Чвари в Кирилівській церкві

Микола Бердяєв називав імператора Петра I "першим російським комуністом".

Не тільки за нелюдськи жорстокі методи, до яких вдавався цар, а й за негативні наслідки, несподівані для самого реформатора, втілення ним своїх планів. Одним з таких негативних наслідків петровських новацій було створення величезного заплутаного чиновницького апарату. Усі наступні правителі Росії, починаючи з імператриці Анни Іоаннівни і закінчуючи президентом РФ Борисом Єльциним, намагалися приборкати, звести до мінімуму вітчизняну бюрократію. Але щоразу зазнавали поразки в боротьбі з нею. Навіть навпаки: прагнучи спростити, упорядкувати діяльність державних органів, російські государі фактично лише множили бюрократичні установи, наділяючи їх однаковими функціями або такими, що часто суперечили одна одній. Не стали винятком із цього сумного правила й перетворення, які проводилися за царювання Катерини II.

У результаті секуляризаційної реформи 1786 р. Кирилівський Свято-Троїцький монастир закрили, а його територію передали Приказу громадського піклування - установі, що завідувала народними школами, шпиталями, притулками, лікарнями, богадільнями, в'язницями тощо. Стародавня Кирилівська церква стала домовим храмом при Інвалідному домі (богадільні для військовослужбовців, непридатних або обмежено придатних для служби через старість або каліцтво) і отримала подвійне підпорядкування: духовній консисторії на чолі з митрополитом - з одного боку, і Приказу на чолі з намісником (із кінця 1796-го - губернатором) - з іншого.

Таке становище спричиняло постійні непорозуміння, пов'язані з суперечливими вказівками, бо кожна зі сторін вважала себе начальством. Часом ці непорозуміння переростали у чвари й багаторічні конфлікти.

У листопаді 1796 р. священик і парафіяни села Бортничі звернулися з проханням до митрополита Київського і Галицького Ієрофея (Малицького) допомогти їм із придбанням іконостаса для нового, щойно спорудженого храму в ім'я Покрову Богородиці. Самі жителі Бортничів через бідність замовити його в майстрів самотужки були неспроможні.

Ієрофей, знаючи, що в Кирилівській церкві є зайвий іконостас, який стоїть на хорах "без будь-якої потреби і приходить час від часу від пилу, що накопичився на ньому, та іржі до неминучого в усьому псування", дозволив узяти його. Виконуючи веління митрополита, священик Кирилівського храму Іоанн Бохановський відвіз іконостас у Бортничі.

Здавалося б, у цьому пересічному випадку можна було ставити крапку і разом із жителями села радіти відкриттю нової церкви, але тут втрутилося друге начальство. Доглядач Інвалідного дому надвірний радник Іван Олексійович Суковкін, не маючи припису по лінії свого відомства, довідавшись, що Бохановський відвіз кудись іконостас, доповів про це в приказ як про надзвичайну подію. При цьому священика звинуватили ще й у спротиві вартовому. Наступного дня доглядач доповів, що він знайшов цей іконостас у будинку якогось селянина, відібрав і привіз назад до Інвалідного дому.

Із цього приводу правитель Київського намісництва генерал-майор Василь Мілашевич звернувся із запитом до митрополита Ієрофея. У відповідь очільник Київської єпархії повідомив про свій дозвіл і вибачився за те, що не сповістив намісника раніше. Буцім між іншим, митрополит указав, що й від його "передмісників зайві іконостаси дано з однієї в іншу церкву, де в тому потреба була". Стосовно ж сутички священика з вартовим Ієрофей пообіцяв, що коли така справді сталася й святий отець винен, то він "не залишиться без оштрафування".

Після цього листування генерал Мілашевич зробив належне розпорядження, і 3 грудня Іван Суковкін передав іконостас під розписку, причому в документах про приймання-передавання його почали вказувати як НОВИЙ. Чому так - зрозуміти важко.

А священикові Бохановському митрополит суворо виговорив і пригрозив відмовити від місця і взяв підписку, що той буде "з усіма офіцерами, що перебувають у тому домі, а надто з доглядачем тамтешнім, поважаючи його чин, обходитися чемно, без завдавання брутальності". Однак, очевидно, ця подія стала продовженням чвар, що відбувалися раніше, бо 20 грудня Іван Суковкін подав до приказу формальну скаргу від імені всіх інвалідів на Бохановського, звинувачуючи того в зневажанні старшин, недбалому виконанні своїх обов'язків священика, а також у тому, що він - "людина лиха й неспокійна, завдає зайвих начальству утруднень". Насамкінець надвірний радник просив усунути цього священика. Намісник переслав скаргу Ієрофею. Останній негайно розпорядився заборонити Бохановському священослужіння "надалі до подальшого про нього з цього предмета розгляду".

Утім, уже в січні 1797 р. священикові знову дозволили відправляти служби в будь-яких інших церквах, крім Києво-Кирилівської. Така зміна в долі святого отця пояснюється, скоріше, корпоративною солідарністю, яка не дозволяла митрополитові скривдити свого "брата у Христі". Відчувши підтримку, Бохановський осмілів настільки, що наприкінці січня сам учинив позов проти помічника доглядача Інвалідного дому прапорщика Негоцина (мабуть, як найслабшої ланки протиборчої сторони). Чим закінчився процес, невідомо, у документах, що дійшли до нашого часу, про це нічого не сказано.

А служба в бортницькій Покровській церкві перед іконостасом, що спричинив з'ясування стосунків двох відомств, тривала аж до середини 1930-х, коли храм закрили в результаті комуністичної богоборчої кампанії. Під час війни церква, що стояла пусткою, згоріла. Але завдяки енергії сільського священика Леоніда Соболєва, який згуртував парафіян, храм у другій половині 1950-х відбудували заново. Для внутрішнього оформлення церкви отець Леонід особисто написав близько 50 ікон…