у різних її гуманітарних виявах. 

Ось, скажімо, доблесні випускники трускавецького ПТУ — хто вони, милі люди? Носії, представники й адепти "масовки". І тут не треба показувати лише у бік народного депутата Юзіка, тому що він дуже помітний здалеку. Це стосується, мабуть, усієї партійної світоглядної системи. "Масовка" працює для мас, "масовка" інвестує в маси не тільки спеціальні сигнали та меседжі, а й неслабкі бюджети. Оскільки формулу "хліба та видовищ" ніхто ніколи не скасує. 

У запалі боротьби "масовки" за бюджети, які треба згодувати культурі масовій, майже ніхто з вождів і лідерів трускавецького гуманітарного підпільного обкому не помітив і не прокоментував дві НП, що сталися днями на ворожій території — в царстві "духовки". Йдеться про гучні скандали в театральному Львові та в театральній Одесі. 

Як відомо, в Одесі справедливі й доблесні пожежники через рішення суду вирішили закрити на ключ єдиний у південному місті український театр. І певні зовнішні підстави для серйозних намірів є: не всі зауваження ДСНС вчасно виконані — через неналежне фінансування українського театру в Одесі. Щоб встановити необхідні димарі або настелити корисний лінолеум, потрібні кошти. 

Праця пожежника — важлива, відповідальна й необхідна. Але здоровий глузд і логіка підказують, що таких рішень — про закриття або припинення діяльності центральних театрів — не виносять у розпал театрального сезону, адже для цього є мертве літо, коли багато проблемних моментів можна обговорити і владнати, зрозуміти реальні терміни усунення тих або інших недоліків. В Одесі місцева влада, природно, незадоволена ситуацією. Дехто каже: мовляв, навіщо політизувати ситуацію, акцентуючи на українському театрі? Але якщо не акцентувати ні на чому взагалі, то на місці академічного театру імені Василя Василька одного чудового ранку можна буде виявити іншу вивіску — на кшталт "театр Колумба" (як у безсмертному романі одеситів Ільфа та Петрова). Сподіваюся, до цього не дійде, хоча від "масовки" очікувати можна чого-завгодно (про це теж трохи нижче). 

Тим часом у Львові в Національному театрі імені Марії Заньковецької частина трупи погрожує влаштувати страйк — через непідписання контракту їхньому актору-побратиму, хорошій людині. 

Сьогодні, як відомо, в театральній Україні домінує директорська система управління театрами, і контракт того чи іншого працівника — часто в руках одноособового керівника. Добре, якщо він мудрий, врівноважений і не стане ламати дрова, а якщо десь оступиться, тут-таки — буря і натиск. 

З іншого боку, особисто я не вважаю, що страйк у театрі — дійовий метод обстоювання прав. Це досить ущербний метод, оскільки всіх страйкарів і навіть штрейкбрехерів буде дуже легко звільнити за порушення трудової дисципліни, зрив вистав або репетицій. Який же вихід, запитає хтось. А його необхідно ретельно прописувати в так званих колективних договорах, потрібна здорова і конструктивна позиція професійної спілки. 

Та все це, мабуть, квіточки, порівняно з тим, як у найближчому майбутньому може плодоносити наш "садок вишневий". Мої джерела в надрах Кабміну вже неодноразово говорили, що всі ці ігри акторчиків — балощі й дурощі, адже попереду на них чекає серйозне випробування. Одне з таких випробувань — чергова спроба виставити на "аукціон" приватизації деякі культурні установи (не у вигляді "духовки" й не у вигляді "масовки", а у вигляді стін, стель та квадратних метрів землі). Такі спроби, як ми пам'ятаємо, бували й раніше, але після галасу та протестів вони самі собою згасали. Так, скажімо, не вдалося виставити на приватизацію в різні часи — ні кіностудії (у тому числі й імені Довженка), ні цирки. 

Чи можливе таке вже через рік? 

Формула не-Штайнмаєра "в нас для вас у бюджеті немає грошей, і треба щось вирішувати" — може, прискорить ці та схожі відцентрові процеси. 

Ну, припустімо, розумію, навіщо приватизувати кіностудії: там гектари неорані під забудову житловими комплексами (в центрі й на околицях). А ось хто зазіхне на цирк, із якого скоро вже й звірів евакуюють? Публіцистичні прийоми в цьому та аналогічних текстах дозволяють припустити, що цирк може стати філіалом парламенту — з усім відповідним репертуаром "масовки" і масовими видовищами. 

І, до речі, можливо, недарма навіть одеські пожежники так занепокоїлися технічним станом українського театру. Що коли вже й на нього око поклали, знаючи про стратегію і тактику можливої грядущої приватизації та дегуманізації. У часи попередньої влади Фейсбук неодноразово повторював фразу Вінстона Черчилля про значущість культури (нагадаю, коли у Британії вирішили урізати витрати на культуру, Черчилль заперечив: мовляв, ми ж і воюємо за це, тобто за культуру). То тепер спливла цитата Бісмарка на ту ж таки гуманітарну тему: "Ворог іде туди, де програє вчитель і священик…" 

Хай там як, але якщо виникнуть зазіхання на територію "садків вишневих" (тобто справжніх цінностей національної культури), всі як один візьмемо рогатки й підемо стріляти по цих горобцях "масовки" — зі слоганами "За Марусю Чурай!", "За Наталку і Терпелиху!", "За Секлету Лимериху!", "За Лисенка, Леонтовича, за Щедрик, ведрик і навіть вареник!".

Ненудне буде в нас культурне життя на цій лінії фронту. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво