Суперечка про Бандеру з московським братом - Історія - dt.ua

Суперечка про Бандеру з московським братом

11 травня, 2018, 16:08 Роздрукувати Випуск №17, 12 травня-18 травня

Бандера є і залишиться назавжди в свідомості українського народу найповнішим уособленням ідеї боротьби за незалежну соборну Українську державу. 

На початку допису слід зауважити, що я не вважаю росіян "братнім" для українців народом і, відповідно, представників цього етносу "братами" наших одноплемінників. 

Хоча б тому, що "братніх народів" узагалі не існує в природі, а відповідний термін не має жодного наукового обґрунтування й винайдений та запроваджений в обіг не дослідниками міжнаціональних відносин, а пропагандистами російської імперії в тій чи іншій її формі — від монархічної до комуністичної. Справді, як пояснити, чому, за якою логікою росіяни для українців "братній" народ, а словаки, чия мова має більше спільного з українською, ніж російська, — ні? Чому таджики, скажімо, мають нам бути ближчими, ніж румуни? Тільки тому, що й сини Шевченка і Франка, нащадки Авіценни і Фірдоусі мали нещастя свого часу бути підкореними росіянами й включеними до складу їхньої держави, а румунів "чаша ця" оминула?

Отже, в розповіді про цю суперечку йдеться не про якогось абстрактного росіянина, що з якогось дива я оголосив його "братом" українців, а про цілком конкретного троюрідного брата, який за походженням є напівукраїнцем-напівросіянином, але позаяк народився й прожив ціле своє життя в Москві, не знає української мови, не надто цікавиться історією та культурою прадідизни свого батька і самосвідомість та самоідентифікацію має суто російську. Він — доктор наук, досить відомий учений-біолог і належить до тих 14-ти чи скількох там відсотків росіян, які вважають ганьбою спроби реабілітувати Сталіна. Вкрай негативно ставиться до нинішнього російського лідера, позаяк той, мовляв, "веде Росію в глухий кут", старанно виполюючи пагони демократії на російському ґрунті і протиставляючи свою країну магістральному шляху розвитку людства. Загалом — класичний набір переконань ліберального демократа, типового білострічечника з Болотної площі. 

Мій московський родич, на відміну від більшості своїх співвітчизників, хотів би, щоб "український експеримент", який розпочався восени 2013 року на Майдані, завершився успіхом. Хоча б тому, що Україна в його сприйнятті так і залишилася "другою Росією", а остаточна перемога Революції Гідності, створення в Україні успішної держави, відкрили б шлях до чогось подібного і в Росії. 

Проте останнім часом у нього виникає дедалі більше сумнівів щодо кінцевого успіху українців. І найважливіша перешкода на цьому шляху — …Степан Бандера.

"Ніколи не стане успішною, просто не зможе бути такою країна, де героїзують Бандеру, — емоційно стверджує мій московський брат. — Ніхто в цілому світі не захоче мати з вами справу". Відповідь на запитання, а хто такий, власне, Бандера, і чим же він аж так дискредитує націю, яка обрала його за одного зі своїх національних героїв, у москвича готова й однозначна: "Посіпака нацистів, дрібний бандит, кат власного народу". У цьому, і лише в цьому, питанні російський демократ, який щодо всіх інших проблем має думку діаметрально протилежну поглядам Путіна та різних кісєльових-соловйових, практично дослівно повторює тези сучасної російської пропаганди, які, своєю чергою, повністю дублюють брехню й наклепи пропаганди сталінської 70-річної давності. Мав рацію Володимир Винниченко, який іще 1913 року писав: "Російська демократія закінчується на українському питанні". 

При цьому російські "демократи" взагалі і мій родич-опонент зокрема цілковито ігнорують факти, оцінюючи особу Степана Бандери. Адже, м'яко кажучи, абсолютно нелогічно називати "посіпакою нацистів" людину, яка проявила надзвичайну незговірливість у відносинах з керівництвом Третього Рейху, чиї послідовники, проігнорувавши волю Гітлера, проголосили у Львові 30 червня 1941 року відродження Української держави. Особисто Степан Бандера заплатив за це трьома роками, двома місяцями й 20 днями, проведеними в нацистських концтаборах, а всі троє його рідних братів загинули від рук гітлерівців. Бандера справді вів переговори з нацистами, і певний час між його організацією і ІІІ Рейхом існував ситуативний союз. Так само, як, скажімо, між Сталіним і Гітлером у 1939–1941 роках. Або між національним героєм Фінляндії маршалом Маннергеймом і нацистами. Велика геополітика, а особливо початку — середини ХХ століття, — взагалі вельми неоднозначна історія. Загальновідомі факти співпраці лідера російських більшовиків Владіміра Ульянова (Леніна) з німецьким генеральним штабом. Відроджувач Польщі Юзеф Пілсудський під час Першої світової війни "пішов на службу", очолив бригаду в армії одного з трьох учасників поділів Польщі, історичних ворогів своєї батьківщини — австрійців. А перед тим, під час Російсько-японської війни 1904—1905 рр., намагався отримати фінансування від Японії для диверсійної роботи в російському тилу. І нікому в світі, навіть у тій самій Росії, не спадає на думку охрестити Маннергейма, Пілсудського чи Леніна посіпаками Гітлера, японського чи німецького імператора відповідно. Адже вони обстоювали інтереси своїх націй або політичних сил, а зовнішніх союзників лише намагалися використати в своїх власних інтересах. Так само, як ті союзники прагнули використати їх. Чому ж те, що в російській свідомості "дозволено" політичним лідерам будь-яких країн світу, — шукати собі за межами батьківщини союзників, часом навіть далеко не бездоганних з погляду сьогодення, категорично "заборонено" Степану Бандері?

Мабуть тому, що для росіян іще й досі, як на рівні свідомості, так і на рівні підсвідомості, абсолютно неприйнятною є думка, що Україна взагалі може мати якісь власні національні інтереси, відмінні від російських або й протилежні їм. Масова свідомість наших північно-східних сусідів іще й досі не бажає сприймати Україну та українців як окрему країну і націю, а вважає їх органічною (і дуже важливою) частиною якогось "Русского мира".

Відтак, аби перебороти когнітивний дисонанс, росіяни намагаються переконати самих себе, що такий політичний лідер, як Степан Бандера, так само як Іван Мазепа за два з половиною століття перед ним, був не самостійною постаттю, виразником інтересів української нації, а "зрадником", "слугою" якихось сил з-за кордону, бажано найчорніших. Те, що визнається безумовним благом для будь-якого, навіть найвідсталішого і малочисельного народу світу, — звільнення з-під іноземного панування і створення власної держави — для українців, утім, як і для інших народів, що входили до складу СРСР та Російської імперії, в російській масовій свідомості чимось позитивним не є. 

Твердження про "злочини Бандери проти власного народу", а особливо про його "дрібний бандитизм" узагалі абсурдне. Адже будь-який партизанський чи підпільний рух може ефективно і тривалий час боротися проти державної репресивної машини тільки за умови повної підтримки з боку більшості населення країни чи регіону, де він діє. Упродовж багатьох десятиліть, приблизно із середини 1920-х і до середини 1950-х років, переважна більшість росіян (як і жителів Східної України, на жаль), практично без опору з їхнього боку, піддавалася сталінським репресіям. Людей масово заарештовували, розстрілювали, прирікали на смерть у таборах і на засланні, а решта покірно, мов вівці, чекала своєї черги на заклання. Бандері ж вдалося організувати Сталіну всенародний спротив, створити цілу підпільну армію, яку підтримували сотні тисяч людей і яка більше ніж десять років без жодної допомоги ззовні жорстко опиралася найбільшій і найефективнішій у світі радянській репресивній машині. У Західній Україні земля горіла під ногами енкаведистських катів аж до середини 1950-х… Це був наймасштабніший опір російській імперській агресії у ХХ столітті — його можна порівняти лише з героїчною боротьбою проти Росії кавказьких горців під проводом Шаміля в середині ХІХ століття.

Звичайно, Бандера, як майже будь-який політичний лідер національного масштабу, постать багатогранна і в чомусь суперечлива. Далеко не все з його ідейного спадку, теорії інтегрального націоналізму, яку він сповідував, може, на мою думку, взяти на озброєння нинішнє українське суспільство. У деяких випадках у діях створеної та очолюваної ним політичної сили проступали авторитарні тенденції. Проте місце Бандери в історії визначається зовсім не цим. Так само, як, оцінюючи роль батька-засновника Сполучених Штатів Джорджа Вашингтона, не варто, просто нелогічно наголошувати на тому, що він, окрім усього іншого, був іще й рабовласником. 

Бандера є і залишиться назавжди в свідомості українського народу найповнішим уособленням, персоніфікацією ідеї боротьби за незалежну соборну Українську державу. Боротьби проти будь-яких загарбників — поляків, німців, росіян… Боротьби кривавої, жертовної і самовідданої. Тому вимоги чи поради "не героїзувати" Бандеру на практиці означають пропозицію відмовитися від ідеї державної незалежності як найвищої цінності українського народу, хай як пишномовно для когось це звучить. А ось народ, більшість якого не вважає свою національну державу безумовною цінністю, зробити таку державу по-справжньому ефективною та успішною, шансів справді не має. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 3
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво