Земельна реформа та мораторій у цифрах і фактах - Сільське господарство - dt.ua

Земельна реформа та мораторій у цифрах і фактах

29 березня, 17:18 Роздрукувати Випуск №12, 30 березня-5 квітня

Рекордною за тривалістю реформою в Україні є земельна, яка розпочалася 1991-го і триває дотепер.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Страхаючою аналогією декрету більшовиків, що пообіцяли "землю — селянам", а потім загнали їх у колгоспи, стала земельна реформа України, суть якої полягала в приватизації земель колективних господарств радянської епохи шляхом виділення земельних паїв селянам, але без права купівлі й продажу землі. Зате з правом оренди. Блискуче рішення дозволити оренду землі послужило тим золотим ключиком, який дав можливість у подальшому відкрити шлях правлячим елітам до масштабного використання приватних селянських земель без насильства й купівлі землі. Звичайно, орендувати землю мали право і фермерські господарства, і зароджувані власники земельних паїв, але їхні можливості були незрівнянно меншими. Декларуючи турботу про розвиток фермерства й індивідуальних господарств, влада не надавала їм належної фінансової та організаційної допомоги. Не надає й досі.

Численні постанови, закони й укази постійно змінювали та доповнювали положення земельної реформи. Створювалося відчуття відсутності у влади стратегічного бачення реформи, що фактично призводило до її стихійного розвитку. Показові в цьому плані слова тодішнього претендента на посаду прем'єр-міністра Л.Кучми, сказані народним депутатам у 1992 р.: "Ви мені скажіть, що ми будуємо, і я це зроблю". Україна не використовувала досвід країн Балтії, Польщі, Румунії, Болгарії, Словаччини, Чехії, де багато фермерських господарств зберігали форму колективного використання сільськогосподарської техніки, інфраструктурних об'єктів і переробних підприємств, що сприяло їхньому розвитку. В Україні необхідний для розвитку фермерства закон від 1996 р. про безоплатну передачу фермерам 51% акцій переробних підприємств не був виконаний. Ніяк не вирішувалося питання, кому дозволити приватизацію чи передачу в оренду численних тваринницьких ферм, побудованих за радянських часів майже при кожному колгоспі. Тривалий час вони залишалися без господаря, поки їх не "приватизували" спритні ділки. Збирально-транспортна техніка й інфраструктурні об'єкти (токи, сховища добрив, гербіцидів і інсектицидів, комори, елеватори) не дісталися фермерам і власникам паїв, а були "придбані" або орендовані особами й різними фінансово-промисловими групами, які володіли адміністративним ресурсом.

Лише невеликій, найбільш активній частині сільського населення, яка мала мінімально необхідну обробну техніку та змогла одержати в оренду додаткову кількість землі, вдалося створити фермерські господарства. Однак їх утворення просувалося з труднощами. 
В 2010-х роках фермерських господарств, що обробляють до 70 га земель, налічувалося в Україні 32–35 тис., тобто приблизно одна ферма на один сільський населений пункт. Влада не квапилася навіть із наданням правової допомоги фермерам, і лише в 2016 р. постановою №1599 ВРУ фермерські господарства дістали права юросіб і фізосіб-підприємців, а в 2018-му були легалізовані сімейні ферми (законопроект №6490-д). На тлі подібних недоглядів, ігнорування світового досвіду ведення сільського господарства прогресивною видається навіть реформа 1906 р. Столипіна в царській Росії, у результаті якої лише за кілька років виник, зокрема, в Україні, клас заможних селян, так званих куркулів, згодом знищених сталінським режимом. Згідно зі столипінською реформою землі громади частково передавалися селянським домогосподарствам, які могли здавати їх в оренду, продавати й купувати землю, використовуючи пільгове кредитування Селянського банку, а також брати позики під заставу землі.

Не маючи умов і матеріально-технічних можливостей для обробки своїх земель, більша частина із 7 млн українських власників земельних паїв змушена була здавати їх в оренду, яка навіть у 2017 р. у середньому по Україні становила на рік мізерні 50 дол. за гектар. Однак частіше орендарі розраховувалися бартером у вигляді зерна, цукру й інших сільськогосподарських товарів. Такий стан справ став зручною можливістю для фінансово-промислових груп, що володіли матеріальними ресурсами, і державних діячів створювати великі агрохолдинги з використанням дешевої орендованої землі. При цьому виникла цікава колізія: агрохолдинги наймали обробляти взяту в оренду землю самих власників цієї землі, які працювали на своїй землі, але весь прибуток належав чужому дядькові. У результаті з'явилася сучасна форма кріпацтва.

Таке незвичайне явище я спостерігав в одному із сіл Кагарлицького району Київської області. У цьому селі було лише кілька господарств, які можна було зарахувати до сімейних фермерських господарств і які могли обробляти свої земельні паї, а більша частина села працювала на агрохолдинги. За 15–20 років на землях цього села змінилося близько десяти великих орендарів, які передавали отриману в оренду землю один одному, навіть не сповіщаючи про це власників. Звісно, орендарі, не будучи власниками землі, надмірно експлуатували орендовану землю.

Укотре ВРУ пішла назустріч агрохолдингам у 2015 р. і для полегшення їхнього бізнесу прийняла закон №191-VIII про емфітевзис. Якщо раніше при здаванні землі в оренду учасники укладали типовий договір з певним терміном дії в 7–50 років, то для емфітевзису немає встановлених державою умов типового договору. Такий договір може бути довільним, безстроковим, а власникові землі доведеться платити земельний податок за здану в оренду землю. Настільки вигідні умови оренди землі запустили процес стрімкого створення агрохолдингів і зростання їхнього банку земель, чому сприяло подовження мораторію на продаж землі з 2001-го по 2018 р. Не можна не зазначити, що у частині мораторію ми у світі не самотні й перебуваємо не в найкращій компанії з п'яти країн, таких, як Конго, Таджикистан, Північна Корея, Куба й Венесуела.

При розгляді результатів голосування депутатів ВРУ 20 грудня 2018 р. особливо вражає зворушливе єднання в голосуванні за мораторій коаліційних і опозиційних партій і решти депутатського корпусу. Своїм рішенням про подовження мораторію депутати вкотре показали своє стійке негативне ставлення до ринкових земельних відносин в Україні, порушили статтю 41 Конституції України, згідно з якою кожен громадянин має право володіти, використовувати й розпоряджатися своєю власністю, а також права людини, про що недавно заявив Європейський суд з прав людини.

Дивно, але, всупереч мораторію, земля сільськогосподарського призначення в Україні якимось чином продається. У 2011 р. було продано 11 тис. ділянок загальною площею понад 400 тис. га. Згідно з даними Latifundist.com на 1 січня 2014 р., сто великих аграрних компаній контролюють майже 6 млн га земель. Але вже за період з 2015-го по 2017 р. було орендовано ще 13,5 млн га. Разом 19,5 млн га (60%) з усіх 32,5 млн га орних земель України сільськогосподарського призначення перебувають в оренді у великих аграрних компаній.

Протилежний процес втрати земель спостерігався серед власників земельних паїв.Середній вік власників паїв ще на початку земельної реформи становив близько 55 років, з яких 65% (4,5 млн) були пенсіонерами, а більш як чверть — старші 70 років. Не дивно, що вже близько 1,4 млн власників землі, за даними Держгеокадастра, померли, так і не одержавши гідної винагороди за володіння власною землею. Через неможливість одержати спадщину 400 тис. із них не змогли передати землю в спадок й залишили близько 1,6 млн га земель без господаря. Зате, користуючись величезним банком родючих українських чорноземів і дотаціями держави, які в 2018 р. становили 4 млрд 166,2 млн грн, добре почуваються агрохолдинги, щоправда, не всі. Так, із цієї суми дотацій 970 млн грн дісталося власникові агрохолдингу "Миронівський хлібопродукт", Герою України Ю.Косюку. Не скривджені були також компанії, пов'язані з народними депутатами, членами комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин А.Кузьменком (БПП), О.Дмитренком (БПП), С.Лабазюком ("Воля народу"). А от фермерів України скривдили, виділивши їм лише 203,3 млн грн.

Агрохолдинги України свої зусилля зосереджують на виробництві товарних культур: пшениці, соняшнику, ріпаку, але врожаїв, як у розвинених країнах, не досягають. Так, урожайність пшениці в ЄС у середньому становить 60 ц/га, у Німеччині — 80 ц/га, Ірландії — 96 ц/га, Новій Зеландії — 120 ц/га. В Україні вона коливається зазвичай від 22 до 35 ц/га. У СРСР з 1948 р. за врожайність пшениці не менш як 30 ц/га присвоювали звання Героя Соціалістичної праці. Як видно, відтоді особливих досягнень щодо збільшення врожайності пшениці в Україні не досягнуто, або вони є, може, тільки в окремих агрохолдингах чи дослідних господарствах. Навіщо витрачати гроші на інвестування, впроваджувати сучасні технології, адже земля не є власністю агрохолдингів, а високий прибуток виходить і без цього за рахунок найнижчої в Європі орендної плати. При таких вигідних умовах мораторій можна подовжувати нескінченно. Але навіть зацікавлені в подовженні мораторію особи не сміють заперечувати, що кінцевою метою земельної реформи є запровадження ринку землі, хоча при цьому зазначають, що тільки не зараз, а в майбутньому, коли буде створено умови.

Створювати умови не поспішають. Однією з таких умов, наприклад, є створення Державного земельного кадастру, для розробки якого в найкоротший термін (2,5 року) Держкомзем одержав у 2009 р. позичку в 349,3 млн євро від Deutshe Bank під гарантії Світового банку. Однак Закон "Про Державний земельний кадастр" №3613-VI був прийнятий тільки 7 липня 2011 р., і навіть 2015-го ДЗК був заповнений лише на 11%. Досі триває робота над створенням електронної версії кадастру. Через відсутність кадастру власники земельних паїв, за рідкісним винятком, не можуть вказати, де розташовані їхні паї, і не зможуть продати свою землю, навіть якщо завтра одержать на це право. Ще однією умовою запуску ринку землі називають закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. І хоча такі законопроекти регулярно з'являються й розглядаються парламентом, жоден з них досі так і не прийняли. Для функціонування ринку землі необхідне також створення Аграрного банку й Аграрної біржі. Усі ці проблеми, звичайно, вирішувані, і потрібна лише воля владних і законодавчих органів, щоб розв'язати їх у найкоротший термін. Багато років фахівці-аграрії говорять у ЗМІ про шкоду, якої мораторій завдає економіці України.

За прогнозами Світового банку, при скасуванні мораторію на купівлю/продаж землі ціни на землю в Україні досягнуть 3–3,5 тис. дол. за гектар. Однак партійні функціонери, багато депутатів і лобі аграрних баронів, виступаючи як "захисники" селян, повторюють як мантру, що скасування мораторію на ринок землі "не на часі", і висловлюють побоювання, що земля може бути зосереджена тільки в руках земельних олігархів і, не дай боже, іноземців. При цьому замовчують те, що вже більш як половина паїв, а також половина державних земель перебувають у руках великого аграрного бізнесу. Так, в оренді. Але якщо станеться диво, і в Україні відбудеться ринок землі, великою проблемою орендодавця буде можливість повернути свою землю від орендаря для продажу, а не навпаки. Адже у разі одностороннього розірвання договору про оренду землі власником паю спір має розглядатися в суді. Зрозуміло, фінансові ресурси й можливість залучити просунутих адвокатів для участі в судових слуханнях у впливового орендаря непорівнянні з можливостями селянина, тому рішення суду передбачити буде нескладно.

Щодо побоювань "захисників" селян", що землю скуплять іноземці, то ті, хто голосує за мораторій, трохи спізнилися. Такий процес з використанням якихось незрозумілих схем давно йде. Так, агрохолдинг "Мрія" був проданий саудівській компанії SALIC, а львівська компанія Continental Farmers Croup із земельним банком у 33 тис. га продана саудівській United Farmers Holding Company. Українські землі вже обробляють 20 іноземних компаній, які купили корпоративні права наших компаній. Усупереч прагненням депутатів заборонити продаж землі іноземцям, поширеною є думка фахівців-аграріїв про те, що прихід іноземних фірм в АПК України відповідно до цивілізованих норм ведення бізнесу є позитивним чинником. Вони вважають, що за рахунок купівлі за світовими цінами землі іноземцями, які будуть платити податки, вносити інвестиції та впроваджувати передові технології, суттєво збільшиться врожайність, підвищаться доходи власників землі і бюджету держави. А вплив іноземців в агрофірмах легко обмежити прийняттям закону про заборону придбання ними більш як 49% акцій, щоб контрольний пакет належав українському власникові.

Що ж далі та скільки триватиме ця шкідлива для держави невизначеність? Дорогоцінний час спливає, а рішень немає, як немає і сміливих політиків, і державних мужів, які рішуче виступають за ринок землі. З великою часткою ймовірності можна передбачити подовження мораторію на продаж землі ще на п'ять, а можливо, і на десять років. Провідні соціологи й економісти світу (З.Бжезинський, Е.Тоффлер, Ж.Еллюль та ін.), описуючи стрімкий перехід людства в XXI столітті до надіндустріальної цивілізації, для якої характерні глобальна конкуренція, інформаційна революція, провідна роль науки, ділять світ на швидкі та повільні суспільства й економіки. Швидкі економіки приймають швидкі рішення про розвиток ринку, конкурентну боротьбу, реалізацію нових наукових ідей і прогресивних технологій, породжують у такий спосіб добробут. Натомість у повільних суспільствах, обтяжених традиціями, відсутністю конкуренції, нерішучістю в рішеннях і реалізації нових ідей, егоїзмом правлячих еліт, відбувається відставання в розвитку, що виключає їх з майбутнього. Хоч як сумно, але доводиться констатувати, що Україна зараз розвивається за повільним сценарієм. Що ж робити, і чи можливо вибратися з цієї пастки? Теоретично — так, адже потенціал для цього є. В Україні зберігається досить високий рівень освіти більшості населення, українці активні й працьовиті, ще існує наука, яка відчайдушно бореться за виживання, цінним ресурсом є ринок землі. Головне, не втратити час і реалізувати повною мірою свої можливості.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво