Харон Діджитал - Внутрішня політика - dt.ua

Харон Діджитал

26 червня, 23:53 Роздрукувати Випуск №25, 27 червня-5 липня

Він відчинив двері, увійшов до свого номера і бухнувся в крісло.

Це потрібно для того, щоб людство весело прощалося зі своїм минулим.

Карл Маркс, "До критики гегелівської філософії права" 

День був божевільним, — сьогодні він уперше зайшов у зал Верховної Ради, посидів у своєму тісному робочому кріслі, понатискав на кнопки, познайомився з десятком колег із фракції. Нормальні хлопці, виявилося. Вражень було вище даху, і тільки сьогодні він зрозумів, що все його попереднє життя лишилося там, у рідному місті. Тут починалося життя нове, невідоме й загадкове, і, на перший погляд, шалено привабливе. 

Він встав і ввімкнув торшер. 

— Сергію Володимировичу, вимкніть торшер, будь ласка, — пролунав у кімнаті голос. 

— Що? Хто це? — сказав він і роззирнувся. В кімнаті нікого не було. 

— Я все вам розповім, але висмикніть вилку торшера з розетки і, якщо можна, відключіть телефон. Он той, на тумбочці, — продовжив голос, що звучав із телевізора. Екран залишався темним, світився лише червоний індикатор. 

Наче робот, він зробив усе, про що сказав голос, і підійшов упритул до телевізора. 

— Хто ви? Нічого не розумію. Звідки ви мене знаєте? Ви що, з СБУ?

— Та ні, — відповів голос. — З СБУ телефон он той, готельний. Ви його не вмикайте краще ніколи. Торшер, до речі, з НАБУ. Ні, я ваш друг. Скажімо, гід по новому життю. 

— А… Ви мене бачите? І де ви?

— Ні, я вас не бачу, не лякайтеся, але в наш час не обов'язково бачити людину, щоб бути впевненим, що спілкуєшся саме з нею. Діджитал, знаєте. Повний діджитал. Ось нашого нового президента мало хто бачив у житті до виборів — і нічого. Та й місце мого перебування не має значення. Важливо, що ви мені цікаві. І не тільки мені. 

— Кому ще? Що вам, взагалі, потрібно?

— Скажіть, вам подобається місце вашого мешкання?

— Ну так... номер, звісно, так собі, але переночувати вистачить.

— Ну певно.. А на що ви жити плануєте? На депутатську зарплату? 

— Це, взагалі, не ваша справа! Що ви, взагалі, про мене знаєте? 

— Небагато, звісно. Але 42 947 накопичених вами доларів закінчаться через рік. До речі, треба б їх усі задекларувати. Ваше рекламне агентство дає вам ще тисяч двадцять на рік, але дуже скоро партнери зрозуміють, що користі від вас у Києві для них небагато, — ви ж "нове обличчя", телефонувати в обладміністрацію й вибивати замовлення не будете, — і платити частку перестануть. 

Та й дзвінки ці марні. Олігарха свого у вас немає, як у деяких ваших "колег-слуг". 

— Звідки… ви все це…

— Між іншим, ваша дівчина Аня хоче не просто в Париж, а красиво в Париж. І навряд чи їй сподобається те, що вона побачить у цій дірі. Це я про ваш номер, — уточнив він. — Але є й добра новина, — дантистку, яка вам неправильно поставила пломбу, звільнили. — Голос хихикнув. — Не через вас, а через регулярну появу на роботі в нетверезому стані. 

— Ви стежили…

— Ми просто знаємо. Наприклад, що вашим батькам треба пройти медобстеження в Німеччині, бо місцеві лікарі їх уже остаточно дістали. Що вам не зовсім затишно жити на 58 квадратних метрах, тоді як ваші однокласники мають пристойні будинки. Що на вашому восьмирічному "Хюндаї" нарешті треба міняти коробку передач, а краще просто його викинути. 

Слухайте, світ став іншим. Ви ж чули щось про Big Data, але думали, мабуть, що це все не про нас із вами? Що це десь там махлюють із голосами виборців? Ні, дорогий. Реальні пацани рішуче взялися за віртуальний простір. 

Сергійку, поговорімо про насущний. Я не готовий обіцяти вам рівень життя в Києві, якого ви заслуговуєте, але ми можемо з урахуванням необхідності вписатися в декларацію для НАЗК. І найголовніше — підготуємо вас до нормального життя після депутатства. 

— А, он воно що! Ні, ну я чув про це, але щоб так! Стривайте, а може, ви мене саме зараз і записуєте?

— Та облиште, — роздратовано сказав голос. — Стоїте й розмовляєте з вимкненим телевізором. Якщо когось це й зацікавить, то тільки психіатра. Одне слово. П'ять. Тисяч. Доларів. На місяць. Квартирку найміть за п'ятсот, із декларації буде зрозуміло, що ви повільно проїдаєте свої заощадження. Так потихеньку тисяч п'ятдесят за рік набіжить. За Париж нехай заплатить Аня, типу з бабусиних заощаджень. Батьки обстежаться буцім із заощаджень у подушці. Купіть скромну "Тойоту". І коли цей етап у вашому житті скінчиться, підете далі, впевнений, що вже будиночок у Словаччині заслужили…

— Та що вам треба?

— Дрібниці. Нам цікава пара тем в енергетиці, альтернативній наприклад. Ну підтримка нашої… нашої з вами промисловості. Ну голосування за парочку міністрів. Енергетика там, транспорт. Прямо перед голосуванням я вам усе повідомлю… 

— Стійте, у нас фракція…

— А там ви скажете, що маєте принципову позицію, переступити яку не можете. Що свої принципи не проміняєте ні на що. Що весь ваш життєвий досвід підказує... Я потім скажу, що він підказує..

— Але нас попередили, що рішення фракції обов'язкове…

— Ви, Сергію, особистість. Яскрава й неординарна. І, як будь-який народний депутат, за свої голосування відповідаєте тільки самі. Вчіть регламент. 

— Але мене ж можуть виключити…

— Так, у нас часто страждають за принциповість. Якщо ця легка прикрість трапиться — ми будемо з вами поруч. Ще тисяча на місяць за моральні страждання. Плюс ефіри. Багато. 

— Ну… Тільки енергетика, інфраструктура — і все? 

— Так, звісно! Ми, між іншим, більше за вас зацікавлені, щоб країна розвивалася й реформувалася. Що добре нам, те добре й країні... або навпаки... Гаразд, не суть. Якби ви знали, як ми всі тут заждалися вас — молодих і енергійних, а то ваші попередники зажерлися так, що геть знахабніли. Ви — наша надія, Сергію! 

Тепер про справу. Конверти з'являтимуться в холодильнику. Він у курсі. У відділі для фруктів, де лимони, ха-ха. Сорі, що не біткоїни, але вони коливаються туди-сюди. 

— Почекайте. А звати вас як?

— Це, взагалі-то, неважливо, але називайте мене Харон. Трохи пафосно, проте мені подобається. Хтось ображається, хтось лякається, але, коли подумати, це непогано відбиває зміст місця, куди ви потрапили. Звісно, не всі душі, з якими доводиться працювати, мертві, багато з них мають шанс вижити. Ваша душа, наприклад, поки що досить і досить… Ви ще цілком можете, коли можна так висловитися, переплисти Стікс у зворотному напрямку… Важливо, з чим попливете… 

Телевізор замовкнув. Сергій повільно почвалав у ванну. Він зайшов і ввімкнув світло. Ванна була суміщена. 

— Хвилиночку, — пролунав голос із кутка, де стояв унітаз. 

— Що треба? — втомлено сказав Сергій

— Сідай! — наказовим тоном звелів унітаз. — Як я зрозумів, партнер тобі все вже пояснив. Як у нього завжди виходить: першим зустрічає, останнім проводить… 

Унітаз, здавалося, задумався. 

— Але, з іншого боку, в мене тут безпечно, ніяких торшерів і телефонів, — бадьоро продовжив він. — Ну отож: працюємо по банках, по нафті. П'ять за голосування й стільки ж за депутатський запит.

— Та йдіть ви! Ви що, не розумієте, що ми тут хочемо країну змінити!

— Обов'язково все треба змінити, — погодився унітаз. — Ми за зміни. Ось лотерейний бізнес, наприклад, — вони там так засиділися, що давно час міняти всіх. 

Взагалі, Серього, як я звідси бачу, в тебе добрі шанси на роботу у виконавчій владі. Потенціал є, Сірий. Допоможемо. Так, тільки телевізору не кажи, хай це буде нашим маленьким інтимним секретом. Він тобі про енергетику втирав?

— Ну так… 

— То ти перед голосуванням зайди, посидь, подумай. А в мене, може, ідеї якісь з'являться... Ми, звісно, в чомусь партнери, але інколи його так підпалити хочеться, сил немає… 

Унітаз зітхнув. 

— Зв'язок через холодильник. Моя вдячність буде в районі яєць. Люблю символи, хе-хе…

Сергій встав і підійшов до дзеркала. 

— Ви ще не втомилися? — пролунав шепіт. 

— Що треба? — пробурчав він. — Хто це ще?

— Це фен. Є низка запитів щодо майбутнього бюджету. Якщо ви не проти, я ближче до вересня повідомлю статті, які ми просили б підтримати. 

— З'їду я скоро звідси. — глухо сказав він. 

— А це нічого, — сказав фен, — Ми вас знайдемо, і мій колега нашепче вам за новим місцем мешкання. До речі, вам навіть ходити на голосування не треба буде. Просто добро дайте.

— Нічого не вийде. У нас буде голосування за відбитком пальця. 

— А якщо ви опустите палець у раковину, ми зробимо повну комп'ютерну модель пальчика, запустимо в 3D-принтер і подаруємо вам копію. Безкоштовно. І ви цей пальчик віддасте, кому схочете. Можете навіть керівництву фракції віддати, якщо так треба для негайного реформування країни. А інколи — нам. Хоча світу побачите, доки пальчик голосуватиме. 

Він вийшов у кімнату, підійшов до вікна й широко його розчинив. На карнизі сиділа ворона. 

— Карр, — сказала ворона. — Тьху… тобто "Укр-спир-рт"!

Вона покрутила головою, додала: "Тр-ридцять!" — зістрибнула з карниза й каменем пішла вниз. Звідти долетіло: "Думай.Те". 

* * *

Продзвенів дзвінок. Він здригнувся й прокинувся. Був ранок, і сонце вже повністю залило готельний номер. Прямо під вікнами розмістилася масштабна будівля з прапором на куполі — його нове місце роботи. 

Туди вже стікалися зовсім нові й добре забуті старі обличчя. Молоді й не дуже, сповнені енергії та планів на найближчі роки. 

Ті, хто вирішив поламати успішну кар'єру, щоб спробувати змінити правила гри. 

Ті, хто кар'єри не ламав, а в попередньому житті вперся в стіну і сприйняв депутатський мандат як можливість вирватися з безпросвітності й кар'єру нарешті побудувати. 

Авантюристи, які знайшли "пригоду життя". Наймані працівники, заслані роботодавцями для виконання відповідальних доручень. Діти, чиї батьки виконали роль соціального трампліна. 

Бідні, середнього достатку й багаті. Циніки й романтики. Віруючі й атеїсти. Порядні люди і пройдисвіти. Практично, всі вони ще півроку тому навіть не думали про якісь мандати, а працювали менеджерами, юристами, артистами, ученими, вчителями, бухгалтерами, лікарями й військовими, а дехто трудився активістом. 

Їх усіх викинула у владу людина-символ, і самі вони потрапили туди як додаток до неї. Саме тому мало хто з них був причетний до реального сектора — переважна більшість їх були вихідцями зі сфери послуг, яка й стає в сучасному світі соціальним двигуном. Представники народу епохи постмодерну. 

І це було б чудово й абсолютно сучасно, і ми могли б пишатися своєю причетністю до європейської цивілізації, якби повністю пройшли всі стадії розвитку індустріального суспільства. Якби наше матеріальне виробництво, вживши інвестиції, бодай наблизилося до світового рівня ефективності. 

Але ні. Ми закидаємо у владу трудівників сервісу всіх видів, а найпрестижніші місця у владі пов'язані з розподілом ліцензій на нафтогазові родовища, визначенням тарифів на електроенергію, встановленням мит на товари й режиму перетину кордону ними ж, а також залізничних розцінок на перевезення металу. 

Саме там усе ще вирішуються питання, чи буде країна конкурентоспроможною. Саме там, а не в IT-секторі, поки що лежать гроші, які, за ідеєю, мали б забезпечити нам безболісний транзит в економіку послуг, а насправді забезпечують виживання заводів і фабрик, зростання добробуту їх власників та осіб, що перебувають поблизу відповідного регулятора. Ну й пенсії теж там. 

Новий парламент — це місце, де зіштовхнуться два світи: світ обслуговування людини і світ великих грошей. Світи постмодерну й модерну. Світ харизматичних лідерів і контенту — з одного боку, і світ газу, нафти, рапсових латифундій та металу — з іншого. В ідеалі, вони мають певний час співіснувати один з одним. Але в реальності один світ може просто купити інший. З потрухами.

* * *

Він відчинив двері, увійшов до свого номера й подивився на холодильник. Усередині тривога боролася з надією. Він відчинив дверцята й зазирнув у нижнє відділення. Поруч із висохлим лимоном лежав конверт характерної прямокутної форми.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво