Вивчена безпорадність новорічного дива

Поділитися
Вивчена безпорадність новорічного дива © depositphotos/Kryzhov
Українці готові щедро і від душі жертвувати на допомогу дітям-сиротам. Але є й інші, більш ефективні способи допомогти їм.

Перед новорічними святами настрій змінюється. Хочеться радіти й радувати. Дедалі частіше в соціальних мережах збирають "усіх небайдужих" їхати в дитячі будинки з подарунками. І багато хто відгукується.

Результати дослідження фонду Загорій підтверджують цю тенденцію. На "сиріт і сиротинці" українці готові жертвувати і вважають цю допомогу потрібною.

Але чи так це?

Численні спроби фахівців із сімейного устрою і психологів пояснити, чому ліпше так не робити, наражаються найчастіше на образу й агресію. Дорослі люди в дитячому пориві робити добро щиро не розуміють суті проблеми. А вона очевидна. Паломництво з подарунками чужих людей, які вторгаються в життя дитини, що пережила травму розриву або втрати рідної сім'ї, непросту адаптацію в інтернаті (будинку дитини, дитбудинку, притулку), їй зовсім не на користь. Вона не готова розважати незнайомих людей, які приїхали "дарувати свято".

Шестирічна Оля з двома молодшими братиками потрапила до дитбудинку напередодні новорічних свят. Їхній тато побив маму на очах у дітей. Мама потрапила до лікарні в тяжкому стані й невдовзі померла. Батька забрали в поліцію. Єдина бабуся - татова мама, намучившись із сином-алкоголіком, не схотіла забирати онуків до себе, сама привела їх до служби у справах дітей.

Діти спочатку були в лікарні, потім - недовго в притулку і ось тепер - у дитбудинку. Всі розучують вірші й пісні. А Олі зовсім не хочеться співати, вона намагається сховатися подалі в кутку, щоб поплакати, не показуючи сліз іншим дітям. Вихователька Валентина дає Олі вірш про маму, аби дівчинка виступила з ним на святі перед гостями…

Гори подарунків, на які витрачають мільйони гривень, везуть дітям, після чого соцмережі завалені душевними постами й фотозвітами щедрих добрих тітоньок і дядечків на тлі милих нещасних діточок. І так із року в рік.

Обдаровування обов'язково супроводжується концертом. За зимові свята дітям іноді доводиться давати до трьох таких концертів на день протягом місяця, починаючи від дня святого Миколая і до Водохреща. Щоб усі встигли долучитися до добра.

Кожна дитина зустрічає багато нових людей, які дарують усмішки й подарунки в обмін на вірш або пісню. При цьому жоден із цих людей не стає тим значущим дорослим, якого кожна дитина продовжує чекати.

16-річна Оксана - випускниця інтернату. До дитбудинку вона потрапила в чотири роки разом із двома старшими сестрами й братом. Потім вони опинилися в різних інтернатах. Після інтернату Оксану відправили вчитися в училище на маляра, хоча дівчина не знала, ким хоче бути. Оксана зізнається, що досі ненавидить новорічні свята: "Нам видавали ошатний одяг, який не ми вибирали. Змушували вчити пісні, танці. Ми, як дресировані мавпочки, усміхалися чужим людям, яким до нас особливо не було діла. Але ще більше я ненавиділа молодших дітей. У них іще був шанс вирватися, знайти нову сім'ю. Мені ж співробітники інтернату казали: "З таким "паровозом", як у тебе (за законом братів і сестер розділяти не можна. - Д.К.), і в такому віці тебе навряд чи всиновлять". Але в глибині душі я однаково цього дуже чекала".

Тонни подарунків зрощують жахливе споживацтво. Дитина звикає до того, що їй увесь час щось дають, дарують; що в певний період приїжджають різні люди, які намагаються оптом обігріти всіх за дві-три години й поїхати геть. Треба лише вбратися в костюм зайчика або сніжинки, проспівати пісеньку й розповісти віршика…

А потім дитині виповнюється 18 років, і вона виходить у реальний світ, де до неї вже ніхто не їде, ніхто не допомагає, нікого не обходять проблеми "дорослого здорового юнака, який повинен сам заробляти собі на життя й подарунки". Але ж ми навчили його тільки просити…

Багато хто дивується, коли довідується, що випускники інтернату не знають, як заварити чай або зварити макарони. Так, це правда, в інтернаті все робили замість них.

Випускник інтернату Олексій згадує, як допомагали вижити новорічні цукерки. Їх можна було обміняти на сигарети, пізніше - на пиво. Інтернат він характеризує як заклад, де діти змушені жити через погану поведінку своїх батьків. Але в чому винна дитина?

Усі збори для дітей у дитбудинках (під ними я маю на увазі всі інтернатні заклади - державні й приватні, де діти живуть без батьків, за правилами жорсткої, нелюдської системи) базуються на співчутті до бідних і нещасних. І це лише погіршує ситуацію.

Дітям дарують подарунки й проводять майстер-класи з анімації або лідерства. Малята обнімають гарних добрих тітоньок і ніжно запитують: "Ти моя мама? Ти за мною приїдеш?" Старші діти вже не вірять, що це спрацює. У цієї тітоньки на заставці телефона власне всміхнене маля.

Волонтери побажають усіляких гараздів у новому році. Зроблять класні селфі й поїдуть до наступного дитбудинку. Частину подарунків відберуть старші діти, так повелося. Ще частину загублять, обміняють на щось інше. Ще частина залишиться в кабінеті директора. Не проблема.

…Потім буде Міжнародний день захисту дітей, приїдуть нові добрі волонтери й спонсори з новими подарунками. До виходу на волю ще є час. Але за цей час дитина так і не навчиться приймати власні рішення, планувати бюджет, будувати стосунки, довіряти й цінувати. Зате зараз вона точно знає, що всі їй щось винні.

І тільки деякі благодійні фонди й організації борються за соціалізацію дітей, намагаються повернути їм мотивацію жити, вчитися, створювати й досягати мети, допомагають знайти нову сім'ю або створити власну.

"Ну, кожен допомагає як може! Чи ліпше взагалі не допомагати?" - часто мені кажуть саме так. Я зовсім не проти допомоги дітям у дитбудинках і точно знаю, що кожна людина може допомогти. Подарунки й концерти - це зовсім не допомога, а шкода.

І ще важливо: не всі повинні і можуть допомагати дітям в інтернатах. Якщо людина саме в стані особистісної кризи - велика ймовірність швидкого вигоряння в дитбудинку їй забезпечена. Якщо в такий спосіб людина хоче підвищити власну значущість, діти в дитбудинку це відразу відчувають, вони досвідчені психологи. Якщо ви просто ніколи нічого не чули про сирітство й дітей в інтернатах, знайдіть час, пошукайте в Інтернеті й почитайте.

Це не означає, що допомогти дитині в інтернаті неможливо. Є багато розумних і ефективних способів. Основне завдання - підтримати дитину і дати їй уявлення про майбутнє.

Найліпша допомога - це, звичайно, сім'я: всиновлення, опіка й піклування, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу. Але не кожен може і повинен усиновляти. Ви можете підтримати програми навчання для прийомних батьків у різних регіонах України; освітні програми для дітей із таких сімей; спеціалізовані послуги психологів, логопедів, психотерапевтів. Діагностику і лікування дітей, якісне дозвілля, профорієнтацію. Це все дуже потрібне, й не всім доступне.

Є організації, які спеціалізуються на такій підтримці, мають чудову репутацію й хороші результати:

- sos-ukraine.org

- hopeandhomes.org.ua

- p4ec.org.ua

- childfund.org.ua.

Зробити якісну фотографію дитини в дитбудинку або поділитися історією дитини, яка шукає сім'ю, - теж важлива допомога:

- sirotstvy.net/ua

- changeonelife.ua/videopassport

- msp.gov.ua/children/motherhood.php.

І, звичайно, найважливіше - задумайтеся про дітей, які живуть у сім'ях, але реально потребують допомоги. Це діти з інвалідністю, діти в багатодітних сім'ях, яких виховує хтось один з батьків; талановиті діти з малозабезпечених сімей. Часто це турботливі й люблячі сім'ї, які потребують короткострокової підтримки. І тут ваша допомога буде дуже доречною.

За роки війни в нас з'явилася ще одна група дітей, яких на свята задаровують подарунками, - це діти, що живуть уздовж лінії фронту. Їх, за оцінками міжнародних організацій, до 20 тисяч. Вони живуть там з батьками або близькими родичами. Звикли до пострілів, а хтось навіть не уявляє, як це - жити без війни. Хтось із дітей переїжджав з батьками в пошуках спокійнішого життя, але сім'я повернулася. Найчастіше тому, що немає грошей і ніде не чекають. Ці сім'ї були в складних обставинах і до війни. За ці роки ситуація погіршилася, і тепер вони живуть у стані постійного очікування гуманітарного набору: продуктів, одягу, обігрівачів, чого завгодно. Працювати нема де, та вже й немає потреби. Нескінченна війна й щедрі дарувальники. Діти звикають до подарунків. З усієї України їм везуть фрукти, соки, смартфони, навушники. Хоча вони потребують таких самих простих і зрозумілих речей, як і інші діти, - безпеки, освіти, майбутнього.

Ніка (14 років) живе в селі в Донецькій області біля лінії зіткнення: "До нас часто приїжджають волонтери, привозять подарунки, книжки, продукти. Я б хотіла навчитися гарно малювати, до війни в мене виходило, але до вчителя треба їхати 30 кілометрів. По наших дорогах це нереально. Найбільше нам потрібен відпочинок від війни. Просто відволіктися. Чотири роки тому я була в таборі "Лісова застава". Досі згадую ці 10 днів і листуюся з друзями".

Задаровування дітей, які живуть у війні, стало таким самим атрибутом нашого життя, як збирати допомогу в інтернати. І наслідки для дитини такі самі. Ми формуємо споживацьке ставлення, дитина не відчуває цінності подарунка. Деякі батьки свідомо чи несвідомо цим користуються, діти - це можливість вижити в умовах війни. Війна - агресивне зовнішнє середовище, яке неможливо контролювати. Коли зовнішнє середовище стає занадто агресивним і ми повністю втрачаємо над ним контроль, ми стаємо безпомічними й геть безсилими.

Сидячи десь у безпечному місці, збираючи подарунки й теплі речі на Схід України, люди не можуть зрозуміти, як ці сім'ї з дітьми там виживають, чому вони свідомо ризикують життям власним і своїх дітей. Ще на початку війни, 2014 року, міжнародні фахівці, які навчали нас, і психологи пояснювали цей феномен вивченої безпорадності. Стан людини, коли вона навіть не намагається поліпшити свій стан (хоча такі можливості є), з'являється зазвичай після кількох невдалих спроб вплинути на негативні обставини зовнішнього середовища, щось змінити. Багатьом волонтерам і представникам громадських організацій це знайоме. Щоб урятувати від війни, шукають гроші, купують сім'ям будинки в безпечному місці, облаштовують їх, але будинки залишаються порожніми…

Що довше людина перебуває в ситуації війни й відсутності контролю над власним життям, то більш безпомічною і залежною вона стає від зовнішніх проявів турботи волонтерів і гуманітарних місій. На жаль, людина, яка довго була в таких умовах, отримує досвід вивченої безпорадності. Це треба розуміти і враховувати.

Люди, які довго перебували в умовах війни або жили в інтернаті, де від них мало що залежить, потребують кваліфікованої психологічної допомоги, перенавчання й довгострокової підтримки.

Здавалося б, до чого тут подарунки й свята?

У 90 тисяч дітей в інтернатах, яким ви зараз збираєте подарунки, є батьки. Просто їм вчасно не допомогли або не навчили піклуватися про себе й власних дітей. Не повторюйте помилок!

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі