Польський театр зробив крок уперед, аби осучаснити сценічні міфи - Культура - dt.ua

"Польський театр зробив крок уперед, аби осучаснити сценічні міфи"

29 листопада, 2013, 18:45 Роздрукувати Випуск №45, 29 листопада-6 грудня

Сьогоднішні гравці на польському театральному просторі — це не тільки актор та режисер, а й фахівці, які займаються освітленням, обладнанням. Тобто технологіями, що сьогодні також є частиною мистецтва.

Днями у Львові завершився міжнародний театральний фестиваль "Драма.UA". В його програмі, серед інших заходів, був помітний цікавий польський контент. Зокрема, полемічна вистава "O dobru" (Драматичний театр імені Єжи Шанявського в Вальбжиху), постановка "Molly B" (Ad Spectatores, Вроцлав). Завітали до столиці Галичини і провідні польські театральні оглядачі, критики, історики — Павел Сошинський, Йоанна Віхівська, Вітольд Мрозек. Сьогодні часто говорять про "феномен сучасного польського театру". З цього ж запитання розпочалась і наша розмова з ЯРОСЛАВОМ ҐОДУНОМ, директором Польського інституту у Києві, радником Посольства РП в Україні. 

Польський театр_1
фото: Сергій Полунін

Варто зауважити, що цьогоріч Польський інститут святкує свій п'ятнадцятилітній ювілей. 

— Пане Ярославе, отож про "феномен сучасного польського театру". В чому, на ваш погляд, він полягає? Адже ваш національний
театр сьогодні справді привертає особливу увагу і критики, і глядачів. 

— Польський театр дуже тісно пов'язаний із актуальними проблемами громадського суспільства. Тому, відповідно, він і сучасний, гостро затребуваний.

Про багатьох польських молодих драматургів знають за межами країни. 

Хочу згадати Дороту Масонську, Тадеуша Слободянка, Павела Демірського, Моніку Стшемпку, Павла Вальчака. Хто ще є обличчям польського театру? У цьому контексті можна назвати Ґжеґожа Яжину, Кшиштофа Варліковського. Звісно, Крістіан Люпа, який став відомим у Західній Європі. 

Ці та інші митці створили образ сучасного театру в Польщі. Але вони ніколи не забували про своє національне коріння. Наприклад, коріння Гротовського і Кантора. 

Сучасний польський театр також часто виражає себе через вуличні вистави. Це, наприклад, проекти колективу з Познані — "Бюро подорожей", який існує понад 20 років. Це також "Театр восьмого дня". 

2003 р. було створено Театральний Інститут у Варшаві, який не тільки популяризує польський театр, а й проводить широкі освітницькі програми. Багато вистав показують у польських школах у рамках спеціальної програми "Театр у школі", яка відкриває дітям чарівний світ театру. 

Варто зазначити, що театрів у Польщі досить багато, і фінансуються вони не тільки державою, а й приватними структурами. Це також одна з особливостей сучасного польського театру. Окрім того, є
театри, засновані відомими акторами — "Полонія" Кристини Янди чи "6 поверх" Міхала Жебровського.

— Які ваші особисті уподобання у сучасному польському театрі? 

— Мені важко назвати і важко когось виділити. Безперечно, основа — це класика. І, звісно, сучасний польський театр — це молоді митці. Наприклад, Ґжеґож Яжина, з яким я особисто знайомий. Є інші цікаві постаті, серед яких Моніка Стшемпка, Ян Клята, Марцін Задара.

Ці митці подивилися на мистецтво театру трохи з іншого боку. Вони показали, що театр може бути незаангажованим і впливати на суспільні проблеми або чесно й відверто говорити про історичні колізії. 

Коли один наш режисер розповідає про польсько-єврейські відносини "з допомогою
театру", тоді це стає катарсисом — через культуру, через мистецтво театру. 

Взагалі, український і польський театри певною мірою різняться. Наш сучасний театр — здебільшого перформанс. А український сучасний більше тяжіє до класичних форм світового театру. 

У Польщі театр перейшов на більш сучасний технологічний рівень. Зокрема в тому, що стосується медіа-технологій, використання новітнього технічного обладнання. 

Сучасний польський театр, завдяки молодій режисурі і драматургії, зробив великий крок уперед, аби осучаснити сценічні міфи. Щоб показати їх більш актуально (наскільки це можливо). 

Коли подивимось, як працював Єжи Гротовський з актором, то можемо констатувати: так само працюють з акторами й наші сучасні молоді режисери. Але — на додачу — ще й із сучасним обладнанням! Яке також може ефективніше розкривати акторські здібності. 

Отже, сьогоднішні гравці на польському театральному просторі — це не тільки актор та режисер, а й фахівці, які займаються освітленням, обладнанням. Тобто технологіями, що сьогодні також є частиною мистецтва.

— Свого часу українсько-польськими творчими зв'язками дуже опікувався великий Богдан Ступка… Як відомо, він знімався у Зануссі, Гоффмана, був палким фанатом польського театру,..

— Так, я був знайомий із Богданом Ступкою. Навіть за два тижні до смерті актора розмовляв із ним по телефону… Це була дуже емоційна розмова. Він сказав: мовляв, ти не турбуйся, ми ще зустрінемося... 

Безперечно, Богдан Ступка — актор не тільки українського театру і кіно, а й польського. В Україну я приїхав у 2010 р. І наша перша зустріч із Богданом Сильвестровичем відбулася того ж року. Це була тривала цікава розмова про мистецтво. На жаль, спільних проектів ми зробити не встигли, але мріяли про це, він був зацікавлений сучасною польською драматургією.

Ми дійшли думки, що не існує сучасної польської драматургії в українському перекладі. 

З часом Польський інститут спільно з видавництвом "Темпора" підготували і видали антологію польської драматургії "Після зламу". Це 7 сучасних п'єс українською мовою. 

— На 10 грудня ваш інститут анонсує фотовиставку "Биківня. Археологія злочину". Це фотографії Максиміліана Рігамонті. Хотілось би докладніше дізнатися про самого фотографа, про ідею проекту. 

— Сам проект тісно пов'язаний із Биківнянським цвинтарем. Або, як називають це місце в Україні, з Биківнянськими могилами. Торік польський і український президенти офіційно відкрили меморіал пам'яті. Але до того були розкопки, які тривали багато років. Вони розпочалися ще у 70-х роках минулого століття, тривали у 80-х, найґрунтовніші проходили в період із 2006-го по 2012-й рік. У останніх розкопках брали участь і польські археологи.

2011р. Максиміліан Рігамонті працював у Биківні як фоторепортер і задокументував усі ті розкопки. 

Чому? Тому що тут, у Биківні, були розстріляні польські офіцери. Всього їх близько
3,5 тис. Це жахливий злочин. І наша фотовиставка — документація розкопок розстріляних польських офіцерів. Справді, українсько-катинський список цих офіцерів тут є. 

У Биківні знайшли також речі польських офіцерів. Ця експозиція показує не тільки розкопки, а й спільну польсько-українську історію. Не треба забувати, що на цьому місці — у Биківні — так само були розстріляні і українські офіцери, і прості люди. Дехто з істориків стверджує, що у биківнянському лісі в загальних могилах лежать понад 30 тис. осіб. 

Виставку Рігамонті вже було показано у Варшаві в міському загальнодоступному просторі. В Києві ми її відкриваємо у співпраці з Музеєм вітчизняної війни, тому експозиція проходитиме саме там. 

— Цікаво, скільки українців сьогодні хочуть оволодіти польську мову і звертаються до вашого інституту ?

— Судячи з останньої інформації, зараз в Україні польську мову вивчає понад 100 тис. осіб. Це досить багато. Навчання відбувається на різних рівнях — від польських шкіл , які є в західній Україні, до курсів, кафедр, які є в різних академічних осередках України. Крім того, ми спостерігаємо досить багато приватних ініціатив (можна сказати, бізнес-ініціатив), спрямованих на вивчення польської мови. 

Не слід забувати, що в Польщі щороку навчається понад 30 тис. молодих українців. Це свідчить, наскільки інтенсивні наші двосторонні відносини. Переконаний, цих молодих українців можна називати послами України за кордоном. Завдяки зануренню в тутешнє середовище вони набагато краще розуміють Польщу. Так само й поляки, котрі приїжджають до України, набагато краще розуміють процеси, які тут відбуваються. 

— Якби була така можливість, ви особисто як керівник інституту які українські проекти (вистави, фільми, інше) запропонували б полякам насамперед, щоб розкрити потенціал сучасної української культури? 

— Останнім часом багато людей мені розповідали, що в Україні майже не знімають кіно. Але за останні два роки досить цікаво почала проявляти себе царина українського кінематографу

В Польщі дуже цінують українську літературу. Твори Юрія Андруховича було перекладено польською ще на початку 90-х років. Оксана Забужко кілька тижнів тому отримала у Вроцлаві літературну нагороду Angelus-2013 за книжку "Музей покинутих секретів". Цю книжку, звісно, перекладено польською мовою. Перекладають і Наталку Сняданко, і Андрія Любку, і Маріанну Кіяновську, і Галину Крук, і сестер Матіяш, і Тараса Прохаська, і Сергія Жадана. Нинішнього року в Польщі відбулися дві виставки українського сучасного мистецтва, а саме: виставка "Українські новини" у варшавському ЦСМ Замок Уяздовський та "Місця" у білостоцькій галереї "Арсенал". Те, що дві такі виставки потрапляють до престижних установ, є свідченням високого рівня українського сучасного мистецтва, а також того, наскільки воно важливе.

Можу згадати і класичну музику. Всі в Польщі добре знають українську співачку Ольгу Пасічник. Вона народилася в Рівному. Тепер вона не тільки українська, а й польська, європейська справжня діва оперної сцени (інтерв'ю зі співачкою Ольгою Пасічник див. у цьому ж числі DT.UA)

— Чи можна детальніше дізнатися про творчі плани Польського інституту в Києві на 2014-й рік, — які проекти передбачаєте реалізувати? 

— Наступний рік несе досить багато круглих дат, про які можна згадувати у тому або іншому контексті. Хочемо показати сучасну Польщу, яка швидко пройшла свій шлях трансформації. Адже 2014-го виповниться 25 річниця перших вільних виборів у Польщі 1989 р. А також 15 років від часу вступу Польщі до НАТО та 10 років перебування Польщі в Євросоюзі. Думаю, нам буде цікаво поділитися з українськими партнерами своїм досвідом і показати, наскільки великий вплив Польщі в контексті глобального світу на те, що відбувається в Євросоюзі. Продовжуватимемо наші проекти, пов'язані з літературою. Вдев'яте відбудеться фестиваль "Дні польського кіно", який проходитиме у 7—9 містах України. Будемо вручати також мистецьку премію ім. Казимира Малевича, перекладатимемо книжки, організовуватимемо концерти класичної, сучасної та джазової музики тощо. Отже, проектів дуже багато. 

— Ми часто говоримо про феномен сучасного польського театру, але можна говорити і про феномен польського кіно. Ваша думка з цього приводу? 

— Як і раніше, працюють великі митці польського кінематографу. Наприклад, Анджей Вайда… Його фільм "Валенса. Людина з надії" відкривав 43 МКФ "Молодість". Є й інші режисери, які працюють не тільки з польськими акторами, а й зі світовими. Наприклад, Малґожата Шумовська працює із зірками світового кіно, зокрема із Жульєт Бінош. 

Крім того, у Польщі реалізується чимало спільних кінопроектів в копродукції. Польське кіно, як і сучасний польський театр, торкається багатьох проблем сучасного суспільства. Але й не забуває про історичні теми. 

У сучасному польському кінематографі історія не ідеалізується. Тут панує досить критичний підхід до подій новітнього часу. Через кіно можна показати, що період комунізму був важким для Польщі; пізніші наслідки цього періоду та як Польща з нього вийшла і стала повноцінним європейським партнером та членом Євросоюзу. 

Ще стосовно кіно… З 2005-го існує Польський інститут кінематографії. Це галузевий інститут, завдання якого — не тільки популяризувати, а й допомагати у створенні кінопродукту. До того ж у Польщі давно налагоджено механізми, що передбачають особливості оподаткування, тобто 1,5% доходів від усіх без винятку реклам, розміщених на телеканалах країни, передається на фінансування кінематографу. Ці кошти додаються до державних. Ось тому торік у Польщі було випущено понад 40 національних стрічок! 

Лише 2012 р. польські фільми переглянуло понад 9 млн. глядачів. Це свідчить, наскільки для поляків важливе те, що відбувається в національному кінематографі. Поляки зрозуміли, що сучасне польське кіно може бути цікавим, насиченим смислами і працювати на економічні інтереси країни. 

— Наскільки комфортно вам сьогодні співпрацювати з українськими державними і приватними культурними інституціями? Чи виникають перепони на шляху такої співпраці. Коли так, то з яких причин?

— В Україні має бути більше різних освітницьких програм. Освітні установи мають демонструвати сучасну відкритість. Музей — не тільки виставка, це зустріч і обговорення, генерація нових ідей та нових напрямів. Музей не може бути відчиненим із 9-ї по 16 год., оскільки він має працювати для людей. А коли людина може потрапити в музей? Після роботи. Проте тоді він уже зачинений. Музеї мають заохочувати відвідувачів частіше в них бувати. Наприклад, у Польщі зараз триває цікава акція, організована Міністерством культури і національної спадщини РП. У рамках акції кожна дитина віком до 16-ти років може відвідати будь-який державний музей за символічну вартість — 1 злотий. Організатори дуже хвилювалися за успіх акції, але вже перші два місяці безперечно засвідчили зацікавлення шкільної молоді відвідинами столичних музеїв. Установа не повинна бути законсервована, вона не може існувати за принципом "установа заради установи". Треба, щоб і чиновники це розуміли. 

— І насамкінець про наболіле. Про євроінтеграцію України. Ваші думки з цього приводу.

— Україна має сама зрозуміти, чи цікавий для неї європейський цивілізаційний вибір і наскільки українське суспільство може бути зацікавлене тим, що відбувається в Європі. Я ознайомлююсь із різними опитуваннями. І бачу, що більшість українців — за євроінтеграцію. Але євроінтеграція — це формування власної держави: свобода слова, громадянське суспільство, вільні ЗМІ. Вибору за Україну ніхто не зробить. Вона сама має зробити його свідомо. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво