Як "Матильда" згуртувала націю

Росію можна розглядати як географічне втілення абсолютного зла, називати її "Мордором" або наділяти іншими епітетами. Власне, останнім часом ми це часто робимо, й це справедливо. З іншого боку, слід віддати їй належне принаймні з погляду політології: така тривала концентрована і майже одноосібна влада заслуговує прискіпливої уваги. Україні не пощастило мати такого "цікавого для вивчення" сусіда, це не наш вибір, і цією опцією можна було б залюбки з кимсь помінятися, зберігши територіальну недоторканість та тисячі життів, але маємо унікальну нагоду спостерігати в безпосередній близькості з-за кордону за практичним втіленням прописних істин. Незалежно від форми та змісту заходів російської політики, їхня глибинна сутність завжди й незмінно одна - отримання влади якнайбільшого обсягу і втримання її якомога довше. Власне, це дуже близько до хрестоматійного визначення політики, характерної для більшості держав, просто Росія із завданням зосередження та консервації влади справляється майже досконало. І особливо яскраво це виявляється в питаннях, які безпосередньо не стосуються політики, але без яких політика не може вважатися повноцінною…

26 жовтня 2017 р. у російський кінопрокат вийшов художній фільм Олексія Учителя "Матильда". І це доволі несподівано для певної категорії громадян, адже суперечки навколо стрічки виникли ще після оприлюднення у квітні 2016 р. першого трейлера до неї. У центрі сюжету фільму - романтичні відносини балерини Матильди Кшесинської з престолонаслідником Російської імперії Миколою II. Противники фільму вважають, що запропонований погляд на імператора перебріхує історію і не відповідає образу страстотерпця (канонізований за те, що був замучений ворогами віри). Негативна реакція священнослужителів РПЦ цілком зрозуміла. Представники монархічних і релігійних рухів ("Царский крест", "Христианское государство", "Сорок Сороков", Союз православних хоругвоносців ін.), що типово для них, назвали його антиросійською й антирелігійною провокацією. У політичній площині ретранслятором ідей "захисників віри" виступила депутат Державної Думи від окупованого Криму Наталія Поклонська, яка здавна симпатизує колишньому імператору і спеціально для якої бюст Миколи ІІ мироточив у Криму. Насправді ніякого чуда зафіксовано не було, й церква офіційно про це повідомила, але в питаннях віри Поклонської раціональні аргументи безсилі. Вона офіційно звернулася до Генеральної прокуратури РФ з вимогою перевірити кіно на предмет "загрози національній безпеці" і заборонити його за "розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті, наругу над православними святинями та образу релігійних почуттів людей". Загалом, Поклонська надіслала в МВС, Генпрокуратуру та Міністерство культури Росії 43 особистих звернення і передала понад 100 тис. звернень ображених громадян.

На електронному агрегаторі Change.org одна з петицій проти "Матильди" зібрала понад 24 тис. підписів, оскільки "в історії немає фактів співжиття російських царів з балеринами, а Росія представлена у фільмі як країна шибениць, пияцтва і розпусти, що також є брехнею".

Згідно з російською стратегією національної безпеки, до загроз у галузі культури віднесено розмивання традиційних російських духовно-моральних цінностей шляхом культурної та інформаційної експансії. Противники фільму вважають його проявом саме цих тенденцій, додаючи як обтяжуючу обставину спробу фальсифікації російської історії та поширення низькоякісної продукції масової культури. Останні висновки особливо дивні, оскільки зазвучали ще на стадії фактичної недоступності продукту для масового глядача та при задокументованій Генеральною прокуратурою РФ, за результатами перевірки трейлера і сценарію "Матильди", відсутності порушень. Проте православний культурно-історичний "джихад" тільки розпочався і не міг так просто завершитись.

Не бачив, але засуджую

З початком допрем'єрного показу фільму на початку вересня 2017 р. в різних регіонах РФ відбулася низка "православних" акцій протесту: від відвертого терору (погрози розправою автору, погрози кінотеатрам у вчиненні масових підпалів, спроби підпалів та автомобільних таранів) до масових хресних ходів і молитовного стояння "Остановим "Матильду" - сохраним наше земное Отечество!". Студію режисера в Санкт-Петербурзі та автомобіль його адвоката таки було підпалено, а мережі кінотеатрів по всій країні відмовлялися від показу "Матильди".

Такої реакції в Росії удостоювалися небагато фільмів. У 2015 р. фраза у варіації "не дивився, але засуджую" набула популярності серед патріотично та православно налаштованих громадян у контексті фільму Андрія Звягінцева "Левіафан". Навіть ворожі американські слешери, в яких відбуваються всілякі бездуховні розчленування, можуть рецензуватися як "метафора соціального протесту проти реструктуризації виробництва". Хай під шквал критики, хай і з повнолітнім індексом "18+", такі фільми все одно потрапляють на екрани російських кінотеатрів. А тут вітчизняний продукт піддався обструкції. Особливо нелогічно така атака виглядає на тлі інших. Наприклад, рівноапостольний князь Володимир у фільмі "Вікінг" насолоджувався галюцинаціями під дією грибів у товаристві жінок і не виявляв належної поваги до вітчизни, але це нікого не вражало й не ображало.

Власне, всі найголовніші для себе висновки аудиторія зробила, не дивлячись самого фільму, - достатньо двох трейлерів. Саме таким шляхом у своїх оцінках і пішли багато росіян різного рівня відомості та публічності - обмежились описом самого продукту, не скуштувавши його, чим підтримали градус істерії.

Кинопоиск

"Кіно - це управління невимовним" (с)

Російський кінематограф давно став інструментом пропаганди, але "панфіловці", будинок Павлова у Сталінграді, подвиги давньоРУССКІХ воїнів чи інші сюжети "великих фільмів про велику війну" від М. Михалкова чи Ф. Бондарчука не виправдали сподівань, базованих на значних фінансових вливаннях. Імперському періоду в кіно приділено взагалі мало уваги, хоча імперськість Росії нині не менш скрєпна за її радянськість. Тому вся ця історія навколо "Матильди" добряче нагадує вірусний маркетинг: підігріваючи інтерес публіки до фільму, влада досягає і суто політичних цілей. Виявляється, Микола ІІ ніякий не "кривавий", і тим більше не "цар-ганчірка", бо відмовляється від кохання на користь держави й народу; в країні, об яку зламалися зуби Наполеона і Карла XII, процвітає балет європейського рівня; та й самого імператора грає німець (за версією однієї колишньої співробітниці кримської прокуратури - порноактор). Можливо, Учитель і не виконував прямого кремлівського замовлення, але плід його творчості не можна було не використати з політичною метою. Світу він показує, наскільки Росія культурно багата й цивілізована, а для суто російського вжитку - ідеалізує патріархат і сильну руку вольової особистості. Одне слово, не обов'язково бути причетним - головне, грамотно скористатися "пост-продакшином".

Влада може демонстративно триматись на відстані й обмежуватися малозначущими заявами Мединського чи Чайки. Може заперечувати будь-яку активність із промоції фільму чи створення перешкод для творчості. Може називати старт прокату провальним, тим самим вказуючи на безпідставність звинувачень у намаганні використати "Матильду" як політичну технологію.

Проте Поклонській адміністрація президента РФ запропонувала продовжити працювати в Держдумі як депутат фракції "Єдина Росія" - або здати мандат і проповідувати свої клерикально-монархічні погляди, вже не асоціюючись із правлячою партією та органами влади. Першість за касовими зборами останнього тижня тримає пригодницько-комедійне фентезі "Останній богатир", що відображає закономірну перевагу розважальної стрічки, орієнтованої на масового глядача. Тому апеляції, буцімто громадськість "проголосувала рублем", видаються украй маніпулятивними.

Головними дійовими особами православного тероризму урочисто і привселюдно проголошено організацію "Християнська держава - Свята Русь", лідера якої О. Калініна Таганський суд у Москві 23 вересня заарештував на 3 місяці. Щоправда, він став фігурантом далеко не екстремістської 179-ї статті Кримінального кодексу РФ (примус до здійснення угоди або відмови від її здійснення), пов'язаної з примусом кінопрокатників до відмови від показу фільму "Матильда". На початку 2017 р. організація "за релігійними переконаннями" розсилала відповідні листи в кінотеатри.

"Християнська держава" існує з 2010 р., налічує понад 5 тис. членів та відділення у 13 містах Росії. За словами її лідерів. Адже ці дані все одно неможливо перевірити, - організація не зареєстрована в Міністерстві юстиції РФ. За іншими даними, вона складається тільки з двох учасників, зате підтримується ФСБ. Так чи інакше, існування такої "численної" і продуманої структури православних фундаменталістів загрозливе для репутації режиму і без "Матильди". Натомість її показове усунення використане як свідчення успішної кампанії протидії радикальному релігійному екстремізмові, що загрожує безпеці пересічних громадян.

Правило кориди

Будь-якій владі вигідно стравлювати між собою різні соціальні групи, котрі не мають принципових відмінностей. Головне - робити це дозовано і не дозволити вийти з-під контролю. Що стосується "Матильди", протиборчі табори не подають Російську імперію в негативному світлі, але противники фільму відкидають саму можливість любовного трикутника в "богообраній" династії. Вони взагалі відкидають усе, що йде врозріз із мейнстрімом історіографії, і готові сміливо відстоювати свою правоту. Кремль нічого не втрачає: практично й наглядно працює ідея внутрішнього ворога, але суперечності не здатні розвинутись у серйозні зіткнення. В певний момент влада перестає виконувати роль матадора, і "бик" екзальтованого суспільства усвідомлює, що перед ним махають полотнищем, за яким уже нікого немає. І абсолютно не важливо, почувається народ задоволеним чи розчарованим, бо обидві альтернативи задовольняють владу: пару таки випущено. Кульмінацією всіх маневрів стала поява українського сліду, - методи, якими користуються релігійні фанатики, назвали українською технологією розгойдування суспільства.

Граючи в "напівпозиції", Кремль отримав бонуси: 1) торжество православ'я, бо цінності захищено, а компрометуючих маргіналів витіснено з "ринку"; 2) маніфест авторитаризму озвучено досить чітко і 3) особливо не завадив кінопрокатникам заробити свої мільйони.

Та найголовніше досягнення полягає в закріпленні безумовного рефлексу: виховане агресивною пропагандою суспільство починає підхоплювати найменші заклики до захисту "своїх" культурних, релігійних, етичних цінностей. Президент і прем'єр-міністр висловлювалися стримано, не давали поспішних коментарів та оцінок, натомість цілком покладалися на інші державні структури й органи, які "розберуться". І вони розібралися, бо "не можуть грубо помилятись". Важко сказати, коли саме паровий клапан почне працювати в автоматичному режимі, в якому ескалація суспільної нетерпимості до загроз "скрєпам" відбуватиметься уже в ініціативному порядку, без жодних вказівок згори і без участі провідників типу Поклонської. Проте все до цього йде.