Андріївська церква. Сто років поневірянь - Історія - dt.ua

Андріївська церква. Сто років поневірянь

27 квітня, 2018, 18:07 Роздрукувати Випуск №16, 28 квітня-11 травня

Творіння Растреллі багато разів ремонтувалося. Нині Андріївська церква знову закрита для відвідин.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Андріївська церква, дивовижне творіння Бартоломео Франческо Растреллі, по праву є однією з візитівок Києва, гордістю його жителів. 

Побудована на горі, на тому самому місці, де, за переказом, апостол Андрій передвістив появу величного міста, спостерігачеві з Подолу вона здається ніби завислою в небесах, звідки благословляє та охороняє місто.

Не менш чудовий краєвид відкривається і з узвишшя. Навіть тепер, коли Київ спотворений подільським семиповерховим монстром, троєщинськими "пізанськими вежами" та іншими новочасними супербудівлями, ми в захваті від пейзажу, який звідти відкривається. Що вже тоді казати про спостерігача XVIII століття.

"У ног зрителя виден весь Киево-Подол, далее сверкающий Днепр с его рукавами и с Черторыем, а еще далее впадающая Десна. За ними стелются во все стороны широкие, зеленеющие луга и рощи, между коими заметны селения с верхами церквей и колоколен; на заднем плане виден лес, оканчивающийся на горизонте темно-синею, неявственною полосою. К северу — гора Киселевка, отдаленная… дорогою или спуском на Подол… За Киселевкой возникает гора Щекавица… Здесь была некогда Олегова могила… Вдали виднеется Кирилловский монастырь, а потом сияющий бор; ландшафт завершается едва явственным возвышением некогда славного Вышгорода" (М.Закревський, "Описание Киева", 1868 р.) Таку картину під час відвідин пам'ятного місця мала спостерігати імператриця Єлизавета Петрівна. У захваті від побаченого вона наказала спорудити тут церкву. І власноруч у серпні 1744 року поклала перший камінь в основу храму. Територію освятив митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Русі Рафаїл (Заборовський), на місці майбутнього престолу встановили хрест.

андреевская церковь_2
Панорама з тераси Андріївської церкви. Фото автора.

Та вже буквально з моменту "зачаття", ще не народившись, церква почала зазнавати значних труднощів. Споруджувана фактично завдяки "натхненню" Єлизавети, вона не була потрібна ні нечисленному населенню Старого міста, ні чиновникам, змушеним виконувати забаганку государині.

Спершу довго не могли визначитися з проектом. Початковий, виконаний архітектором Йоганном Шеделем і військовим інженером Данилом Дебоскетом (тим самим, який "закопав" Золоті ворота), цариці не сподобався. Розробити новий доручили імператорському обер-архітектору Бартоломео Растреллі. 1748 року він представив свій задум, і государиня його схвалила. Що цікаво, не чекаючи затвердження остаточного плану, Єлизавета Петрівна дала добро на підготовчі роботи. Безпосередньо в Києві спорудили величезні сараї, цегельні й черепичні заводи, які випускали не менш як два мільйони штуку цегли й черепиці на рік. Здавалося б, організаційний період залишився позаду, і спорудження церкви розпочнеться прискореними темпами.

Та диявол, як завжди, ховався в деталях. З'ясувалося, що на місці, де в присутності самої імператриці встановили освячений хрест і де в майбутньому мав бути престол храму, план Растреллі передбачав зведення стіни будівлі. Виникли запеклі суперечки між митрополитом і спеціальною комісією, яка координувала дії всіх служб проекту, питання передали на розгляд у Синод, і тільки втручання імператриці запобігло перетворенню робочої, по суті, проблеми на нескінченну бюрократичну тяганину. Конфлікт залагодили швидко: вирішили дотримуватися плану архітектора.

андреевская церковь_4
А.І. Меленський. Андріївська церква. Малюнок до плану, 1809 р

Розпочалися роботи з укладання фундаменту. Розпорядником будівель і за сумісництвом зодчим, покликаним адаптувати проект Растреллі до київських реалій, призначили московського придворного архітектора Івана Мічуріна. На жаль, московський гість, не знайомий з гідрологією Києва, припустився величезної помилки, що вплинула на всю подальшу історію Андріївської церкви.

Згідно із планом Растреллі, перш ніж установити основу, необхідно було перекрити або відвести струмки, що б'ють з гори.

Однак Мічурін вирішив цього не робити, а просто значно поглибити фундамент. Долаючи водні перешкоди, будівельники рили глибше й глибше. У результаті висота фундаменту стала порівнянною з висотою самого храму (близько 50 м). Мічуріну здалося, що цього досить. Як згодом з'ясувалося, це було не так.

До того ж поглиблення фундаменту істотно збільшувало час, який пішов на роботи. Спорудження церкви завершили перед самою кончиною Єлизавети Петрівни, через що храм освятити не встигли. Понад те, після смерті цариці про нього просто забули: церква не мала ні ризниці, ні причту, ні утримання. Залишаючись без нагляду, споруда зазнала значних пошкоджень. Водне джерело продовжувало струменіти біля східної стіни основи, руйнуючи її; черепичний дах, нещільно покладений і вивітрюваний, пропускав сніг і дощ; птахи розбивали вікна й вили всередині споруди гнізда.

1767 року за дорученням київського генерал-губернатора Федора Воєйкова храм оглянули, склали кошторис ремонту — 2115 рублів. Побувавши на аудієнції в Катерини II, грошей генерал-губернатор не отримав. Натомість йому було наказано нарешті освятити багатостраждальну церкву, що він і зробив 19 серпня 1767 року — в її жалюгідному вигляді з підмитим фундаментом, дірявим дахом і пташиними гніздами всередині. Таким чином, якщо роком закладення Андріївської церкви вважати серпень 1744-го, то освячена вона була рівно через 23 роки. 

У Києві не знали, що робити з храмом, адже навіть після освячення не були призначені причт і утримання, а в Петербурзі церкву виключили з палацового відомства. Крім того, як уже йшлося, населення, яке проживало поруч, було нечисленним, тобто церква не могла мати своєї парафії, соборною ж її робити не було потреби.

Наступного року Воєйков на розгляд імператриці подав уже відомість на 6459 рублів — так швидко множилися пошкодження. Цього разу наполегливе клопотання генерал-губернатора, підтримане проханнями митрополита Київського і Галицького (уже без додавання "і всієї Малої Русі") Арсенія (Могилянського), мало результатом утворення спеціальної комісії.

Далі — звичайна бюрократична тяганина. Комісія, призначивши штат, вирішила основний фінансовий тягар з утримання храму й причту покласти на київський магістрат; частково кошти мали також надходити з царської скарбниці й від Синоду. На жаль, рішення комісії залишилися тільки на папері. Києво-Подільський магістрат, наприклад, дивувався, чому саме він має утримувати церкву в Старому місті й виправляти її пошкодження, хоча територіально ніяк не був із нею пов'язаний. Листування між Сенатом, комісією з питань церковних маєтків, Малоросійською колегією та магістратом розтяглося на довгі 18 років.

андреевская церковь_1
Вид Андріївської церкви від перехрестя Олександрівської (Сагайдачного) та Андріївської вулиць. 1900-і рр.

1773 року настоятель храму протоієрей Яків Мултянський ризикнув сам поїхати до Петербурга, щоб доповісти комісії, яка завідувала церковними маєтками, про тяжке становище Андріївської церкви. Проживши в столиці рік, Мултянський, так і не зустрівшись із петербурзькими чиновниками, повернувся назад. Як він пояснив після повернення, члени комісії не зібралися жодного разу.

Крім руйнування споруди, настоятелю храму доводилося вирішувати ще одне животрепетне питання: забезпечення церкви ризницею та начинням.

Після освячення митрополит Арсеній (Могилянський) передав храму кілька одиниць старого облачення й посудин, з Петербурга протоієрей Мултянський привіз невелику ризницю та нове облачення, пожертвувані "якимись боголюбцями".

До 1786 року все це обшарпалося й зробилося геть непридатним. Митрополит Самуїл (Миславський) доповів Синоду, що в Андріївській церкві гранична вбогість у всьому: ризи подерті й зношені, у вівтарі утворилися тріщина й теча, тиньк падає на престол, усе геть зубожіло й занепадає. 

І, нарешті, храму таки поталанило. У результаті секуляризаційної реформи та закриття низки монастирів київська консисторія отримала у своє розпорядження значну кількість церковного начиння, частину якого, з дозволу Синоду, було передано церкві. Священики, які доти перебивалися двома рваними ризами, отримали у своє розпорядження понад 100 різних предметів. Відтак лише через 19 років після освячення в Андріївській церкві з'явилися задовільні ризниця й начиння.

При цьому найголовнішої проблеми, ремонту храму, Синод так і не розв'язав. І тоді митрополит Самуїл, не покладаючись більше на обіцянки з Петербурга, звернувся до малоросійського намісника графа Петра Румянцева-Задунайського. Незадовго до цього київський магістрат був перетворений на Думу й урізаний у своїх правах. Він тепер більше залежав від губернатора, а тому рішучий припис Румянцева просунув справу далеко вперед. 1787 року всі пошкодження в споруді нарешті усунули, джерело відвели. Це коштувало думі 6783 рублі. Таким чином, від часу закладання храму до його остаточного ремонту минуло 43 роки.

 1809 року витвір Растреллі спіткало нове лихо: раптовий порив буревію зірвав з середнього купола великий залізний хрест і погнув два менші. Через періодичні течі всередині маківок прогнили дерев'яні стовпи, які слугували для кріплення хрестів. Щоб усунути пошкодження, треба було повністю розібрати дах. Головний київський архітектор Андрій Меленський склав кошторис на 31 260 рублів. І "пішла писати губернія".

Митрополит Серапіон (Александровський), перший великорос на київській катедрі, чудово знаючи порядки своєї батьківщини і не сподіваючись на швидкий результат, наказав установити тимчасові дерев'яні хрести. Але немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Дерев'яні хрести простояли аж до 1825 року; уже пішов на спочинок Серапіон (Александровський), був призначений новий архіпастир — Євген (Болховітінов), а "контора все писала". І тільки завдяки митрополиту Євгену (Болховітінову), невтомному шукачеві старожитностей, покровителю київських археологів та істориків, вдалося пробити стіну петербурзької бюрократії. Ремонт тривав з 1825-го по 1832 рік. Перебрали дах (замість черепиці покрили залізом), потинькували стіни, укріпили укіс гори. 

андреевская церковь_3
Біля підніжжя Андріївської церкви. Фото автора.

Минуло ще 13 років, і 16 липня 1841 року митрополит Філарет (Амфітеатров) доповів у Синод: "Андреевская ружная (ружна — дотована державою або якимось органом самоуправління.— В.М.) бесприходная церковь пришла в крайнюю ветхость и требует вновь исправления". Цього разу погодження тривало лише три роки. У 1844–1846 роках Андріївський храм учергове капітально відремонтували: облаштували сходи і галерею, виправили фундамент, куполи оббили білою бляхою, стіни знову потинькували. На всі роботи витратили близько 22000 рублів, причому частину коштів церква, що вже зіп'ялася на ноги, взяла на себе.

Інженери, які складали кошторис ремонту, для запобігання зсувам пропонували також зміцнити гору, але на це потрібна була зовсім уже непідйомна сума — 40000 рублів. У результаті обмежилися тим, що "по откосам горы запретили ходить людям и скоту, для чего и обнесли его забором".

Така, коротенько, історія перших ста років поневірянь цього чудового храму: безугавний крик про ремонт, посилений байдужістю суспільства.

У 1840-х становище Андріївської церкви в очах киян почало різко змінюватися. Ні, проблеми нікуди не поділися. Як і раніше, помилка архітектора Івана Мічуріна спричиняла руйнування фундаменту, а отже — й інших конструкцій споруди. Як і раніше, кожні десять-п'ятнадцять років збирали гроші на ремонт храму. Та, і це головне, Андріївську церкву почали сприймати як один зі знакових символів столиці православ'я, духовною наступницею апостольського пророцтва про славне місто.

Відбулася така зміна завдяки діяльності двох православних подвижників: блаженного Івана Босого (Івана Расторгуєва) і духовного письменника й історика Церкви Андрія Муравйова. Босой відкрив у стилобаті храму громадську богадільню для незаможних прочан. Пожертви для неї надходили на адресу Андріївської церкви з усіх куточків імперії. Муравйов, який проживав напроти храму, добровільно прийняв зобов'язання опіки над ним. Вінцем його шефства над церквою стало святкування 1867 року 100-річчя від дня її освячення. Заходи відвідала імператорська сім'я, екскурсію для якої історик провів особисто. Результатом відвідин стали численні грошові пожертви на ремонт храму, ікони в ошатних кіотах, а також картина Платона Бориспольця "Проповідь апостола Андрія".

андреевская церковь_5
П.Т. Борисполець. Проповідь апостола Андрія. 1847 рік.

Згодом творіння Растреллі ще не раз ремонтувалося. Нині Андріївська церква знову закрита для відвідин...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво