Георгій Почепцов: національна ідентичність – один з найважливіших аспектів держави - Соціум - dt.ua

Як будується ідентичність

6 грудня, 2019, 16:53 Роздрукувати Випуск №47, 7 грудня-13 грудня

Ідентичність робить життя людини комфортнішим, оскільки все навколо стає зрозумілішим і більш осмисленим. Мій світ — такий, а світ чужих — інший. Навіть якщо він кращий, мій однаково завжди буде мені ближчим. 

© Pixabay

Зрозумілий світ — запорука нормального існування. Згадаємо, як в Орвелла зовнішній світ змінювався надто динамічно: вороги ставали друзями і навпаки. А наша свідомість досить інерційна, вона не витримує такої динаміки. Ідентичність — це незмінне те, що було вчора й буде завтра. Вона не може бути піддана сумніву.

Наявність спільної ідентичності дуже важлива для держави, оскільки знижує витрати на її функціонування, насамперед у критичні періоди, на кшталт воєн. Але й у звичайний час теж, оскільки створює єдність реагування, що полегшує управління з боку як політиків, так і бізнесу. Що різнорідніша країна, то більші видатки держави на управління нею. Глобалізація, як приклад, була такою спробою створення елементів ідентичності для бізнесу й політики. При цьому такі самі спроби характерні для вдалих і невдалих проєктів створення ідентичності: вдалий — так званий "плавильний тигель" США початку минулого століття, невдалий — мультикультуралізм у Німеччині.

Радянський Союз створював ідентичність і засобами мистецтва. Можна згадати пісню Д. Тухманова: 

"Мой адрес не дом и не улица,

Мой адрес — Советский Союз!"

В школе у Родины была только одна столица — Москва. 

І Софія Ротару теж співала: 

"Я, ты, он, она,

Вместе — целая страна,

Вместе — дружная семья.

В слове мы — сто тысяч я".

Останні українські президентські вибори були одночасно зіткненням моделей ідентичності, "прив'язаної" до кожного з кандидатів. При цьому в масовій свідомості Порошенко виявився більш орієнтованим на минуле, а Зеленський — на майбутнє. Частий гість телеканалів А.Пальчевський додав на цю шальку терезів і різне ставлення до російської мови.

Управляти різнорідним складніше, ніж однорідним. Про це свідчить і кібернетика, де констатується, що суб'єкт управління повинен мати не меншу різноманітність, ніж об'єкт. Саме з цієї причини Радянський Союз прямо й опосередковано намагався створити єдиний радянський народ. Але розлам СРСР якраз і відбувся по кордонах республік. Тому Ю.Андропов ставив завдання поміняти поділ національних республік на новий тип поділу — економічний, а не національний. Сьогоднішня Україна також отримала "розлам" і воєнний конфлікт з Росією саме по "мовному кордону", оскільки Крим і Донбас були переважно російськомовними регіонами. 

Наше бачення навколишнього середовища визначає модель світу, яку закладають у наші голови сім'я, школа, література й мистецтво. Підручники історії окреслюють коло ворогів країни, і лише потім, відштовхуючись від ворогів, можна створити й виховати героїв. Кожен герой є похідним від ворога. Іноді до ворогів може потрапити й природа, перемагаючи яку, з'являється герой цивільний, а не військовий. Такими були радянські проєкти освоєння цілини або будівництва БАМу. Навіть вивчення іноземних мов у школі визначалося ворогами: до війни — основною була німецька мова, після війни — англійська.

Відсутність ворогів практично позбавляє історії, що характерно для сучасності, коли роль серйозних протистоянь зменшується. Недарма держави так люблять минулі війни, коли ворогів було предосить, щоб виправдовувати існування влади. А якщо їх немає, то вона не потрібна, оскільки сама починає виступати в ролі сили, яка всім заважає. Ідентичність також задається ворогами — і героями, які здатні від них захистити.

Якщо в сьогоденні ми бачимо ті аспекти навколишньої дійсності, які акцентують медіа й виносять для наших очей, то сторазово це справедливо щодо історичних фактів. Причому тут іще дуже сильна інерція пам'яті. Якщо радянській людині мільйони разів розповідали, як Керенський тікав із Зимового палацу в жіночому вбранні, то нинішні спростування професійних істориків не можуть стерти це з соціальної пам'яті. Виходить, що віртуально зафіксований факт, наприклад у художньому фільмі, практично дуже складно перемогти в суто інформаційному просторі. У цьому плані перемога Зеленського у віртуальному просторі телесеріалу легко була перенесена в реальність, попри всі застереження, які лунали з боку опонентів.

Сильна держава завжди має сильну історію, оскільки в неї завжди не менш сильні вороги. Її навіть можна назвати стратегічною історією, на відміну від історії тактичної, яка втримує події в короткочасній пам'яті. СРСР прямо називав революцію 1917-го світанком усього людства. Зник СРСР — і одразу революція 1917 року стала простим переворотом. Згадується переклад С.Маршака: "Когда мятеж кончается удачей, зовется он, как правило, иначе". Але для СРСР це було історичною подією номер один. 

Сьогодні Росія, відійшовши від минулого революційного наративу як бази, намагається втримувати свій історичний наратив так, щоб подією номер один була війна 1941–1945 рр. На це серйозно спрямована, приміром, діяльність державного фінансування кінематографа під керівництвом В.Мединського, колишнього піарника (як, до речі, і Сурков), котрий обрав позицію історика, швидше, як конструктора минулого, а не того, хто описує його як об'єктивну сутність. 

Піарник рухає ситуацію до конкретної, наприклад політичної, мети, учений — до об'єктивної істини, яка може розходитися з його уявленнями. Мединський стає Орвеллом, коли заявляє: "Хто управляє історією, управляє майбутнім. Так було і в часи Нестора, і Ломоносова, і Покровського, і сьогодні. І ми прекрасно усвідомлюємо: справжній історик не просто вивчає минуле, не просто намагається його зрозуміти, осмислити, здобути й систематизувати уроки минулого. Він крізь призму досвіду минулого осмислює сьогодення. Пропонує програму на майбутнє. Бо сказано: без минулого немає майбутнього". Порівняйте з оригіналом Орвелла: "Той, хто управляє минулим, управляє майбутнім. Той, хто управляє сьогоденням, управляє минулим".

Підкреслимо, що така думка має право на існування у вустах пропагандиста, а не історика. Радянська пропаганда живуча, оскільки вона була сильною. Її не можуть спростувати навіть факти, тому що цей період закритий нині завісою сакральності як базовий. І що далі ми відходимо від того часу, то менше залишається серед живих справжніх свідків подій.

Цікаво, що подібного роду величезні зусилля все одно не дають результату. Наприклад, слухачі підготовчих курсів ВДІКу показують такі знання: "Жоден не знає головного героя "Сімнадцяти миттєвостей весни", і жоден не знає навіть приблизно, коли в країні була перебудова. А у відповідь на запитання про найпопулярніших у масового глядача радянських режисерів одна дівчинка впевнено сказала: "Рязанов і Гайдар"..." Сюди слід додати те, про що не говорять: абітурієнти напевно знають героїв американського кіно. І це свідчить про те, що будується інша ідентичність, яка рано чи пізно конфліктуватиме з державною.

В Україні минуле не об'єднує, оскільки списки ворогів і героїв різні в різних регіонах. Ба більше, вони навіть протилежні один одному: герой в одному регіоні є ворогом в іншому. Звідси виникають пропозиції шукати об'єднавче начало не в минулому, а в майбутньому.

Однак це дуже оптимістичний підхід, оскільки майбутнє може настільки ж стрімко змінюватися. На наших очах нині відбувається перехід до іншого розуміння майбутнього. Наприклад, це роблять військові, вважаючи, що модель майбутнього змінюється принципово. Нове бачення майбутнього виходить з того, що має місце руйнування минулої моделі глобалізації, яка була заснована на порядку, базованому правилах. Цей майбутній світ не зменшує, а збільшує ризики безпеки. Світ проходить період глобальних змін, коли невідомо, який саме майбутній стратегічний порядок восторжествує на планеті. І на цей незрозумілий на сьогодні майбутній порядок теж треба якимось чином зважати при вибудовуванні ідентичності, щоб вона не входила в конфлікт з майбутнім. 

Сьогодні ідентичність у наших головах вибудовують лідери думок. Хтось прислухається до одних з них, хтось — до інших. Нинішній телепростір переповнений політичними ток-шоу, які затягують нас, як наркотики. Раніше на всі телеканали ходили ті самі експерти або політики, тепер "чужих" не дуже люблять. Замість діалогу йде суцільний монолог.

Україна намагається задати як свою базову подію Голодомор. Однак здається, що як негативна подія вона не може стати базовою. Хоча так само у свій базовий наратив вписали: Голокост — Ізраїль і Геноцид — Вірменія. Символізація страждань — складний тип символічної політики. У ньому, як здається, немає індивідуальних героїв, що дозволяє виявитися тільки патетиці скорботи, а цього недостатньо.

Минуле, як і сьогодення, дає "будівельний матеріал" для конструювання ідентичності. Сталін активно створював такий канон дозволених уявлень про минуле, який можна було покласти в основу побудови СРСР. Ідентичність будується в головах, тому все, що впливає на розум (література і мистецтво, історія), постачає "блоки" для такого будівництва. Вони можуть прийти зі справжньої реальності, а можуть — і з віртуальної, оскільки історики оперують одними фактами, а політики — іншими. Історики мають займатися всіма фактами, натомість політики можуть мати справу тільки з тими, які допоможуть утримувати потрібну концепцію в масовій свідомості.

Є два шляхи вибудовування ідентичності. Один — за допомогою шкільних підручників, державних свят, кінофільмів і телесеріалів, тобто продуктів стратегічного порядку, які приносять результат нешвидко, зате втримують його десятиліттями.

І є інший шлях, так би мовити, не артилерії, а одиночного пострілу, який, однак, теж може приносити якщо не успіх, то рух до нього. Це щоденний потік новин та обговорення їх на політичних ток-шоу, що можна позначити як розважальну телеполітику, в яку втягли українських глядачів. Тим більше що зараз на телеекран потягнулися не тільки чиновники часів Порошенка, а навіть і Януковича. Вони, звісно, постаріли-посивіли, але тримаються як живі...

При побудові ідентичності слід ураховувати також і те, що нові покоління не можуть довго концентрувати на чомусь свою увагу, не читають книжок, а дивляться телесеріали. Згадаймо, що й школи намагаються перевести своє навчання в ігрову форму. 

Ще один приклад вибудовування ідентичності — метод від протилежного. СРСР будував свій образ у пропаганді на протиставленні зі США. Навіть анекдоти будувалися таким способом. Модель та сама, але, умовно кажучи, зміст не радянський, а антирадянський. Однотипно, "Україна — не Росія", так називалася книжка Л.Кучми.

Ідентичність важлива тим, що на підставі своєї моделі світу дозволяє одразу відокремлювати правильні висловлювання від неправильних. Усередині в кожного — свій власний цензор. 

Повторюючи радянський досвід відштовхування від США, Росія так само активно будує свою ідентичність на розповідях про Україну, що мають виключно негативний характер. У Мережі навіть з'явився жарт: "Якщо російському пропагандистові відрубати голову, вона ще кілька хвилин говоритиме про Україну".

При цьому є серйозна проблема з падінням інтелектуального рівня авдиторії, тобто телебачення і кіно виховали свого глядача, зі зниженими інтелектуальними запитами. Почасти причиною цього є зникнення книжки з культурного життя молодого покоління. І це певною мірою "гальмує" багато інтелектуальних процесів. Книжка давала більше в результаті, але й вимагала більших інтелектуальних зусиль, ніж будь-яка відеопродукція, що стала нині основним об'єктом нематеріального споживання. Масовість фейку — прикмета нового, некнижкового світу. І тут не допоможуть жодні курси медіаграмотності.

Ідентичність настільки важлива, що за всіх часів усі медійні ресурси тільки те й роблять, що її конструюють і намагаються втримати. І в майбутньому, навіть за розмитості всіх кордонів, усе одно зберігатиметься ідентичність, оскільки її щомиті створює саме життя.

Країна сильна своєю ідентичністю. І слабка, коли її немає. Україна перебуває поки що на шляху до єдиної базової ідентичності, до якої додатково доведеться додавати різні локальні характеристики, щоб вона не була чужою для різних регіонів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво