ХОЛДИНГОВА ПІРАМІДА СВАВОЛІ

Примусова корпоратизація звалилася на голови працівників одеського підприємства «Ексімнафтопродукт» несподіваним, як сніг у серпні, вольовим рішенням Кабміну України про створення акціонерної холдингової компанії «Укрнафтопродукт». Багато хто дивувався: навіщо вводити одне з найбільших ВАТ «Ексімнафтопродукт», яке зовсім не потребує відомчої підтримки, до складу новоствореного холдингу, та ще й у статусі «дочірнього»? Підприємство —надрентабельне, річний прибуток перевищує півсотні мільйонів гривень. Відповіді довго чекати не довелося... І двох років не минуло, як контрольний пакет акцій «Ексімнафтопродукту» керівництво холдингу віддало в заставу при укладанні угоди з фірмою-офшоркою, а потім передало кредитору разом із двома іншими держпакетами дочірніх підприємств «Укрнафтопродукту» — за прострочений тримільйонний борг холдингу. Ще через місяць, у січні 2001-го, дочірні підприємства АХК «Укрнафтопродукт» уже встигли й перепродати. Через ту саму кіпрську офшорку «Бевало Інвестментс Лімітед» — анонімним власникам швейцарської компанії «Медіс Холдинг С.А». Про те, що такого штибу оборудки, які стосуються долі стратегічних підприємств, не можна кваліфікувати інакше як «злочин», публічно заявив під час квітневого візиту в Одесу гарант Конституції, відвідавши «Ексімнафтопродукт». Проте дане ним доручення стосовно негайного скасування згаданої постанови Кабміну №103 від 30 січня 1998 р. так і зависло в повітрі. Зайвий раз підтверджуючи силу надвинахідливих організаторів «холдингів-пірамід» з оточення колишнього прем’єра Валерія Пустовойтенка й незатребуваність його величності Закону...

Три місяці тому «ДТ» уже розповідало, як кредитори холдингу «Укрнафтопродукт», не без допомоги його керівництва, намагаються за безцінь прибрати до рук контрольний пакет акцій і управління одеським ВАТ «Ексімнафтопродукт» (потужність близько 15 мільйонів тонн перевалки на рік, балансова вартість активів понад 170 млн. грн.), а заразом понад половину акцій ВАТ «Київміськнафтопродукт» і ВАТ «Кримнафтопродукт» — («Стратегічні підприємства на анонімних пред’явників», 09.06.2001). Здавалася б, «засвічену» схему незаконного придбання нафтопідприємств країни буде згорнуто, економічні інтереси країни захистять РНБОУ, СБУ, МВС, ФДМУ й ін. Та ба — на скандальне викриття дуже впливових осіб відреагувала лише Генпрокуратура. Правда, після запиту парламентського комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. І на адресу Верховного суду України надійшло касаційне подання на постанову Вищого арбітражного суду України, який «не помітив» порушень закону при передачі за допомогою застави контрольних держпакетів акцій трьох найліквідніших підприємств АХК «Укрнафтопродукт» за 3 млн. дол. США у власність кіпрської офшорки. Слідом за поданням Генпрокуратура направила в інтересах держави в особі Кабміну й ФДМУ позов про визнання недійсним і таким, що суперечить інтересам держави й товариства, договору застави цінних паперів між АХК «Укрнафтопродукт» і кіпрської «Бевало Інвестментс Лімітед». Заявлено вимогу — повернути державі в особі ФДМУ пакети акцій «Ексімнафтопродукту», «Київміськнафтопродукту» і «Кримнафтопродукту». Аби внеможливити подібні угоди, Верховна Рада України ухвалила запровадити мораторій на примусову реалізацію майна. Введення в дію цього нормативного акту внеможливить примусове відчуження за безцінь за борговими зобов’язаннями високорентабельних держпідприємств і господарських товариств із держчастиною майна не менше 25 відсотків, передусім стратегічно важливих.

Хто покриває шахраїв?

Проте важко не поставити запитання: чому при спробах незаконного відчуження таких підприємств не діяли численні держструктури, покликані стояти на варті економічної безпеки країни? Більше того, які спочатку допустили незаконне створення холдингу в сфері оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, потім — передачу держпакетів акцій нафтопідприємств, незаконну комерційну діяльність інвестиційної АХК. І нарешті — байдуже спостерігали за відчуженням держпакетів акцій. Чому була «нульовою» реакція правоохоронних органів навіть на нафтовий скандал, що вибухнув у червні 2000-го, головними дійовими особами якого були керівники АХК «Укрнафтопродукт»? Ніяк не відреагували й на вкрай негативну оцінку з боку глави держави з приводу укладення угоди між фірмою «Полестар Компанія Маритайма» (ПФГ групи Вардоніяннісів, Греція) на поставку в Україну нафтопродуктів через АХК «Укрнафтопродукт». А либонь гарант розцінив створений холдингом тримільйонний борг за паливо як «крадіжку, що підриває авторитет України». І публічно назвав керівників «Укрнафтопродукту» «шахраями, котрі поклали гроші в кишеню». Не забувши при цьому згадати тодішнього голову правління АХК Олександра Шпака...

І справді, чому державні контрольні механізми прокручуються «вхолосту»? Взяти, приміром, найвищу ланку держуправління — структури Кабінету міністрів. Хіба не парадоксально, що Держкомітет нафтової, газової та нафтопереробної промисловості погоджує з ФДМУ, Мінекономіки й Антимонопольним комітетом питання про створення «на базі» Українського об’єднання із забезпечення нафтою та нафтопродуктами, «яке ліквідується», акціонерної холдингової компанії «Укрнафтопродукт»? Адже ліквідоване об’єднання мало багатомільйонні борги перед державою, а питання про їх повернення і притягнення винних до відповідальності вирішено не було. Неспроможність керівництва об’єднання погасити борги була очевидною, з балансу випливало його банкрутство, яке шляхом ліквідації приховувалося вищестоящим органом управління. Правомірне запитання: чи не були такі дії Держкомітету по суті виведенням винуватців з-під відповідальності? І друге: чому питання відповідальності не вирішено досі?

Важко уявити, щоб у надрах Кабміну не знали порядку ліквідації та реорганізації підприємств. Зокрема того, що ліквідація виключає можливість правонаступності. І все-таки це не перешкодило Кабміну в пункті 2 постанови №103 від 30 січня 1998 р. визначити: утворювана холдингова «компанія є правонаступником Українського об’єднання з забезпечення нафтою та нафтопродуктами «Укрнафтопродукт». Чи випливає з цього, що Кабінет В.Пустовойтенка планував у такий спосіб захистити винних від відповідальності й погасити за рахунок втягнутих у склад холдингу підприємств безнадійні борги об’єднання? А либонь належний державі за її частку прибуток цих підприємств раніше акуратно перераховувався в скарбницю...

Правовий пат

Відповідно до Положення про холдингові компанії, утворювані в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого Указом Президента України від 11 травня 1994 р. № 224/94, визначено два шляхи створення холдингових компаній. Перший: «заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими фундаторами способами, передбаченими цим Положенням і шляхом об’єднання цих способів». Другий: «поглинання одного господарюючого суб’єкта іншим (придбання контрольного пакета акцій) у процесі приватизації...» (пункт 3 Положення). Доводиться констатувати: у жодного з контрольних і наглядових органів не виникло запитання, чи дотримано процедуру створення холдингу? Якщо мало місце «заснування» холдингу, отже не можна вести мову про правонаступність. Якщо ж було «поглинання» — відсутня ліквідація. Пат «у законі» по-кабмінівськи, чи не так?

Хіба не знав уряд, що тим самим Положенням заборонено створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації в сфері торгівлі товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення (пункт 19)? Тим часом у преамбулі постанови Кабміну України №103 прямо вказується: холдинг створюється «із метою забезпечення ефективного функціонування й розвитку системи нафтопродуктозабезпечення...» Для цього холдингу було передано пакети акцій підприємств роздрібної та оптової торгівлі нафтопродуктами. Виходить, що Кабмін відкрито проігнорував вимоги Положення. І, на жаль, це далеко не єдиний випадок правового нігілізму. Кабмін в упор не хотів бачити, що холдинг створюється переважно за рахунок часток (акцій, паїв), інших фінансових активів. Тож контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, зокрема «Ексімнафтопродукту», «Кримнафтопродукту», Черкаської нафтобази, «Луганськнафтопродукту» не підлягали передачі в обсязі більше 30 відсотків їхніх статутних фондів. Проте організаторів холдингу це не зупинило. І вони одержали частки, що перевищували 50% акцій цих підприємств. Ясна річ, за такого розкладу реалізувати в майбутньому заставну схему передачі підприємств було вже легко.

Положення передбачає, що «така холдингова компанія має право здійснювати тільки інвестиційну діяльність» (пункт 25). Але ні в постанові Кабміну, ні в статуті АХК «Укрнафтопродукт» цього обмеження сфери діяльності компанії немає. Натомість маємо статут звичайної торговельної компанії, де згадується про інвестиційну діяльність, зареєстрований 20 квітня 1998 р. заступником глави Старокиївської райдержадміністрації м. Києва О.Конотопцем. Утім, чи варто дивуватися правовому безмір’ю керівництва району, яке є продовженням беззаконня Кабміну? Логічно було б поставити перед судом питання про визнання такого статуту недійсним. Проте ні органи прокуратури, ні держадміністрації всіх рівнів порушень не помічають. Позов про визнання статуту недійсним у суд не подано.

Подвійний імунітет?

АХК «Укрнафтопродукт» створювалася «на виконання Державної програми приватизації на 1997 р.», яка прямо передбачала, що рішення про участь у холдингових компаніях приймаються тільки на загальних зборах акціонерів ВАТ, а не на основі постанови уряду. Внаслідок половинчастої позиції Генпрокуратури не всі порушення, допущені при створенні холдингу, знайшли відображення в протесті від 7 грудня 1998 р. на адресу Кабміну. Ставилося питання не про скасування незаконної постанови уряду, а про приведення його частини (пп. 4 і 5) у відповідність із законодавством. Але навіть в оскарженій частині Кабмін не привів у відповідність із законом свою постанову. Не вплинув на цю позицію навіть висновок Мін’юсту (лист від 16 липня 1999-го), який підтримав Генпрокуратуру. Тож навряд чи можна було розраховувати на зміну напрямів роботи об’єднання після реєстрації холдингу. Власне, повороту від торговельно-посередницької діяльності до інвестиційного так і не відбулося. Якщо холдинг може здійснювати лише інвестиційну діяльність, то чи не є дії його керівників щодо укладання комерційних контрактів злочинним перевищенням службових повноважень?! Чому вони не потрапили під пильний погляд силових структур? Чи не тому, що в холдингу працювали двоє нардепів України — голова правління О.Шпак, а також член спостережної ради А.Деркач — син Л.Деркача? Чи є в цьому контексті законним зовнішньоекономічний контракт між АХК «Укрнафтопродукт» і «Полестаром...» на поставку в Україну нафтопродуктів 1999 року? Чому суд не визнав його недійсним і де реакція з цього приводу Генпрокуратури?

Кабальний «кредитний договір» АХК «Укрнафтопродукт» уклала з інвесткомпанією «Бевало Інвестментс Лімітед» 21 вересня 2000 р. За ним холдинг мав одержати 3 млн. 12 тис. дол. США на термін із 25 вересня до 27 жовтня 2000 р. з оплатою 12% річних. А в разі його невиконання належало передати «кіпріотам» за договором застави контрольні пакети акцій «Ексімнафтопродукту», «Киівміськнафтопродукту» і «Кримнафтопродукту» за ціну, що в багато разів менша від їхньої балансової вартості. Не говорячи вже про прибутковість і значимість. Передача пакетів акцій могла відбутися тільки за рішенням Арбітражного суду м. Києва. Таке рішення 12 грудня 2000 р. винесла суддя В.Хилинська. Очевидно, воно влаштовувало керівників холдингу А.Колгана й А.Косьміна, оскільки залишилося неоскарженим. Підстав оскаржити позов не бракувало, оскільки холдинг міг залучати кошти тільки під інвестиційні, а не боргові зобов’язання. Інвестиційна компанія не є кредитною установою, тож за статутом не може надавати кредити. Якби сам договір міг відбутися, то в ньому не могла бути передбачена оплата у вигляді відсотків, здійснювана винятково кредитною установою. Крім того, для передачі в заставу держпакетів акцій не було згоди держави, рішення загальних зборів акціонерів холдингу. Не могла відбутися законна передача також тому, що справжню вартість пакетів не було визначено, а передано їх було за номіналом. Усім цим обставинам суд мав дати всебічну оцінку. Проте ніяких висновків із цих питань у рішенні немає...

Як керівництво холдингу
з акціонерами воює

15 лютого 2001 р. перший заступник голови Арбітражного суду м. Києва С.Острович призупинив виконання рішення судді В.Хилинської від 12 грудня 2000 р. Проте ця судова постанова за «дивних обставин» не потрапила до реєстратора — МТБ «Морський транспортний банк», який безперешкодно перереєстрував акції підприємств із «кіпріотів» на «швейцарців». Через чотири дні С.Острович скасував рішення В.Хилинської та визнав договір застави недійсним. І знову доводиться дивуватися: двосторонню реституцію не було виконано, бо суддя не поцікавився, чи виконано переоформлення акцій від «Бевало...» на іншу особу. А на той час акції значилися вже за швейцарською фірмою «Медис Холдинг С.А.» Виходить — суд, розглядаючи справу, не схотів ставити крапку в спорі...

27 лютого акціонери «Ексімнафтопродукту» звернулися в Ленінський райсуд м. Одеси з позовом про визнання незаконним рішення загальних зборів від 24 березня минулого року, посилаючись на неправомірну участь у них «Укрнафтопродукту» із часткою в 51% акцій. На забезпечення позову суд забороняє до розв’язання спору проводити збори, виконувати будь-які дії новообраному складу спостережної ради, а АКБ «МТБ» — здійснювати дії, пов’язані з організацією та проведенням загальних зборів акціонерів. Це визначення суду не влаштувало передусім керівництво холдингу, яке ще недавно з дивних мотивів не оскаржувало законність передачі акцій «іноземцям», а тепер, виявивши свої справжні інтереси, по суті обстоює позиції «швейцарців»... Не чекаючи розв’язання спору в Одесі, суддя Старокиївського райсуду м. Києва І.Волик 4 квітня виносить рішення про відмову в позові акціонерам АХК «Укрнафтопродукт» про визнання недійсними частини статуту цього холдингу, результатів емісії акцій і відмовляє в стягненні коштів, оплачених за акції. По суті це рішення взаконює створення самого холдингу й «за дивним збігом» дає оцінку основним аргументам, заявленим в «одеському» позові, не заглиблюючись у наведені порушення при створенні й функціонуванні холдингу. Виявляється, саме таке рішення було необхідне... відповідачеві — АХК «Укрнафтопродукт», яка відразу звернулася в Арбітражний суд м. Києва з заявою про перевірку постанови цього суду від 19 лютого ц.р. «з огляду на нові обставини». Хіба не парадоксально: створений державою холдинг, що втратив три контрольні пакети акцій найперспективніших підприємств, наполягає не на їх поверненні, а навпаки, — на відчуженні?! З втратою для України! І суд, не заглиблюючись у всі обставини в справи, без зайвих зволікань задовольняє заяву через 10 днів після набрання чинності рішенням судді І.Волика. Ще цікавіша позиція Вищого арбітражного суду України, який уже 23 травня з власної ініціативи (!) постановою судової колегії в складі заступника голови суду А.Осетинського й судді Є.Чернова підтвердив висновки С.Островича, котрий скасував 24 квітня свою ж постанову від 19 лютого ц.р. Причому цього разу при винесенні рішення було використано аргументацію та висновки Старокиївського райсуду м. Києва...

Таким чином, доля держпакетів акцій трьох найбільших нафтопідприємств тепер залежить від Верховного суду України. Від того, чи захоче він побачити кричуще грубі порушення законодавства, цілком зрозумілі не лише фахівцям Генпрокуратури, Мін’юсту, Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку, профільним парламентським комітетам, а й людям, не посвяченим у тонкощі юриспруденції.