Остання вершина Володимира Костенка

Нещодавно у київському видавництві "Фенікс" за фінансової підтримки Київської міської Ради побачила світ документальна книжка під назвою "Анатолій Пашкевич", яку написав журналіст-чорнобилець Володимир Костенко. Вона про відомого українського композитора - творця незабутніх пісень "Степом, степом…", "Мамина вишня", "Тече Дніпро", "Хата моя, біла хата"…

307 сторінок цікавого тексту і 39 фотознімків розкривають перед читачем динамічну й драматичну історію життя надзвичайно талановитої людини.

Журналіста Володимира Костенка і композитора Анатолія Пашкевича багато років пов'язувала в Чернігові щира та вірна дружба. Перед смертю Анатолій Максимович передав саме цьому журналістові весь свій особистий архів. Після кончини Анатолія Максимовича Пашкевича Володимир Костенко, працюючи вже на Українському радіо, - а перед тим тривалий час працював у прес-агентстві Чорнобильської АЕС, - став наполегливо трудитися над майбутньою документальною книжкою під лаконічною назвою "Анатолій Пашкевич". Але саме в той період склалася надзвичайно драматична ситуація: Володимир Костенко тяжко захворів (онкологія) і 23 лютого 2013 р. помер. Перед смертю він заповів своїй дружині Анні Костенко і радіожурналістці Неллі Даниленко завершити його книжку про А. Пашкевича і випустити її у світ.

І ось нарешті це видання (дуже вдало доповнене документальними фотознімками про творче життя народного артиста, художнього керівника, композитора і диригента знаменитих хорів у різні роки в Житомирі, в Черкасах, у Києві, в Луцьку та в Чернігові) у руках читачів. Саме в Черкасах у листопаді 1966 р. вперше прозвучала відома тепер у всьому світі пісня "Степом, степом…" на слова Миколи Негоди, що стала величним і вічним пам'ятником усім українським матерям, які втратили на війні своїх синів. Цю пісню Черкаський народний хор під керуванням Анатолія Пашкевича виконував понад дві тисячі разів у різних країнах світу. Артисти співали українською мовою, але люди різних національностей слухали цей шедевр стоячи, вражені його емоційною глибиною…

Прочитавши книжку журналіста Володимира Костенка про знаменитого композитора, ви дізнаєтеся, зокрема, й про те, що Анатолій Пашкевич писав, крім музики, ще й вірші, новели та оповідання. (Вони вийшли у 1994 р. окремою книжкою "Мамина вишня" у київському видавництві "Веселка"). Найулюбленішим поетом цього композитора був Василь Симоненко. Саме на його слова створено пісню під назвою "Синові…" (Частина тексту з вірша "Лебеді материнства".) Так сталося, що Анатолій Пашкевич помер 8 січня 2005 р., саме на день народження поета Василя Симоненка, який, за словами дружини композитора Тетяни Шашкевич, для її чоловіка "був за рідного брата". Вони й поховані поруч на одному цвинтарі в Черкасах…

Глибоко вкарбовуються у свідомість і в пам'ять зі сторінок книжки слова А.Пашкевича про свою Батьківщину: "Україна - це наші мами, батьки. Україна - це наші могили. Україна - це наші радощі, біди, наша пам'ять. Україна - це весь великий світ!" Вкарбовуються і слова про себе: "Вважаю себе хліборобом, який вирощує хліб, хліб духовний. Стараюся, щоб він був без остюків".

Так склалося, що кілька років ми з Володимиром Костенком працювали у прес-агентстві Чорнобильської АЕС. 15 серпня 1995 р. ми першими серед журналістів зійшли на дах "саркофага" і в надзвичайно складних умовах провели фотозйомку та зробили диктофонні записи на так званій "білій плямі", де спеціалісти Чорнобильського будівельно-монтажного підприємства проводили герметизацію покрівлі об'єкта "Укриття". Робоча зміна у високих радіаційних полях тривала тоді від 5 до 20 хв. Це значно менше, ніж вихід космонавтів за межі корабля у відкритий Космос…

Пізніше, 19 травня 1998 р., ми з Володимиром Костенком у супроводі розвідників-дозиметристів теж першими й останніми серед журналістів зійшли на верхівку вентиляційної труби колишнього 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. (Висота від землі - 150 м). Саме тоді спеціалісти Київського акціонерного товариства "Укренергомонтаж" у фантастично складних умовах проводили унікальні роботи для зміцнення стійкості вентиляційної труби над "саркофагом". Висота тієї металевої труби від даху об'єкта "Укриття" - 75 м, діаметр - 9 м, вага - 330 тонн… Наша розповідь про все побачене й пережите тоді на вершині атомного Евересту облетіла півсвіту…

На верхівку вентиляційної труби над "саркофагом" ми з Володимиром Костенком піднялися товаришами, а спустилися на Землю - друзями.

На засніжену вершину Кіліманджаро (це найвища гора в далекій Африці) Володимир Костенко зійшов 31 січня 2010 р. у складі альпіністської групи, а на Говерлу - найвищу гору України - здійснив одиночне сходження в листопаді 2011 р. І зробив звідти свій останній репортаж для Українського радіо…

Тоді Володимир уже відчував, що вершина Говерли - його остання, четверта висота. Але журналіст помилився, бо останньою - п'ятою висотою - стала для нього не Говерла, а книжка "Анатолій Пашкевич", якій він віддав усі свої останні сили.

У бібліотеках Києва вже є це унікальне видання.

P.S. 30 травня в Будинку звукозапису Українського радіо відбудеться презентація книжки В. Костенка "Анатолій Пашкевич". У ній візьмуть участь усі артисти нинішніх хорів, якими свого часу керував композитор Анатолій Пашкевич.