Філософія маркетингу - Фінанси - dt.ua

Філософія маркетингу

22 березня, 2018, 00:10 Роздрукувати Випуск №10, 17 березня-23 березня

Всі регіони України, маючи в своєму розпорядженні значний потенціал для розвитку туризму і курортів, його практично не використовують.

"Знайди потребу й задовольни її" — саме так розшифровується назва допису. Чому на це не зважають причетні до вітчизняної туристсько-курортної царини (передусім урядники різного калібру), питання риторичне. Як і те, скільки від цього втрачають держава загалом і регіони, зокрема.

За "бідних" китайців замовлю я слово

Позаторік громадяни Піднебесної збагатили світовий (і свій у тому числі) туризм чотирма українськими бюджетами (а саме — 168 млрд дол.). У закордонних мандрах ці подорожники (122 млн осіб торік) залишають у середньому на тисячу доларів більше за своїх "колег" з інших країн. Найбільше ж їх цікавлять пам'ятки історії та культури (на другому місці — шопінг). На них багата й Україна. Проте до нашої країни китайці не поспішають через причину доволі прозаїчну (що стала вже атрибутом сьогодення): вона не популяризує себе належно. До сьогодні немає національного багатомовного туристсько-рекреаційного порталу (на який ще на початку минулого року держава виділила відповідні кошти). На міжнародних туристських виставках, які проводяться в Китаї, відсутня пропозиція українського турпродукту (представлені ж друковані "крихти" не витримують жодної критики). Не провадяться належного рівня промо- (для представників турфірм і органів влади) та прес- (для іноземних мас-медійників і популярних блогерів) тури. Відсутні профільні сторінки у соцмережах…

Громадяни Китаю торік чисельно віддали перевагу Японії, в якій їх найбільше цікавили атракціони та вигляд квітучої сакури. В Україні ж відповідниками перших можуть бути Чорнобиль, який входить до першої п'ятірки найекстремальніших туристських об'єктів світу (хоча й не використовує того належно), один із двох у світі Музей ракетних військ стратегічного призначення (Миколаївщина), найдовші у світі катакомби (Одещина) тощо. А щодо сакур, то й тут ми не пасемо задніх: у Києві — одна з найдовших у світі алей, багатим на них є й Закарпаття, до якого навесні спостерігається паломництво українського люду.

Що ж до нашого північного сусіда, то він "купує" китайців передусім пропозиціями воєнного туризму. Адже у Піднебесній за жодні гроші не покатаєшся на танку та не постріляєш з АК! Розташована неподалік Москви турфірма "Танк маршрут" (http://tankmarshrut.com) пропонує такі послуги, як катання на танках й іншій броньованій техніці, стрільба з різних видів зброї, оренда та купівля військового обмундирування. Зокрема, півгодинна поїздка п'яти осіб на Т-80 коштує 2,3 тис. дол., такої ж тривалості катання на Т-62 (шість осіб) — 1,3 тис. Сорокахвилинна подорож на БМП-1 обійдеться восьми особам у 1000 дол., а на БТР-80 — 700 дол. За такої ж тривалості катання на БРДМ-2 доведеться викласти (для восьми осіб) 390 дол. До всього цього додається "майстер-клас АК-47".

Іноземцям "Танк маршрут" пропонує "унікальну" програму "поїздки на новітньому танкові зі стрільбою". Усім, хто замовив програму на танках, надаються безплатний трансфер бізнес-класу (з будь-якого місця Москви та області) та польова кухня з VIP-меню, зазначається на сайті цієї фірми.

В умовах, коли вітчизняний оборонний бюджет щороку дедалі більше — через агресію північного сусіда — забирає з державного, чому б не зважити на зазначене? Адже потенціал та можливості для цього в України є! Був у Міноборони й відповідний відділ (туризму) за часів, коли його очолював А.Гриценко.

За кілька років війни Україна спромоглася поповнити свій арсенал багатьма новітніми зразками бойової техніки та зброї вітчизняного виробництва, які зацікавлять не лише іноземних туристів (укотре зауважу, що туризм — це не лише бізнес, а й патріотичне виховання свого ж люду). Зокрема, холдингова компанія "Укрспецтехніка" може похвалитися мобільним комплексом наземної розвідки "Джеб". Продукцією НВО "Практика" є БМП 1/2, БТР "Отаман 8х8" (на основі БТР 60/70), лінійка бронеавтомобілів "Козак", автомобілі "Дефендер" (призначення — перевезення командного складу або ж невеликих, до п'яти осіб, підрозділів), "Форд 150" (призначений для завдання швидких ударів по підрозділах противника, а також для розвідки й патрулювання), "Тойота HILUX" та ін. Приватна оборонна компанія "Техімпекс" на власній виробничо-ремонтній базі (Яготинський район Київщини) виробляє БТР 8х8, легкий тактичний автомобіль 4х4, кулемет КТ-7,62 (аналог ПКМ) і ДШКМ-Т (аналог ДШКМ). Там само капітального ремонту та модернізації зазнають Т-54/55, Т-72, БМП-1, БМП-2, БТР-60, БТР-70, БТР-80, БРДМ-2, ПЗМ-2, МТ-ЛБ, МТ-ЛБУ, МТО, вантажний автомобіль Mercedes-Benz Unimog U1300L, Mercedes-Benz Unimog 250 GD, бойові модулі БМ-23-2 і ДКБМ-30. Компанія надає послуги і з реалізації переробленої стрілецької зброї в масогабаритні макети.

"Патріотизмом науки не заступиш"

Пригадую ці слова світлої пам'яті професора Нью-Йоркського університету Осипа Мороза щоразу, коли чую чи бачу, як українські бізнесмени різного віку самотужки (певне, їм невідома навіть сентенція "краще використовувати один відсоток можливостей ста людей, ніж сто відсотків власних") намагаються, попри брак належних знань і досвіду, досягти успіху в цій непростій царині людської діяльності. Як результат, втрачаються здоров'я, час і гроші (а це в бізнесі — неприпустима розкіш). Їхні ж колеги в інших країнах уже не одне десятиліття використовують допомогу тих, хто десятиліттями вивчає й аналізує відповідний досвід, насамперед позитивний. І не лише студіює, а й приводить на зміну традиційному маркетингу в туризмі такі його інноваційні види, як нейромаркетинг, когнітивний, сенсорний (відчуттєвий), мобільний, "вірусний", buzz-маркетинг (маркетинг щодо пліток), блогінг. На Заході таких фахівців називають "кенгуру": вони не лише читають лекції в профільних навчальних закладах, а й "стрибають" далі: пишуть цікаві статті і книжки, мають власні блоги, працюють консультантами в турфірмах.

Те саме стосується й регіональних керівників, які свідомо (ну дуже хочу помилитися!) нехтують співпрацею з туризмознавцями. Чи відомі вам очільники областей, районів і міст, що хизуються туристськими радниками не з числа "любих друзів", а з належною освітою, досвідом і доробком (зокрема, відповідними креативними проектами)?

Жодної критики не витримує й кадрова політика в цій царині. У Житомирській ОДА лише одна (!) штатна посада у складі управління культури (!). А в обласному центрі, потенціал якого зокрема для етноекзогенного туризму зашкалює (бо ж пам'ятає місто євреїв і німців, чехів і поляків), — і її немає! В органах виконавчої влади інших регіонів ситуація не набагато краща. Наразі туристська спільнота країни жваво обговорює призначення на посаду очільника департаменту туризму та курортів Мінекономрозвитку людини, яка не має досвіду роботи в сфері індустрії гостинності (хоча, як на мене, курчат рахують восени: може, людині, яка тривалий час мала справу з фінансами, пощастить вдихнути життя в цю галузь?).

І на численних науково-практичних заходах, які організовують і проводять дослідники туристсько-рекреаційної царини й на яких озвучується цікавенна інформація, з-поміж її учасників лише зрідка можна побачити чиновників. Та й ті присутні на таких івентах лише тому, що начальство (якому також слід звітувати про "виконану" роботу) наказало.

Принагідно: організатори міжнародної науково-практичної конференції "Туризм та курорти: досвід Ізраїлю для України" (Київ, квітень цього року) надіслали відповідну інформацію до уваги туристських чиновників УСІХ обласних державних адміністрацій.

Тож чи варто дивуватися тому, що всі без винятку регіони держави, маючи значний потенціал для розвитку туризму та курортів, відповідно його не використовують і належно на цьому не заробляють?

Популярними у фахового туристського середовища в різних країнах (у тому числі профільних чиновників і громадських асоціацій) є різного штибу масові заходи. На одній лише Берлінській туристській біржі (ITB), яка щороку у березні проходить в столиці ФРН, кількість відвідувачів сягає 100–110 тис., а учасників — 10–11 тис. із понад 150 країн. Дійсно, гарна нагода себе показати, промотуючи передусім власні унікальності. І для того, аби ефективність участі в таких заходах була високою, належною має бути й рекламно-інформаційна продукція. У тому числі й та, яка є цікавою — а це доведено відповідними дослідженнями — для громадян відповідних країн. Проте аналіз цієї складової промоційної діяльності також сум навіває. Зокрема, для цьогорічної ITB підготували до видання німецькомовний путівник "Німецькі адреси Києва". Та чи побачать його відвідувачі турбіржі?

А що запропонують гостям цьогорічної Всесвітньої туристської біржі у Лондоні (торік її відвідали майже 88 тис. осіб, у тому числі близько 50 тис. фахівців, а сума зафіксованих угод сягнула 3 млрд фунтів стерлінгів) представники Туристської асоціації Одеси і міського департаменту культури та туризму? Чи потішать вони ласих до власної історії жителів Туманного Альбіону інформацією про таку легендарну постать, як "король шпигунів", співробітник британської розвідки Сідней Рейлі. Операції, блискуче проведені цією людиною, увійшли в навчальні посібники спецслужб багатьох країн. Йому навіть у 800-сторінковій "Енциклопедії шпигунства" приділено чотири сторінки зі світлиною, а в фінському місті Турку, в єдиному у світі Музеї шпигунства є цілий стенд, присвячений цій особі. Яка, проте, ніколи не забувала свого справжнього імені (Зиґмунд Розенблюм) і міста, в якому прийшла у цей світ і провела дитинство та юність. Негативній відповіді не варто дивуватись, оскільки фахових одеських істориків, зокрема, і з історичного факультету тамтешнього національного університету, не від сьогодні обходять стороною як туристські урядники, так і "громадські" любителі мандрів.

Про те, що на Заході (де в своїй діяльності всі керуються правилом "зекономлені гроші — зароблені гроші") представники бізнесу вже давно відмовляються від витратних і малоефективних заходів (на кшталт зазначених виставок, а також нетворків, воркшопів тощо), в Україні воліють не згадувати. Адже прозорість Інтернету та інших новітніх електронних технологій (станом на 1 січня ц.р. кількість користувачів всесвітнього павутиння сягнула 51,7% населення планети, і майже 40% їх займаються заробітком в Інтернеті вдома) унеможливлюють традиційний розпил бюджетних коштів.

"Где деньги, Зин?"

Саме так раніше регіональні чиновники пояснювали відсутність коштів на реалізацію проектів, що мали на меті не лише піднести туристську привабливість їхньої території. Цей плач перекреслила децентралізація, завдяки якій, зауважив віце-прем'єр Г.Зубко, за цьогорічний січень надходження власних доходів місцевих бюджетів України зросли на 2,9 млрд грн (порівняно з аналогічним періодом минулого року) і становили 15,4 млрд.

У столиці ж управління туризму та промоцій міськдержадміністрації цього року на реалізацію Програми розвитку туризму отримало понад 50 млн грн (для порівняння — Верховна Рада цьогорічний державний бюджет "ощасливила" аж 1 млн "туристських" гривень). Як зазначив очільник цього структурного підрозділу КМДА
А.Тараненко, "максимум зусиль планується спрямувати на промоцію та популяризацію туристського бренду Києва як усередині країни, так і за кордоном". Долучитися до цього мають і студенти та викладачі географічного факультету Шевченкового університету: відповідний договір про співпрацю є чинним від 1 лютого ц.р.

Однак приклад столиці не є дороговказом для інших міст і регіонів. Навіть Бровари (бюджет яких сягає майже мільярда гривень) усе же визначаються: у який спосіб їм популяризувати рідне місто? І це місто, в якому упродовж 1935–1941 рр. функціонував головний столичний аеропорт "Київ"! У Мукачевому, на думку його міського голови, туризм — це лише готелі та ресторани. А те, що в жахливо-ганебному стані перебуває чимало пам'яток (у тому числі палац Конера), А.Балогу не обходить (принагідно: бюджет міста —
1,2 млрд грн). Не "відстає" й Одеса, яка могла б лише на архітектурних турах належно себе популяризувати та заробляти, натомість десятки перлин містобудування перебувають в аварійному стані.

Окрім місцевих бюджетних коштів, іншими джерелами фінансів є гроші Державного фонду регіонального розвитку. Проте вже не перший рік вони належно не використовуються через насамперед небажання місцевого чиновного люду витрачати час (!) на заповнення відповідної документації.

Інвесторів же (перш за все іноземних) відлякують складна бюрократична система, відсутність прозорих аукціонів і залежність від прийняття рішень обласними/районними/міськими радами (які часто мають корупційний характер).

Ще одним джерелом є те, що має назву "спільна спадщина (історія)". Проте лише львів'яни можуть похизуватися тим, що свого часу на спільний українсько-польський проект спромоглись отримати 1 млн дол.

Могли б самі заробляти й заклади культури (про це DT.UA вже інформувало), однак, як слушно зауважив засновник відомої не лише на Закарпатті "Деци у нотаря" Павло Чучка, у цій царині вже давно й повсюдно (поодинокі приклади на кшталт Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець" погоди не роблять) "порозумілися" чиновники та виконавці (керівники закладів цієї сфери): краще "пиляти" бюджетні крихти, причитаючи про недостатнє фінансування.

Шануймося?

"Не шануватимемо себе самі, то й інші нас не поважатимуть". Це твердження світлої пам'яті Богдана Гаврилишина щораз спадає на думку, коли чую не лише від своїх закордонних друзів та іноземців здивовані запитання щодо російськомовності українських екскурсоводів. А ЛИШЕ російськомовні сайти турфірм, у тому числі й у Західній Україні? Сторінки в соцмережах, назви турфірм і закладів рекреації…

Чи не тому, що держава в особі її центральних органів виконавчої влади самоусунулася від того, що має назву "державотворча позиція (політика)"? Адже як розуміти такий "перл" у положенні про департамент туризму та курортів Мінекономрозвитку: "Головною метою діяльності департаменту є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері туризму та курортів (крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів)"? Формування (чогось) без контролю (над цим) — гарна пожива для сатириків.

На початку 1990-х один із популярних у жіночої частини людності України (бо ж гарно читав власні твори на радіо) ура-патріотів де лишень не згадував, що Німеччині знадобилось аж 30 років, аби стати однією з провідних країн світу (такою була його відповідь на актуальні й сьогодні запитання про те, скільки років нашій державі потрібно, аби зажити адекватно її природному й людському потенціалу). Україна наближається до цієї дати, проте світла в кінці тунелю не видно…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво