Коломойський - Юлія Самаєва про можливий дефолт в Україні, розрив відносин із МВФ і повернення Приватбанку - Новини України - Фінанси - dt.ua

Коломокриза

30 березня, 09:54 Роздрукувати Випуск №1288, 28 березня-3 квітня

Чи буде прийнято гірші з можливих рішення про дефолт, розрив відносин із МВФ і повернення Коломойському Приватбанку

© bihus.info

До кінця 2020-го ВВП Лівану скоротиться на 12%, інфляція дійде до 30%, а ліванський фунт уже знецінився на 40% і не зупиняється. Банки Лівану не видають не тільки депозитів, а й готівки. Це ціна дефолту.

Чи стало Лівану легше? Ні. Борги однаково треба реструктуризувати, й уряд країни вже розпочав непрості переговори з власниками єврооблігацій, сподіваючись, що кредитори виберуть переговори, а не суд. Хтось нині в Україні і справді хоче девальвації, інфляції та падіння економіки, як 2014-го? Хто при здоровому глузді скаже: "Молодець, Ліване, так тримати!"?

От чому дивує сама потреба переконувати народних депутатів у тому, що дефолт — поганий сценарій для України. Особливо в умовах пандемії, глобальної рецесії та внутрішніх економічних проблем. І що насправді єдина людина в країні, якій цей дефолт потрібен, — це Ігор Коломойський. Якому плювати на важкий тягар боргів держави, але йому неприємне наполегливе бажання МВФ притягти Коломойського до відповідальності за виведення із Приватбанку 155 млрд грн. Він не хоче їхати на дебати в Лондонський суд узимку. Він боїться, що прямо з Лондона може виїхати до США на допит. Він хоче оскаржити націоналізацію Приватбанку та забрати позови до себе з міжнародних судів. І якби не МВФ, він усе це вже зробив би.

От вам і "коломойська" логіка: Україні не потрібен МВФ із його диктаторськими програмами та зовнішнім управлінням, і якщо вже нам без кредитів МВФ не сплатити боргів, то ліпше не платити їх зовсім. Ми ж не боягузи.

Чому важливо залишитися з МВФ? Українська економіка ще до пандемії почувалася погано — виробництво скорочувалося, плани за доходами держбюджету не виконувалися, його дефіцит утримували за рахунок недофінансування видатків. Станом на 27 березня, без двох робочих днів місяця, до держбюджету зібрали 199 млрд грн із запланованих 238 млрд. Дефіцит держбюджету за перші три місяці зріс до 40 млрд грн при граничному показнику за весь рік 96 млрд. Якщо рухатимемося в нинішньому темпі, під кінець року дефіцит держбюджету більш як удвічі перевищить плановий показник.

При цьому Україні поточного року знадобиться 492 млрд грн тільки на виплати за зовнішніми і внутрішніми боргами. І щоб виконати держбюджет 2020-го, Мінфіну треба позичити приблизно 230 млрд грн на внутрішньому ринку та ще близько 134 млрд грн — на зовнішніх. Однак у нинішніх умовах це просто неможливо: пандемія, запровадження карантину в більшості країн, лихоманка на фондових ринках, обвал цін на нафту та втеча інвесторів з економік, що розвиваються, роблять інвестиції в українські папери вкрай непривабливими. А наполегливі розмови про можливий дефолт України — і поготів. І насправді нам більше ніде взяти грошей, крім як у МВФ. Не візьмемо — не віддамо, підемо в дефолт і вестимемо переговори з кредиторами про те, де ж нам після "яреськівських" варантів знайти ще щось для нинішніх позичальників. Про варанти ми вже писали, там можливі такі суми, що додавати до них ще зобов'язань — злочин.

Що нам пропонує МВФ? Трирічну програму розширеного фінансування (EFF), обсяг якої збільшено з 5,5 млрд до 8 млрд дол. Бонусом ідуть гарантії, що перший транш у 1,75–2 млрд буде направлено максимально швидко, вже у квітні, і не в недоторканні золото-валютні резерви НБУ, а до держбюджету. Другий транш у 2 млрд дол. — до кінця 2020-го. Крім цього, співробітництво з Фондом дасть змогу Україні одержати ще 2 млрд дол. від Світового банку і ЄБРР. Тобто приблизно 170 млрд грн під мінімально можливий відсоток.

Навіщо нам так багато? Кожен день пандемії та карантину — це втрати для всіх: держави, бізнесу, громадян. Це серйозне випробування навіть для розвинених і дуже багатих країн. Причому державі потрібні кошти водночас як на забезпечення боротьби з вірусом, так і для підтримки громадян, що найчастіше мають скромні накопичення. Найгірше те, що спрогнозувати кінцеві витрати або втрати нині дуже складно. Але вони точно за межами тих 200 млрд грн, які нині має країна. От чому Мінфіну потрібні й зміни до держбюджету, і створення окремого Стабілізаційного фонду для фінансування екстрених витрат, і більші повноваження в роботі. І ми бачимо, як пропозиції цих змін зустріли. Президент озлився, що зрізали витрати на кіно. Місцева влада обвинуватила центральну в саботажі децентралізації. Міністерства обурюються, чому через карантин мають страждати молоді вчителі, спортсмени, інфраструктурні проєкти тощо. Ніхто не розуміє, що Мінфін буквально шкріб по засіках, аби бодай щось нашкрябати. Зате всі переконані, що урізати передусім треба було фінансування військових і силовиків, — під час війни та напередодні можливого мародерства й голодних бунтів.

Що МВФ хоче натомість? Ухвалення двох законів: "антиколомойського" і про ринок землі. Причому хороші обидва.

По-перше, зовсім злочинного "земельного" законопроєкту №2178-10, що несе купу описаних нами ризиків і заблокував роботу парламенту на місяці, не прийматимуть. Зійшлися на тимчасовому компромісі з урахуванням нинішньої кризи. Ринок відкриють, але лише з липня 2021-го. Ба більше, протягом двох наступних років (до 2023-го) купувати та продавати землю на ньому зможуть тільки фізособи й тільки в обсязі до 100 га в одні руки. Тобто ринок відкриють винятково для нинішніх пайовиків, дозволивши на ньому лише мікроугоди. Звичайно, аграрне лобі обурене та вважає, що така реформа — взагалі не реформа. Але два роки фори дають надію, що до початку "великого" розпродажу уряд і Світовий банк усе-таки встигнуть створити робочий механізм, що дозволить фермерам одержати доступні кредити для купівлі землі й не дати агрохолдингам додаткових ринкових переваг. Державні та комунальні землі поки що не продаватимуться, залишаючись стратегічним резервом. Що теж правильно, адже ми не знаємо, якою буде ситуація з продовольством у світі після пандемії, як довго знижуватимуться ціни на нафту, котрі впливають на всі сировинні товари, включаючи зерно, скільки продадуть наші експортери в гонитві за прибутком, а що залишиться внутрішньому ринку.

По-друге, МВФ наполягає на прийнятті так званого антиколомойського закону (№3260). У ньому НБУ, навчений гірким досвідом першої націоналізації Приватбанку та змучений шістьома сотнями судів із Коломойським і Кº, зібрав усі можливі запобіжники, потрібні для того, щоб ситуація не повторилася в майбутньому. Нагадаємо, що в цей момент українські суди розглядають справу про визнання націоналізації банку незаконною. Якщо суди стануть на бік Коломойського, без ухвалення цього закону банк треба буде повернути власникові, а потім знову націоналізувати, адже після повернення Кабінет міністрів України забере з банку вкладені в його капітал 150 млрд грн, і Приватбанк стане банкрутом. Цей сценарій неодноразово нами описаний і, по суті, є базовим, якщо Коломойський доможеться скасування націоналізації. Це складний, довгий, дорогий і ризиковий шлях.

"Антиколомойський" законопроєкт робить неможливими й повернення банку, і спроби оскаржити визнання його неплатоспроможності. Натомість колишні власники можуть через суд домагатися одержання компенсації. У початковому варіанті йшлося винятково про прямі збитки, доведені аудитом.

Коломойський одразу назвав це положення неконституційним, бо суд повинен мати право самостійно приймати рішення щодо компенсації, і планував оскаржити законопроєкт у КСУ. Що ж, у новій версії його побажання врахували: розмір збитків визначається на підставі капіталу банку з урахуванням якості його активів і обсягів погашення банком зобов'язань перед кредиторами. Визначає завдані збитки міжнародний аудитор. Навіть якщо він визнає, що вимога компенсації обґрунтована, це все одно не може бути приводом для скасування й оскарження вже прийнятого рішення НБУ. Механізми визначення компенсації чітко прописано, й довести, що після виведення з банку 155 млрд грн тобі ще належить компенсація, буде вельми складно. А головне, ухвалення цього закону виб'є підстави для нинішнього позову про неправомірність націоналізації. Якщо, звичайно, "антиколомойський" закон приймуть раніше, ніж суд винесе рішення.

Природно, навколоколомойські депутати відразу подали чотири альтернативні законопроєкти, попутно зауважуючи, що таке стрімке прийняття законопроєкту — це порушення регламенту, і профільний комітет зобов'язаний розглянути всі альтернативні проєкти, одержати висновки експертного управління і лише потім давати рекомендації парламенту, який із них найкращий.

Розуміючи, що поточна ситуація в країні не налаштовує на дотримання будь-яких регламентів, міньйони Коломойського попутно ведуть агітацію проти "ярма МВФ" в Україні та за дефолт, відповідно.

Диктатура МВФ? Звісно, МВФ прагне втручання в нашу внутрішню політику, будь-яка його програма саме це й передбачає. І чим хороші програми розширеного фінансування, так це тим, що вони не просто видають гроші за пройдені чек-пойнти, вони передбачають супровід реформ і реальні структурні перетворення, а не прийняття для галочки законопроєктів, яких ніхто не виконує. Але з МВФ завжди можна сперечатися. І МВФ ніколи не приносить Україні готового меморандуму, який вона зобов'язана підписати кров'ю. Переважна більшість позицій у всіх наших меморандумах — це українські пропозиції у відповідь на запити Фонду. Завжди можна запропонувати щось інше, завжди можна посперечатися, знайти інший шлях, компромісне рішення. Це не зовнішнє управління чи диктат, це переговори. І наша біда лише в якості українських переговорників, яких цього разу очолює прем'єр, що плутає реструктуризацію з рефінансуванням і хоче вже звільнити єдиного сильного міністра у своїй команді.

Крім того, якість наших антикорупційних органів така, що саме МВФ в підсумку слідкуватиме за тим, щоб отримані безпосередньо у Держбюджет кошти фонду не були розтягнуті Шмигалем і компанією, а реально пішли на рішення наших гострих економічних проблем.

Враховуючи, що для прийняття навіть такого простого рішення, як обмін інтересів одного олігарха на суттєву фінансову підтримку для всієї країни, в монобільшості немає достатньої кількості голосів, і треба заручатися підтримкою депутатів "Голосу", "Європейської солідарності" і "Батьківщини", поради МВФ не будуть зайвими. Враховуючи, що світ охоплено пандемією, глобальна економіка ввійшла в рецесію, і навіть найрозвиненіші країни світу не розуміють, чи впораються вони з нинішніми викликами, підтримка МВФ — не те, над чим треба роздумувати. Враховуючи, що Україні вже у квітні потрібно переверстувати річний бюджет, і кількість джерел наших доходів щодня скорочується, а витрати зростають, не варто розкидатися мільярдами доларів.

Трирічна програма Фонду — це не просто гроші, це ще й час, який потрібен країні, щоб вийти з нинішніх політичної й економічної криз. Це шанс пережити глобальний шторм із найменшими втратами. Тим більше що інших альтернатив у нас немає.

Всі статті автора читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • владимир дарский владимир дарский 3 квітня, 11:03 Що трапилось? Кломойський i Боголюбов вивели з Приватбанка 155 млрд. гривен.Ця подiя-крадiжка столiття,явище нечуване в новiтнiй украiнськiй,та, мабудь,в свiтовiй iсторii.Цинiзм цiэi iсторii полягаэ ще i в тому,що були виведенi в офшори кошти ,якi Нацбанк надав Приватбанку на рефiнансування.Що повинна була б зробити влада? Вона повинна була б негайно арештувати цих грабiжникiв,а украiнський суд повинен був би засудити злодiiв Коломойського та Боголюбова на тривалий термiн,а все рухоме та нерухоме майно цих "панiв" було б конфiсковано ,нацiоналiзованi всi пiдприэмства та установи,власниками ,яких вони були.Але цього не сталося.Чому? Не було полiтичноi волi як у колишнього президента Порошенко,так i у керiвництва правоохоронних органiв.Э така росiйська приказка:"Ворон ворону -глаз не выклюет". Чи мiг олiгарх Порошенко вдiяти по закону ,проти олiгархiв Коломойського та Боголюбова? Не мiг,тому що ,по-перше,боягуз по натурi,по-друге,з-за олiгархiчноi солiдарностi,а також,можливо,з етнiчноi солiдарностi з цими "панами".Тому дали можливiсть Коломойському та Боголюбову(грошолюбову) спокiйно виiхати з Украiни,а Приватбанк нацiоналiзувати.На мiй погляд,треба було б провести процедуру банкротцтва в короткий термiн,а потiм ,викупивши майно цього банку,вiдновити дiяльнiсть цього банку пiд другою назвою ..Коли Коломойський повернувся ,то його повиннi були б заарештувати по звинуваченням у крадiжцi та за шахрайство.Цього не було зроблено,що э прямим порушення закону,тобто маэ мiсце злочинна бездiяльнiсть влади.Вважаю аморальним положення закону,що можливо вiдпускати пiд заставу, за скоэння тяжких злочинiв.Що э справжне правосуддя стосовно Коломойського та Боголюбова.Це арешт,суд,конфiскацiя майна цих двух злочинцiв.Але що ми бачемо? Бачимо знущання Коломойського та Боголюбова над правосуддям,поняттям справедливостi,знущання над украiнським народом! Злодii Коломойський i Боголюбов ще й вимагають дати iм премiю-компенсацiю за пограбунок Приватбанка.Ганьба . згоден 4 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво