Відкладене життя прокрастинатора - Сімейне коло - dt.ua

Відкладене життя прокрастинатора

26 грудня, 2017, 09:55 Роздрукувати Випуск №48, 16 грудня-27 грудня

Прокрастинація — відмова робити те, що треба робити в цей конкретний момент, з одночасним заповненням вільного часу іншою діяльністю. 

Не секрет, що ми часто відкладаємо на завтра те, що можна зробити післязавтра. А післязавтра знаходиться ще якась причина не братися за відкладену справу. 

Хтось називає це лінощами, хтось бідкається, що бракує сили волі, а хтось замислюється над тим, чи треба взагалі це робити. 

Термін "прокрастинація" давно й міцно ввійшов у наш побут. Застосовують його переважно до роботи в офісі, хоча саме явище трапляється на роботі, в побуті та у відносинах, тобто в усіх сферах життя.

Прокрастина́ція (від англ. procrastination — затримка, відкладання; лат. procrastinatio — з тим самим значенням, походить від cras — завтра, або crastinus — завтрашній, і pro — для, заради) — у психології схильність до постійного відкладання навіть важливих і термінових справ, що призводить до життєвих проблем та болісних психологічних ефектів (Вікіпедія).

Коли ми лінуємося, ми просто нічого не робимо. Можемо валятися на дивані, дивитися в стелю, спати тощо. Тобто відпочивати. Прокрастинація — це відмова робити те, що треба робити в цей конкретний момент, з одночасним заповненням вільного часу іншою діяльністю. Тобто людина метушиться, дуже зайнята, нічого не встигає, і при цьому часто неможливо визначити, які ж результати цієї діяльності. Наприклад, замість підготовки річного звіту можна взятися за впорядкування електронних листів чи наведення ладу на робочому столі, замість прибирання у квартирі — складання списку улюбленої музики в ноутбуку (ну, щоб потім веселіше було прибирати).

Така людина зазвичай постійно втомлена, не зосереджена, в неї мало енергії. Нічого страшного, якщо відкладаються на потім важливі справи, котрі, за великим рахунком, стосуються тільки самої людини. Наприклад, не підготувався до іспиту, не склав, отримав проблему — прикро, але ніхто, крім тебе, не постраждав. Але якщо прокрастинатор, і не один, завівся в колективі — це вже зовсім інша історія. Адже в команді ніхто не працює сам по собі, всі співробітники пов'язані між собою виробничим процесом, і якщо одна або кілька ланок процесу буксують, у результаті, страждає весь ланцюжок. 

Отож зовнішній бік прокрастинації має такий вигляд. Як же виглядає протилежний бік "синдрому бурхливої діяльності"? Він не виникає на порожньому місці й не є усвідомленим і продуманим способом дій. Якщо запитати в прокрастинатора, чи хоче він постійно перебувати в цейтноті, отримувати незадоволення й критику від колег та керівництва, у перспективі — втрачати в грошах, кар'єрі і професійній репутації, зрозуміло, він відповість, що ні. Попри це, примусити себе займатися тим, чим треба, ніяк не виходить, і прохання, вмовляння та самовмовляння, горезвісна сила волі допомагають ненадовго. Це означає, що в даному разі йде боротьба з наслідками, а не усунення причин. Проблему прокрастинації психологи вивчають кілька десятиліть, пояснень і теорій є безліч. Спробуємо поговорити про прокрастинацію не як про проблему, а як про симптом, що свідчить про наявність прихованої проблеми. Точно так само, як, наприклад, нежить — це не самостійна хвороба, а симптом вірусної інфекції, і лікувати треба інфекцію, прокрастинація — це маркер існуючої проблеми. Якщо усунути проблему, симптом зникне сам собою, спеціально боротися з ним не треба.

Список причин, наведений нижче, не вичерпний, але вони трапляються найчастіше.

Передусім можна говорити про хронічну втому. Бажання відкласти на потім важливу справу може сигналізувати про те, що для її виконання зараз просто немає сили. Наприклад, треба написати презентацію нового продукту або послуги, і це не механічна робота, а напружена інтелектуальна праця, що потребує зосередженої уваги. Несвідомо хочеться ухилитися від цієї роботи, принаймні на даний момент, але відпочивати на робочому місці в нас не заведено. Крім зовнішніх наслідків у вигляді невдоволення начальника або колег, є ще й невдоволення собою. Тоді можна робити дрібні, незначні справи, заспокоювати свою совість тим, що не ледарюєш в офісі, але тим часом напруга від думки "треба виконати ту ж таки роботу" нікуди не дівається, як і втома.

Запитайте себе, як давно ви були у відпустці. Як проходить ваш відпочинок, взагалі, — це справді відпочинок, коли ви можете відіспатися, зайнятися приємними справами, — чи просто зміна однієї діяльності на іншу, що також потребує енергії й сил? Відгул, лікарняний, позапланова відпустка на кілька днів — і, повернувшись на роботу, може, презентацію ви зробите в першу чергу. Коли є сили і бажання працювати — не доводиться якось спеціально примушувати себе або ухилятися від роботи. 

Скажу окремо кілька слів про організацію робочого часу взагалі. Якщо відчуваєте хронічну втому, варто переглянути перелік своїх обов'язків — не тих, які прописані для вашої посади, а тих, які ви реально виконуєте. Простежте, чим наповнений ваш робочий день. Часто виявляється, що, на додачу до основних функцій, іде маса неважливої (для фахівця певної кваліфікації), непотрібної або не своєї роботи. Якщо максимально звільнити себе від зайвого навантаження, зосередитися тільки на основному — значно підвищиться ефективність праці й знизиться ризик виникнення хронічної втоми. Не секрет, що багато керівників, аби зекономити на зарплаті, люблять завантажити одну людину обов'язками двох-трьох співробітників —як за обсягом часу, так і за кількістю завдань. У результаті, така "економія" обертається збитками від низької якості результатів. Адже, скільки працівника не навантажуй, все одно він виконає лише те, що реально може виконати, а не те, що йому звелять. І в цій ситуації хронічна втома та прокрастинація є нормальною відповіддю здорового організму — такий собі тихий саботаж.

Варто ще сказати, що часто й сама людина нереалістично оцінює власні сили та можливості, набираючи на себе стільки зобов'язань, завдань і планів, скільки виконати не в змозі. І тут слід або чесно зізнатися самому собі, що переоцінив себе, й відмовитися від частини справ. Або ж тужитися, намагаючись осилити непосильне, і пояснювати собі та іншим: ой, я не зробив цього й цього, бо був зайнятий тим-то й тим.

Ще одна причина прокрастинації — небажання виконувати ту або іншу роботу. Втоми особливої немає, але й бажання, двигуна будь-якої дії, — теж. У цьому місці багато хто обуриться: "Що означає — немає бажання? Це робота, і її треба виконувати, мало що комусь хочеться!" Життя дорослої людини влаштоване так, що справді час від часу доводиться робити те, чого не хочеш. Якщо час від часу, то можна себе вмовити. Але постійно силувати себе до нелюбимої роботи — не вийде, і тут наш організм несвідомо переходить в енергоощадний режим: приходить на роботу, імітує бурхливу діяльність, але працює насправді мало. Або людина починає часто й подовгу хворіти — теж спосіб ухилитися від нецікавої і безглуздої роботи.

Мало хто зізнається собі, а тим більше — іншим, що просто не хоче працювати: в цій компанії, чи на цій посаді, чи з цими людьми, чи за таку зарплату. Насамперед це треба зрозуміти самому, що дуже непросто. Не кажучи вже про те, щоб сказати про це колегам чи керівникові. Допомогти виявити цю причину прокрастинації можуть професійні й уважні HR-менеджери, безпосередній керівник або психолог. Сама людина може здогадуватися, чому вона, замість того, щоб займатися продажами, цілими днями п'є каву з колегами або заповнює непотрібні таблиці в Exel, — але подивитися правді в очі буває страшно. Адже тоді доведеться щось змінювати: шукати іншу роботу, навчатися чогось нового, заявляти про свої інтереси і прагнути їх реалізувати. Прокрастинація тут стає найпростішим і найлегшим виходом із ситуації, але, на жаль, такий вихід завдає багато шкоди передусім самій людині. 

Мені відомі випадки, коли працівники так нехтували своїми обов'язками на осоружній роботі, що звільняти їх доводилося зі скандалами, про якісь хороші рекомендації для наступного роботодавця й мови бути не могло.

Все може скластися не так драматично, якщо людина наважиться відверто поговорити з начальством про ситуацію, яка склалася, і вони спільно пошукають шляхів виходу з неї. Найчастіше звільняти працівника не доведеться: досить буде щось змінити в роботі або винагороді. Наприклад, переглянути обов'язки: можливо, людина давно робить те, що їй уже нецікаво, з чого вона професійно виросла. Або, навпаки, навантажена тим, для чого її кваліфікації явно замало, а вирости в цій сфері вона не зможе. Окремо кілька слів про винагороду: побутує міф, що людина, котра справді хоче працювати, це робитиме й за невеликі гроші, а хто не хоче — не працюватиме навіть за високу зарплату. 

Співробітник, який хоче працювати в цій компанії або в цій професії, спочатку справді може працювати за невеликі гроші, але це не означає, що так буде завжди. Доки триває випробувальний термін або знань і навичок недостатньо — нагородою буде професійне зростання. Коли ж є недооціненість, у чому б вона не виявлялася: у невідповідній фінансовій винагороді, у відсутності позитивної оцінки від керівництва й колег, — несвідомо людина добиратиме своє не грішми, то меншим навантаженням. Суб'єктивне відчуття недооціненості не має нічого спільного з середньою зарплатою по ринку або в компанії. Це не означає, звісно ж, що треба без розмов платити за роботу стільки, скільки просять, — ринкові розцінки є орієнтиром. Але якщо працівник цінний і важливий для компанії, є смисл обговорити з ним винагороду саме для нього.

Звісно, трапляється й таке, що людина просто перебуває не на своєму місці. Вибрала професію, спираючись не на свої нахили, бажання та інтереси, а на міркування престижності, поради батьків тощо. А коли робити не свою справу, то, скільки б грошей вона не приносила, рано чи пізно від неї захочеться втекти. Тоді варто шукати свою. Як свідчить досвід багатьох успішних людей, котрі різко змінили свій професійний вектор навіть у зрілому віці: якщо робиш те, що тобі цікаве, у що вкладаєш енергію, рано чи пізно воно даватиме хороший дохід. Не кажучи вже про відчуття радості й наповненості життя.

Погані або напружені стосунки в колективі — ще одне джерело прокрастинації. Було б ідеально, якби всі колеги любили і поважали одне одного, але в реальному житті так буває не завжди. Поганий психологічний клімат у колективі нерідко стає серйозною перешкодою для нормальної і продуктивної роботи. Інтригувати, з'ясовувати стосунки часто стає цікавіше, ніж, власне, працювати. Та й співпрацювати в одному проекті людям, котрі одне одного терпіти не можуть, доволі важко. Наприклад, треба готуватися до важливої зустрічі з клієнтом, але менеджер проекту й дизайнер тихо ненавидять одне одного, відповідно, відтягуватимуть момент, коли їм треба разом працювати. Або конфлікт бухгалтера й менеджера з продажів: перший ніколи вчасно не готує документи для клієнтів другого, прикриваючись важливішими й нагальнішими справами. Іноді двом людям вдається знайти спільну мову, іноді — ні. Якщо в колективі є такі проблеми, їх не можна пускати на самоплив, слід розбиратися і шукати вихід. 

Ще один несподіваний вид прокрастинації, який із боку скидається на напружену працю, але насправді є чудовим униканням її, — це нескінченні наради і робочі зустрічі. Вони важливі й потрібні, безумовно. Річ тільки в їх кількості та тривалості. Якщо мітинги відбуваються мало не щодня, по кілька разів на день, з будь-якого приводу, незалежно від його значущості, тривають не менше години, на них присутня максимальна кількість працівників, і рішення, прийняті під час однієї зустрічі, стають предметом обговорення на наступній, — годиться замислитися, що відбувається в компанії. Адже в такому режимі виконувати прийняті рішення просто ніколи. А самі наради стають чудовою імітацією справжньої роботи. Рядові працівники, яким належить виконувати поставлені завдання, часто ігнорують їх або діють за своїм планом, тобто прокрастинують. Причина зрозуміла: те, про що домовилися сьогодні, цілком можуть скасувати або переінакшити завтра. Виконувати ж безглузду роботу, яка не має ні початку, ні кінця, звісно ж, не хочеться.

Є більше причин прокрастинації, ніж описано вище, і це загальні висновки. Що відбувається в кожному конкретному випадку, чому саме ви прокрастинуєте, — тема для серйозних роздумів, краще разом зі спеціалістом: коучем або психологом. Можна, звичайно, й шукати причину: адже прокрастинація уберігає нас від нелюбимої, незрозумілої, безглуздої роботи і певною мірою ощадить енергію. Правда, тією ж мірою позбавляє свободи вибору та радості осмисленої, цікавої, творчої й високооплачуваної діяльності. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво