Знову податкова реформа: втішені роботодавці, ображені працівники

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Знову податкова реформа: втішені роботодавці, ображені працівники © depositphotos / sureeporn
У планах на 2020-й - об'єднання ПДФО, ЄСВ і військового збору. DT.UA розповідає про ризики цієї ініціативи.

Голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев анонсував, що 2020 року планується запровадити прогресивну шкалу оподаткування для податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та об'єднати ПДФО, єдиний соціальний внесок (ЄСВ) і військовий збір.

У Мінфіні України розраховують на прийняття податкової реформи до липня 2020-го та її запровадження з 2021 року. Тож розберімося, чи потрібна нам саме така податкова реформа, і до чого тут ЄСВ.

ПДФО є податковим зобов'язанням працівника, а не роботодавця. З ЄСВ маємо дещо іншу ситуацію. До 2016 року цей внесок сплачували як працівник, так і роботодавець. Останній перераховував до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування свою частину (нарахування на фонд заробітної плати компанії) та частину працівника (утриману з нарахованої йому зарплати). На чергову вимогу бізнесу щодо зниження податкового навантаження в 2016 році державою було прийнято рішення про майже двократне зменшення ЄСВ, і відтоді його сплачує лише роботодавець.

На перший погляд, і справді здається, що немає різниці, як називатиметься те, що все одно потрібно віддати, - податок чи внесок. Однак авторам ідеї чергової "податкової реформи" слід усвідомлювати, що проста арифметична дія з об'єднання теоретично непоєднуваних ПДФО і ЄСВ в одному податку змінює ідеологію, концептуальні засади і правовідносини соціального забезпечення в країні, чим "вилучає" її з правового поля європейських і міжнародних норм і принципів організації соціального страхування. Ця зміна відносин породжує низку питань, на які суспільство поки що не має відповідей від авторів податкової реформи.

Прогресивна шкала ПДФО діє у 22 із 28 країн ЄС. Майже в половині з них максимальна ставка податку становить понад 40%, а в чотирьох державах - дорівнює або перевищує 50%. Однак у "молодих" членах ЄС (країнах Центральної та Південної Європи) здебільшого працює пласка шкала оподаткування з фіксованою ставкою.

На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано принаймні три законопроєкти (див. табл.), що визначають різні варіанти прогресивної шкали оподаткування ПДФО в прив'язці до розміру мінімальної заробітної плати (МЗП).

DT.UA

За інформацією Держстату України, у вересні 2019 року заробітну плату розміром понад 20 тисяч гривень було нараховано лише 8,6% штатних працівників, яким було оплачено 50% і більше робочого часу, встановленого на місяць. Відтак, решта 91,4% штатних працівників заробили до 20 тисяч гривень (або менш як 5 МЗП, виходячи з її розміру у 4173 гривень 2019 року). У грудні 2019-го це співвідношення становило 11,8 і 88,2% відповідно. При цьому слід пам'ятати, що нарахована в грудні номінальна заробітна плата зазвичай значно перевищує середньорічний показник у зв'язку з виплатами винагороди за результатами року.

Отже, зрозуміло, що в разі прийняття будь-якого з вищезгаданих законопроєктів для переважної більшості працівників базова ставка оподаткування зменшиться з нинішніх 18 до 10–15%.

У 2019 році фонд оплати праці становив 963,4 мільярда гривень. З нього було загалом утримано 41,5% (або 399,8 млрд грн), а саме: 18% ПДФО + 1,5% військового збору + 22% ЄСВ (з яких 18,8% пішли до Пенсійного фонду, решта - до Фонду соціального страхування та Фонду зайнятості). Цей фінансовий потік є регулярним, адже надходить до бюджетів і фондів соціального страхування кожного разу, коли виплачується заробітна плата.

У разі об'єднання ПДФО та ЄСВ від цих майже 400 мільярдів гривень у кращому випадку залишиться не більше половини, оскільки мінімальну ставку об'єднаного податку за всіма варіантами планується встановити на рівні до 18%, а за вищими ставками його сплачуватимуть не більш як 10% працівників. У реальності ця цифра буде ще меншою.

Як зауважує президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг" Олег Тітамир, навіть за нинішньої пласкої шкали оподаткування ПДФО перевагу податковій "оптимізації" зарплатного фонду віддають переважна більшість підприємців. Вітчизняний бізнес добре вміє використовувати різноманітні схеми, такі як відкриття найманими працівниками ФОПів, виплата частини зарплати "у конвертах" або неоформлені трудові відносини, переведення бізнесу до іншої країни з більш привабливим оподаткуванням тощо.

Перерозподіл частки ПДФО на користь ЄСВ у структурі об'єднаного податку не має сенсу обговорювати навіть теоретично, адже при арифметичному поділі 15–18% (і навіть 20%) на будь-які дві частини жодна з них не може дорівнювати навіть сьогоднішній ставці ЄСВ у 22%. При цьому пам'ятаємо, що власні доходи у бюджеті Пенсійного фонду на 2020 рік становлять лише 67,3% від обсягу коштів, необхідних для виплати пенсій. У свою чергу, в разі встановлення мінімальної ставки об'єднаного податку на рівні нижче 18% надходження від ПДФО також зменшаться, і це потребуватиме певних компенсаторів, зокрема на рівні місцевих бюджетів.

Така ситуація означатиме фактичну реалізацію заповітної мрії бізнесу про скасування ЄСВ, а разом з цим і колапс системи соціального страхування, яка буде позбавлена регулярних надходжень коштів у вигляді страхових внесків і тому не зможе регулярно і вчасно надавати матеріальне забезпечення застрахованим працівникам у разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва, професійного захворювання, непрацездатності, інвалідності, втрати годувальника, вагітності й пологів.

Причинно-наслідковий зв'язок між умовами й оплатою праці та системою загальнообов'язкового соцстрахування, створеною для компенсації вищезгаданих ризиків, уже зруйнований передачею функцій із реалізації державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції та трудових відносин від Мінсоцполітики до Мінекономіки. Варіантів подальшого розвитку подій може бути два - або повернення до "радянської" моделі пенсійних та інших соціальних виплат населенню з державного бюджету, або демонтаж соціальної держави з відмовою від гарантій соціального забезпечення населення.

У цьому контексті цілком логічною є ідея голови парламентського комітету з питань соціальної політики Галини Третьякової щодо можливої ліквідації Пенсійного фонду України (з передачею функцій Мінфіну чи Держказначейству) або його перетворення (разом із фондами соціального страхування та безробіття) на Національне страхове агентство.

Інші рішення на кшталт запровадження безумовного базового доходу в нашій державі не розглядаються в практичній площині. Також предметно не обговорюється можливість переходу до виплати "брутто"-заробітної плати з розподілом ЄСВ між роботодавцем і працівником (наприклад, у пропорції 20 і 2% або 15 і 7%) з одночасним відповідним та адекватним підвищенням розміру номінальної заробітної плати на суму самостійно сплачуваних працівником податків і внесків. У такому разі від "навантаження" на заробітну плату бізнесу залишаться лише 15–20% на сплату власної частини ЄСВ.

Роботодавці вважають ЄСВ виключно своїм і зайвим "податком на працю" - коштами, які він не хоче віддавати державі та суспільству. Однак у разі скасування ЄСВ така сумнівна "економія" означатиме також і втрату бізнесом права голосу з питань визначення параметрів солідарної пенсійної системи, політики зайнятості, оплати та умов праці. Адже надалі вже йтиметься про одноосібне прийняття рішень у цій сфері державою як розпорядником бюджетних коштів. У результаті матиме місце як зниження рівня захисту працівників, так і зменшення інституціональних можливостей для взаємодії соціальних партнерів при прийнятті рішень. Бізнесу та працівникам залишиться один "канал комунікації" з владою - вихід із протестами на вулицю.

Малоймовірно, що український бізнес вважає податкові, ФОПівські та інші "майдани" найбільш ефективним засобом взаємодії з владою. Крім того, світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя вирішуються, лише якщо вдається уникнути прямої конфронтації сторін.

Саме тому анонсована державою податкова реформа в жодному разі не повинна руйнувати механізми та інститути соціального діалогу, послаблювати захист працівників і демотивувати бізнес при прийнятті рішень про підвищення заробітної плати. Не менш важливо й те, що податкова реформа не може обмежуватися лише вирішенням завдань щодо зменшення "вартості" праці для бізнесу та обсягів перерозподілу коштів у суспільстві, а має створювати реальні стимули для розвитку бізнесу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі