Територія Русала? - Бізнес - dt.ua

Територія "Русала"?

14 липня, 2017, 19:54 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-21 липня

"Звикайте. Це вже не Україна. Це "Русал".

© profngz.com.ua

На початку 90-х минулого сторіччя молодий український бізнесмен Володимир Фалько звернув увагу, що цукрові заводи зазнають труднощів із продажем патоки (відходу при виробництві цукру) на експорт. Попит є, а можливості вантажити на морські судна немає. Народилася ідея побудувати в Миколаєві морський термінал з відвантаження патоки. Так виникла компанія "Укрхарчозбутсировина".

Швидко поладили з керівництвом тоді ще держпідприємства "Миколаївський глиноземний завод" (МГЗ) і домовилися використовувати його причали. Тим більше для заводу це було дуже вигідно, послуги за користування причалом добре оплачувалися, та й основній діяльності робота терміналу не заважала.

До 1994 р. підприємство запрацювало, відвантажуючи на експорт перші суднові партії меляси і ставши першим приватним морським терміналом країни. Термінал розвивався. До перевалки патоки додалася олія. Було інвестовано кілька десятків мільйонів доларів і створено сотні робочих місць. Один із небагатьох прикладів, коли інтереси держави, народу України й приватного бізнесу збігалися.

Нині продукцію, відвантажену з терміналу, знають у десятках країн світу на всіх континентах. Тепер підприємство в основному перевалює рослинні олії, забезпечуючи 22–23% їх сукупного українського експорту. Воно перетворилося на найпотужніший харчовий наливний термінал на Чорному морі, з найвищим рівнем автоматизації й механізації, який може відвантажувати на судно до 700 тонн наливних вантажів на годину, а на рік — перевалювати до 1,5 млн тонн.

Усвідомлюючи, що бізнес має бути соціально відповідальним, "Укрхарчозбутсировина" постійно допомагає школам, лікарням, дитсадкам, театрам, а також ветеранам, спортсменам, хворим і малозабезпеченим людям. Сам Володимир Іванович був президентом баскетбольного клубу "Миколаїв", тепер допомагає міській гандбольній команді "Реал", підтримує футбол.

Суттєвий внесок робить "Укрхарчозбутсировина" і у волонтерський рух, регулярно надаючи допомогу українській армії. Компанія передавала військовим вантажний транспорт, щомісяця відправляє продукти на передову, поставляє електрогенератори, бензопили й іншу техніку захисникам Маріуполя.

І все б нічого, але... В 2000 р. МГЗ потрапив, як кажуть у народі, під "прихватизацію" і за привабливу ціну відійшов компанії "Український алюміній" (дочірній компанії "Русского алюминия"). Нині МГЗ належить Об'єднаній компанії "Русал". Президентом ради директорів "Русала" є російський олігарх Олег Дерипаска, який з особистим майном 5,2 млрд дол. у 2017 р. посів 23-й рядок у списку 200 найбагатших бізнесменів Росії та якому США з 2006 р. відмовляють у видачі візи…

Що відомо про цю людину?

Звичайна біографія російського олігарха періоду початкового нагромадження капіталу: перші мільйони нізвідки, входження в родину Єльцина (його дружина, Поліна Валентинівна Дерипаска — дочка Валентина Юмашева, голови президентської адміністрації Бориса Єльцина й чоловіка дочки Єльцина Тетяни Дяченко), ваучерна приватизація стратегічних активів і вірне служіння Путіну. А ще підозри у зв'язках з організованою злочинністю (див. Вікіпедія) і відмиванні грошей у Європі й США...

Серед інших активів О.Дерипаски, на цей час Україна запровадила спеціальні санкції проти "Групи ГАЗ" і "Русала". До "Русала" застосували тимчасове обмеження права користуватися належним йому майном, обмеження торговельних операцій на території України, запобігання виводу капіталів за межі України…

А чого варта історія з приватизацією Запорізького алюмінієвого комбінату, який держава була змушена націоналізувати, бо це підприємство "ефективні" російські власники перетворили на руїни. ЗАлК — підприємство повного металургійного циклу, він був єдиним в Україні виробником первинного алюмінію, легованих сплавів на його основі, кристалічного кремнію, феросиліцію й силуміну. Важко навіть собі уявити, що на початок 2016 р. зобов'язання компанії перевищували вартість її активів на 5,48 млрд грн. Головна причина збитковості — повна зупинка виробництва (у 2015 р. ЗАлК узагалі не реалізовував продукції).

Та мова нині про інший актив компанії "Русал" — Миколаївський глиноземний завод, який, зважаючи на все, стрімко перетворюють на базу для особливої території "Русала".

От що говорить із цього приводу генеральний директор ТОВ "Термінал-Укрхарчозбутсировина", народний депутат України п'ятого скликання Володимир Фалько, який безпосередньо стикнувся з цим явищем: "Просто дивно, як іноземці одержують землю в портах, якої не можуть одержати українці, а то й увесь порт цілком. Із приходом на МГЗ російська компанія "Русал" окреслила, що можна українцям, а що не можна. Через суди ці власники "прихопили" всю логістику й комунікації, що ведуть у Дніпро-Бузький порт.

Далі — більше. Вони одержали порт в оренду, кажучи прямо — привласнили за некоректну орендну плату. А Фонд держмайна України начебто переглянув терміни оренди, і торік "Русал" пролонгував її ще на п'ять років — без конкурсу, без урахування інтересів українських експортерів.

Тепер де-факто тільки Москва вирішує, кому працювати в українському порту, і встановлює ставки. Так, ТОВ "Терміналу-Укрхарчозбутсировина" установили ставку 1,44 дол. портового збору з кожної тонни переваленого вантажу, хоча це збори державні, і якраз держава має їх установлювати. Для порівняння: в інших портах термінали платять від 24 до 60 центів з тонни, причому саме державі. А "Укрхарчозбутсировина" платить "Русалу", та ще приблизно на долар більше. Виходить, державі ці гроші не потрібні. Додам, що якби до самого "Русала" застосувати аналогічну ставку портового вантажного збору, то власники МГЗ були б змушені платити українській державі
7 млн дол. на рік.

Цього року ТОВ "Термінал-Укрхарчозбутсировина" заплатить росіянам близько 30 млн грн. За ці гроші вони зможуть оплатити ФДМ оренду, а свої 4 млн тонн вантажів переробляти в порту фактично безплатно. За наші ж гроші вони можуть закупити в школи парти, комп'ютери або поставити вікна, провести якийсь екологічний конкурс, який реально екології користі не приносить, і розписати в ЗМІ свої соціальні проекти. Дрібні подачки зводять у ранг видатних соціальних ініціатив, які вони досить символічно назвали "Територія "Русала". Така ніби невинна назва. Звикайте. Це вже не Україна. Це "Русал".

А хто аналізував умови приватизації, як їх виконано, куди поділася соціальна сфера: житлофонд, профілакторій, дитячий табір, нарешті, басейн "Водолій"?

Тим часом готується документація для приватизації землі, а в порт не пускають таких інвесторів, як наше підприємство. І всі наші спроби, багато років переговорів у Москві, Києві й Миколаєві закінчуються категоричним: "Ні! Це наше".

А чому? Та тому, що вони вже чекають відмашки влади на приватизацію портів. І тоді, штучно позбувшись конкурентів, остаточно заберуть і сам порт у повному обсязі, і його землі. І тоді вже буде "територія "Русала" у повному розумінні слова — держава в державі на українській землі: своя митниця, свій кордон, пануй, хоч російські крейсери швартуй!

Під прикриттям старих актів ще державного МГЗ захоплено землі захисної коси в порту. Уже приватизовано причал №31, так званий причал патоки, який проектувало й починало будувати наше підприємство. Але нам ФДМ відмовив у приватизації, посилаючись на закон, що забороняє приватизацію гідротехнічних споруд у порту, навіть об'єктів незавершеного будівництва, що безглуздо простоюють роками. А через рік "Русал" прекрасним чином приватизував цей причал. Так він і стоїть уже півтора десятка років — у готовності 90%, порослий очеретами, чагарником і деревами, і поступово руйнується, як і інші причали. Отже, для одних діє закон, а для когось — принцип "чого бажаєте, добродії?".

Виходить, для "Русала" в Україні інші, особливі закони. І робиться це все руками самих же українців — чиновників різних рівнів, що поводяться, як прихвосні. Найбільш дивно, що всі мовчать: і СБУ, і прокуратура, і ФДМ, і депутати, і чиновники, і ЗМІ, і профспілка Миколаївського морського порту, у структуру якого входить Дніпро-Бузький морський порт, і політичні сили всього спектра — від "Правого сектору" і "Свободи" до "Опозиційного блоку". Як тільки справа стосується інтересів російських власників МГЗ, увесь наш патріотизм якось дивно вгасає. Чи не занадто дорого обходяться Україні робочі місця для її громадян на цьому заводі? До речі, нині їх близько 2,5 тис., хоча до приватизації було набагато більше".

От і виходить, що російський олігарх зі специфічною репутацією руками іншого росіянина — директора Мирного, а також комерційного директора Рилова та інших прислужників просто душить успішне українське підприємство. Вони чудово розуміють, що якщо одеські конкуренти пана Фалька платять у чотири рази менше за причал, то ситуація, коли Володимиру Івановичу доведеться закрити своє підприємство й виставити робітників на вулицю, — це лише справа часу.

А, може, в цьому і є весь задум? Вимотати власників, а потім придбати за безцінь один із найліпших портових активів країни?

Хотілося б поставити запитання до нашої влади. Чому ми дозволяємо господарювати в себе в країні тим, хто підозрюється у зв'язках із мафією (див. Вікіпедія) і встановлює свої порядки, руйнуючи найліпші українські підприємства?

Запоріжжя з ними вже попрощалося, чи не настав час Миколаєва? І запитання це не риторичне. Зовсім нещодавно голова Миколаївської ОДА Олексій Савченко на круглому столі, ініційованому депутатами Верховної Ради, порушив питання про перевірку Держкомісією законності приватизації Миколаївського глиноземного заводу…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво