Нотатки спостерігачів - Соціум - dt.ua

Нотатки спостерігачів

7 квітня, 13:40 Роздрукувати Випуск №13, 6 квітня-12 квітня

Київські Позняки — типовий спальний район столиці. Тут, на території комунальної школи, минулої неділі було обладнано три виборчі дільниці. На кожній із них опинилося по журналістці DT.UA.

© Марина Баранівська

Усі години першого туру виборів президента-2019 ми прожили на лаві спостерігачів, розділивши загальні миті з кожним, хто прийшов  голосувати. З людьми молодими й не дуже. З дітьми і без. Зі здоровими й хворими. Сумними і безтурботними. В урочистих краватках і домашніх "треніках". Життя в усьому його розмаїтті,  втиснуте в один, окремо взятий день. Маленький, але показовий зріз суспільства, — близько чотирьох тисяч різних історій, облич і намірів, які  пройшли через три виборчі дільниці. Кожен  із  цих громадян брав свій бюлетень, заходив у кабінку й на хвилину залишався наодинці зі своєю картиною світу, складеною роками життя, досвідом, середовищем, власними зусиллями знати більше про те, що відбувається з ним і з країною. Чи навпаки — бажанням абстрагуватися. Десь на самому початку цього ланцюжка, в певному сенсі, опинилися  й ми. Журналісти. І тут є про що поміркувати. Є куди копати й рости. 

Бути спостерігачем на виборах  кожній із нас випало   вперше. Тому — свіжий погляд на не нову процедуру, в якій вирішальним  завжди є людський чинник.

выборы_7
Марина Баранівська

Вибори. Шкільний рівень

Марина БАРАНОВСЬКА

Вибори на "моїй" виборчій дільниці, з погляду організації роботи, пройшли,  практично, бездоганно. 

Дарма  що головою нашої комісії був  хлопець без відповідного досвіду. Великий респект цьому юнаку, він щиро вникав у всі деталі, не зображав із себе того, ким не був, і виявив залізну витримку під час підрахунку голосів. Згідно з процедурою, голова комісії відкриває кожен бюлетень (у нашому випадку їх було 1537) і озвучує прізвище, напроти якого виборець поставив "плюс". 

выборы_6
Марина Баранівська

Секретар та  перший заступник голови, шкільні вчительки, що, вочевидь,  не вперше працювали на виборах, суворо дотримувалися  методички, виданої  майбутнім організаторам виборів на тренінгах. Вони ж, як  досвідченіші, досягли консенсусу і взяли на себе роль ведучих на засіданні, під час якого підраховуються   голоси. Скажу чесно, на мене справила велике враження ця рідкісна на сьогодні для українців (чи так здається після баталій у соцмережах?) здатність  іти на компроміси задля загальної  справи, не втрачаючи власної гідності й не кривдячи  інших учасників. 

Кілька потішних  інсайдерських фактів.

Виборець, якому погано видно потрібне місце в бюлетені в умовах  напівтемряви кабінки, може попросити  у  члена комісії — й отримати, що найдивніше! — ліхтарик. Так грамотні громадяни хочуть виключити будь-які підозри в тому, що вони намагаються зі спалахом сфотографувати свій бюлетень (нагадаю, це заборонено законом).

Відривні корінці від бюлетенів члени комісії впродовж дня складають у коробки з-під взуття. 

Розсортовані по купках бюлетені згортають у рулон і складають у пакети, які зазвичай використовуються для сміття. 

Чергові поліцейські відверто нудьгують на посту. Гортають соцмережі, дивляться серіали, грають у морський бій, дрімають.

выборы_4
Марина Баранівська

З  усієї маси бюлетенів зіпсованими на нашій дільниці було визнано 11. "Ні" напроти кожного з 39 прізвищ майже метрового
(80 см — точна довжина) бюлетеня особисто для мене —   найбільш пам'ятний спосіб добитися, щоб твій голос почули. Трапився і бюлетень, на якому було написано не надто приємні побажання чинному президенту.

Виборча дільниця — модель українського соціуму в мініатюрі. Уважно спостерігаючи, помічаєш на обличчях у багатьох, незалежно від віку, втому й розчарування, і саме ця обставина стає вирішальною в їхньому виборі. Вони хочуть змін і готові ризикувати, голосуючи за нове. Чимало й тих, хто читає бюлетень так довго, наче намагається побачити там чи то знайоме прізвище, чи то готове рішення. 

Ближче до опівночі рахуємо голоси. "Зеленський!.. Зеленський!.. Порошенко!.. Смєшко!"  — голова комісії називає прізвище кандидата, за якого проголосували, і передає черговий бюлетень далі по ланцюжку. Мабуть, аби примусити всміхнутися переважно жіночу аудиторію, навмисне пародіює прізвище кандидата, який агітував (таке враження) виключно з телеефіру інформаційних каналів. Зрідка хтось сміється, але загалом  на дільниці — гнітюча тиша, яку надто часто порушує одне й те саме прізвище.

выборы_8
Марина Баранівська

До речі, на дільниці поруч зі мною працював спостерігач від Зеленського. Спочатку він із невинним виглядом походжав із бейджем "спостерігач" у фірмових партійних кольорах "Слуги народу". Коли йому вказали на протизаконність такої  агітації на виборчій дільниці, він спробував напасти у відповідь і послався на борди від Порошенка й Тимошенко, які, всупереч  нормам закону, закликали  громадян "думати" та "змінювати" в "день тиші". Лише коли голова комісії пригрозив викликати поліцію, спостерігач зняв неправильний бейдж. 

Щось символічне є в тому, що виборчі дільниці в нас нерідко обладнують у школах. Ми всі вчимося будувати державу. Робимо вибір, у який віримо. Вчимося не мовчати, коли поруч із нами коїться  беззаконня. Бути поблажливими  до опонентів. Учимося розтискати кулаки і знаходити аргументи. Вчимося співіснувати по-людському. 

Людський чинник

Алла КОТЛЯР

Побути одного разу спостерігачем на виборах — дуже яскравий досвід. 

Усе сприймається інакше, ніж коли просто стежиш за нічними зведеннями. Немає паніки, що панує в соцмережах, немає обурення й осуду. Тому що бачиш, "як". І намагаєшся зрозуміти, "чому". 

А  дивного багато.    Багато абсурдного й хаотичного. Часто — смішного. А часто — шокуючого і сумного. П'яний член виборчої комісії. П'ять спостерігачів від БПП на одній дільниці у дві зміни. Зухвалі зелені бейджі на тлі решти нейтральних. Щирий подив і недовіра, що хтось може бути спостерігачем безплатно. Щирі увага, співчуття, взаємодопомога і... забуті бюлетені. 

выборы+ _1
Василь Артюшенко, DT.UA

…На свою дільницю я запізнилася. Точніше, я прийшла вчасно — о 7.25, але ранкове засідання комісії на той час  уже закінчилося. "Що ж, — подумала я. — Мабуть, добре організована і злагоджена робота". Спочатку так і було: в належний  час на класній дошці у штабі незмінно з'являлися цифри, скільки проголосувало на цю годину, з підрахованим відсотком явки; порушень не було; секретар, страхуючись від вечірньої метушні, старанно готувала протоколи, вносячи у них вихідні дані. На жаль, під кінець  дня все не здавалося вже таким гладким...

"9.45. Час у магазин", — заявив один зі членів комісії. Повернувся затарений чвертками коньяку та горілки і став чіплятися  до всіх членів комісії й спостерігачів, хапаючи за руку та  благально зазираючи  в очі: "Випий зі мною". Пополудні  він був уже прекрасний. Близько 15.00 мені зателефонували зі штабу: "Нам написали, що один із членів комісії на вашій дільниці п'яний. Це так?" — "Так". — "І що ви з цим робите?" — "Поки що нічого. Спостерігаємо за рівнем адекватності. Дільницею він не вештається, сидить у штабі. А що треба робити?" — "Ми проконсультуємося з юристом і перетелефонуємо". 

Кажу про це голові комісії, схожому на Леніна, який щойно повернувся із заслання. Він навіть гаркавить. Правда, Ленін не носив червоної бейсболки і не розписував майстерно байкерські куртки.

Голова комісії стурбований. Збирає в пакет порожні чвертки, виносить сміття й намагається відпровадити  порушника додому. Той відпроваджуватись  не бажає. І невдовзі  знову біжить у магазин. Повернувшись, знову хапає всіх за руку. "У тебе будуть неприємності, — кажу йому. — Припиняй". — "І що ж мені буде?" — запитує. — "Як мінімум, тобі не виплатять зароблене..." — "Мені вже заплатили". — "Поліцейські проведуть алкотест. Складуть протокол. Випишуть штраф. Якими ще для нього можуть бути наслідки?" — дивлюся на поліцейського, який сидить поруч і уважно прислухається до розмови. "Штраф невеликий, — відповідає він. — Але його внесуть до бази, що   був п'яний на робочому місці. І це вже серйозніше". 

"Тю, — каже любитель випити, хапає мене за руку й прохально  зазирає в очі. — Випий зі мною". Струшую його руку і йду. 

* * *

Обідній час. На дільниці — затишшя, виборців майже немає. На порозі з'являється жінка дуже похилого віку, з ціпком,  її підтримує молодша. Поріг вони довго не можуть переступити. Нарешті заходять. Заступник голови комісії несе стілець, всаджуємо  бабусю віддихатися прямо біля дверей. Члени комісії та спостерігачі хором запитують: "Навіщо ж ви прийшли? Урну ж носили по будинках, щоб ті, хто не може прийти, проголосували!"  — "До нас ніхто не приходив, ми весь час були вдома", — заявляє племінниця, яка привела бабусю, і починає скандалити. З'ясовуємо адресу. Виявляється, на відвідування  тих, хто не може  самостійно пересуватися (НСП), за цією адресою заявки  ніхто не подавав. Бабуся з племінницею вирішили, що до них мають прийти просто тому, що бабуся стара і зле  почувається. Пояснюємо, що треба  робити, аби  у другому турі урну принесли додому.

выборы+ _6
Василь Артюшенко, DT.UA

Племінниця отримує бюлетені. Свій заповнює в кабінці й опускає   в урну. Бабуся сидить на стільці при вході  і все ще важко дихає. "Що робити?" — дивиться на мене заступник голови комісії.   "Ну, до кабінки ми її не доведемо", — кажу. Тому тягнемо до неї стіл. 

"За кого ти хочеш проголосувати?" — запитує бабусю племінниця.   "За Юлю", — слабким голосом видихає та.   "Ось, дивися, де треба поставити галочку", — показує племінниця. Я витягую шию, аби  переконатися, що показує правильно. Бабуся тремтячою рукою  ледь виписує дивний крендель. Але у квадратику. 

Забираємо стіл назад. Підводимо охаючу бабусю. З одного боку її підтримує племінниця, з іншого — заступник голови комісії. Дуже повільно вони рухаються на вихід. На вулиці бабусю садять  в автівку, яку вже підігнав хтось співчутливий.

Члени комісії збуджені. Всіх цікавить  питання: за кого ж бабуся так прагнула проголосувати? 

* * *

Жінка з великими валізами, отримавши свій бюлетень, відразу прямує  з ним на вихід. "Ви куди? Кабінки й урни з іншого боку", — спрямовую її. В кабінці вона стоїть із півгодини. Можливо, один із зіпсованих бюлетенів із хрестиком навпроти прізвища кожного з 39 кандидатів — її. 

выборы_9
Марина Баранівська

Таких на 1113 тих, хто проголосував, — 13. "Це багато, — кажуть бувалі члени комісії. — Зазвичай два-три". Десь ромбиками розписаний весь бюлетень. Десь — галочки або хрестики біля прізвища кожного з кандидатів. Десь бюлетень перекреслений знизу догори. Хтось дуже емоційний, поставивши галочку навпроти свого кандидата, закреслив іншого, ненависного. На сусідній дільниці експресивний виборець зворотний бік бюлетеня розписав зеленим маркером. Голова комісії зачитувати написи відмовився: "Непристойно". Зелені матюки... 

* * *

Дільницю відвідали спостерігачі від ОБСЄ в супроводі перекладачки. Походили, постояли, обійшли навколо  урни, подивилися на кабінки, послали перекладачку із запитаннями до роздавачів  бюлетенів і пішли, здається, цілком задоволені.

Услід заявився  представник штабу Зеленського. Попросив список офіційних спостерігачів. Засмутився, що на нашій дільниці від них нікого немає. "Зате на сусідній є, — кажу йому. — Ми ідентифікували  їх за зеленими бейджами, що є порушенням". — "Попросили зняти? Зняли?" — запитує.   "Так", — кажу.   "Ну й молодці". 

* * *

На вулиці — подружня пара. Їм важко йти, обоє з ціпками. Вона — з одним, вирвалася вперед. Чекає його, з двома. "Які активні в нас люди, — зазначає заступник голови комісії. — Проведу їх до входу, де не треба східцями підніматися". 

выборы+ _9
Василь Артюшенко, DT.UA

Явка справді досить висока. На моїй дільниці — 72,6%. Один будинок з'явився на вибори в повному складі — 100%. Молоді й літні, з дітьми на самокатах і з собачками на руках... 

* * *

19.55. П'ять хвилин до закриття. День промайнув непомітно. Скоро розпочнеться підрахунок голосів. Засапавшись  убігає останній виборець — молодий хлопець в окулярах. "Ще можна? Я щойно з електрички". 

Коли двері за ним зачиняються, розпочинається процедура підрахунку голосів. 

Корінці бюлетенів, утилізація невикористаних... Коли черга доходить до розпечатання урн, голова комісії раптом виявляє помилку в заповнених із ранку протоколах і біжить у штаб перезаповнювати їх. Слід  віддати належне його заступнику, — вона бере справу до своїх  рук: усе відбувається чітко й злагоджено. 

І все-таки нестиковка: два бюлетені виявляються зайвими. Ретельно перераховуємо все ще раз. Тепер бракує одного бюлетеня. Ще раз — те саме. Вочевидь, хтось із виборців не вкинув його до урни. 

Голова комісії, що повернувся, незадоволений. Він хоче приписати  бюлетень, якого бракує, одному з кандидатів, котрий  не отримав жодного голосу: "Це ж аж ніяк не вплине на кінцевий результат". — "Ні, так не піде, — кажу йому. — Пишіть, як є". Не сперечається. 

выборы_10
Марина Баранівська

А ось далі починається абсурд і хаос. Голова відмовляється роздати членам комісії та спостерігачам протоколи, щоб вони заповнювали їх із його голосу: "Ні до чого доброго  це не приводить. Я заповню один, а ви будете потім передавати його одне  одному й переписувати". Перелякані члени комісії, розуміючи, що така процедура затримає їх ще, як мінімум, на годину, біжать у штаб клянчити протоколи в секретарів. Услід за ними — спостерігачі й розлючений голова. 

Доки спостерігачі та члени комісії в штабі захоплені підписуванням одне в одного протоколів, біля  запакованих бюлетенів нікого немає. Не  беручи  до уваги спостерігача з сусідньої дільниці — моєї колеги. Вони закінчили раніше, їхні бюлетені та протоколи вже на шляху до ОВК, і вона чекає, коли закінчимо ми, бо ночує в мене. "Це що на столі лежить?" — розгублено запитує в неї одна з членів комісії, яка раптово повернулася.  "Ваші бюлетені", — відповідає моя подруга.   "Боже мій! Що ж робити? — член комісії мчить у штаб. — Ми залишили  бюлетені на столах! Там нікого немає!"  Всі біжать на дільницю. Голова в істериці: "Коли ви так, коли я в усьому сам, я нікому не поставлю свого підпису й печатки". Але зрештою все-таки ставить...

… Бюлетені запаковано, протоколи заповнено, голова комісії з належною групою підтримки лаштується  до ОВК. Члени комісії дуже хочуть додому. "Ви не можете піти додому, — намагаюся закликати їх до порядку. — Ви мусите дочекатися, коли  протоколи прийме  ОВК. Якщо щось піде не так, доведеться  перераховувати". — "Ми ніколи раніше не чекали", — відповідають. Оскільки ж поліцейський їм двері відчинити  не хоче, вони вмовляють зробити це вахтера. Частина йде. Частина залишається. Людський чинник... Добре те, що добре закінчується. Порушень, які б могли  вплинути на кінцевий результат першого туру виборів, відтак,  не було. Але... 

выборы_5
Марина Баранівська

Пані, яка зробила свій вибір

Інна ВЕДЕРНІКОВА 

Сімейна пара 60+ зайшла на дільницю цілеспрямованою швидкою ходою. 

Однак на п'ятому метрі шкільного виборчого коридору в дружній сімейній команді стався несподіваний розкол. Сивочолий чоловік середнього зросту повернув прямо до столу з бюлетенями, а його поважна  дружина продовжила незворушно прямувати до стіни з програмами кандидатів. З
39, нагадаю, програмами кандидатів. Мій напарник, котрий  "від Соловйова, але мав би  бути від Тимошенко", штовхнув у бік: "Он, жіночка, зараз тільки  почне вибирати. Ха-ха-ха... Ну й народ..." 

— Ніно, ти скоро там? — гукнув дружину чоловік, що вже  розгортав особисте "простирадло" з кандидатами в президенти України. 

— Колю, голосуй і чекай мене на вулиці, — суворо промовила на весь коридор Ніна, не відводячи очей від чергового обличчя на стіні. 

"Ну як можна так ходити на вибори? — не вгамовувався той, "котрий від Соловйова". — Чого, взагалі, можна чекати від людей, якщо вони за три місяці не спромоглися визначитися, за кого голосуватимуть? І про що вони тільки думають, і чи думають взагалі?"  Зізнаюся, ця Ніна й мене почала неабияк дратувати. Наполеглива жінка у своєму запізнілому політичному дослідженні майже впритул наблизилася до нашої лавки для спостерігачів  і, здається, вже зайшла у своєрідну дискусію з новим мовчазним обличчям. Напівпошепки  озвучуючи своє запитання до кандидата, Ніна тут-таки  присувала свої окуляри ближче до стіни і, читаючи першу-ліпшу відповідь  у програмі, або розуміюче  кивала головою, або безпорадно розводила руками... Інколи поглядом вона намагалася апелювати й до нас, але той, котрий  "від Соловйова", демонстративно відвертався. Ображений  чи то за Тимошенко, чи за її  технічного кандидата Соловйова, якого, ймовірно, в очі ніколи не бачив, як, утім, і його програми. "Кіно можна знімати", — подумала я.

выборы+ _8
Василь Артюшенко, DT.UA

Зателефонувала колега з сусідньої дільниці. Оскільки  на весь коридор залишалася тільки  пані Ніна (явка ополудні  була майже нульовою), я вирішила  вдихнути на вулиці ковток свіжого повітря й отримати теплий промінь весняного сонця. Вірний Коля, переступаючи з ноги на ногу, стояв на виході зі шкільного подвір'я. П'ять, десять, п'ятнадцять, двадцять хвилин... Ніна не виходила. І я не витримала.

— Вибачте, будь ласка, Миколо... як вас по батькові?..

— Петрович.

— Отож, Миколо Петровичу, що ж ви самі підготувалися до виборів, а дружину свою залишили в невіданні? 

— А хто вам сказав, що вона в невіданні? 

Із дверей школи все-таки вийшла його друга половинка і, дуже  здивована, наблизилася до нас. 

— Здрастуйте, Ніно....

— Василівно.

— Ніно Василівно, я журналістка. Не розцініть як  нахабство, але ви так уважно вивчали програми кандидатів, що хочу запитати: за кого ви все-таки проголосували? І чому тільки зараз читали програми?

выборы+ _3
Василь Артюшенко, DT.UA

Ніна Василівна багатозначно глянула на телефон у моїй руці. Довелося показати: жодні записувальні опції не ввімкнуті. І розмова в нас відбулася. 

— Я йшла голосувати за Богомолець або за Гриценка. Але проголосувала за іншого кандидата. 

— Чому? Невже ось цей півгодинний рейд коридором зміг змінити вашу думку, яку ви формували три місяці?

— Богомолець була у планах, тому що я проти медичної реформи. Поки що від усіх новацій  стало тільки гірше. І  пенсіонерів це стосується безпосередньо. Але Богомолець якось перестала боротися і здалася. Гриценко?.. Ось ніби  все мені подобалося. Розумний, серйозний, правильний... Але чогось не вистачило. Інформації, можливо. Юлю взагалі не розглядала, — давно немає довіри. 

Ніна Василівна трохи стурбовано покосилася на чоловіка. 

— Зеленський...

— Що Зеленський, вибачте?

— Та не розбирається він ні в чому. Не можна так голосувати. Ось якби на його місці був такий самий молодик  хоч із якимось досвідом, я б, звісно, голосувала   за нього. Але такого  немає. 

— І? 

— Ось дивно дуже, але, поки я ходила там коридором, чомусь згадала, як у 1970-х  працювала в київському метрополітені. Я була молодим спеціалістом, щойно закінчила інститут. І тут приїхала якась перевірка з Москви. Наш начальник попередив, що гості зайдуть до нас у відділ, і щоб на всі їхні запитання ми відповідали російською мовою. Перевірка зайшла. І я відповідала українською. Потім була догана і якісь тривалі розбірки. Ні, ви не подумайте, я нічого не маю проти того, що ви зі мною розмовляєте російською. В мене зять російськомовний і внуки теж. Це життя. Просто я не терплю, коли хтось порушує моє право говорити так, як я хочу, або чинити так, як я вважаю за потрібне. Я — українка, народилася в цьому місті. Розумієте? І все, що тепер у  нас відбувається в країні... Одне слово, я засмучена, але проголосувала за Порошенка. Він хоча б каже, що ніколи не ляже під Росію.

выборы+ _5
Василь Артюшенко, DT.UA

Незворушний до цієї секунди і навіть гордий за свою Ніну, Микола Петрович на цій фінальній фразі раптом зробив різкий розворот праворуч, розпачливо махнув рукою і  пішов куди очі дивляться. Однак Ніна Василівна не  ворухнулася й тільки промовила: "Не звертайте уваги. В нас із Колею різні думки з  політичних питань. Я йому пообіцяла, що за Порошенка — у жодному разі... Він усі останні тижні дивився передачі про розкрадання в армії". 

…Ми поговорили ще трохи. І про внуків. І про планшет, який діти пообіцяли Ніні Василівні на день народження, щоб вони з Колею не просилися за їхній комп'ютер — "читати про політику, дивитися про риболовлю та шукати рецепти". Я уважно слухала цю дивну жінку й думала: її, звісно, можна попрікати  в чому завгодно, але тільки не в тому, що вона не думала. Думала. На своєму рівні. У своїх рамках. І насправді дуже старалася. Її вибір — проблема виключно кандидатів, які до неї не дотягнулися. З різних причин. Розбирати які — не тема цієї замальовки.

…У певний  момент  стало зрозуміло, що не тільки пані Ніна зробила мій виборчий день. Якимось дивним чином я виявилася спостерігачем у зразковій виборчій комісії, де царювала  суперпрофесійний голова Тетяна Миколаївна. Дрібні організаційні негаразди пошуку загублених прізвищ у списках    вирішувалися за хвилини. Усі її вказівки та розпорядження були чіткі й лаконічні. З різношерстих членів комісії та спостерігачів, які ще вранці позирали одне на одного підозріло, цій жінці вдалося створити єдиний злагоджений механізм. Голосування завершено. Урни розібрано. Бюлетені складено, пораховано й упаковано. Цифри зійшлися. О 23.00 Тетяна Миколаївна разом із дорогоцінним вантажем, двома членами комісії та поліцейським вирушили до ОВК. О 24.00 питання першого туру виборів на нашій дільниці було закрите. І це теж був особистий вибір — голови комісії та всіх учасників процесу. Діяти так, а не інакше. Допомагати, а не заважати. І, ймовірно, на таке, вже сформоване, внутрішнє рішення — бути громадянином навряд чи можна якось вплинути. Адмінресурсом у тому числі. 

 

выборы+ _4
Василь Артюшенко, DT.UA

Яким же був мій подив, коли, зайшовши по колегу-спостерігача на сусідню дільницю в тій самій школі, я виявилася випадковим сторожем покинутої на столі величезної коробки з тисячею бюлетенів. 

Та це вже інша історія. Й  інший вибір. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво