Неврози — дозволені й заборонені - Сімейне коло - dt.ua

Неврози — дозволені й заборонені

9 червня, 2017, 18:07 Роздрукувати Випуск №22, 10 червня-16 червня

Уявіть, ви потрапили під дощ і не маєте парасолі. Сховатися ніде. Холодні батоги періщать щосили, одяг геть промок, холодно, зуб на зуб не попадає… Самопочуття не найкраще. Мерщій додому — відігріватися (гаряча ванна, чай), а можливо, доведеться навіть пігулки ковтати... Приблизно так почувається й невротик.

Уявіть, ви потрапили під дощ і не маєте парасолі. Сховатися ніде. Холодні батоги періщать щосили, одяг геть промок, холодно, зуб на зуб не попадає… Самопочуття не найкраще. Мерщій додому — відігріватися (гаряча ванна, чай), а можливо, доведеться навіть пігулки ковтати...

Приблизно так почувається й невротик. Щодня він вирушає з дому, не маючи при собі "парасолі" від малих і великих стресів. Щодня він повертається "мокрий як хлющ". І щодня змушений давати собі раду.

Фобії, панічні атаки, нервове виснаження — непереборна проблема для багатьох людей. Різновидів і форм неврозів дуже багато. Темп сучасного життя і науковий прогрес додають нових і нових проявів цієї хвороби. Нещодавно лікарі всерйоз заговорили про селфіманію — розлад, за якого людина стає надзвичайно залежною від оцінки своїх фото в соціальних мережах. 

Неврозом називають тимчасові проблеми з нервовою системою. Тимчасовість у даному разі означає зворотність процесів, можливість вилікуватися, повернути організм до нормального стану. Але далеко не завжди це вдається. Попри величезну палітру методів, методик, фахівців (лікарів і психологів), чимало невротиків не можуть упоратися зі своєю хворобою. 

Чому? Маємо цілу низку причин. І головна з них — незвертання людей по допомогу. Так, є ліки, фахівці, але хворі на різні невротичні розлади не поспішають віддати себе в руки професіоналів. Негативна суспільна думка й елементарний брак інформації призводять до того, що лікарі змушені працювати вже з досить запущеними формами хвороби, а чимало людей узагалі залишаються сам на сам зі своїми проблемами. 

Неврози бувають з двох причин. Перша — це різноманітні психотравми в дитинстві або підлітковому віці. Ранні невротичні розлади вбудовуються в структуру особистості, стають частиною її характеру, визначають усю її подальшу поведінку. Вони проявляються страхами, фобіями, високим рівнем немотивованої тривожності. Що з нею щось не так, людина починає розуміти в зрілому віці, коли однотипні конфлікти з дійсністю руйнують життєві плани. До лікаря або психолога невротики приходять досить рідко. Зазвичай лише тоді, коли невроз призводить до нервового виснаження і боротися самотужки вже просто неможливо. Вони, може б, і прийшли раніше, але їх спиняє страх суспільного осуду й нерозуміння.

Друга причина — психотравма, якої людина зазнала в дорослому житті. Аварія, насильство, проблеми зі здоров'ям, втрата близьких, мобінг на робочому місці можуть завдати шкоди здоровій до того психіці. Такі хворі зазвичай швидко звертаються до лікарів бо усвідомлюють причину свого стану, розуміють наслідки і не бояться, що суспільство неадекватно сприйме їхній похід до психіатра. Так, нікому й на думку не спаде осуджувати жінку, яка втратила ненароджену дитину або пережила складне розлучення і через це звернулася по допомогу. Але водночас мало хто зрозуміє людину, в якої все начебто добре, а вона лікується в клініці неврозів. Хоча другий випадок часто потребує більшої уваги фахівців, ніж перший, бо це задавнена форма хвороби. 

Є "соціально дозволені" неврози і ті, щодо яких суспільство проявляє "нерозуміння". Наприклад, заїкання, нервовий тик, панічні атаки, енурез мають видимі фізичні прояви і тому вважаються справжніми хворобами, що потребують лікування. Страхи, фобії — це складнощі, які населення більш-менш розуміє. Всі вже вивчили слова агорафобія, клаустрофобія і навіть соціопатія. Тому, коли скажеш, що ти соціопат, навколишні це якщо й не сприймуть, то зрозуміють. Гірше людям з тривожними, межовими розладами, неврастенією. Їхня хвороба, що має своє законне місце в міжнародній класифікації захворювань, здається оточуючим чимось середнім між примхливістю, лінощами і поганим характером. 

Чому це має значення? Тому, що будь-який невроз — це хвороба контакту, а отже, невротику надзвичайно важлива підтримка соціуму. Якщо соціум бодай натякає на осуд, шлях до фахівця стає набагато довшим. На жаль, люди все приміряють на себе, і фрази на кшталт "Я в твоєму віці на шахті вагонетки тягав" або "І де це ти так перевтомився, ти ж нічого не робив?" лунають спершу не через брак чуйності, а від щирого здивування. Здивування, яке потім перетворюється на роздратування й слова осуду на адресу хворої людини. Саме тому, наприклад, неврастеніки на прийом до лікаря приходять тоді, коли ходити вже майже не можуть. Тільки повна або часткова втрата працездатності дає їм моральний дозвіл звернутися по допомогу. 

Як ефективно лікувати невроз? Той, хто має досвід звертання до лікарів-психіатрів, певно, помітив, що все лікування зводиться до медикаментозної терапії. Але ж невроз спричинений одиничною або хронічною психологічною травмою, а хіба її можна вилікувати за допомогою ліків? І так, і ні. 

Нервові розлади позначаються на біохімії організму людини. Змінюється робота не тільки нервової системи, а й ендокринної і серцево-судинної. Крім того, останні дослідження довели, що навіть склад крові стає іншим. Коли в рамках одного дослідження лабораторним пацюкам ввели кров нервовохворих, поведінка тварин змінилася. Вона стала більш сумбурною і невпорядкованою. Такого не спостерігалося, коли їм вводили кров здорових людей. 

Отже, медикаментозне лікування необхідне. За його допомогою не тільки знижується тривожність, зникають страхи, депресивні настрої, а й організм отримує втрачені речовини. Адже відомо, що, наприклад, магній при стресі витрачається набагато активніше, ніж у спокійному стані. Нервова система виснажується саме за хімічним складом і тому гостро потребує поповнення різних мінералів і вітамінів. 

Але чи достатньо цього для повного одужання? На жаль, практика показує, що ні. Якщо людина в дорослому віці мала психічну травму, звернулася до лікаря і пройшла курс медикаментозного лікування, це одне діло. У такому випадку результат часто позитивний. Але при задавненому неврозі потрібен інший підхід, і без психотерапії тут не обійтися. 

Складність неврозу полягає в тому, що психотравма перебудовує і вибудовує всю психіку людини, робить її поведінку ригідною. Надалі вона не зможе вибирати зі спектру реакцій на подію ту, яка найбільше пасує ситуації. Невротик діє однотипно, намагаючись уникнути старої травми. 

Наприклад, дитина, потребами якої хронічно нехтували в дитинстві, чекатиме подібного ставлення від усіх. Тому вона використовуватиме відсторонення, маніпуляції або улесливість у стосунках з усіма людьми, не зважаючи на їхні індивідуальні особливості. Військовий, переживши бойовий стрес, автоматично обиратиме найбільш безпечний маршрут, хоча загрози нападу немає. 

Виходить, що початкова травма — це півбіди. Трагедія в тому, що викривлені реакції спричиняють подальшу психотравматизацію. Страхи, конфлікти, стреси там, де їх іншим уникнути досить просто, роблять життя невротика нестерпним і сповненим стресів. Час від часу проходити курс медикаментозного лікування, щоб відновити нервову систему — не вихід, бо причина залишається. Для повного одужання доведеться перебудувати свою взаємодію зі світом, виправити власні реакції, щоб зробити їх гнучкішими і більш усвідомленими. Це дасть змогу зняти внутрішній конфлікт, зменшить кількість стресів і розширить можливості пошуку ресурсів для вирішення будь-яких проблем і задоволення власних потреб. 

Єдина ложка дьогтю в цій діжці меду — тривалість і ціна психотерапії. Зазвичай це довго й дорого. Але краще витратити рік-два і певну суму грошей, ніж мучитися все подальше життя. 

Дитячі неврози річ особлива. По-перше, їх нелегко помітити. Вони маскуються за негативізмом, примхами, впертістю, істериками, тихою задумливістю. По-друге, потребують ретельного, майже детективного, розслідування, щоб виявити справжню причину розладу.

По-третє, часто сприймаються як прояви поганої поведінки, яка підлягає різного ступеня тяжкості покаранню, що лише погіршує хворобливий стан. Тільки дуже уважні батьки починають підозрювати щось недобре, б'ють на сполох і ведуть дитину до психолога. 

По-четверте, сам малюк не розуміє, що з ним відбувається. Тому йому важко попросити допомоги. Важко навіть усвідомити, що саме його так прикро вразило. І тут важлива навіть не сама подія, а почуття, які вона викликала. А їх дитина ще не диференціює.

Випадок з практики. Батьки звернулися через раптові зміни в поведінці дитини. Малюк проявляв негативізм, став упертим і плаксивим. Виховні бесіди результату не дали. Покарання також. Тому мама привела хлопчика до психолога. 

Виявилося, що він разом з однокласниками став жертвою знущання старших хлопців. Проблема швидко вирішилася, кривдників покарали, але в дитини залишилися емоції, які продовжували її непокоїти. Після пережитого в дитини критично впала самооцінка. Навіть дорослим важко дати собі раду із цим, а в ніжному віці зниження самооцінки — це взагалі вселенська катастрофа. Батьки завжди синові пояснювали, що хлопчик повинен бути сміливим, сильним, давати здачі, а тут… Тут він не зміг постояти за себе та ще й злякався так, що розплакався. Це мучило малюка і виснажувало його нервову систему. Внутрішнє напруження потребувало виходу і знаходило його через негативізм. 

Хоч як дивно, але вистачило короткої бесіди й пояснення, що хлопчик діяв правильно. Що немає нічого страшного в страху й сльозах. Що всі люди бояться, і це нормально. Батьки ж отримали рекомендацію обережніше давати дитині настанови і не заганяти її в жорсткі оцінні рамки. 

Тож, стикаючись з дитячими невротичними проявами, пам'ятаймо, що причини не лежать на поверхні. У кожному конкретному випадку потрібен ретельний аналіз і вивчення ситуації. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво