Перший київський нотаріус - Історія - dt.ua

Перший київський нотаріус

27 квітня, 2018, 18:14 Роздрукувати Випуск №16, 28 квітня-11 травня

Першим міським нотаріусом став мценський купець Василь Лук'янов. 

Панорама Києва. Гравюра XVIII століття

У середині XVIII століття внутрішній устрій Російської імперії не встигав за зростанням території держави. 

Землями, що не дуже давно потрапили під московський скіпетр, управляли за старими законами, дуже погано адаптованими до загальноімперських. Люди, які проживали в одному населеному пункті, потрапляли під юрисдикцію різних судів, бо ті керувалися своїми статутами, які часто суперечили один одному.

Наприклад, у Києві діяло одразу кілька подібних установ: магістратський суд, Генеральна військова канцелярія Війська Запорозького, Київська духовна консисторія, військове відомство. Над усіма цими конторами стояла Київська губернська канцелярія (КГК), покликана залагоджувати протиріччя, що виникали. Та виходило це в неї далеко не завжди. Так, Генеральна канцелярія Війська Запорозького, незалежна від КГК, не визнавала наказів останньої, що вносило сум'яття в життя киян.

Ще більше від станового поділу судів страждали жителі, які не мали свого представництва в жодному з управлінських органів. Серед таких обділених юридичним захистом громадян особливо вирізнялися купці, уродженці Московії. Звісно, царська влада не могла не перейнятися долею цієї категорії підданих, і 1765 року для захисту великоросійського купецтва Києва заснувала посаду міського нотаріуса. Цей юрист мав вести справи виключно купців-великоросів, усе інше було поза сферою його інтересів. Нестиковок з іншими інстанціями було не уникнути.

Першим міським нотаріусом став мценський купець Василь Лук'янов. Сам факт отримання ним цієї посади вже міг викликати чимало запитань. Василь одружився з донькою багатого торгівця. В особі новоспеченого тестя він здобув впливового заступника. У грудні 1765-го, після надання схвальних свідчень київських купців, Санкт-Петербурзька комерц-колегія видала указ про призначення 24-річного Василя "публічним нотаріусом". На кумівстві біди історично нової для держави посади не закінчилися. Можливо, Лук'янов показав себе на посаді в найкращому світлі? Аж ніяк.

Молодик потрапив під вплив досвідченого ділка й авантюриста, невтомного борця з магістратом і, за сумісництвом, церковного мецената (на його кошти в 1755 р. була відреставрована Іллінська церква), колишнього київського сотника, відставного полкового осавула Павла Гудими, чия особа є знаковою для київського міського самоврядування XVIII століття.

киев ильинская церковь
Іллінська церква, відбудована в 1755 році на кошти Павла Гудими

1843 року він перейшов з міщанського в козацький стан і став сотником київської сотні. Подібні переходи з міщан у козаки і назад не те що не вітали, часом їх офіційно забороняли. Невідомо, що спонукало до такого кроку Павла Івановича, але його вчинок за вируванням пристрастей, які його супроводжували, можна порівняти з переходами футболістів "Барселони" до "Реалу". Щоправда, це порівняння досить умовне. Для П.Гудими все могло скінчитися значно гірше: він ледь не поплатився життям.

Коли до нього звернулися урядники магістрату з указом губернської канцелярії заснувати особливі патрулі для нічного обходу міста, Гудима, котрий уже юридично не підпорядковувався магістрату, відповів не вельми пристойними словами. 1748 року в місті часто траплялися пожежі, Київська губернська канцелярія підозрювала навмисні підпали, а тут ненависний перебіжчик до всього свого сумнівного статусу ще й посмів відверто брутально грубіянити. Магістрат відправив донос у КГК, де особливо наголошувалося, що своїми нешанобливими діями стосовно указу Гудима зневажив не тільки губернську канцелярію, яка видала припис, а й саму імператрицю, яка його схвалила.

Надворі, як уже було сказано, стояв 1748 рік — часи "слова й діла". Уже за три дні Гудиму допитували в секретному відділі КГК у присутності генерал-губернатора. Павло Іванович підтвердив, що справді розгнівався на урядників, але ніяких лайливих слів на адресу канцелярії не вживав — адресувалося все виключно представникам магістрату. Допитані того ж дня свідки підтвердили свідчення сотника.

Донос і всі "допросные речи" відправили в Таємну канцелярію, до рішення якої П.Гудиму помістили на гауптвахту. Висновок розшукової контори не забарився. Сотникові пощастило: у його діях не побачили порушень, спрямованих проти Найвищої особи, та позаяк він казав слова, яким можна було тлумачити двозначно, то його мали "бити кийками і після вчинення того покарання з-під варти відпустити".

Магістрат, звісно, зловтішався, Гудима ж іще затятіше повів з ним боротьбу. Він ударив по найбільш уразливому і найдохіднішому місцю міського самоврядування — монополії на виробництво й продаж горілки. Користуючись тим, що магістрат не міг викликати його на свій суд (сотник був підзвітний Генеральній військовій канцелярії Війська Запорозького, куди й мали надсилати свої скарги міські чиновники), Гудима на території Подолу заснував винокурні й відкрив шинки. Його дії, звичайно, суперечили правам вільного міста, але впоратися з сотником не міг ніхто. Горілчаний промисел приніс такий відчутний дохід, що нащадки Павла Івановича володіли одинадцятьма селами, дев'ятьма садибами на Подолі, безліччю млинів, винокурень, броварень, селітряних та шкіряних заводів.

Через роки він познайомився з Лук'яновим — тим самим першим київським нотаріусом. Неймовірно проворний, хитрий, розумний Павло Іванович, який умів ладнати з людьми, і фактично ще замолодий для таких відповідальних посад Василь — чи обіцяв цей союз щось добре? Принаймні не для Лук'янова. Потрапивши під вплив Гудими, він почав допомагати тому в різних темних справах: опротестування свідомо прострочених векселів, залякування очевидців, вербування лжесвідків. І, звичайно ж, невдовзі ці "комбінації" вилізли назовні. Це вже обіцяло проблеми обом, але добити Гудиму й Лук'янова міг єдиний факт: у їхніх махінаціях угледіли спричинення збитків скарбниці.

Павло Іванович, як завжди, викрутився: не вперше врятувала підзвітність виключно канцелярії Війська Запорозького, а там своїх не здавали. А от юристові-початківцю було несолодко. 25 липня 1767 року надійшов указ комерц-колегії про відсторонення Лук'янова від посади — про колишні зв'язки і про допомогу тестя вже не могло бути й мови. Київська губернська канцелярія вирішила "не морочитися" і ухвалила відіслати невдаху-нотаріуса під конвоєм на його батьківщину, у Мценський магістрат, "для вчинення з ним за законами".

киев ратуша
Київська ратуша. XVIII століття

Здавалося б, на цьому все, але насправді халепи для Василя тільки починалися. У ті часи, якщо конвойований бажав добиратися до місця призначення зі зручностями, він самостійно забезпечував проїзд. Лук'янов своїм коштом найняв візника, однак доїхати зміг тільки до Семиполок, де кучер раптово помер. Поховавши знову ж таки за свої гроші перевізника й узявши у місцевого священика свідоцтво про його смерть, Василь на тих самих конях дістався Ніжина. Там троє великоросів упізнали коней свого знайомого візника й "по сумнительству" звернулися до городничого. Після допиту в Ніжинському міському суді Василя відправили з провідниками назад до Києва у губернську канцелярію. Чомусь із Броварів нотаріуса конвоював усього один козак, якого Василь почастував у шинку на Неводницькій пристані й переконав повернутися назад, давши на прощання 10 копійок і розписку від себе в тому, що він, Лук'янов, у Київську губернську канцелярію доправлений…

До канцелярії Василь не з'явився. Провівши потай кілька днів у Києві, він вирушив до Москви до свого брата Спиридона й пробув там аж до лютого вже наступного, 1768 року. Отримавши, завдяки поручительству брата, паспорт із Мценського магістрату на 10 місяців, він допомагав Спиридону в комерції, роз'їжджаючи різними містами імперії. Втім, він уникав міста на Дніпрі.

Нарешті, скучивши за дружиною і маючи намір вивезти її, Василь приїхав до Києва, і це була фатальна помилка. Лук'янова впізнали й посадили на гауптвахту, і хоча йому знову вдалося втекти, цього разу він насолоджувався волею недовго. Невдовзі його знову затримали, у Василькові, і 19 вересня 1768 року екс-нотаріус постав перед губернською канцелярією. Подальша його доля невідома…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво