Антикорупційні судді: імітація чи інституціоналізація?

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Антикорупційні судді: імітація чи інституціоналізація? © depositphotos / AndreyPopov
Четвертий рік поспіль президент Порошенко обіцяє нещадну боротьбу з корупцією.

Четвертий рік поспіль президент Порошенко обіцяє нещадну боротьбу з корупцією, у тому числі серед своїх друзів.

Ще рік тому, презентуючи судову реформу, глава держави акцентував, що саме створення Вищого антикорупційного суду має допомогти подолати безкарність корумпованих топ-посадовців. Цього року в Посланні до Верховної Ради Петро Порошенко чітко дав зрозуміти, що створення окремого антикорупційного суду чекати не слід, а натомість запропонував "антикорупційний судовий орган".

На жаль, уже очевидно, що відмова від створення незалежного антикорупційного суду і є стратегією захисту "друзів" президента й усієї політичної еліти від кримінальної відповідальності за обкрадання держави.

Суд як останній форпост топ-корупції

Для того, щоб антикорупційна реформа дала очікуваний суспільством результат у вигляді вироків та конфіскацій незаконно набутого майна, потрібні три елементи: незалежне слідство, незалежна прокуратура і незалежний суд. Два із трьох компонентів в Україні створені: Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура розслідують і передають до суду справи проти топ-посадовців усіх політичних кольорів і гілок влади.

Проте судова реформа тільки починається. Поки пересічні українці намагаються розгледіти бодай якісь її результати, суди по всій країні впевнено захищають непересічних українців від розслідувань із боку НАБУ.

Зокрема, суди блокують НАБУ доступ до документів, необхідних для розслідування. Наприклад, суд не дозволив отримати доступ до банківської інформації щодо схеми "Роттердам +", через яку кожен українець переплачує за електроенергію в кишеню Ахметова. Суди відпускають підозрюваних НАБУ під невеликі для них застави. Досить лише згадати, як суд відпустив на поруки екс-народного депутата Миколу Мартиненка, підозрюваного у розкраданні на 17 млн дол., тоді як звичайну людину за крадіжку на кілька сотень гривень той-таки суд залишив у СІЗО на два місяці. Суди також "зливають" закриту інформацію про обшуки, на які НАБУ отримує дозволи.

Якщо ж це не допомагає і НАБУ успішно завершує розслідування та передає справи до суду, суди просто відтерміновують їх розгляд. 40% справ НАБУ в судах залишаються без розгляду по 4-12 місяців, тоді як, за офіційною статистикою, лише 1,2% всіх кримінальних справ затримуються в судах. У ЗМІ як контраргументи проти НАБУ лунають звинувачення, що справи бюро розвалюються в судах через брак доказів та погану роботу детективів… Насправді ж справи буквально звалюються в судах у непорушні стоси й лишаються без розгляду.

Із загальмованих у судах справ НАБУ вже складає антирейтинги. Топ-5 від громадськості такий:

1. Справа Костянтина Кулика, колишнього військового прокурора АТО. Кулик - перший посадовець, який обвинувачується в незаконному збагаченні на 2,6 млн грн. Зокрема, цивільна дружина пана Кулика, з якою він має двох спільних дітей, стала власницею коштовної нерухомості, вартість якої не можуть покрити спільні офіційні доходи родини. По-перше, завдяки апеляційному суду Києва пан Кулик зберіг посаду в прокуратурі, хоча НАБУ просило відсторонити його на час слідства; більше того, пізніше Кулик отримав підвищення. Справа проти Кулика чекала початку розгляду в суді майже п'ять місяців. Наразі справу розглядає Голосіївський районний суд міста Києва, в якому працюють лише чотири судді, і слухання відкладаються з перервами на місяці. За цей час інший суд за позовом пана Кулика вирішив, що позивач та його дружина не мають родинних стосунків, попри наявність спільних дітей, факт спільного проживання впродовж тривалого часу та спільні витрати.

2. Справа Романа Насірова, відстороненого голови Державної фіскальної служби, який підозрюється в заподіянні державі збитків на суму 2 млрд грн у так званій справі народного депутата О. Онищенка та ПАТ "Укргазвидобування". Доки корупційну справу не передано до суду, Насіров пішов стопами Кулика. Він просить суд визнати, що голова Державної фіскальної адміністрації не повинен нести відповідальності за ухвалені ним рішення про надання податкових розстрочок компаніям Онищенка. Як стверджує Насіров, він лише механічно підписував рішення, які готують його підлеглі.

3. Справа Володимира Сивака, директора Запорізького титаномагнієвого комбінату, держпідприємства, підконтрольного Дмитру Фірташу, який обвинувачується у розкраданні 490 млн грн. Справу передано до суду в середині листопада 2016 р., проте через помилку Антикорупційної прокуратури - до Печерського районного суду Києва замість одного з судів Запоріжжя. А Печерський суд більш як півроку не міг вирішити питання направлення справи для вирішення підсудності до вищестоящих судів. Таким чином, перше підготовче засідання в Запоріжжі на момент підготовки цієї статті ще не відбулося. Тим часом підконтрольна Фірташу компанія, як і Кулик та Насіров, намагається отримати рішення господарського суду, яке знівелює обвинувачення проти Сивака.

4. Справа одеського судді Олексія Бурана, обвинуваченого у хабарі на пів мільйона гривень. Суддя відомий тим, що стріляв у детективів НАБУ під час обшуку його помешкання. Справу передано до суду в липні 2016 р. Відтоді двічі змінювалася колегія суддів: один суддя раптово вирішив піти на пенсію, іншу - довелося замінити через проблеми зі здоров'ям. Тепер суд вирішуватиме питання про можливу необхідність розпочати розгляд справи заново. І це вже після того, як відбулося 27 судових засідань. Хоча фабула справи - одна з найпростіших справ НАБУ, судові засідання поки що обмежуються лише вирішенням питань необхідності продовження терміну запобіжного заходу, а слухання по суті, фактично, не відбуваються.

5. Справа про розкрадання коштів ПАТ "Одеський припортовий завод" через закупівлю природного газу за завищеною ціною на 205 млн грн. Фігурантами справи є "менеджери Мартиненка" - перший заступник НАК "Нафтогаз України" Сергій Перелома та перший заступник директора ОПЗ Микола Щуріков. Спочатку Шевченківський районний суд відмовився розглядати заявлені прокурором клопотання про обрання обвинуваченим запобіжних заходів та їх відсторонення на час судового розгляду від займаних посад, потім почав відкладати розгляд справи на декілька місяців через відпустки суддів, а потім взагалі зробив судові засідання закритими просто на підставі сумнівних клопотань сторони захисту. Складається враження, що президента і його команду влаштовує такий стан справ. Майже рік минув після старту ініційованої президентом судової реформи, частиною якої є створення Вищого антикорупційного суду. Дев'ять місяців тому лідери думок на чолі зі Святославом Вакарчуком звернулися до президента із закликом негайно розпочати створення антикорупційного суду. Спливло три місяці від кінцевого терміну ухвалення закону про антикорупційний суд, визначеного меморандумом між Україною та Міжнародним валютним фондом. Майже весь цей час президент і його команда мовчали або оголошували антикорупційний суд питанням "не на часі". Донедавна.

"Нові" антикорупційні палати зі старими суддями

Наприкінці травня нинішнього року генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що Україні не потрібен новий антикорупційний суд, натомість краще створити антикорупційну палату в наявному суді. Тоді ж народний депутат Cергій Алексєєв із фракції Блоку Петра Порошенка зареєстрував у парламенті законопроект № 6529, який пропонує створити антикорупційні палати або спеціалізацію в усіх судах, а окремого антикорупційного суду - не створювати взагалі. Замість нового органу пропонується, на додачу до палат, які вже є у звичайних судах, створювати ще одні - антикорупційні. Міжнародним партнерам України ідею замінити антикорупційний суд палатою почали "продавати" за кілька місяців до реєстрації законопроекту. Створення антикорупційних палат - це новий фасад для корупційної безкарності. Антикорупційні палати не передбачають головного - незалежного добору нових суддів. У палатах залишаться старі судді, які зараз блокують справи НАБУ. Навіть якщо буде анонсовано конкурси на посади антикорупційних суддів, обиратимуть їх друзі президента та судді часів Януковича.

Незалежний антикорупційний суд починається з обрання суддів

Альтернатива ідеї залежного антикорупційного органу є. З лютого 2016 р. чекає розгляду Верховної Ради законопроект №6011 депутатів Сергія Соболєва, Оксани Сироїд, Івана Крулька, Світлани Заліщук, Мустафи Найєма та Сергія Лещенка про антикорупційний суд. Тоді як законопроект Алексєєва про палати намагалися включити в порядок денний парламенту одразу після подання, інший законопроект лежить у парламенті без руху. Вочевидь, клептократів не влаштовують гарантії незалежного обрання майбутніх антикорупційних суддів, запропоновані цим законопроектом. Конкурс до Верховного суду показав: немає такого європейського стандарту, яким "потрібні люди" не могли б зманіпулювати в інтересах інших "потрібних людей". Отже, в політичній реальності України секрет незалежності суддів полягає не тільки в процедурах і критеріях, а й у людях, які їх застосовують. Відповідно до законопроекту, антикорупційних суддів має обирати спеціальна комісія, третина членів якої будуть рекомендовані країнами та організаціями, котрі надають Україні кошти на боротьбу з корупцією. При такому підході влада не матиме контролю над вирішальними голосами, потрібними для обрання антикорупційних суддів. Більше того, законопроект пропонує обирати через спеціальну комісію суддів як першої антикорупційної інстанції, так і апеляції. Тобто влада не тільки не матиме контролю над обранням антикорупційних суддів, а й не зможе скасувати їхні рішення через підконтрольних суддів інших судів. Передбачувано, такий підхід неприйнятний для більшості представників політичного класу, тож законопроект швидко оголосили неконституційним. Провладні спікери і навіть деякі експерти заявляють: обрання антикорупційних суддів спеціальною комісією робить антикорупційний суд спеціальним, що прямо заборонено Конституцією. Проте ані Конституція, ані жоден закон, ані рішення Конституційного суду не пояснюють, що таке спеціальний суд. Тож влада намагається ставити клеймо неконституційності на все, що виводить антикорупційних суддів з-під владного контролю. Насправді ж незалежне обрання антикорупційних суддів, на наш погляд, аж ніяк не є неконституційним і не робить суд спеціальним. Антикорупційні судді в кожному разі муситимуть пройти ті ж етапи добору, що й решта суддів; рішення спеціальної комісії підлягатиме затвердженню звичайними органами добору суддів і президентом. Проте ані ВККС, ані ВРП не зможуть зманіпулювати критеріями доброчесності суддів і рекомендувати сумнівних кандидатів поза рішенням. Незалежний добір суддів, а саме наявність у доборі спеціального фільтру поза контролем політичного класу, - ось основна претензія влади до законопроекту 6011. Будь-які інші питання до документа можна було б виправити між першим і другим читаннями.

Венеційський арбітр

Наразі обидва законопроекти - про антикорупційний суд №6011 та про антикорупційну спеціалізацію (палати) № 6529 - передані на експертизу Венеційській комісії за демократію через право. Таким чином автори судової реформи президента намагаються вбити двох зайців. Експертиза "Венеційки" дозволяє відкласти виконання вимоги Міжнародного валютного фонду щодо ухвалення законопроекту про антикорупційний суд, та ще й перекласти відповідальність за затримку із хворої голови на здорову. Проте головна мета - отримати висновок про неконституційність обрання антикорупційних суддів спеціальною і незалежною комісією. Саме в цьому експертів Комісії активно переконували спікери з Банкової. Авторам судової реформи та їхнім друзям у всіх партіях насправді байдуже, як називатиметься антикорупційний судовий орган - суд чи палата, трибунал чи якось інакше. Каменем спотикання є виключно питання впливу політичної еліти на добір антикорупційних суддів. Висновок Венеційської комісії очікується вже на початку жовтня. Варто зазначити, що зазвичай комісія, готуючи висновки, аналізує не тільки юридичний текст, а й політичний контекст країни. У питанні судової реформи комісія звертає увагу на реальну, а не формальну незалежність органів, які призначають суддів. Будь-який висновок Венеційської комісії стане важелем політичної боротьби. На дипломатичній арені цей висновок буде використаний для тиску на Україну в питанні завершення антикорупційної реформи, зокрема для формулювання вимоги щодо антикорупційного суду в наступному меморандумі з МВФ. Перспектива покарання насірових, мартиненків, онищенків та всіх незліченних виконавців корупційних схем, які вимивають гроші з бюджету України, залежить від того, чи дозволить президент залучити міжнародних партнерів України до обрання антикорупційних суддів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі