Палаци та хатини

Економічне зростання в Україні за роки незалежності так і не стало сталим процесом, який ґрунтувався б на стійких фундаментальних факторах, таких, як розвинені демократичні інститути, інвестиційний клімат і низька корупція.

Україна - одна з небагатьох колишніх соціалістичних країн, яка в процесі переходу до ринкових засад в економіці так і не досягла того її рівня, який мала на початку здобуття незалежності. Згідно із статистичними даними, індекс реального ВВП застиг на позначці близько 60% від свого показника 1991 р. Тому рівень доходу на душу населення в Україні відрізняється у рази порівняно із іншими країнами-сусідами, які здійснили швидкі реформи у 90-х роках минулого сторіччя. Але є ще один важливий фактор, який негативно впливає як на темпи економічного зростання, так і на рівень добробуту переважної кількості населення. Таким фактором є дедалі більше зростаюча нерівність розподілу доходів населення та розрив між найбагатшими і найбіднішими верствами населення. Хоча цей тренд в останні десятиріччя набув світового масштабу, але його темпи в Україні є вищими за відповідні тенденції у більшості інших як розвинених країн, так і країн, що розвиваються (emerging markets).

Зокрема, за оцінками офіційних джерел, близько 7,5 млн українських сімей, або більш як третина від загальної кількості, отримують субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, тобто кваліфікуються державою як малозабезпечені. Переважна частина решти населення також має відносно низькі доходи та у середньому ненабагато переважає найбіднішу частину населення за рівнем доходів. Незважаючи на відсутність релевантних даних, можна констатувати, що в Україні частка населення із середніми доходами є дуже малою.

Як показують дослідження вчених Гарвардського університету Лакнера та Мілановича (Lackner and Milanovich), темпи економічного зростання щільно корелюють із часткою середнього за доходами класу у загальній кількості населення будь-якої країни. Економіки таких країн, як Китай, Польща, Чилі або Перу, зростали високими темпами, і це супроводжувалося зростанням частки середнього класу. Тоді як у країнах, де найбільшу частку сукупного національного доходу отримувало кілька відсотків населення, а частка середнього класу скорочувалася, спостерігалося суттєве гальмування економічного зростання та частішали економічні кризи. Зокрема, автори наводять приклад окремих розвинених країн (таких, як США, Велика Британія та деякі інші), де дохід кількох відсотків найбагатших можна порівняти із доходами решти населення.

Зміщення фінансової сили від менш забезпечених верств і сімей із середніми доходами до невеликої кількості багатих людей змінює структуру споживання населення та, відповідно, структуру виробництва та сфери послуг, які фокусуються на товарах і послугах, таких, як дорогі автомобілі, яхти, літаки, дорогі подорожі та коштовності. Тобто на тих, які споживають багаті. Для бідних країн, як Україна, де немає власного виробництва товарів розкоші або достатньої кількості якісних медичних послуг чи освіти, це має ще гірші макроекономічні наслідки через зростання імпорту цих товарів і послуг, відповідне погіршення поточного рахунку платіжного балансу та зменшення валютних резервів країни.

Падіння реальних доходів населення і зменшення середнього класу призводить також до появи певних негативних соціальних і політичних ефектів. Головними з них є обмеження доступу до якісної освіти та медицини з точки зору як нестачі доходів у більшості населення, так і зменшення податкової бази та, відповідно, скорочення бюджетного фінансування на ці галузі.

Полярне збільшення розриву у доходах між бідними та багатими призводить до суттєвого зростання соціального напруження у суспільстві та криміногенного середовища. Це також має наслідком відволікання потенційної робочої сили у непродуктивні сфери економіки. Наприклад, у США протягом останніх 40 років зменшення середнього класу та посилення нерівності у доходах супроводжувалося, при інших рівних, значним зростанням охоронних структур. Так, занятість у охоронних структурах зросла з 1,6 у 1970 р. до 2,3 у 2015-му на кожні 100 робочих місць. За різними оцінками, в охоронних структурах у США зайнято понад 5 млн чоловік. Схожа залежність притаманна для всіх країн із більшою нерівністю у розподілі доходу. Те ж саме можна побачити і в Україні. Незважаючи на скорочення виробництва та зайнятості, дедалі більша кількість охоронних структур функціонує та має попит на свої послуги.

Роблячи висновки, треба зауважити, що влада, здійснюючи програму реформ, повинна взаємодоповнювати цілі щодо забезпечення сталого економічного зростання цілями щодо більш справедливого розподілу національного доходу серед населення в процесі підвищення середніх життєвих стандартів.

Основними інструментами для зменшення нерівності в Україні мають бути: фіскальна політика, що може допомогти у підвищенні доходів бідного та середнього класу; реформа освіти, яка має надати ширший доступ населення з низькими доходами до якісної освіти; поліпшення медичного обслуговування для всіх верств населення та зусилля влади щодо зменшення неформального ринку праці.

Монетарна політика при цьому має забезпечувати низькоінфляційне середовище, бо інфляція, як відомо, є більшою мірою "податком з бідних".