Повня, огірочок, Камю і Хайдеггер

Автор : Валентин Ткач
29 листопада 17:54

Світова цивілізація втрачає свої естетичні якості, а норми розпадаються, не в силах протистояти змінам. Чи є вихід з цієї ситуації?

 

Віра – це не питання вибору людини.

Віра – це питання виживання людства.

Так говорив вуйко Дезьо

Була повня. Я зачаровано спостерігав, як із комина будинку, що навпроти, вилазить Місяць. Ні, він не випливає, не підіймається, а саме вилазить.

Якоїсь миті мені навіть здається, що я бачу, як він спочатку упирається в комин руками, потім випростується в ліктях, спирається колінами об трубу й нарешті, обтрусившись, відштовхується. Ось тепер він пливе.

День стрімко гасне, спалахує світло у вікнах будинків, а Місяць уже над верхівками голої яблуні, що росте в мене перед вікном. Тепер він повний, статечний і в мій бік, здається, навіть не дивиться, мовляв: "Які коліна? Які лікті? Що ти верзеш, – іди проспись". А мені й не образливо, і я киваю йому: "Гуляй собі. Нині твій час. Я нічого не бачив".

Я відвертаюсь від вікна, і погляд мій зупиняється на екрані комп'ютера. Спогад про перегляд останнього матеріалу знову пригнічує мене. У відеоролику, що я дивився, йшлося про новітню зброю: летальні мікродрони з елементами штучного інтелекту, які абсолютно не уразливі й оснащені функцією розпізнавання особи. Уявляти собі, що може накоїти зграя таких цільових убивць на полі бою, в урядових установах, у місцях масового перебування людей, я навіть не хочу.

Спогад про Місяць трохи відволікає мене, і я пригадую слова Камю, що "цей світ має лише естетичне виправдання". Але й ця думка не заспокоює. Наша цивілізація втрачає свою естетичну якість. Відтак, найбільшим абсурдом цивілізації стає присутність у ній людини. Етикою цивілізації споживання і нав'язаного попиту стає відсутність бодай якоїсь етики, тому що саме через цей інструмент можна споживачеві нав'язати будь-який попит, а виборцю – вигідне маніпуляторові соціальне замовлення.

Але без етики немає людини! Відтак, єдиний шлях спасіння - повернення до етики співіснування. Жодні технічні рішення (дрони – антидрони тощо) не мають сенсу, якщо вони не будуть підкріплені етикою співіснування, вершиною якої є етика піклування.

Чому це так?

Спонтанні порядки – це вияв фундаментальної логіки ("Спочатку було Слово"), логіки Задуму щодо людини, в найширшому розумінні, логіки подарованого людям.

Естетика – це вияв спонтанних порядків.

Логіка людини формує порядки нав'язані.

Координація між спонтанними і нав'язаними порядками є культурою. Чим багатша й точніша ця координація, тим багатшою є матриця культури.

Коли нав'язані порядки, створені людиною, стають органічним продовженням спонтанних порядків, – ми називаємо це мистецтвом.

Нав'язані порядки завжди будуть створювати нову локальну логіку, вже з якої, своєю чергою, виникатимуть нові "модифіковані" спонтанні порядки. Для їх утримання в часі знадобиться додатковий ресурс: дії окремих людей або солідарні дії мас. Так виникла мова – фантастичний "модифікований" спонтанний порядок. Так виникали у спільнотах людей, що теж є прикладом "модифікованих" спонтанних порядків, наступні "модифікації": країни, народи, держава, цехи, школи, лікарні, інститути тощо.

Між спонтанними порядками (подарованими людям) і "модифікованими" спонтанними порядками (вигаданими людьми) існує незліченна кількість зв'язків – матриця культури. Оперуючи ними, люди завжди враховують лише частину їх, ті, котрі вважають суттєвими. Проте часом зв'язки, відхилені як незначущі, виявляються дуже важливими. Віднаходження таких зв'язків ми називаємо креативом. Креатив – це виявлення суттєвого прихованого існуючого, а не вигадка кричущого.

Естетика як вияв спонтанних порядків включає в себе і вияв "модифікованих" спонтанних порядків. Як уже зазначалося, в основі "модифікованих" спонтанних порядків, окрім фундаментальної логіки, є й нав'язана логіка людини. Нав'язаний компонент у "модифікованих" спонтанних порядках потребує окремих затрат, зусиль для підтримання їх стійкості.

Поведінка спільноти, її правила, що забезпечують виникнення і спрямування енергії людей на підтримання стійкості "модифікованого" спонтанного порядку, його естетики, називаємо етикою, а закони – формалізованою етикою. Тобто естетика визначає етику – характер зусиль і поведінки для забезпечення існування "модифікованого" спонтанного порядку з відповідними виявами.

Зрозуміло, що розпад етики (етичних норм) призводить до розпаду "модифікованих" спонтанних порядків. Якщо загалом - то й до розпаду спільноти (суспільства) в цілому і людини, зокрема. Розпад етики робить закон як його формалізований зміст порожнім. До прикладу: спонтанні порядки – це Всесвіт, вітер, хмари, хвилі, джерело – річка – море – океан, гори, поля, ліси, живий світ тощо. "Модифіковані" спонтанні порядки – це мова, народи, заводи, школи, лікарні, інститути, будинки, твори мистецтва тощо.

Щойно в "модифікованих" спонтанних порядках зникають солідарні дії мас, як вони відразу починають розпадатися до спонтанних.

Свого часу поява гармат зробила уразливими середньовічні замки. Це послабило автономність знаті. Тому в Європі відбулися разючі зміни суспільно-політичного устрою – утворилися імперії.

В сучасних умовах до схожих радикальних змін призведе стрімка поява нових видів автономної мобільної зброї, оснащеної елементами штучного інтелекту.

Цивілізація знову опинилася на порозі разючих суспільно-політичних трансформацій, викликаних новою якістю війни, усвідомити й визначити яку нам ще належить, як і спробувати уявити зміни. Ця небезпечна обставина посилюється нівелюванням і упослідженням етики. Образно кажучи: мати-естетика віддала свою доньку-етику в привокзальний бордель, де всім заправляють сутенери і пройдисвіти. Це навіть не футуристичний прогноз, а реальність.

Якщо власник такої зброї буде позбавлений будь-яких етичних норм, що є характерним наслідком суспільства споживання і нав'язаного попиту, то віднайти бодай якісь перспективи в майбутнього цивілізації дуже важко. Коли ж щось і буде, то абсолютно незбагненне для нас.

У знаменитому інтерв'ю журналу "Шпігель" Мартін Хайдеггер, окрім усього іншого, зізнався, що його надзвичайно засмутили фотографії зворотного боку Місяця. Його висновок: людство потрапляє в технологічну пастку, воно оточує себе приладами й устаткуванням, осягти які вже не в змозі. На запитання журналіста, який вихід із ситуації він бачить, Хайдеггер відповів, що цивілізацію може врятувати тільки Бог, якщо він є. І на прохання уточнити, що ж у такому разі робити, Хайдеггер порадив жити так, наче Бог є. Жити в постійному очікуванні Його благодаті. І тільки так.

Людство або виживе, перебуваючи в готовності сприйняти Його прихід, наблизитись до Нього, або мусить готуватися до смерті, не віруючи в існування Бога.

З часу появи інтерв'ю Мартіна Хайдеггера, а воно, за заповітом, було опубліковане в 1976 році, через десять років після його смерті, минуло майже півстоліття. І я інколи дивуюся, які ж треба було мати глибокий світогляд і потужне мислення, щоб так точно й промовисто розпізнати загрози людства, що тепер стали очевидними?

Ми живемо в час глобальних політичних катаклізмів, породжених дегенерацією етичних норм і втратою міри буття. Популізм перетворився на зброю новітньої війни. На його хвилі до влади приходять або безвідповідальні невігласи, або ж відверті пройдисвіти й авантюристи. Стратегія політичного планування і прогнозів згортається в часі до миттєвих рефлексій, що метафорично мовою шахістів можна охарактеризувати так: "Дурень побачив шах".

У наше сьогодення, яке визначається як Постправда, коли руйнуються сенси всіх понять, зникає розуміння причинно-наслідкових зв'язків, коли зникає база порівняння, побудована колись на моральних імперативах світових релігій, тільки церква, синагога, мечеть, молитовний дім можуть і повинні стати свідками правди, щоб повернути людині сенси існування і вберегти від розпаду етики. Саме з цих витоків, а радше – разом із ними ми маємо шанс наблизитися до цивілізації піклування, а відтак - ще себе спасти.

Щоб якось відволіктися на ніч і не зіпсувати собі сну, я йду на кухню, відкриваю холодильник і прямо пальцями беру з банки маринований огірочок.

Пам'ятаю, наче вчора, як ми влітку надибали молодих чоловіка й жінку, які на базарчику саме розкладали великі целофанові мішки з огірками. Вже поверхового погляду мені було досить, щоб зрозуміти: це саме те, що ми шукаємо. Огірочки були з городу, а не з теплиці, і за розміром – кращого годі й бажати!

Я відразу спинив свою увагу на мішку з найменшими. Такі огірочки мама вдома називали корнішонами. Торгувалися ми не довго, бо відразу сказали власникам, що заберемо весь мішок.

Коли дружина на кухні вже їх перебирала й мила, то окремо відкладала найменші й заспокоювала, мовляв, не переживайте, ви підете у банки, а не відразу в салат. Завдяки цьому потім, коли я вас дістану, то покажу, як виглядає сніг, і ви дізнаєтеся, що таке зима.

Сьогодні ми відкрили банку, але снігу ще немає. Тож, попри приголомшливий смак огірочків і хороший настрій від усвідомлення фіналу добре зробленої справи, нас турбували докори сумління: чи не обдурили ми огірочки? Я заспокоював дружину тим, що маємо напрочуд теплу осінь, а це об'єктивна причина безсніжності, крім того, в коморі ще є банки з огірками, тож у них точно буде шанс побачити сніг.

За спогадом дня я підніс огірок до рота, а він хруснув на зубах. І, перш ніж я захлинувся хвилею приголомшливого смаку, ще встиг подумати: "Камю був правий!"