Як кріпаки відкривали Антарктиду - Історія - dt.ua

Як кріпаки відкривали Антарктиду

31 травня, 16:40 Роздрукувати Випуск №20, 1 червня-7 червня

Слідами нереалізованої кіноповісті Олександра Довженка.

Шлюпи "Восток" і "Мирный" біля берегів Антарктиди © Wikimedia commons

 далі відбувається те, від чого холонуть серця в наймужніших людей: один за одним рвуться грот-марса-шток, грот-стаксель і бізань-стаксель-шкоти..." 

"— Ну, що, Гладкий? — посміхається до нього Завадовський.— Ось острів назвали твоїм ім'ям! За віддану працю…" 

Це рядки з кіноповісті Олександра Довженка "Антарктида". У передмові майстер пише: "В цьому літературному сценарії немає вигаданих персонажів. Вони взяті з записок Ф.Беллінсгаузена "Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане" і названі своїми іменами від капітанів до рядових матросів з закріпачених селян, імена яких Беллінсгаузен знайшов своїм моральним обов'язком увічнити в книзі в особливому списку. Я теж вважав своїм обов'язком зробити це…" 

Драматургія, чи не правда, — закріпачені селяни відкривають Антарктиду!

Як довго й де саме писав кіноповість майстер, ми не знаємо, але відбувалося це у 1950-х. Якщо відкинути певний пафос, що зазвичай закономірно потрапляв у твори радянської епохи, то відкриємо для себе зовсім незвичного, нового Олександра Довженка. І не тільки незвичного, а й дуже вчасного, адже 2019-й — це рік, коли в різних куточках світу люди почали згадувати, як саме людство відкривало Антарктиду… 

наши в антарктиде_5
Титулка звіту Дж.Кука (з якого, взагалі все і почалося)

Зазвичай згадують про Другу навколосвітню подорож англійця Дж.Кука (1772–1775), коли він уперше досяг 71°S. (Досвід і маршрут Дж.Кука пізніше враховував Фабіан Готліб Тадеус фон Беллінсгаузен.) Пишуть про англійця Вільяма Сміта, який у лютому 1819-го добрався до острова Лівінгстон архіпелагу Південні Шетландські острови, 62°S. Не забувають про іспанський фрегат "Сан Тельмо",

відкинутий жахливими штормами у бік Антарктиди, в район о. Лівінгстон, де пізньої осені 1819 р., загинули від переохолодження 644 моряки. Люди відкривали крижаний материк довго й важко, із жертвами. 

Сьогодні англомовна Wikipedia фіксує, що, за даними різних організацій, у 1820 р. кораблі трьох капітанів наближалися до Антарктиди (ці та деякі інші назви на мапах з'явилися значно пізніше. — В.П-Д.), або до її льодовикового шельфу, на візуальну відстань, — Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінсгаузена (капітан Російського Імперського флоту), Едварда Бренсфілда (капітан Королівського флоту) та Натаніеля Палмера (мисливець на тюленів зі Стонінгтона, штат Коннектикут, США).

наши в антарктиде_2
Фабіан Готтліб Тадеус фон Беллінсгаузен

Експедиція на шлюпах "Восток" і "Мирный", під командуванням Ф.Г.Т.Беллінсгаузена та М.Лазарєва (1819–1821) давно шанобливо вписана в перелік першовідкривачів далекої крижаної країни. Цікаво, що, за підготовчими документами, наказами і фінальним звітом, це була "1-я дивизия", перша російська морська експедиція у приполярні води Південного океану і до Південного полюса.

Чи брали участь наші земляки в тих перших експедиціях з відкриття Антарктиди? Якщо у складі антарктичної експедиції сера Роберта Скотта був українець із села Батьки́, що на Полтавщині, — Антон Омельченко, а у складі експедиції Адама Йоганна фон Крузенштерна брав участь українець із Ніжина — Юрій Лисянський, то чому б, наприклад, у складі високоширотної експедиції Беллінсгаузена—Лазарєва не бути комусь із українців? Можливо, кінодраматург О.Довженко і був першим, хто "відчув" відповідь.

"— Ну, що, Гладкий? — посміхається до нього Завадовський.— Ось острів назвали твоїм ім'ям! За віддану працю…" 

Мало хто здогадується, скільки неочікуваного можна знайти навіть у цьому короткому рядку з кіноповісті О.Довженка: виявляється, тут, на довженківській сцені, розмовляють два наших земляки, чиїми іменами названо три антарктичних острови: один у повісті і два — в реальному житті!

наши в антарктиде_3
Олександр Довженко

Річ у тому, що з якоїсь причини художник угледів у Юхимові Гладкому українця. "Коли справа торкалася будь-яких питань, всі матроси, звичайно, зразу ж поверталися в бік Юхима Гладкого, старого моряка, що вже ходив навколо світу на "Рюрике" — пише Довженко в кіноповісті.

На превеликий жаль, творче припущення художника про участь Ю.Гладкого в експедиції О.Коцебу на "Рюрику" не підтверджується архівними документами. Але чи був той моряк-рекрут українцем? Можливо. Документів не збереглося. Натомість як здивувався б художник, якби йому розповіли, що розпорошені по різних куточках світу спогади про другого персонажа діалогу, а саме капітан–лейтенанта Завадовського Івана Івановича, почнуть укладатись у дивну мозаїку.

На одному краю інернет-всесвіту історики пишуть, що "Завадовські — це "малороссийский (украинский) графский и дворянский род", на іншому — "козацько–старшинський, згодом дворянський та графський рід герба "Равич", або — "були й інші дворянські роди Завадовських, можливо спільного походження з графським", або що "Завадовские" були у списку "Малороссийские фамилии из числа генеральной старшины и полковников войска Малороссийского до 1764 года". 

наши в антарктиде_4
Картини автора з серії «Моя Арктика, Антарктика…»

Так чи інакше, достеменно відомо, зокрема, таке. Народився майбутній мореплавець у 1780-му на Полтавщині (? — див. нижче); пішов засвіти 1837-го і похований в Одесі. У 1792 р. у Херсоні було створено "Черноморский кадетский корпус", який згодом, під час переїзду контори Чорноморського адміралтейського управління, перевели до Миколаєва. (Тепер це миколаївське Чорноморське штурманське училище). Через чотири роки, 1 січня 1796-го, туди зараховують кадетом І.Завадовського, де він провчився до 1798. Далі — роки служби. (Багато цікавого — про синів, хрещення і дворянство — оприлюднив історик-ентузіаст із Миколаївщини В.Христенко). У 1815 р. майбутній мореплавець хрестить старшого сина, Михайла, у "с. Крутьков Гадячского повета Покровской церкви". 1817-го у тому ж храмі хрестить молодшого сина, Олександра. Сьогодні це Церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці в кутку Крутьки села Сари Гадяцького району Полтавської області. Пізніше внук мореплавця (від сина Михайла) обійме посаду "Губернский староста города Гадяч". У нотатках до біографії сина мореплавця, Михайла, історик згадує, що той був "из дворян Полтавской губернии, православный". Отже, знову Полтавщина. Виявляється, "Крутки, село" згадується і в переліку опорних населених пунктів Гадяцької першої (полкової) сотні — це у зведенні про устрій Війська Запорозького, або "Крутків, село" — в пам'ятці XVIII ст., так званому Рум'янцевському описі. Справді, таке може бути: Крутки—Крутків—Крутьки (наш час). На карті "Гадяч" Російської Імперії (1869) є, зокрема, Гадяч, Крутьки, Сари, а також два хутори "Заводовскаго". Отже, знову, Гадяч, Крутьки, Сари, та ще й два хутори. І у 1815 р., і у 1817-му під час хрещення синів мореплавця хрещеним батьком був Степан Федорович Война. У зарубівському зведенні 1648–1782 років в переліку гадяцьких полкових суддів згадується "Война Федір Петрович". Тобто, ймовірно, це батько (?) Степана Федорович Войни. Отже, знову Гадяч, Гадяцький полк. 

наши в антарктиде_1
Титулка звіту Ф.Г.Т.Беллінгсгаузена (який у версії книжки 1949 року, ймовірно, прочитав О.Довженко)

Завдяки вище наведеним фактам з'являється можливість додати до біографії мореплавця (ну хоча б із кіноповісті) кілька корисних припущень. Перший син народився, коли мореплавцеві було 35 років. Для давніх часів — звичайність. Отже, батько майбутнього мореплавця, теж Іван Завадовський, міг би бути десь 1745(?) року народження. Тоді, дуже приблизно, роки життя батька — це, наприклад, 1745?..1805? Тобто припускаємо, що суддя Ф.Война та І.Завадовський

(батько майбутнього мореплавця) знали один одного, служили десь поряд у часи Гетьманської України. Можливо, там і ставали дворянами?

Взагалі, отримання дворянства — дуже складний процес, умови якого було закладено, зокрема, Гадяцьким договором (1658), Коломацькими статтями (1687), петрівсько-єкатерининсько-потьомкінськими адміністративно-військовими реформами (1708–1775-х років і далі), націленими на подрібнення, переформатування та, фактично, повне знищення Запорозької Січі. Досліджено, що це перетворення (на "запорізьку магнатерію", "новоросійське дворянство", "чорноморське дворянство") містило кілька головних процесів: отримання й закріплення земельної власності, отримання російських службових рангів і, врешті-решт, нобілітація. 

Ось таку історію міг би розказати в довженківській кіноповісті "Антарктида" один персонаж іншому: українець капітан-лейтенант — українцю матросу 1-ї статті. Сьогодні ми знаємо навіть більше: під час тої експедиції до Південного полюса іменем Завадовського було названо антарктичний острів, а пізніше, в радянські часи, — ще один.

наши в антарктиде_6
Картини автора з серії «Моя Арктика, Антарктика…»

Далі… До 1819-го Іван Завадовський продовжував службу на Чорному морі, звідки й потрапив в експедицію до Південного полюса (1819–1821). В 1825–1828-х був командувачем Дунайської флотилії (про що потім написали на його могилі). Похований в Одесі (місце поховання не збереглося). Цікава деталь: мінерал з острова Завадовського зберігається в далеких родичів мореплавця в Миколаєві. 

Може, їх, наших земляків, було й більше, хто знає. Про територію, з якої збирали рекрутів для флоту в часи експедиції Беллінсгаузена, мало що відомо. У наші дні лише для 23% списку екіпажів обох шлюпів можна знайти в Інтернеті хоч якісь посилання. Хто вони були, ті люди, і звідки? Команду для шлюпів "Восток" та "Мирный" набирали у 1818-х роках. Імовірно, більшість їх були простолюдини. Цікавий факт згадував історик Є.Шведе: "в жестокий век аракчеевщины… за время кругосветного плавания [Беллинсгаузен] не применил ни разу телесного наказания по отношению к подчиненным ему матросам". Зверніть увагу, читачу, це відбувалося після французько-російської війни (1812) і до скасування кріпацтва (1861–1886). За щоденниками Ф.Беллінсгаузена, офіцерів та інших учасників експедиції набирали на добровільних засадах, але, звісно, з деякими умовами, зокрема щодо віку та досвіду. Таким, як уже згаданий матрос Юхим Гладкий, платили 13 рублів 11 копійок річних, капітану — 5000, капітан-лейтенанту — 780 рублів. (Це є у спогадах М.Лазарєва).

наши в антарктиде_7
Юрій Лисянський. Художник Володимир Боровиковський

Взагалі, в Російській Імперії з початку XVIII ст. і по 1874 р. існувала рекрутська повинність; армію та флот утримували переважно Московська, Казанська, Санкт-Петербурзька, Архангелогородська, Азовська, Київська, Сибірська, Смоленська, Орловська, Тульська і Калузька губернії; після 1850 р. (до призиву у флот) долучились Астраханська, Вологодська, Естляндська, Катеринославська,

Костромська, Новгородська, Олонецька, Саратовська, Таврійська, Херсонська і Ярославська губернії. При цьому кордони губерній змінювались, а згадуваний список не є повним. Місто Миколаїв, де у 1796–1798 рр. навчався майбутній капітан-лейтенант Іван Завадовський, входило до складу тої чи іншої з перелічених губерній. Якщо згадати, що наш співвітчизник, мореплавець Юрій Лисянський, походив із Ніжина, то до списку можна додати й Чернігівщину, що після 1764-го входила до складу Першої Малоросійської губернії. Начальник експедиції, Ф.Г.Т. фон Беллінсгаузен, походив із Ліфляндської губернії. Завдяки листам математика М.Лобачевського, які потім включив у свій твір татарський письменник Джавад Тарджеманов, достеменно відомо, що "в экспедиции было человек десять татар… многие из Казанской губернии". З великою ймовірністю, набирали людей також із Московської й Санкт-Петербурзької губерній. Таким чином, мабуть перший, хоч і дуже приблизний, список губерній, звідки могли походити члени експедиції до Південного полюса, має такий вигляд: Азовська, Архангелогородська, Казанська, Київська, Калузька, Ліфляндська, Московська, Орловська, Перша Малоросійська, Санкт-Петербурзька, Сибірська, Смоленська і Тульська губернії. Серед учасників — росіяни, прибалтійські німці, євреї, поляки, українці та інші (точно не визначено). 

Творча ініціатива Олександра Довженка з вшанування пам'яті простих людей експедиції до Антарктиди була унікальною. Він створив кіноповість "Антарктида", в якій персоніфікував 37-х експедиційників, і кіносценарій "Відкриття Антарктиди". Фактично, це були перші українськомовні художні твори про експедицію Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінсгаузена. 

наши в антарктиде_8
Картини автора з серії «Моя Арктика, Антарктика…»

На превеликий жаль, і кіноповість, і кіносценарій не були реалізовані. (Більше того — кіносценарій втрачений). У листопаді 2005 р. в Санкт-Петербурзі, в програмі кінофестивалю незалежного кіно, була заявлена кінострічка ""Антарктида" — неизвестный фильм по сценарию А.Довженко (1935–2005)". Йдеться про кінотвір, зібраний художником-авангардистом О.Котельніковим із віднайдених ним малюнків 1930-х років, виконаних художником Максимовичем. І, що цікаво, титулкою кінотвору слугувала заставка до кіносценарію О.Довженка. (Єдина сторінка, що збереглася!?) Цікаво, що у 1962 р. кіностудія імені О.Довженка зняла першу українську кольорову широкоформатну кінострічку "Закон Антарктиди", з виїздом в Антарктиду, на полярну станцію "Мирний". (Там ішлося про порятунок бельгійської антарктичної партії).

Усе це разом навчає критичніше ставитися до застарілих історичних конструкцій щодо Півночі, допомагає переосмислити майже забутий кіносценарій Олександра Довженка "Антарктида", закликає творчих людей не забувати про українців-першопрохідців Арктики й Антарктики, активніше створювати щось нове, просвітницьке, зокрема у вікі-, кіно-, медійному, науковому та арт-середовищі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво