Щасливим бути, а не здаватися

З часом приходить усвідомлення того, що життя скінченне й дуже швидкоплинне. І хочеться прожити його щасливо. І навіть якщо кохаєш, але розумієш, що не всі ваші цінності збігаються, а потреби у стосунках теж не зовсім схожі, - робиш вибір на користь себе. Не одразу, поступово.

Спочатку ми намагаємося щось змінити, частіше не себе, а іншого. Багато говоримо, щось доводимо. І розуміємо: люди не змінюються концептуально. Як каже мій психотерапевт, вони або ще більше стають самими собою, або ще більше віддаляються від себе. Але якщо партнери досить дорослі (не за віком, а за змістом), вони ведуть діалог і шукають компроміси, щоб задовольнялися потреби одне одного.

Стосунки не можуть бути завжди ідеальними. Це постійна праця, поступки, іноді - сварки та образи. Але головне - щоб був один вектор руху і спільні прагнення, щоб люди чули одне одного. А буває інакше. Коли люди розуміють, що в них різні цілі, різні погляди на життя, способи проводити дозвілля, різний темпоритм життя - і нічого спільного. Краще зрозуміти це якомога раніше й розійтися, коли ще не встигли до всього звикнути, змиритися, а не тоді, коли ви вже сім років разом, у вас діти, і ви живете як сусіди. Коли вас пов'язують лише спільний побут і спільні статті витрат у сімейному бюджеті. І це жахливо.

Нас завжди вчили, що головне - бути разом: "притерпиться, то й пригорнеться", "наші батьки так жили - і нічого, вижили", "а як же дитина! Треба бути разом заради дітей", "в дитини має бути батько", "не п'є, не б'є - вже добре". Але ти розумієш, що не хочеш виживати, а хочеш жити й бути щасливим, наповнюватися, отримувати задоволення у стосунках, а не страждати. І дитині краще, коли батьки щасливі, - кожен окремо, хай із новими дружинами й чоловіками, але щасливі.

Діти все бачать і все відчувають. У них прописується певний сценарій сім'ї. Щасливий - коли люди люблять одне одного, вдома мир, злагода й затишок. Або сценарій нещасливої сім'ї, в якій батьки постійно сваряться, кричать одне на одного, думаючи, що дитина не чує й нічого не розуміє. А вона і розуміє, і відчуває!

І в певний момент потрібно тверезо подивитися на речі, усвідомити, що ти помилився і твій партнер - не твоя половинка, і не спробувавши іншого - не дізнаєшся. Ніхто не дасть гарантій і чарівних пігулок, що там, попереду, чекає тільки краще. Але це не привід терпіти й задовольнятися тим, що є. Потрібно щось змінювати в житті. А тому, прийнявши рішення, йдете. Але тільки коли будете внутрішньо відчувати, що готові. Що точно перепробували все, проте нічого не змінюється, коли розумієте: хоч би що ви зробили, хоч би що сказали, це нічого не змінить. А отже - безглуздо марнувати дорогоцінний час і енергію. Ми ж не чекаємо, що вночі зійде сонце, ми розуміємо, що це неможливо.

А для "перемикання" всі методи згодяться - від нових знайомств до подорожей та переїзду в інше місце. Все одно, хоч як банально, лікує тільки час. Питання лише в тому, чим ви його заповните.

Не варто драматизувати. Негативний досвід - теж досвід. І я впевнена, що все одно для кожної людини знайдеться її супутник, із яким не треба буде плакати й страждати, з яким буде легко й надійно.

Так, буде непросто: регулярні ридання в подушку, і навіть думки про суїцид у цей період можуть з'явитися у вашій запаленій уяві. Але усвідомлення того, що ви не сама й не можете дозволити собі залишити дитину, триматимуть вас міцно. Проте, хоч би як було важко, все ж таки краще діяти й жалкувати з приводу зробленого, ніж що навіть не спробували щось змінити. І одного разу прокинутися й зрозуміти, що прожили не своє життя. Жили чужими мірилами, правилами, книжними "добре" й "погано". Завжди намагалися відповідати - людині, часу, соціуму, парадигмам, очікуванням батьків. Чомусь більшість думає негативно: "А що коли я піду - а попереду нічого й нікого". А що як попереду вас чекає ваша людина, з якою життя буде ще більш наповненим, з якою ви будете самим собою. З якою захочеться бути тут і зараз, вчитися одне в одного, розвиватися, знаходити щось нове й незвідане, інколи важке й лячне. Адже найцінніше те, що далося з труднощами.

Так, для цього потрібно мати волю й бажання діяти. Потрібно лише вибрати свій шлях і йти ним до кінця. Ми самі відповідаємо за свою долю.

Я не знаю, що буде далі. Скажу більше - мені страшно, дуже, інколи до панічних атак страшно просто бути, жити. Я більше не міряю вчинки поняттями "правильно/неправильно", лише - "моє/не моє", "чи зробить це мене щасливою, чи ні".

Не треба рятувати світ, якщо ви не відчуваєте в собі цієї потреби, а просто тому, що це мeйнстрим і "так треба". Врятуйте спочатку себе, зробіть щасливою хоча б одну людину.

Перше, що треба зробити для того, аби стати щасливою людиною, - це зрозуміти, що зробить вас такою. Письменник, доктор наук і викладач Гарвардського університету Тал Бен-Шахар у своїй книжці "Навчитися бути щасливим" пропонує хорошу й досить просту техніку. Візьміть чистий аркуш паперу й закінчіть це речення: "Щоб внести в моє життя п'ять відсотків щастя…" Варто думати більше про новий досвід, ніж про речі й конкретні суми готівки. Сто тисяч доларів навряд чи зроблять вас щасливою людиною, а ось подорож, якийсь вид спорту, набуття нових навичок і здібностей, фінансова стабільність або можливість більше часу проводити з родиною - зроблять. Тал Бен-Шахар радить починати зі скромніших бажань. Візьміть за правило час від часу перевіряти складений список, і в процесі його виконання одне викреслюйте, а інше додавайте.

Не зациклюйтеся на прикрощах, на складних життєвих ситуаціях, на тому, що вас дратує, злить і лякає. Наше щастя значною мірою визначається тим, як ми ставимося до зовнішніх подій, і тим, на чому ми концентруємо свою увагу. Змініть своє ставлення до невдач, навчіться з будь-яких ситуацій виносити позитивні уроки, станьте оптимістом, розберіться зі своїми фобіями та страхами, запрограмуйте себе на позитив.

Не перетворюйте щастя на єдину й ультимативну мету. Для того, щоб навчитися бути щасливим, слід розуміти, що щастя - це не кінцевий стан. Якщо ви отримаєте або зробите щось, на певний нетривалий час ви відчуєте приємні емоції, але це лише тимчасово. Задоволення ж постійної необхідності у щасті передбачає, що ми отримуємо задоволення від шляху, яким ідемо в напрямку, який вважаємо значущим.

Приймайте не тільки позитивні емоції, такі як відчуття виконаного обов'язку, задоволення й ентузіазм, а й такі емоції, як лють, злість, заздрість, занепокоєння, сум і жаль. Не намагайтеся уникати їх або заперечувати. Очікування постійного й нескінченного щастя неможливе й нереалістичне, як неможливо постійно перебувати в доброму гуморі.

Бен-Шахар упевнений, що таке очікування не допоможе стати щасливою й наповненою людиною, воно веде лише до більшого розчарування і відчуття повного нещастя.

Найщасливіші люди (ті, хто почувається такими) перетворюють щастя в універсальну валюту. Саме воно стає для них тією цінністю (а не гроші й соціальний стан), із допомогою якої вони вимірюють якість свого життя. Тому, коли не знаєте, як стати щасливішим, коли відчуваєте свої дні як порожні й безглузді, поставте собі запитання: на що я розміняв або де я втратив своє щастя? Зробіть щастя своїм компасом, який визначає напрямок ваших дій.

Щоб стати щасливішим, треба навчитися вивільняти час для занять і цілей, здатних принести нам задоволення. Спростіть свої рутинні справи, звільніть свою свідомість від емоційних шлаків, внесіть у своє життя нові враження і, нарешті, перестаньте жити з відчуттям нестачі часу. Так ви зможете "з головою" поринути в те, що робить вас щасливою людиною.

Створюйте традиції. Професор Тал Бен-Шахар упевнений, що зробити людину щасливішою допоможе "ритуал щастя". Це може бути що завгодно. Комусь приємна ранкова медитація, комусь - вечірня прогулянка, наприклад для професора "ритуалом щастя" стало ведення "Щоденника вдячностей", у ньому він щодня перед сном записує по п'ять речей, за які вдячний. Перетворюйте заняття, які вас захоплюють і дають масу позитивних емоцій, на свій "ритуал щастя".

Пам'ятайте про взаємозв'язок тілесного і свідомості. Як стати щасливим, коли відчуваєш проблеми зі здоров'ям, нестачу й занепад сил? Ми сприймаємо своє добре здоров'я як щось природне. Проте щойно починаємо нездужати чи, не дай Боже, захворіємо на щось серйозне, вже не можемо ігнорувати фізичний стан. Ми думаємо й говоримо про це, це впливає на наш настрій і ставлення до життя, на наші стосунки з людьми. Тому, коли ви хочете, щоб погане самопочуття не заважало вам зберігати відчуття щастя, подбайте про своє здоров'я. Висипляйтеся, регулярно робіть фізичні вправи, звертайте увагу на своє харчування.

Упевнена: якщо кожна людина почне хоч трохи робити себе щасливою, навколо стане в рази більше щастя та любові. Змініть себе на краще - і світ навколо вас теж зміниться.