У полоні податкових стереотипів - Фінанси - dt.ua

У полоні податкових стереотипів

11 травня, 15:19 Роздрукувати Випуск №17, 11 травня-17 травня

Перший пріоритет податкової політики держави від нової команди полягає у реформі Державної фіскальної служби.

Минули президентські вибори. Їх складно було пережити, а тим більше усвідомити, але країна витримала, демократичний вибір спрацював, і, хоч як це дивно, ми вийшли з цього виборчого шторму з новими надбаннями, непоганими шансами на дійсно якісні зміни. 

Такого рівня довіри в нашій історії ще не було, а саме довіра — найголовніше, що лише може бути, в політиці та історії державотворення. До влади, як сподіваються більшість громадян у країні, прийдуть справді нові люди з бездоганною репутацією і розумінням того, що потрібно робити з країною, її економікою для того, щоб черговий шанс на українське відродження не було змарновано. І складний час і виклики, що стоять перед усіма нами, потребують нових оригінальних ідей, неординарних управлінських рішень, а не руху в колії стереотипів world best practice. Представники новообраного президента України одними із перших оголосили пріоритети в податковій політиці держави, з чим спробуємо й розібратися надалі. 

Пройдемося лише по головних новаціях, які (якщо роздивитись уважніше) інколи такими зовсім не виявляються.

Перший пріоритет податкової політики держави від нової команди полягає у реформі Державної фіскальної служби. Він дійсно важливий, але процес ще до свого початку пішов хибним і абсолютно формальним шляхом.

Про реформу фіскальних органів не писав лише ледар. Я також висловлювався з приводу цього реформаторського проекту на шпальтах цього тижневика ("Реформа ДФС: пріоритет суті над формою чи навпаки?", № 32 від 2.09.2017). Йшлося там про те, що поділ на дві нові структури є виключно політичним рішенням, спрямованим на отримання очевидних (співпраця з МВФ) і прихованих (поділ сфер впливу) вигід. Жодних інших раціональних аргументів такої реформи в цьому проекті не вбачається, весь світ давно рухається в напрямі об'єднання та взаємодоповнення функціонального, операційного, інформаційного між державними інституціями, економії на адміністративних витратах. Ми ж, навпаки, продовжуємо породжувати чергових розпорядників бюджетних коштів, які в кращому разі під час своєї діяльності будуть несумісними, а у гіршому —вестимуть недоброзичливу конкуренцію між собою. Те саме стосується й створення вже міфічної Служби фінансових розслідувань. Створення СФР в устах реформаторів звучить як мантра, повторивши в тисячний раз яку, все миттєво зміниться в цій країні на казку. Поза будь-яким сумнівом реформа податкової міліції назріла і перезріла вже давно, оскільки структура малоефективна, навіть якщо поглянути на офіційні показники її діяльності. Але твердо переконаний, що служба примусу має залишатися в структурі фіскального органу країни, що пришвидшить оперативність і, врешті-решт, посилить ефективність її роботи. 

Отже, реформу ДФС, податкової міліції слід розглядати в контексті оновлення кадрового складу на всіх шаблях їх вертикали в пропорціях розумного поєднання досвідчених фахівців і нових кадрів. Тому насправді уваги перших осіб держави потребують не зміна вивісок чи затвердження розлогих положень про нові служби, а турбота про репутацію найчисленнішої державної структури, підвищення престижу роботи в ній, в тому числі й шляхом належного фінансування та конкурентної оплати праці людей.

Також слід звернути увагу на задекларований пріоритет діджиталізації оподаткування. Це дійсно світовий тренд, і нам багато потрібно надолужувати в цій сфері, але саме у фіскальній службі, реформу якої оголошено одним із найбільших пріоритетів державної політики, за останні три-чотири роки в плані інформатизації зроблено чи не найбільше, ніж за всі попередні роки незалежності. Чого лише вартує проект СЕА ПДВ разом із СМКОР! Електронний кабінет платника податків повноцінно функціонує і постійно доповнюється новими опціями. Успішно тривають проекти з розробки електронної акцизної марки та електронного аудиту. Остання новація — тепер не лише через персональний комп'ютер, а й у смартфонах функціонує Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс ДФС. До речі, суттєвий прогрес у сфері інформатизації адміністративних податкових процедур став можливим завдяки об'єднанню раніше відокремлених податкової і митниці.

Нічого, крім подиву, не викликає оголошений і абсолютно популістський пріоритет із скасування фіскального ухилу податкової політики і плану збору податків. Можемо так дожитися до того, що слово "фіскальний" буде заборонено в українській мові, а вживання словосполучення "фіскальна політика" буде ледь не криміналом. За такою логікою необхідно скасувати й план видатків, та й узагалі державний бюджет, який де-факто є фінансовим планом країни. Але насправді фіскальна функція податків є більш ефективною порівняно з регулятивними ефектами, які податки породжують.

Очевидно, що в розрахунку на один із таких регулятивних ефектів розрахований такий пріоритет нової команди, як податкова амністія, що нібито трактується як надання можливості платникам податків сплатити зобов'язання, за якими минули строки давності. Сподіваюся, це якась помилка, адже для чого тоді потрібна ст. 102 Податкового кодексу. Давайте її взагалі скасуємо. Нагадаю, що офіційно ми стали найбіднішою країною Європи, взагалі-то нема чого легалізувати, а тим більше й податки з цього сплачувати. Детальному опису проблем із впровадженням цього проекту в Україні був присвячений окремий матеріал ("Податкові декларації для всіх і ні для кого", DT.UA, №20 від 27.05.2017). До цього слід додати, що всім тим, хто суто теоретично підпадав під дію цієї норми, було зроблено великий подарунок Конституційним судом України у лютому цього року шляхом скасування норми про незаконне збагачення. За таких обставин ефективність закону про податкову амністію буде не більшою за стрілянину з гармати по горобцях.

Треба віддати належне команді новообраного президента: декларується, що цю норму закону буде відновлено. Але з політико-юридичних обставин швидко це зробити, судячи з усього, не вдасться. Тож поки час іде, проста порада: хочете провести амністію, поповнити скарбницю, то є більш як півтора мільйони електронних декларацій, — запускайте механізми автоматичної перевірки по базах даних, реєстрах рухомого і нерухомого майна, різного ґатунку panama-papers. Результативність цього заходу буде явно більшою.

Наступний оголошений пріоритет — це запровадження податку на виведений капітал. Раніше я також висловлював свою думку з цього приводу, і до сказаного майже немає чого додати ("Податкові хайпи-2018", № 47 від 8.12.2018). Насправді впровадження цього податку не є однозначним ні з позиції позитивного впливу на темпи економічного зростання, ні з позиції отримання інших позитивних екстерналій — детінізації вітчизняної економіки чи створення нових робочих місць. Свідченням цього є поділ як вітчизняних, так й іноземних експертів на два протилежні табори. При цьому позиція і тих і інших містить як цілком раціональні аргументи, так і притягнуті за вуха.

Більшість вітчизняних підприємств, які роками є збитковими, але чомусь не банкрутують, і без того працюють у режимі податку на виведений капітал, адже прибутки приховуються шляхом маніпуляцій або із собівартістю продукції, або із її цінами. Тому прийняття закону у коротко- і середньостроковій перспективі нічого в цьому сенсі не змінить. Проблема не в законі, а у тривалому шляху відновлення довіри між державою і платниками податків, якого за день чи за рік не пройдеш. Якщо дуже треба, то встановіть норму ПКУ щодо нульової ставки податку на прибуток при реінвестуванні його у виробництво. Все, не потрібно нічого видумувати. Відкинувши лірику, за великим рахунком економічний ефект той самий, що у й разі запровадження ПнВК.

Отже, з очевидних наслідків впровадження цього податку є лише один у вигляді дірки в бюджеті. До того ж вийде так, що податки в цій країні сплачуватимуть лише фізичні особи, а частка податкового тягаря юридичних осіб зводиться нанівець. У такий спосіб ні справедливості не відновиш, ні довіри не встановиш.

Для великого іноземного капіталу подібна новація взагалі не матиме жодного впливу і сенсу. Українське ноу-хау суперечить стандартам і трендам у прогнозованих змінах міжнародного оподаткування. З останнього звіту МВФ щодо реформи корпоративного прибуткового оподаткування випливає, що світове академічне середовище розглядає різні альтернативи реформування чинної системи, серед яких запровадження чогось подібного до ПнВК не передбачається. До того ж правила і ставки оподаткування прибутків, що виводяться з країни, встановлюються конкретними угодами про уникнення подвійного оподаткування, а в майбутньому — стандартами такого заходу BEPS, як MLI, до якого Україна вже приєдналася.

У контексті доморощених оригінальних податкових новацій слід усім пам'ятати, що не нам, анократичній державі, диктувати свої умови світу та дійсно великому бізнесу. Треба приймати зрозумілі рішення, що не суперечать світовим трендам. Потрібно намагатися приєднатися, стати активними учасниками потужних наднаціональних економічних проектів.

Зміст податкової політики держави має визначатися, виходячи з економічних реалій країни, її потреб і викликів, а не із стереотипних уявлень. Які економічні проблеми ми маємо на сьогодні? Ми найбідніша країна Європи, яка має значний дефіцит інвестицій і погану структуру зовнішньоторговельного балансу, масштабну проблему трудової міграції, в країні відбувається деіндустріалізація і водночас зберігаються монополії на основних ринках країни, які приносять надприбутки кінцевим бенефіціарам. Такий важкий діагноз потребує неординарних, можливо, навіть радикальних рішень.

Очевидно, щось потрібно робити в бік більшої рівномірності розподілу податкового тягаря між бідними і заможними. Навіть поверхневий аналіз структури вітчизняної податкової системи говорить нам про те, що ми перебуваємо поза загальними інтервалами показників "середньої температури по палаті" для будь-якої вибірки країн, чи то розвинених, чи то з низьким рівнем доходів, чи то в emerging-економіках. У нас, як завжди, свій шлях, і полягає він в обтяженні податками найбідніших. Можете перевірити мої спостереження, статистика по структурі податкових систем 80 країн світу є в роботі експертів ОЕСР. За показниками структури, наведеними там, ми більше схожі на Уганду, ніж на наших найближчих сусідів.

Згідно з офіційними даними, в Україні у 2019 р. майже три чверті усіх податкових надходжень до зведеного бюджету зібрано через три податки (ПДФО — 23,3%, ПДВ — майже 38, акцизний податок — 12,8%). Хто цей тягар сплачує? Правильна відповідь — пересічні громадяни. Фіскальним значенням спрощеної системи, тобто наших підприємців, у цьому контексті можна знехтувати. Лишається лише податок на прибуток, що його начебто по факту мають сплачувати власники заводів і суперджетів, питома вага якого в структурі податкових надходжень не перевищує 7–8%. Винятком був лише минулий рік (10%), та й то за рахунок разової сплати податку "Укрнафтою" на вимогу уряду. Отже, навіть ця незначна величина сумарного податкового навантаження, як написано в підручниках з оподаткування, розподіляється в пропорції 20 на 80 між найманими працівниками і власниками капіталу. Щоправда, по Україні цього питання, здається, ніхто не досліджував, тому із застереженням приймемо ці дані за аксіому. Є ще відрахування у вигляді ЄСВ, що його теоретично підприємці платять за найманих працівників. Але навіть без цього зрозуміло, що це незрівнянно менша величина, ніж та, яку платять звичайні люди.

Усе це приводить до невтішного висновку, що основна частка податкового тягаря в цій країні припадає на людей із середнім рівнем доходу і нижче. Років дев'ять тому я висловив таку думку, що багаті, в тому числі користуючись оптимізаційними схемами через спрощену систему, в Україні у відносному вираженні сплачують податків значно менше, ніж ті, хто працює за наймом. Мушу з сумом констатувати, що відтоді ситуація якщо й змінилася, то лише в гірший бік. Розшарування населення за рівнем доходів і статків зростає. Очевидно, є необхідність запровадити хоча б помірну прогресію ставок ПДФО. Конкретну величину маржинальної ставки податку треба розраховувати (це можна зробити, лише отримавши доступ до баз даних ДФС), оскільки вона залежить від таких параметрів, як еластичність доходу за ставкою податку і коефіцієнта Парето-розподілу платників за шкалою доходів. Інтуїтивно можна припустити, що вона має бути не менш як 25% для доходів вище 50 тис. грн на місяць.

Як пріоритети, що їх точно слід підтримати та розвивати, — впровадження накопичувальної пенсійної системи та медичного страхування. Тут дійсно в нагоді можуть стати податкові інструменти та їх регулятивні властивості. Як засвідчує навіть вітчизняний досвід, вчасний і виважений підхід до змін елементів податків приводить до позитивних зрушень у податковій системі більшою мірою, ніж розрахунок на примітивний ефект Лаффера від зменшення ставок податків. Так, ще потрібно добре підрахувати, що призвело до детінізації фонду оплати праці в Україні, — зменшення ставки ЄСВ чи збільшення мінімальної заробітної плати. Торік у податкове законодавство, що називається, в робочому порядку були внесені важливі поправки щодо зняття обмежень на розмір податкової соціальної пільги з ПДФО при оплаті витрат на навчання, скасоване оподаткування аліментів, отриманих з-за кордону. Очевидно, що давно потрібно було запровадити відрахування на особистий накопичувальний пенсійний рахунок як важливий елемент персональних вирахувань у механізмі ПДФО. Тут багато часу згаяно, але шанс усе одно не втрачений, тому робити це потрібно якомога швидше.

Виявляється, що навіть з нашими низькими зарплатами у разі крайньої потреби люди відносно безболісно готові сплачувати 1,5% податку, який дав можливість за п'ять років додаткового залучити до державного бюджету 57 млрд грн. Мова, звісно, про військовий збір. Звичайно, історія не знає умовного способу, але лише уявіть приблизно таку ж суму на другому рівні пенсійної системи в довгих грошах, які можна використати на інвестиції і хоча б частково ні від кого не залежати. Треба, звичайно, добре все прорахувати, але час для чергового податкового маневру, здається, настав.

Цей історичний момент унікальний тим, що нова влада, нехай хоча б і короткий проміжок часу, має надзвичайно високу довіру людей. Зможуть вони його подовжити, добре, але іншої можливостей для болісних рішень може й не бути. Тому потрібно подумати про запровадження податку на ренту, об'єктом оподаткування якої має бути надприбуток, що отримують монополії від свого становища на ринку. Це радять й експерти у згаданому звіті МВФ, оскільки саме така форма оподаткування не спотворює інвестиційних рішень і не створює надлишкового податкового тягаря, адже рента — нееластична. Останнє означає, згідно з канонами теорії оподаткування, що податковий тягар нестимуть багаті власники.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво