Доля керівника столиці

Ця розповідь про одного з мерів Києва - мого діда Тараса Спиридоновича Мітулінського, який 80 років тому, трагічного 1937-го, потрапив під страшну машину сталінських репресій.

Тоді крізь катівні НКВС пройшли і були страчені й інші керівники столиці України: Рафаїл Петрушанський і Павло Христич.

Свідчення про життєвий шлях Тараса Мітулінського я збирав по крихтах не один рік. На щастя, багато документів збереглося в архівах України та інших країн. Маю надію, що моя розповідь приверне увагу читачів, бо містить багато цікавих історичних фактів.

У метричній книзі церкви Успіння Пресвятої Богородиці містечка Тетієва Таращанського повіту Київської губернії за 1897 рік є запис про народження: "№ 24. ТАРАС. Народився 25 лютого, хрестили 2 березня 1897 р. Батьки: містечка Тетієва селянин Спиридон Семенович Мітулінській і його законна дружинаАгафія Єлісіївна, обидва православні".

У тій самій метричній книзі зберігся запис і про вінчання Тарасових батьків: "№ 21. 18 вересня 1894 вінчалися першим шлюбом Слободо-Тетієва селянин Спиридон Семенович Мітулінський, 22 років, і містечка Тетієва селянка Агафія Єлісеївна Дерігузова, дівиця 19 років, обидва православні".

Життя Тараса Мітулінського склалося одночасно цікаво й трагічно. Син батрака, закінчивши два класи церковно-приходської школи, він батракував у місцевої поміщиці М.Морочинської. Прагнучи хоч якось вибитися в люди, 1911 року подався до Києва, де почав працювати чорноробом у зубного лікаря Іллі Вишнепольського.

1912 року в житті Т.Мітулінського відбувся крутий поворот. Після знайомства в Києві з відомим скульптором Миколою Сокольницьким переїхав разом із ним до Парижа, де працював у його майстерні впродовж двох років. 1914-го М.Сокольницький уперше виставив у салоні товариства французьких художників авторську скульптуру "Атлет", для якої позував молодий Тарас. 1939 року скульптуру придбав французький уряд. До речі, після Другої світової війни муніципалітет Парижа та уряд держави придбали ще кілька робіт скульптора. З 1954 року М.Сокольницький був почесним пенсіонером Парижа.

1914-го, відразу після початку Першої світової війни, Тарас повертається до Петрограда, де, опанувавши на той момент інноваційну професію - електромонтер, працює в оперному театрі "Народний дім". 1916-го був мобілізований і відправлений на Румунський фронт. Служив у другому електробатальйоні, 12-му інженерному полку (батальйоні) наглядачем лінійного телефону. Повернувшись 1918 року до рідного Тетієва, він понад рік займався домашнім господарством. Але невдовзі ініціативного хлопця обирають першим головою Тетіївського районного виконавчого комітету.З травня 1920-го Мітулінський знову проходив службу в армії, цього разу в Червоній. Послужив цареві - тепер послужи й більшовикам.

Першою дружиною Тараса Спиридоновича була Савицька Ніна Василівна (1899–1941). У шлюбі в них народилася (1923 р.) донька Олена. 1925 року Тарас Мітулінський одружується вдруге - зі Скаржановською Вірою Євстафіївною (1900–1951). У метричній книзі церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього с. Самгородок Сквирського повіту Київської губернії за 1900 рік є запис про її народження: "№43. ВІРА. Народилася 29 липня, хрестили 15 серпня 1900. Батьки: села Самгородка псаломщик Хресто-Воздвиженської церкви Євстафій Якович Скаржановський і його законна дружина Марія Євстафіївна (насправді Станіславівна, помилка в записі), обидва православні".

Віра, як випливає з метричного запису, народилася в сім'ї священнослужителя. Згодом Вірин батько був висвячений у сан священика і служив в Успенському храмі Тетієва, Покровському храмі Фастова та с. Дорогинка Фастівського району.

Географія місць роботи Віри Євстафіївни відповідає призначенням її чоловіка. Останнім місцем її роботи став Наркомат охорони здоров'я, який у 1930–1950 рр. розташовувався в Києві. на вул. Рейтарській, 22.

Після арешту чоловіка 19 листопада 1937 року була затримана як дружина ворога народу й якийсь час утримувалася в Київській в'язниці. На щастя, невдовзі Віру Євстафіївну, яка була на восьмому місяці вагітності, відпустили під підписку про невиїзд. У січні 1938-го народився син Ігор. Через хворобу він не прожив і року. Примітним є запис у метриці про народження Ігоря. У графі "батько" зазначено лише ім'я Тарас - ні прізвища, ні по батькові. Спрацював материнський інстинкт - хоч якось захистити майбутнє своєї дитини. Ніхто на той час не міг і припустити, що колись може відбутися реабілітація і, хай не таке вже й остаточне, розвінчання культу особи Сталіна. "Відлига" тривала недовго, завершилася практично на початку 1960-х рр., але відкрила чимало таємниць комуністичного тоталітарного режиму.

З 1921-го по 1929 рік, як і більшість господарських працівників того періоду, Тарас Мітулінський змінив багато місць роботи. Ось короткий перелік міст: Тараща, Біла Церква, Корсунь, Городище, Черкаси, Золотоноша, Олександрівка.

Після переїзду до Києва сім'я проживала на вул. Горовиця (нині Велика Житомирська), 8-б, кв. 2, у будинку, який був споруджений 1903 року за проектом архітектора Йосипа Зекцера для графині Роговської під її прибутковий будинок. Новим місцем роботи Мітулінського стала обласна контора "Заготзерно". З 1933 року працював уповноваженим Комітету заготівель Ради народних комісарів УСРР по Молдавській АСРР у м. Тирасполь (на той час східна Молдавія, нинішнє Придністров'я, входила до складу радянської України).

У 1937–1938 рр. Радянським Союзом прокотилася нова, найстрашніша хвиля репресій, яка ввійшла в історію під назвою "Великий терор". У його жорна потрапляли і прості люди, і високі керівники. Сотні тисяч людей були розстріляні фактично без суду й слідства. Рішення ухвалювали так звані трійки. Під караючий меч революції потрапляли високі партійні й господарські керівники, військові. Режим безжально розправлявся з тими, хто служив йому вірою і правдою…

У вересні 1937-го рішенням пленуму Київської міської ради Тараса Мітулінського обрано головою Київської міської ради. Але невдовзі - арешт за наклепом. 17 листопада того ж року відбувся суд. Рішенням виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР Мітулінського засуджено до розстрілу (ст. 54-7, 54-8 і 54-11 КК УРСР). Список осіб, що підлягали суду Військової колегії Верховного суду СРСР (де було й прізвище Мітулінського) 13 листопада 1937 р. завізували особисто Й.Сталін, В.Молотов, Л.Каганович, К.Ворошилов. Вирок було виконано вже наступного дня.

Дружина Віра ще довго носила чоловікові передачі. Їх приймали, так і не повідомивши, що її чоловік уже давно розстріляний. Ймовірне місце поховання - Биківнянський ліс під Києвом. У матеріалах слідчої справи відомостей про місце поховання немає.

У червні 2014 р. моїми зусиллями в Меморіальному комплексі у Биківні встановлено ​​ гранітну дошку пам'яті Тараса Мітулінського.

Показовими є спогади колеги Т.Мітулінського - Калашника Афанасія Івановича, який бачив свого керівника в коридорі тюрми НКВС, коли того вели на допит. З його слів, Т.Мітулінський був геть сивий і практично без зубів, що говорить про тортури, яких він зазнав у катівні. А було йому тоді лише 40 років... Сам А.Калашник отримав 10 років таборів, у 1950-х був реабілітований.

У галузевому архіві СБУ України зберігається слідча справа Мітулінського Т.С. з поміткою "Зберігати довічно". Тільки читаючи всі ці документи, розумієш, у який страшний час жили наші батьки й діди…

Після перегляду справи (1957 р.) рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР Тараса Мітулінського було повністю реабілітовано (посмертно):"згідно з нововиявленими обставинами вирок скасовано, справу закрито". Дуже хотілося б, щоб київська влада і кияни належним чином увіковічнили пам'ять про керівників міста, які стали жертвами страшної машини репресій 1937 року. Історія не буває ні білою, ні чорною - головне, щоб це була правдива історія. А щоб об'єктивно її оцінити, потрібно знати якнайбільше. Тому нехай цей родинний хронопис стане ще одним фрагментом у полотні усвідомленого розуміння минулого.