Венеційська бієнале: за все хороше, проти всього поганого - Культура - dt.ua

Венеційська бієнале: за все хороше, проти всього поганого

19 травня, 2017, 17:07 Роздрукувати Випуск №18-19, 20 травня-26 травня

В Італії розпочала роботу найпрестижніша у світі виставка сучасного мистецтва — 57-ма Венеційська бієнале.

© Instagram

В Італії розпочала роботу найпрестижніша у світі виставка сучасного мистецтва — 57-ма Венеційська бієнале. 

"Куратором наступної Documenta і наступної Венеційської бієнале має бути мати Тереза", — гласить напис на саморобних, розмножених на ксероксі чорно-білих листівках, розклеєних на станціях річкових трамвайчиків-вапоретто поблизу основних експозиційних просторів найстарішої всесвітньої художньої виставки. 

Так безіменні критики висміюють декларативну соціальну стурбованість головних форумів сучасного мистецтва, які зосередилися вже не так на критиці чи осмисленні процесів, що відбуваються у світі, як на спрощених емансипативних практиках і політкоректній демагогії. Куратор 57-ї бієнале у Венеції Крістін Марсель довела цю тенденцію до піку. І глухого кута.

Жодного свята 

Головний куратор паризького Центру Помпіду, одна з 26 найвпливовіших жінок європейської арт-сцени, за версією порталу Artnet News, Крістін Марсель заявила для бієнале у Венеції бравурну тему: Viva Arte Viva! — "Хай живе живе мистецтво!". 

"Це вигук, вираження пристрасті до мистецтва і до стану художника. Це бієнале, створена спільно з художниками, самими художниками та для художників. Вона розглядає форми, які вони пропонують, запитання, які вони ставлять, методи, які вони розвивають, і форми життя, які вони вибирають", — проголосила вона. Розмаїття, фантазія, відкриття, унікальність процесу, можливість доторкнутися до них, прилучення — природні очікування глядача після такої декларації. 

биеннале-2017_8
Instagram

Натомість створена Марсель експозиція і в Джардіні, і в Арсеналі тягнеться, як тужлива мелодія з поодинокими попсовими сплесками, майже кабацькими у своїй прямоті. 

За концепцією, виставка розбита на 9 транс-павільйонів під глибокодумними назвами
на кшталт "Павільйон часу та нескінченності", але всі вони зливаються в загальному враженні чи то продуктів арт-терапії, чи то творінь гуртківців-любителів.

Від самого початку спантеличує воркшоп — проект дансько-ісландської зірки сучасного мистецтва Олафура Еліассона, де за його ескізом, але без його участі із заздалегідь заготовлених дерев'яних деталей грубо клеять геометричну конструкцію незрозумілого призначення. Мабуть, декоративного. Її можна придбати, пожертвувавши в такий спосіб гроші на користь мігрантів. Мінімальний внесок — 250 євро. Якість твору така, що його відразу після придбання слід утилізувати. Але хто ж так вчинить із речовим доказом власного благодійництва, та ще й під брендом Еліассона?

Використання ганчір'я, старого начиння, інструментів і тари — в сучасному мистецтві тема не нова. Від гротескних об'єктів Луїз Буржуа до гігантських інсталяцій китайських художників. Найчастіше нагромадження або вернісаж розкладеного на стелажах та у вітринах барахла символізує критику суспільства споживання, бідність, змушену зберігати те, чому місце на смітнику, і тотальне засмічення нашого життя у процесі товарного надвиробництва. 

биеннале-2017_6
Instagram

Таких сміттєзбірників у головному проекті бієнале цього разу надміру. Відкриває їх парад розгорнута на весь зал інсталяція "Супермаркет" художника з ОАЕ Хассана Шаріфа, що представляє розкладені у скляних шафах псевдоутилітарні предмети, зібрані, зліплені, зроблені та перероблені ним із 1990-го по 2016-й, у якому він помер. Його співвітчизник Абдулла аль Сааді представляє колекцію старих, іноді — антикварних бляшанок з-під цукерок, сигар, печива, в які вставлено папір із текстами арабською в'яззю та рунічними письменами, що не відповідають початковому вмісту коробочок. 

Підпираючись авторитетом Вальтера Беньяміна, Крістін Марсель робить спеціальний акцент на книжках. Складено список улюблених книжок учасників її проекту, самі книжки є майже в усіх його залах — антикварні, з тіста, ганчір'я, розшитого ганчір'я, каменю, кераміки. Ця тавтологія нудна, прямолінійна, ілюстративна. Книжка з символу перетворюється на докучливу претензію. 

биеннале-2017_5
Instagram

Танці народів світу

Облишивши гострі процеси Старого Світу і США — консервативну реакцію, клерикалізацію, політичну й соціальну демодернізацію, привид демократури, що бродить Європою, вихолощує демократію, зводячи її до автоматичної волі більшості на шкоду універсалізмові цінностей, — Марсель реагує на проблеми біженців і війни в дусі поблажливого розчулення творчістю та простим побутом представників бідних держав і малих народів. Картина єдності людства в його розмаїтті, представлена нею, віддає латентним колоніалізмом, поблажливістю та кітчевою духовністю нью-ейджу.

биеннале-2017_9
Instagram

Показове у цьому сенсі відео "Анонс планетарного танцю" 96-річної американки Анни Гальпрін, хореографа, режисера й теоретика танцю. Її герої зайняті біганиною на природі по колу. Їхні танці нагадують дії псевдотантричної секти під барабан або вправи, розроблені для своїх клієнтів на основі різних містичних і релігійних традицій, від суфізму до шаманізму, киргизстанським наркологом і психотехніком Женішбеком Назаралієвим. Захотівши, можна розгледіти в цьому певний панкультурний хоровод, але швидше — вправи в надії підлікуватися нетривіальним чином. 

Поруч — відео Маркоса Авіли Фореро (Париж—Богота): чорні підлітки в треніках і майках стоять колом по пояс у річці й луплять по воді руками. Мимо пропливають човни. Життя природне і безглузде.

Низку передбачуваних інсталяцій із етнічних килимків та квазінародної скульптури художників — представників корінних народів Америки й Африки, які переосмислюють свою національну спадщину в Берліні, Нью-Йорку або Парижі, підриває серія великих малюнків інуїтського графіка, скульптора та громадського діяча з Канади Канангінака Путугука. Народжений у традиційному поселенні аборигенів Північної Америки, які живуть полюванням і риболовлею, він став професійним гравером. Різьблення на кістці тварин — художнє ремесло ескімосів, у якому графічне зображення ними тварин досягає самобутньої витонченості. Поєднавши її з європейськими техніками, Путугук створив власну пізнавану манеру, залишаючись вірним тематиці побуту та історії одноплемінників. Національна слава прийшла до художника в 75, після його першої персональної виставки в Торонто 2010-го. Того самого року його роботи демонструвалися в рамках культурної програми Олімпійських ігор у Ванкувері, Канангінак Путугук був удостоєний премії Національного фонду аборигенів Achievement. Помер від раку легенів.

Кити, тюлені, ескімоси у своїх куртках з каптурами, облямованими хутром, одязі, який не змінювався століттями, у взаємодії з моторними човнами, мотоциклами, снігоходами в його роботах вириваються із зачарування наївного мистецтва до шарму художньої іронії, побудови стилю. Індивідуального, але такого, який будуть наслідувати.

Треш без чаду

Два попередні Венеційські бієнале виявилися дуже сильними й різними. У 2013-му італієць Массіміліано Джіоні приголомшив світ, революційно розсунувши межі сучасного мистецтва у бік арт-брюту, примітиву в союзі з божевіллям, маргінальних експериментів на межі порнографії, містичного візіонерства — всього, що відкидалося респектабельними художніми інституціями. У 2015-му нью-йоркський нігерієць Оквуі Енвезор перетворив бієнале на вируючий світ соціального, геополітичного, економічного протистояння, вивів на сцену мегаперформансу "Капітал" Карла Маркса, випустив вітальні енергії пригноблених народів і спільнот. 

биеннале-2017_4
Instagram

Спробувавши об'єднати грандіозні висловлювання своїх попередників, Крістін Марсель їх умертвила. Її проект — засилля не так художньо радикальних або соціальних образів та ідей, як адаптаційних і філантропічних стратегій. Позиція "за все хороше, проти всього поганого", відхід від конфлікту і загострення при демонстрації творів візуально незручних та недосконалих просочує все духом благодійності. Тому дивитися на деякі роботи й цілі зали стає вже благодійністю з позиції глядача.

Автори підібрані так, що ні драма, ні краса, ні потворність, ні пристрасть, ні природність, ні хворобливість не зворушують, не лякають, не зачіпають, не примушують здивуватися або замислитися. 

биеннале-2017_7
Instagram

Роботи чеського художника-аутсайдера (як іменують творців-аматорів, котрі страждають на психічні розлади і створюють свої твори на межі хворобливої необхідності) Любоша Плни втрачають напругу, перетворюються на дивовижу. Об'єднані в залі з фотопроектами угорського поета і художника-відщепенця Тібора Гаяса, вони створюють враження кунсткамери, а не діалогу. Пристрасна гра з розкладанням, вівісекцією гомоеротичної краси в Гаяса, що знищує своїх моделей, пропалюючи, псуючи їхні фотографії, динамічно сплелася б із химерами арт-брюту, якби куратору вистачило інтелектуально-почуттєвої дотепності. 

Тому на глядача знову чекають примітивні висловлювання. Кришка від MacBook Air, прикріплена до сокирища. Поруч — відео, на якому автор твору, берлінський японець Шімабуку, нагострює її, як сокиру.
І ріже нею яблуко. Образ однозначний гранично.

Потішить бюргера й інсталяція Мішеля Блазі з Монако, знаменитого роботами з органічних та швидкопсувних матеріалів, — стелажі з кедами й кросівками, що слугують вазонами для фікусів, винограду та іншої домашньої й дачної флори. Вони зрошуються, у них — земля та екологічні добрива. Піт, що асоціюється зі спортивним взуттям, символізує натуральність і примиряє з фактом існування гуми на цій землі. 

биеннале-2017_3
Instagram

Наративні вібрації

Та ось звідкілясь долинають гіпнотизуючі звуки жіночого голосу з 60-х, що співає арабською. Вузький коридор — вхід у мультимедійну інсталяцію "Наративні вібрації" франко-алжирського художника Кадера Аттіа — обвішаний обкладинками вінілових дисків магрібських естрадних дів, які заворожували заморські території Франції, перш ніж Даліда вивела арабську на рафіновану естраду Парижа. Потрапляючи в темний зал, глядач у напівпітьмі бачить телеекрани, що звисають зі стелі. Під кожним — чорний циліндр із золотим пилком під скляними сферами. На екрані — чорно-білі кадри концертного виступу співачки, яка виконує тягучий шлягер. Зображення зникає на екрані й відразу з'являється на іншому, золотий пилок ворушиться в такт вібрації звуку. Звук, як привид, блукає залом. Відстежити, впіймати його шлях у візуальній пульсації кадрів — гра, яка примушує замислитися про неявні, немейнстримні культурні пласти, що живуть у соціальному, національному середовищі, якого не помічають. З яким в урядових кабінетах нібито все зрозуміло й вирішено. І яке з роками миттєво перетворює вчорашню імперію
своєю пасіонарністю. Часто — деструктивною.

Кадер Аттіа пропонує вдивитися і вслухатися в те, що ми маргіналізуємо сьогодні. Щоб дати йому прорости не передушено, не всупереч, не на зло. Як це сталося у Франції з нащадками вихідців з її арабських колоній, витісненими у депресивні райони й позбавленими соціальних ліфтів. На заміну медитативним шлягерам, які тішили їхніх дідів, прийшла какофонія перевернутих автомобілів, вуличного безладу та вибухів сьогодення. 

Цікаво, що у 2012-му Кадер Аттіа з кількома роботами брав участь у проекті "В пошуках часу" в донецькому арт-центрі "Ізоляція". Який через два роки був перетворений бойовиками "ДНР" на ізолятор-в'язницю. Мимовільне нагадування про те, що й ми жорстоко розплачуємося за власну культурну неуважність, небажання бачити розбіжності всередині свого суспільства й вибудовувати національний діалог, визнаючи їхню реальність.

биеннале-2017_2
Instagram

Живе мистецтво, як і життя взагалі, не вкладається в прекраснодушну експозицію, толерантність — не сама собою зрозуміла пристойність. Із самозаспокоєності головного проекту 57-ї Венеціанської бієнале хочеться вирватися туди, де все не так просто й передбачувано. Зате — живо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво