Виховання співчуття і співпереживання в дітей - Сімейне коло - dt.ua

Виховання співчуття і співпереживання в дітей

26 червня, 15:06 Роздрукувати Випуск №25, 27 червня-5 липня

Як стверджував німецький психоаналітик Еріх Фромм, людина — істота соціальна.

Так чи інакше, людям властиво шукати співчуття, співпереживання, прагнути почуватися частиною чогось більшого. Усім нам необхідно бути комусь потрібними — "All we need is love". Звісно, емпатія — не те саме що любов. Але це саме та якість, яка дозволяє нам бути людянішими. 

Можливість відчувати емоції — одне з найважливіших умінь нашої психіки. Почнемо з того, що на певному етапі розвитку наші емоції допомагають нам вижити. Саме здатність виявляти власні емоції, а також розуміти чужі, є нашою основною стратегією виживання в дитячому віці. Адже тільки з допомогою емоцій, виявляючи невдоволення чи задоволеність, дитина може сигналізувати матері про свої потреби.

У психології є таке поняття як емоційно-вольова сфера особистості. Крім усього іншого, вона включає в себе нашу здатність переживати й усвідомлювати емоції та почуття, розуміти емоції й почуття оточення, а також взаємодіяти з іншими людьми не тільки на побутовому, а й на емоційному рівні. Чим меншого віку дитина, тим важче їй регулювати свої емоції. І відбувається це зовсім не тому, що дитина "вредна" або робить щось "на зло". Причина — у ще не сформованій здатності давати раду своїм емоціям, і до певного віку це вважається абсолютно нормальним. Саме тому на ситуацію незадоволеності діти часто реагують так емоційно. Вольові якості, що виконують функцію регуляції емоцій, повною мірою виявляться тільки в підлітковому віці (з 16—18 років). А доти вміння стримувати недоречні емоції, навичка самодисципліни й витримка ще тільки зріють. 

Здатність дитини розпізнавати емоційні реакції оточення теж розвивається поступово і згодом трансформується в складнішу. До дитини приходить уміння відчувати емоції інших майже так само сильно, як і власні, співпереживати усвідомлено. У психології це називається емпатією. Вона починає формуватися в дітей у віці 6–7 років і продовжує розвиватися все подальше життя. У кожного з нас свій рівень емпатії, адже всі ми відчуваємо по-різному. Цікаво, що чим більше ми здатні розуміти свої власні почуття, тим легше нам розуміти почуття інших. Мабуть, тому обидва ці вміння розвиваються практично одночасно. Те, до якого рівня ми доростаємо емоційно, великою мірою залежить від нас самих. Але не менш важливе й те, як виховували нас у дитинстві. 

Тому так само, як ми вчимо дітей букв і цифр, треба навчати їх усвідомлювати почуття, свої й чужі. Що це означає? Коли дитина реагує емоційно, добре буде визначити й проговорити її емоцію вголос. Наприклад, якщо дитина скаржиться, що хтось відібрав у неї іграшку, завдання батьків — не кидатися на амбразуру й терміново відновлювати справедливість, а спокійно позначити поточну емоцію дитини й пояснити її доступною мовою: "Зараз ти скривджений і злишся, бо хлопчик забрав твою машинку". Так дитина відчуватиме, що її бачать, чують і що її почуття важливі. Таким чином, дитячі переживання не знецінюються, дитина почувається в безпеці, адже дорослий пояснив їй, що з нею відбувається, і все виявилося таким простим.

Що робити після того, як ми пояснили дитині її емоцію? 

Важливо дозволити їй відчувати те, що вона відчуває. Це означає не пригнічувати її емоції (зразу згадуються всі ці класичні фразочки на кшталт: "хлопчики не плачуть", "ну що ти як маленька" тощо). Дати малюку зрозуміти, що, хоч би з якими емоціями він до вас прийшов, завжди буде прийнятий і знайде підтримку. 

Не вимагати від дитини зрілої поведінки. Не очікувати, що вона "сама все зрозуміє". Сама не зрозуміє. Треба показати, бажано — на власному прикладі. А потім ще й проговорити це вголос. Діти вчаться в нас, важливо пам'ятати про це.

І, звісно, корисно пам'ятати, що наші емоції не роблять нас "хорошими" чи "поганими людьми", а всього лише — чутливими. Щойно ми зрозуміємо, що маємо право переживати різні емоції в різний час, нам стане легше донести це й до наших дітей. 

Звертаємо увагу дитини на емоції оточення 

Здатність жаліти й співпереживати так само важлива, як і вміння розібратися у власних почуттях. У ранньому дитинстві (до трьох років) дитина практично нездатна співпереживати. І якщо у вас болить голова, а дитина продовжує весело горланити, попри всі ваші прохання помовчати, знайте: вона робить це не на зло. Просто їй ще недоступне розуміння чужих переживань. Здатність до емпатії починає формуватися в дошкільному віці, і її можна й треба розвивати.

Згадаймо попередній приклад із поясненням дитині її емоцій. Тут схожий механізм, тільки тепер ми звертаємо увагу дитини не на її переживання, а на емоції інших людей. Бачимо ситуацію з людиною, котра емоційно реагує, і відразу обговорюємо її з дитиною: "Ця дівчинка впала, їй прикро й боляче, тому вона плаче". Оскільки до певного віку діти сприймають інформацію буквально, маючи перед очима живий приклад конкретної емоції, дитині набагато простіше зрозуміти її суть. 

Ще однією важливою складовою емоційно-вольової сфери є здатність до ефективної взаємодії. Щоб допомогти дитині навчитися вибудовувати таку взаємодію, залежно від ситуації можна пропонувати їй можливі варіанти поведінки: "Чи можемо ми якось допомогти цій дівчинці? Ми можемо підійти і втішити її або погратися разом із нею". Якщо малюк не виявляє зацікавленості, не треба його примушувати. Але час від часу слід влаштовувати такі невеликі "провокації" для того, щоб дитина інтуїтивно розуміла, що так теж можна, і це не страшно.

Ігри й заняття, які розвивають емпатію 

Що стосується занять, які сприяють розвиткові емпатії, — то тут будуть доречними будь-які заняття, котрі містять приклад взаємодії та відносин між учасниками. Це сюжетно-рольові ігри, художня література, кіно, та й просто якісне живе спілкування. Все це допомагає вчитися виявляти співпереживання, доброту, співчуття. У процесі таких ігор розігруються різні сценарії, сюжети. Дитина може придумати сюжет за аналогією до реального життя, програвати різні побутові ситуації (наприклад, лялькове чаювання або урок у школі).

Бавлячись м'якими іграшками чи лялькою, дитина, так чи інакше, приміряє на себе різні соціальні ролі, пробує, як це — піклуватися про когось, допомагати, сваритися, а потім миритися (ігри в дочки-матері, лікарню, магазин). Ще краще, якщо малюк грається в компанії з кимсь, так з'являється більше варіантів сюжетів і ролей, а гра поступово стає складнішою й цікавішою. Граючись, діти вчаться поводитися як дорослі, засвоюють нові способи взаємодії, що, в нормі, практично неможливо без участі емоцій. 

Якщо говорити про літературу, тут перед дитиною відкривається неймовірна кількість сюжетних ліній, персонажів з унікальними характерами, розмаїття культур, які можуть відрізнятися від звичного для дитини середовища. Це все дуже збагачує світосприйняття, уяву, емоційну сферу. Читаючи разом, ви можете зупинятися на моментах, де відбувається взаємодія персонажів, і звертати увагу дитини на нюанси стосунків. Можна ставити навідні запитання (як на уроках літератури в школі): "Як ти думаєш, що відчув головний герой, коли дізнався про ...?", "Яке почуття підштовхнуло його на такий-то вчинок?" тощо. Якщо дитина читає самостійно, але ділиться з вами враженнями, можете виділити окремий час для обговорення емоцій та думок, які виникли в дитини під час читання. Якщо батьки в темі, добре буде, коли вони теж поділяться своїми враженнями. Так дитина бачитиме більше прикладів прояву тих чи інших емоцій. 

Читає дитина сама чи ви разом читаєте книжки — це завжди неймовірно багате інформаційне середовище. Ототожнюючись із персонажами, діти відкривають для себе зовсім нові переживання. Проживаючи разом із героями їхні історії, дитина розширює свій емоційний спектр, збагачується новим емоційним досвідом. Вибираючи якісне кіно, можна домогтися схожого ефекту. Однак, як і з книжками, важливо добирати тему так, щоб дитині було комфортно психологічно. Попри сучасні тенденції, страшилки, бойовики й трилери залишимо все-таки підліткам і дорослим. Для дитячого перегляду підійдуть фантастика, фентезі, пригодницькі, сімейні фільми й не занадто важкі драми. 

Потрібно стежити за психічним здоров'ям дитини так само уважно, як і за фізичним. 

Бути хорошою рольовою моделлю для своєї дитини 

Сьогодні багатьом батькам відоме таке поняття як "рольова модель". Дитині, що росте, дуже важливо мати взірець для наслідування. У період раннього дитинства й дошкільного віку це відбувається неусвідомлено, діти активно копіюють дії батьків своєї статі. Наслідуючи, вони приміряють на себе ту чи іншу соціальну роль. Так надалі дитині буде легше адаптуватися в соціумі (в садку, школі), вчитися комунікувати й ефективно взаємодіяти. Тому батькам так важливо намагатися бути хорошою рольовою моделлю, якісною. Адже, наслідуючи батька, дитина вчиться, засвоює певний спосіб поведінки й мислення. 

Стаючи старшою, вона шукає рольову модель більш усвідомлено. Однак таке моделювання поведінки — це більше, ніж просте наслідування когось. Дитина шукає людину, котра стала б для неї тим, на кого можна рівнятися, до кого можна дорости як особистість, щоб самому стати кращим. Таку людину дитина позиціює як натхненника і приклад для наслідування. 

Якщо дитина матиме перед очима живий приклад людяного ставлення до неї самої та оточення, вона й сама так ставитиметься до інших. І якщо батько зумів стати старшим другом для дитини, поважає її, підтримує й надихає, — в нього є всі шанси залишатися для неї прикладом для наслідування і в майбутньому. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво