Князь Володимир: земля втікає з-під ніг. Ще раз про «перебудову» історичного центру

Поділитися
Цього тижня ЮНЕСКО «підморгнуло» українській владі. Пообіцяли зняти з розгляду питання про внесення Софійського собору і Києво-Печерської лаври в перелік об’єктів «підвищеного ризику»...

Цього тижня ЮНЕСКО «підморгнуло» українській владі. Пообіцяли зняти з розгляду питання про внесення Софійського собору і Києво-Печерської лаври в перелік об’єктів «підвищеного ризику». Буцімто повірили нашим високим чиновникам. А ті пообіцяли «зберігати і примножувати святині». У квітні М.Азаров доручив Л.Черновецькому запровадити мораторій на будівництво в т.зв. буферних зонах. У липні Київрада передала Києво-Печерську лавру в держвласність. Нібито розробляються «єдині правила» забудови в межах історичного центру (втім, що від того центру вже залишилося?).

Одне слово, якби не ЮНЕСКО, то, напевно, стерли б у порох останній історичний камінь...

Утім, пильні представники ЮНЕСКО все-таки поквапилися повірити нашій владі. Перелік українських об’єктів «підвищеного ризику», очевидно, не грунтовно вивчений західними експертами. Оскільки попереду варварська «перебудова» Володимирської гірки. Попереду — новобудови на схилах Дніпра: зокрема бізнесменові В.Пінчуку виділили майже два гектари під його черговий центр на сакральному схилі (мало не в історичному серці нашого Києва)...

* * *

Сьогодні досить активно «піаряться» масштабні будівельні роботи з реконструкції Володимирської гірки. Буцімто з метою її «благоустрою» і повернення «історичної аури» до Євро-2012. На гірці планується відтворення павільйону «Голгофа» і водонапірної вежі, які колись тут були, а також облаштування двох пішохідних мостів: одного — перекинутого з гірки через лінію фунікулера на вулицю Боричів Тік, а іншого — через Володимирський спуск у Хрещатий парк. Крім того, заплановано прокладення нових пішохідних доріжок з альтанками та фонтаном.

Будівельне дійство має супроводжуватися масовим вирубуванням дерев, які нібито заважають відвідувачам парку споглядати красоти Подолу та Задніпров’я. (Зазначу, що на цій гірці віддавна є прекрасний оглядовий майданчик, куди екскурсоводи приводять групи.)

…Збудовану в 1870-х триярусну восьмигранну водонапірну вежу, яку в наші дні, певна річ, уже немає потреби використовувати за прямим утилітарним призначенням, ініціатори її відтворення, безперечно, хочуть пристосувати під ресторан, громадський туалет тощо. Але не береться до уваги одна надзвичайно важлива обставина: висотою і обсягом ця споруда конкуруватиме з головним композиційним акцентом Володимирської гірки — пірамідальним за силуетом пам’ятником св. Володимиру. Позбавивши його таким чином монументальності. А машини, які під’їжджатимуть до ресторану в майбутній вежі, грандіозна перебудова території, зрештою, можуть негативно позначитися на стані гори й легендарного пам’ятника, що стоїть на самому схилі, який уже тепер, за висновками фахівців (у липні поточного року), перебуває в гостро аварійному стані.

Проект реконструкції Володимирської гірки буцімто пройшов усі належні експертизи. І навіть отримав позитивну оцінку.

Однак — деталь... Схожий проект реконструкції гірки уже виставляли на розгляд київської архітектурної Містобудівної ради ті ж самі ініціатори заходу (замовник «Київзеленбуд», архітектор-проектувальник Ю.Лосицький) ще в 2004-му. Тоді він був відхилений. А тепер...

Мабуть, забудовники, у нездоланному прагненні добратися до бюджетних грошей, використовують давно відомий і апробований метод: витримавши певний період, протягом якого увага суспільства до проблеми слабшає, знову беруться за своє, розраховуючи також на постійну ротацію в чиновницьких кабінетах.

Що ж до павільйону «Голгофа», то ця дерев’яна з конусоподібним перекриттям будівля (розібрана при радянській владі ще 1934 року) не може становити особливого інтересу як архітектурна споруда. Визначною пам’яткою цього павільйону, швидше, була розміщена в його інтер’єрі живописна панорама «Хресний шлях Христа» (розмір 13х94 м), виконана в ілюзорно-натуралістичній манері групою німецьких художників. Тепер же відтворити панораму чи навіть виконати її якісну копію не видається за можливе. Згорнуте полотно панорами, заховане на хорах Успенського собору Києво-Печерської лаври, загинуло ще під час війни (3 листопада 1941 року).

Таким чином, головна мета відтворення «Голгофи» — можливість заробити для сучасних живописців-богомазів і, напевно, для чиновників-роботодавців (на відкотах). З нинішнім рівнем корумпованості «виробничих відносин» в Україні це цілком логічно. Нікого не цікавить, що павільйон «Голгофа» розміщувався на ділянці з боку теперішньої споруди «Українського дому» і для його відтворення доведеться вирубати фондові дерева на горі та на схилах, коріння яких запобігає заваленням на схилах грунту. Кожне дерево на цій ділянці нині на вагу золота.

Коли в середині ХIX століття на цій горі встановлювали пам’ятник князю Володимиру, упорядковували для цього гору. Дерев тут, судячи з історичних фотографій, майже не було. Проте тоді весь Київ потопав у зелені! Майже в кожній міщанській садибі — свій садочок. Це тепер у центрі міста в людей забирають під новобудови їхні останні зелені куточки.

І новобудови ці найчастіше спірні, протиправні. Поблизу Володимирської гірки й заплановано кілька таких будівництв, які можуть загрожувати і самій гірці, і пам’ятнику.

Ніхто не каже про те, що знаменита гірка з ансамблем Михайлівського Златоверхого монастиря і пам’ятника Володимиру, який її вінчає, — надзвичайно цінна археологічна й архітектурна зона, що охороняється історичним ландшафтом, невід’ємною частиною території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» (що заснований у 1987-му і містить у собі майже весь Поділ та частину території Верхнього міста разом із Володимирською гіркою).

У заповіднику встановлено особливий режим будівельних робіт. Він спрямований на збереження пам’яток архітектури та історичного середовища. Масштабні забудови в заповіднику категорично заборонені. Оскільки містять у собі загрозу. Заповідник має статус комплексної пам’ятки містобудування, а вся його територія — це статус землі історико-культурного значення. Оскільки ця земля становить собою національне надбання, вона жодним чином не підлягає приватизації. У заповіднику допускаються лише реставрація та консервація пам’яток. Але не реконструкція (тобто різноманітні добудови, надбудови, перебудови, які спотворюють автентичний образ стародавніх споруд).

Відступи від вище перелічених правил допустимі лише у виняткових випадках. І то лише за рішенням Верховної Ради. Будь-яка проектна пропозиція із можливої забудови в заповіднику має розглядатися на конкурсній основі — із залученням до обговорення громадськості. Причому бажано, щоб конкурс мав міжнародний масштаб.

Чим Київ гірший, наприклад, за Париж, у якому щодо новобудов в історичному центрі діють жорсткі правила?

Проте наші державні посадові особи, яким довірено справу охорони національної історико-культурної спадщини, роблять усе для того, аби положення охоронного законодавства були менше відомі громадськості. Всіляко приховується наполеглива й неодноразова пропозиція спеціалістів ЮНЕСКО внести Володимирську гірку до списку всесвітньої культурної спадщини. Як і пропозиція оголосити мораторій на подальшу забудову придніпровських схилів та історичного ядра Києва висотними спорудами (наші київські проблеми обговорювалися на 34-й сесії ЮНЕСКО, яка відбулася наприкінці липня — на початку серпня 2010 року в Бразилії).

Зелені схили Дніпра — уже самі собою історична пам’ятка. А крім того, це «легені» Києва. Парадоксом можна вважати ситуацію, коли в далекій Бразилії переживають за наші цінності більше, ніж в Україні. Наша країна ратифікувала низку міжнародних угод зі збереження своєї ж культyрної спадщини, але, практично, не виконує їх.

* * *

Відомий фахівець, гідрогеолог
В.Рибін, який упродовж багатьох років проводив моніторинг зсувних процесів на придніпровських схилах і часто виступав із критичними публікаціями на цю тему, вважає, що цілком достатньо було б обмежитися ремонтом підпірної стіни під пам’ятником Володимиру — полагодити зливостоки, але заборонити будь-яке нове будівництво і на цій горі, і поблизу неї, тим більше — вирубування дерев.

Два роки тому 20 гідрогеологів-академіків написали відкритий лист керівництву всіх гілок влади. Проте реакції не було. Хоча в листі містився прогноз, що може розпочатися обрушення в Дніпро великих прибережних масивів, і навіть найглибші палі не втримають новобудови на схилах.

Недавно вияснилося, що під Володимирською гіркою (вул. Сагайдачного, 1-Б) у типово київському мальовничому закутку, де на терасі серед плакучих верб притулився триповерховий старовинний будинок з оригінальним фасадом зеленого кольору (пам’ятка архітектури), планується спорудження одинадцятиповерхового будинку-монстра еклектичних, не характерних для Подолу форм. Причому з попереднім знищенням самого будинку-пам’ятки! Наразі розгорнулися підготовчі будівельні роботи. (Автор проекту — архітектор М.Бородкін.) І такий розбій, візьміть до уваги, коїться на території заповідника «Стародавній Київ». Мало того, що опісля з Лівобережжя ми побачимо князя Володимира на даху 11-поверхового будинку, то незабаром непередбачуваним може виявитися і вплив підземних джерельних вод на цій-таки ділянці.

Обурливо, проте проект протиправної новобудови під Володимирською гіркою був узгоджений... на одному з останніх засідань київської секції Товариства охорони пам’яток. Судячи з кількості хмарочосів, проекти яких були в київській секції Товариства «схвалені» й відразу повиростали потворними грибами в центрі, смію констатувати, що ця колись авторитетна організація тепер деградувала, зжила себе, стала «офіціантом» для нуворишів. Головне, що вимагається від цих «охоронців» старовини, — принципове відстоювання положень законодавства. А ось тут-то вони і йдуть на комерційну оборудку... із совістю, з честю. Безсрібників у цій організації майже не залишилося... На часі створення альтернативного товариства, куди б увійшли шановані громадяни міста, не заражені меркантильними інтересами.

* * *

Якщо поглянути на будівельну ситуацію, яка складається на цей час із протилежного боку Володимирської гірки, то й вона викликає тривогу. Ця ділянка парку (понад 2 га) вилучається з розряду комунальної власності й... передається в розпорядження бізнесмена В.Пінчука для облаштування ще одного Центру сучасного мистецтва. На цьому мальовничому, літописному, проте і зсувонебезпечному придніпровському схилі можуть спорудити надземні будівлі та підземні приміщення для галерей, ресторанів. У Київраді голова комісії з культури О.Бригінець, а також секретар мера О.Довгий виголосили багато велемовних хвалебних речей про те, яким же чудовим подарунком місту стане цей ще один Центр Пінчука. Але людей не обдуриш. Зрозуміло, що такий подарунок зроблений не місту, а особисто Віктору Михайловичу ще «помаранчевою» владою.

Цікаво, що головне управління з охорони культурної спадщини КМДА (начальник Р.Кухаренко) свого часу протестувало проти прийняття такого рішення. Проте вище «начальство» проігнорувало думку фахівців...

Знову нонсенс: навіщо утримувати таке ГУ, якщо думка його працівників не береться до уваги?

Тим часом динамічні навантаження на цей дніпровський пагорб, пов’язані з будівництвом підземних архітектурних диковинок та діяльністю ресторанів (їхніми утилітарними відходами), може призвести до обрушень на схилі.

* * *

Справжнім лихом можна назвати й те, що коїться внизу — під центральною частиною Володимирської гірки, на Набережному шосе. Згідно з переказами, у 988-му там відбувалося хрещення (на честь цієї події в 1808 році було встановлено монумент у вигляді колони на арковій основі, яка згодом отримала назву «Малий Володимир»). В архітектурно-охоронній зоні планується спорудження (поруч із колоною) готельних будинків із паркінгом.

Для нового будівництва вже розібрано двоповерхові старовинні будинки муніципального водоканалу вздовж Набережного шосе — цінні пам’ятки техніки, які стоять на обліку в Державному реєстрі. Колона-пам’ятка надалі стовбичитиме як сірник між готельними спорудами-монстрами. Але основну тривогу викликають паркінги. Через їх будівництво може відразу посилитися процес обрушення всього схилу.

…Володимирська гірка, — безперечно, святе місце. Не менш значуще для нас, ніж Софія Київська чи Києво-Печерська лавра, долею яких переймається ЮНЕСКО. Тільки дедалі менше надій на те, що вдасться вберегти від печерних загарбників інші, поки що вцілілі території та об’єкти столиці. Навряд чи навіть ЮНЕСКО зупинить київських варварів.

P.S. Продовження теми — про майбутню культурну забудову та перебудову історичного серця столиці — у найближчих номерах «ДТ» (з коментарями нового головного архітектора столиці Сергія Целовальника і начальника Головкому охорони культурної спадщини Руслана Кухаренка).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі