Без глобуса України - Історія - dt.ua

Без "глобуса України"

5 квітня, 16:39 Роздрукувати Випуск №13, 6 квітня-12 квітня

Щоб вижити, Україна потребує розвитку, а щоб розвиватися, потрібна стратегія.

Стратегія без тактики — найповільніший шлях до перемоги. 

Тактика без стратегії — шумовиння перед поразкою.

Cунь Цзи

Її слід винаходити, втілювати, оцінювати результати і на цій основі корегувати. Власне реалізація цього циклу і є суттю політичного лідерства. 

У нас люблять поговорити про стратегію. При цьому одні уявляють чарівну паличку з "Гаррі Поттера", якою можна вмить повернути Крим, реінтегрувати Донбас, вступити до ЄС і НАТО тощо. Інші інстинктивно обмацують кишені. Ще інші шукають місце на кітелі для нагород. Ну й останні — розумні аж страшно — творчо комбінують вужа з їжаком, плутаючи колючий дріт із ниткою Аріадни. І пишуть, пишуть, пишуть… 

Але тут ідеться не про це і навіть не про багатосторінкові тексти, скріплені підписами високопосадовців, а про ефективне поєднання чіткого розуміння цілей, усвідомлення наявних інструментів і продуманих шляхів їх застосування. Кожен з трьох елементів цієї формули є необхідним, але недостатнім. Навіть для з'ясування кожного окремо, не кажучи про їх поєднання в єдине ціле, потрібен не тільки холодний інтелект, а й уява, пристрасть і воля. Проте базою для стратегічного мислення є широкий кругозір. Тільки на його ґрунті може зрости ця примхлива квітка стратегічного мислення, яка геть нетипова для нашого інтелектуального ландшафту.

Книжка Максима Паламарчука, яка нещодавно вийшла у видавництві "Наш формат", якраз і є одним з приступів до складних питань великої стратегії. Її назва є прямою алюзією на класичну працю американського адмірала А.Мехена "Вплив морської міці на історію, 1660—1783", що майже півтора століття зберігає вплив на стратегічну думку західних (та й не лише західних) країн.

На матеріалі військово-морської історії автор розмірковує про парадоксальне мислення стратега, коли пряма може бути чи не найдовшим шляхом з однієї точки до іншої, коли докладати зусиль для досягнення найбільшого ефекту потрібно в зовсім іншому місці, ніж це здається на перший погляд, коли тріумфальна тактична перемога стає провісником катастрофічної поразки.

Структурований текст книжки "Військово-морська міць та її межі" починається з ввідного розділу, де окреслено основні поняття. А далі після стислого, на кілька сторінок, викладу тенденцій війни на морі від початку цивілізації до поразки гордих іспанців від своїх нідерландських підданих, починається захоплива історія боротьби за морське панування, історія передачі новому гегемону корони володаря океанів: спочатку були Нідерланди, потім Британія і, нарешті, США. Перекликаючись із броделевською схемою мандрування столиці світу від Амстердама через Лондон до Нью-Йорка, цей підхід визначає основну вісь військово-морської історії часів Модерну. У книжці майже нічого немає про Венецію і Геную, проте це право автора.

Але історія — це не лише про великих. І оповідач це усвідомлює. Безумовно варті уважного прочитання розділи про сучасність — і не лише американську.

Ми всі знаємо результат, а отже, ідеться про начебто від початку задану закономірність. Утім, авторові майже вдалося не потрапити в детерміністську пастку. До певного моменту результат боротьби гегемона з претендентами — французами, німцями, японцями чи росіянами — не був наперед визначений. І це можна помітити в тексті. Хотілося б більшого, але то вже примхи.

Незвичною для рідного краю є перспектива: російська тінь майже не потьмарює основного перебігу подій, які розвивалися переважно досить далеко від Москви і навіть самого Санкт-Петербурга. З іншого боку, у тексті ніде не виринає "глобус України". Фокус уваги — на Атлантичний і Тихий океани, і це здорово!

Ерудиція дозволяє авторові легко й коректно осмислювати та ілюструвати головні стратегічні чинники, такі як географія, технологічні відмінності, доступ до сировинних ресурсів, вплив різноманітних ідеологій, таких як колоніалізм, імперіалізм тощо.

У книжці багато не тільки показових, а й маловідомих фактів. Вона просто-таки пересипана цікавинками. Причому не лише для інтелектуальних гурманів. 

А ось чого в ній явно бракує, то це списку літератури для додаткового читання. Так же не можна — розпалити інтерес, і що? А нічого. Шукайте самі. 

Просто просяться сюди й ілюстрації з картами, але й без них величезна подяка видавництву, яке не побоялося ризикнути і видати есей, що краще пасував би для книжкового ринку старих європейських держав, ніж для нашого.

Не торкаючись суто морських питань, можна стверджувати, що "Військово-морська міць та її межі", можливо, не єдина, але точно чи не найкраща популярна книжка зі стратегічних досліджень, виданих в Україні за останні роки. 

Сподіваюся, вона недовго утримуватиме цей титул, і незабаром з'являться нові українські тексти. Адже стратегічний дискурс — ознака зрілості держави. Звісно, з однієї квітки вінка не зів'єш, та менше з тим.

Отже, читайте, отримаєте задоволення. Щиро раджу.

М.Паламарчук. Військово-морська міць та її межі. — Наш формат. — К., 2019. — 200 с.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво