Павло Вольвач: Редактори писали на полях мого нового роману, що це знавісніла брехня про Майдан - Культура - dt.ua

Павло Вольвач: "Редактори писали на полях мого нового роману, що це знавісніла брехня про Майдан"

22 листопада, 2013, 18:35 Роздрукувати Випуск №43, 22 листопада-29 листопада

Основне призначення письменника — писати про тих людей, із якими він жив і живе на землі. Бути очевидцем. Доба й люди стають текстом, а, натомість, текст, слова перетворюються на плоть і зрощуються з добою й героями.

Відомий український поет і прозаїк Павло Вольвач нещодавно відзначив своє 50-ліття. І, очевидно, до ювілею нагодилася й прем'єра його нового роману "Хрещатик-плаза". До цього Вольвач написав роман "Кляса" (головний герой на тлі індустріального Запоріжжя). Нова ж книжка — про інтелектуальне, мистецьке та політичне середовище Києва, зокрема українське відділення радіо "Свобода", з яким автора пов'язує співпраця. За літературними героями "Хрещатика-плази" вгадуються реальні постаті деяких наших селебрітіз. Одні з них уже встигли образитися на автора. А до інших, очевидно, цей роман ще не потрапив. Втім, від декого можна почути напівсхвальні-напівперелякані відгуки: "Прочитай, як він там усіх нас!" 

— Павле, є щось спільне між двома вашими романами? 

— "Хрещатик..." певною мірою і є продовженням "Кляси". Як сповіщали титри в німих фільмах — "Прошло много лєт..." Головний герой, такий собі сучасний махновець з індустріального Сходу, у "Хрещатик-Плазі" постає вже в новому житті, в нових умовах, у новій добі та в новій країні. 

Власне, багато в чому "списаний" з автора, герой єднає обидва романи. А решта в них — все інше. Інші світи. 

Пригоди у "Хрещатик-Плазі" відбуваються на тлі життя української служби радіо "Свобода". На тлі Києва й України та доби, що стрімко наближається до помаранчевої революції. Ось десь так, якщо відповідати стисло. Загалом же, це роман про життя. В якому за різними подіями, діалогами, буттєвими деталями завжди криється певний смисл. Заховано якісь нервові вузли. Хоч на перший погляд — усе просто, навіть буденно.

— Як і в "Клясі", твоїми героями знову стали цілком реальні, а до того ж добре впізнавані, люди. Цього разу ти свідомо запозичуєш прийом у Гемінгвея чи принаймні в нашого Андруховича? (Адже опісля "Рекреацій", здається, ніхто не дозволяв собі описувати так купу реальних персонажів та подій). 

— Мені здавна здавалося, що основне призначення письменника — писати про тих людей, із якими він жив і живе на землі. Бути очевидцем. Доба й люди стають текстом, а, натомість, текст, слова перетворюються на плоть і зрощуються з добою й
героями. Тому я ні в кого нічого не позичав — ні в Гемінгвея, ні в Андруховича, ні в Керуака з Міллером і Оксаною Забужко, ні в Люко Дашвар. Ще в дрімотно-далекі часи, докурюючи "п'ятку" десь у запорізьких нетрях із Єгором, моїм приятелем, і обговорюючи навколишнє життя, ми розмірковували: "Суцільні "кадри" кругом, персонажі. Один одного цікавіші..." Просто їх треба бачити. Отже, як і в "Клясі", стиль, ритм і дихання вже другого мого роману визначили реальні люди і події. Та й як інакше: опинитися в бурхливий історичний період (а мова йде про злам тисячоліть, кінець 1990-х — початок 2000-х) у столиці країни, яка болісно шукає свій шлях, дивитися на ці пошуки з такої знакової точки, з такого "пункту спостереження", як редакція Української служби радіо "Свобода", де іскрилися певні лінії й нерви цих процесів, — як на мене, удача для літератора.

— Чи не лякала тебе перспектива по виході тексту з друку розсваритися зі знайомими? Адже пишеш ти, нічого не прикрашаючи, — все про всіх. Якою взагалі була реакція на прочитане героїв твоєї "Хрещатик-Плази" (тих, хто текст, звісно, встиг прочитати)?

— Інтуїтивно вчуваю, як у декого підтискаються губи. Сваритися ні з ким я не хотів, але й підлаштовуватися під когось хотілося ще менше. Це взагалі виключено, бо озиратися на те, що скажуть. — справа для письма погибельна... Я прагнув максимальної відвертості, і тому, певно, в деяких моментах вийшло жорстко. 

Хтось вбачає у романі навіть шаржованість та карикатурність, — але це не так. Попри все, текст написано з любов'ю. Виходячи з отієї єсенінської формули: "Оттого и дороги мне люди,// Что живут со мною на земле..." 

Плюс, яким би не був відсоток реальності в загальній атмосфері роману, а все ж починати читання слід із першої сторінки: "Будь-які схожості між художніми героями і реальними людьми — випадкові..." Хоча, при бажанні й фантазії, може намаритися будь-що. Наприклад, у згадці про художника-безхатька на ймення Іван одна "просвітянська" дама добачила знаменитого живописця. Реакція миттєва й гнівна: "Чому це Марчук — обшарпаний?!" Аж смішно... "Вольвач у "Хрещатику..." — естетичний двійник Ліни Костенко, — писав критик, один із "внутрішніх рецензентів". — Але якщо вона має право, то..." 

Ну щось таке. Хоча подібні порівняння, по-моєму, це взагалі совкова відрижка, це тоді вони всіх із кимось порівнювали, типу: Тютюнник — наш Шукшин, і так далі. Та й не змінить це нічого. Я вже давно все для себе обрав.

— Конкретні приклади реакції реальних прототипів героїв "Хрещатик-Плази" навести можеш? І, до речі, — а чи є різниця між їхньою поведінкою та поведінкою героїв "Кляси"? 

— Ну, наприклад, Сашко Положинський, одним із перших прочитавши роман і схвально оцінивши, додав у Фейсбуці: "Павло, камуфлюючи імена персонажів, кілька разів назвав мене Славком Порошинським, а раз не втримався і таки прописав Сашком. :) Ну і ще він мене назвав хіп-хопером, ні словом не згадавши мої рок-симпатії, але це я йому також прощаю. :)" Часто просто перепитують: "А хто ото?" "А ота N., що в третьому розділі, — та ж сама...?" Але більшість, певно, таки розуміють — мають справу з художнім твором, а не з мемуарними записками. Що стосується прототипів героїв з "Кляси" — ті реагували жвавіше. Але ж то були люди, всуціль "не занесені в Гугл", які перед тим ставали хіба що героями кримінальної хроніки. Тому власну з'яву на сторінках книжки вони сприймали безпосередніше. Мені розповідали продавчині книжкових магазинів у Запоріжжі — мовляв, заходять такі персонажі, що не повинні б навіть знати, з якого боку книжка розгортається. І хриплими голосами питають "Клясу": "Там аба мнє напісана..." 

— У романі ти кричуще (як на наш час) неполіткоректний. До того ж однаковою мірою це стосується і радіо "Свобода", і його, так би мовити, ідеологічних супротивників. Як реагували на твій "незручний" текст українські видавництва? 

— Одне чемно відмовилося від видання, інше розірвало вже підписану угоду. Але то справи минулі. Редактори, що їх за час видавничої "одіссеї" було декілька, писали на полях: "Безпардонна чорнуха! Так не можна про живих людей!". Або: "Так не можна про помаранчеву революцію, це знавісніла брехня! Українські журналісти не говорять таким страшним суржиком і сленгом!" 

Проте, з іншого боку, була й цілком протилежна реакція. Один літкритик, довідавшись про розрив угоди, сказав коротко: "Вітаю, старий! Це краще свідчення, що текст справжній". Ну, а щодо "неполіткоректності"... Мені чомусь завжди було ніяково співати осанни тому, про що співає загал, іти в мейнстримі. Навіть такому непевному, як українська сучасна література і її "божки". Вже не кажучи про політичне життя. І в цьому сенсі роман протестний, антисистемний, антиелітний, анти... анти.. і ще багато "анти". Але він і — за. Багато за що. За живу Україну, наприклад.

— Ми розмовляємо про "правду життя" у твоєму виконанні. А можеш сказати, знову-таки — відверто: чому, на твою думку, справжня реалістична проза (не "чорнуха" і не жіночі чи пригодницькі романи) — такий нечастий гість у сучасній українській летературі?

— Чогось хорошого багато не буває за визначенням. Плюс якщо ще й суспільна увага посилено зосереджується на чомусь зовсім іншому... Проте якісна, реалістична чи не зовсім (то вже не істотно), проза в нас є. І це не лишень ті твори, про які широко говорять. Не заперечуючи, скажімо, Жадана, який мені завжди подобався, чи, наприклад, Прохаська, якість письма якого смішно ставити під сумнів, чи ту ж Оксану Забужко, я б додав і інших. Ульяненка насамперед. Кононовича, Портяка. Саме зараз читаю новий роман Василя Слапчука "Книга забуття", який є не просто романом про афганську кампанію, а, як на мене, поглядом на природу війни взагалі. Універсальним поглядом з українською оптикою. Рекомендую.

— На порозі — чергова річниця помаранчевого Майдану. Про це, власне, розпочали дискусію твої читачі під час київської презентації "Хрещатик-Плази". А сам ти як оцінюєш події ось уже майже 10-літньої давності? І чи це випадковий збіг — що роман, у якому змальований Київ 2004-го року, ти написав саме тепер?

— Оцінок у тексті взагалі нікому й нічому не давав. На мою думку, це чи не найяскравіший момент в українських реаліях останньої чверті століття. Справжній масовий, низовий, безкорисливий порив там таки був. Попри всі деталі й — головне — результат. Інша річ, що він, той результат, навряд чи й міг бути іншим. Як і в романному тексті, пошлюся на слова Гассета про долю нації, чия еліта "не має плану на завтра". (До речі, а тепер хіба не схожа ситуація?..) Дискусії довкола Майдану-2004 тривають давно. Скільки людей, стільки й думок. Ну, а поява роману через майже десятиріччя по революції свідчить хіба про те, що особисто для мене ті події "відстоялися", набули якогось хтонічного підгрунтя. І озиваються притлумленими вібраціями — Україна жива.

З досьє

Павло Вольвач народився в Запоріжжі. Закінчив журналістське відділення філологічного факультету Запорізького університету. Працював на обласному телебаченні. З 1999-го мешкає в Києві. Кореспондент у Київському бюро української служби радіо "Свобода". Член Національної Спілки письменників України. Автор книжок віршів: "Маргінес", "Кров зухвала", "Південний Схід", "Бруки і стерні", "Тривання подорожі". Роман "Кляса" здобув третю премію в номінації "романи" на конкурсі "Коронація слова-2002". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво