Тетяна Силіна: підсумки нормандського саміту в Парижі - Внутрішня політика - dt.ua

Нормандський айсберг

13 грудня, 2019, 20:39 Роздрукувати Випуск №48, 14 грудня-20 грудня

Напередодні саміту "нормандської четвірки" в Парижі градус побоювань "зради" й "капітуляції" був в Україні настільки високим, що їх відсутність за підсумками зустрічі багато хто сприйняв як "перемогу". 

Не тільки представники президентської партії та його команди заговорили про "беззастережний успіх" Зеленського, а й колеги-журналісти відважили очільникові держави неабияку порцію похвали. Сам же Володимир Олександрович був скромний і оцінив результати своєї першої партії з Путіним як "нічию". 

Як оцінив своє знайомство з молодим українським колегою хазяїн Кремля, нам невідомо, однак серіал "Слуга народу" було поспішно знято з ефіру газпромівського телеканалу "ТНТ" після демонстрації лише трьох серій…

Який насправді рахунок, ми всі довідаємося пізніше, коли, крім публічних заяв та офіційного комюніке саміту, вже зможемо аналізувати й оцінювати його наслідки для України. Однак і сьогодні варто поговорити про деякі позитивні й негативні підсумки паризького саміту. 

Підготовка до Нормандії

Хоча це був перший виїзд Зе!команди в "нормандський" світ, а підсумковий документ саміту було заздалегідь узгоджено, українські дебютанти все-таки наважилися приїхати до французької столиці зі своїми правками. За інформацією DT.UA, в основу паризького комюніке ліг німецький драфт, з яким у середині листопада до Києва приїжджав німецький міністр закордонних справ Маас (про що повідомляла наша газета). Цей документ потім іще узгоджували на рівні радників перших осіб в інших трьох столицях, і в деякі з них їздив і помічник українського президента А.Єрмак. 

За інформацією джерел DT.UA, близьких до переговорів, і росіяни, і французи з німцями були переконані, що українці на саміті затвердять усе швидко й уже майже не дивлячись. Очевидно, що хазяїн саміту Макрон, який розраховував на швидкий результат і можливість заявити про "досягнуті успіхи", помітно засмутився через непередбачену активність українців, що трохи поламала його плани. Меркель сприйняла все, як і зазвичай, спокійно. А Путін, як стверджують наші співрозмовники, був явно не готовий до експромтів, запропонованих його молодим колегою, не очікував, що на переговорах доведеться вдаватися в деталі, і спочатку намагався протестувати, мовляв, та що тут обговорювати, адже радники вже все узгодили. 

Готовність до нестандартних кроків і спроба на першій же зустрічі з Путіним задати власний порядок денний переговорів можна покласти до скарбнички позитиву "нормандських дебютантів". 

Негатив,який швидко зняв у новачків запаморочення від успіхів, — це те, що обстояти вдалося зовсім небагато. Про конкретику по пунктах — нижче. Але спочатку про окреме від "нормандського формату" питання.

Газові переговори

З подачі росіян тему нового контракту на транзит російського газу в Європу порушували і під час розширеної українсько-російської зустрічі, і під час переговорів тет-а-тет Зеленського й Путіна. І хоча Києву не вдалося відбитися від нав'язаного Москвою обговорення газового питання на присвяченому донбаському врегулюванню саміті в Парижі, українській делегації було чим відповісти хазяїнові Кремля.

Як розповіли DT.UA джерела, близькі до переговорів, на "двосторонці" Зеленського з Путіним з російським лідером в основному розмовляв… виконавчий директор НАК "Нафтогаз" Юрій Вітренко. За свідченням джерел, російський президент плавав у деталях, пікірувався з топменеджером "Нафтогазу", і було очевидно, що ця ситуація його дратувала. Судячи з усього, росіяни не очікували, що на переговорах у вузькому колі будуть присутні професіонали-газовики, і виходили з того, що Зеленський, як і його попередник (котрий волів виступати соло), обговорюватиме делікатну газову тему особисто. 

Стійкість української делегації в газовому питанні посилював потужний козир: на момент зустрічі Київ уже мав інформацію про те, що Палата представників Конгресу США точно запровадить санкції проти компаній, причетних до будівництва "Північного потоку-2" (зокрема й проти суден, що займаються прокладкою труб на глибині сто футів нижче від рівня моря, і проти їхніх власників). У Росії до останнього не вірили, що американські конгресмени проголосують за це положення в оборонному бюджеті США. Власне, санкції, що готуються, й стали причиною термінового відльоту очільника російського МЗС Сергія Лаврова з Парижа до Вашингтона, де він провів переговори з Дональдом Трампом і Майком Помпео. Однак спроба московського емісара напередодні голосування в Палаті представників змінити ситуацію виявилася невдалою: наступного дня після візиту Лаврова конгресмени схвалили документ. 

Хоча в Парижі "домовилися продовжувати домовлятися", наші обізнані співрозмовники поділяють упевненість Зеленського, що новий контракт на транзит російського газу буде підписано до кінця року. (Втім, деякі експерти все ж таки не виключають, що в Москві вирішать розіграти сценарій газової кризи, щоб на хвилі істерики й паніки, які зчиняться в Європі, вже після Нового року домагатися від Києва підписання контракту на вигідніших для себе умовах.) 

Одне з ключових на сьогодні питань полягає в тому, на скільки років буде розраховано контракт на транзит: на десять, як того домагається Київ, чи на рік–три, як того хоче Москва. Нагадаємо, що, за оцінками експертів, аби "Північний потік-2" (а також друга нитка "Турецького потоку") й супутня інфраструктура запрацювали на повну потужність, потрібно максимум три роки. Санкції США проти компаній, причетних до будівництва "Північного потоку-2", значно відсувають термін запуску газопроводу, що робить позицію росіян гнучкішою. 

Тому наші джерела вважають: росіяни підуть на компроміс, і остаточний варіант контракту (який складається з двох угод — технічної та комерційної, — що регулюють параметри взаємодії українського й російського операторів) буде розраховано на п'ять–сім років. Але, особливо наголошують наші співрозмовники, новий контракт на транзит російського газу зовсім не означає, що "Нафтогаз" відкличе свій позов зі Стокгольмського арбітражу проти "Газпрому" про перегляд тарифів на транзит російського газу через Україну з березня 2018-го по кінець 2019 року.

Та для Києва в майбутньому контракті важливий не тільки строк його дії, а й фіксація в ньому можливості для іноземних компаній купувати російський газ на східному кордоні України. Чи підуть на це росіяни? Наразі це виглядає малоймовірним. 

"Червоні лінії" 

Беззастережним позитивом за підсумками Нормандіможна назвати озвучування президентом України у присутності президентів Росії, Франції, канцлерки Німеччини й при скупченні міжнародної преси "червоних ліній" на переговорах з РФ. Відсутність перед самітом інформації з президентського офісу про те, де вони проходять і чи існують узагалі, було однією з основних причин стривоженості українського суспільства. 

Нагадаємо, що В.Зеленський чітко артикулював принципи, яких він "ніколи не порушить як президент України" і з якими "ніколи не погодиться український народ":

— федералізація України неможлива, це унітарна держава;

— ніхто не може будь-яким чином впливати на вектор руху й розвитку України, "вектор зовнішньополітичного розвитку визначають виключно громадяни України";

— компроміс щодо врегулювання ситуації на Сході України за рахунок того, що Україна поступиться територіями, — неможливий: "і Донбас, і Крим — це Україна";

— згоди на проведення місцевих виборів в ОРДЛО без виведення російських військ не буде "за жодних умов", вибори мають проводитися виключно відповідно до українського законодавства та стандартів ОБСЄ. 

Українське суспільство видихнуло з полегшенням, а П.Порошенко, який присвоїв собі ще одне звання з епітетом "кращий", перестав бути "патріотом №1" і втратив заповітну "індульгенцію" в ситуації наростання валу порушених проти нього кримінальних справ. 

Обмін полоненими

Позитивом паризького саміту є домовленість про обмін "утримуваними особами, пов'язаними з конфліктом" до кінця поточного року. У Парижі В.Зеленський називав число 72 — стільки українських заручників, як він сподівається, зможуть повернутися додому до Нового року. Негатив у тому, що жодних чітких зобов'язань з боку Росії оприлюднене комюніке "Загальні узгоджені висновки Паризького саміту в нормандському форматі 9 грудня 2019" не містить і близько. Учасники зустрічі лише "заохочують Тристоронню контактну групу сприяти звільненню та обміну". Чіткий принцип Путіна, продемонстрований ним на всіх "Норманді", — не підписувати жодних документів і не брати на себе жодних зобов'язань, оскільки "ихтамнет" і "Россия — не сторона конфликта", було дотримано й цього разу в Парижі. 

Отже, по-перше, перекладаючи питання обміну на ТКГ, Росія знову опиняється ніби осторонь від війни на Сході України й у будь-який момент може заявити, що представники ДНР/ЛНР не реагують на її "заохочення" і не піддаються "сприянню". 

По-друге, попри те, що й у Мінську-1 (п. 5 Протоколу від 5 вересня 2014 р.), і в аж так любимому росіянами Мінську-2 (п. 6 "Комплексу заходів…" від 12 лютого 2015 р.) йдеться про обмін "усіх на всіх", у паризькому комюніке з'явилася формула "усіх встановлених на всіх встановлених", що просувається росіянами (і пропагується за допомогою В.Медведчука й лідерів ОРДЛО). І проштовхнули це визначення росіяни зовсім не тому, що "всіх на всіх" — "абстрактне питання", як, повторюючи риторику сепаратистів, заявив на пресконференції В.Зеленський. Історія всіх українсько-російських переговорів демонструє, що кожне слово, кожну букву в тексти спільних документів російська сторона вставляє з тим або іншим далеким прицілом. 

За інформацією джерел DT.UA в оточенні В.Зеленського, у Парижі на руках у президента України був список, що містив, крім імен 72 українців, які перебувають у ворожому полоні, прізвища 176 осіб з ДНР/ЛНР і 18 росіян, яких Україна готова обміняти на своїх. Так ось, Путін, за свідченнями наших джерел, почувши про цих 18 людей, удав великий подив: "Які ще росіяни?" Ну, ви пам'ятаєте, адже "ихтамнет". А, погодившись на обмін "усіх на всіх", тобто "не дивлячись", і, забравши цих 18 росіян (чиє громадянство й рід занять установлені Україною — і, як правило, це зовсім не мирні орачі) або якихось інших під час наступних обмінів, РФ тим самим визнає, що "онитутесть". А застосовуючи принцип "усіх встановлених на всіх встановлених", Росія може й не забирати своїх, залишаючи їх в Україні як "невстановлених". Крім того, даний принцип Москва, як стверджують наші співрозмовники, хоче використати для отримання доступу до українських в'язниць та слідчих ізоляторів. При тому, що в подібні місця в ОРДЛО й Криму не мають сьогодні доступу навіть авторитетні міжнародні організації. 

Питання заручників як і раніше залишається в руках Кремля важелем для тиску на Київ та емоційним гачком для впливу персонально на В.Зеленського.

Як свідчать джерела DT.UA, що мали стосунок до попередніх обмінів, російська сторона дуже наполягала на гарантіях амністії для утримуваних в Україні осіб. Але минулого разу нашій переговірній команді вдалося відбити ці вимоги посиланням на український закон про амністію, що не передбачав прощення тих тяжких злочинів, у яких обвинувачувалися особи, які перебувають в українських в'язницях і яких Росія хотіла забрати. 

Враховуючи той факт, що обіцяний "великий" обмін полоненими практично всі в Україні визнали головним досягненням паризької зустрічі, то, як побоюються наші співрозмовники, котрі добре знаються на звичках російської сторони, Кремль може в черговий раз зіграти на високих очікуваннях українців і чутливості Зеленського до суспільних настроїв і спробувати протиснути зміни в український закон про амністію, включивши до списку перелічених у ньому злочинів, наприклад, тероризм. У результаті чого під амністію зможуть потрапити, наприклад, люди, котрі збивали малайзійський "Боїнг" рейсу МН17, або котрі обстрілювали Маріуполь і Краматорськ. Крім того, подібні зміни стануть для України справжньою скринькою Пандори, зважаючи на ймовірне ухвалення в майбутньому закону про амністію для осіб, які брали участь у конфлікті в Донбасі. 

По-третє,у паризькому документі йдеться про українських в'язнів, які перебувають тільки в ДНР і ЛНР, а бранців Росії на території РФ і окупованого Криму "винесено за дужки" даного документа. 

Як, власне, і весь Крим. За визнанням В.Зеленського, він "дуже хотів обговорити це питання", але "до Криму детально ми не дійшли", тому що переговори затягував Путін. Однак президент пообіцяв, що "кримське питання" буде обговорюватися на наступній "Норманді", навесні. Запам'ятаємо ці слова. Оскільки до Криму "детально не доходили" всі п'ять із половиною років існування "нормандського формату". 

Припинення вогню 

Повне припинення вогню до кінця 2019 р. — безумовно, позитив. Зрозуміло, у тому разі, якщо воно відбудеться і буде тривалим. 

Чи щирим був Путін, приєднуючись до слів комюніке щодо "відданості повної імплементації режиму припинення вогню", якщо, згідно з повідомленням штабу ООС, тільки за один день саміту, 9 грудня, "збройні формування Російської Федерації сім разів порушили режим припинення вогню", а на передовій загинуло троє українських бійців?

Те, що "просто перестати стріляти" зовсім непросто, схоже, усвідомив уже й президент Зеленський, який щиро визнав, що не знає, "як контролювати цю ситуацію", бо "20 разів усі сторони домовлялися про припинення вогню протягом цих майже шести років, і 20 разів це зривалося". І це негатив. Як і вільне або мимовільне підігрування Зеленського Путіну в його основній "настамнетовской" мантрі. Тому що говорячи про припинення вогню і про роль РФ у цьому процесі — її "великий вплив на сепаратистів на окупованих територіях" — президент України публічно, у присутності величезної кількості закордонної преси так і не назвав справжнього агресора, тим самим, по суті, підтримавши російську риторику про "внутрішній конфлікт" в Україні. 

Мандат СММ ОБСЄ 

В Україні як значний позитив було сприйняте повідомлення з Парижа стосовно домовленості сторін про розширення мандата спеціальної моніторингової місії ОБСЄ (СММ) та перехід її роботи на режим "24/7", тобто й у нічний час, коли російські війська та збройні угруповання сепаратистів ведуть основну частину обстрілів. Українська сторона давно, але безуспішно домагалася розширення мандата СММ. 

Чи можна порадіти успіху цього разу? На наш погляд, передчасно. Оскільки слова про відповідну домовленість — лише у виступі канцлерки Меркель на пресконференції після переговорів "четвірки". У комюніке за результатами саміту про розширення мандата СММ нічого не сказано — і це, безперечно, негатив. Паризький документ лише нагадує про те, що СММ "повинна мати змогу використовувати всі можливості" свого нинішнього мандата — від 21 березня 2014 р. Відсутність формулювання про розширення мандата в паризькому комюніке породжує обґрунтовані побоювання, що коли дійде до обговорення цього питання в ОБСЄ, Росія знову заблокує ухвалення відповідного рішення. 

Розведення сил і засобів

За свідченням джерел DT.UA в команді президента, розведення сил і засобів по всій лінії зіткнення на саміті добивалася не тільки РФ, на цьому активно наполягали й наші західні партнери. 

Те, що українській стороні в ситуації "1 проти 3" вдалося відбитися від нав'язуваного такого масштабного й невигідного Україні заходу і зафіксувати в комюніке плани з розведення до кінця березня 2020 р. лише на трьох "гуманітарних" — "як Станиця Луганська", ділянках, — безумовно, великий позитив. За словами В.Зеленського, статистика, яку він мав на руках, дозволила продемонструвати партнерам, що з темпами, якими відбувалося розведення в попередніх трьох точках, — а воно тривало півроку, і з такою явною неквапливістю протилежної сторони розведення на всій понад 400-кілометровій контактній лінії затягнеться років на 20. Вражаюча цифра. Навіть зі швидшим розведенням на великих ділянках, за свідченням президента, це можна зробити за 6–8 років.

У четвер очільник українського МЗС В.Пристайко повідомив, що "визначення ділянок з українського боку завершилося". Для їх узгодження на засіданні Тристоронньої контактної групи підготовлені "кілька альтернативних варіантів". Міністр підкреслив, що Україна виступає за погодження цього питання "максимально швидко". 

Звідки раптом узявся такий поспіх — незрозуміло. Оскільки, як свідчать джерела DT.UA, в Парижі українська сторона, опираючись франко-німецько-російському тиску з приводу розведення вздовж усієї лінії розмежування, пояснювала опонентам, що розведення для України нічого не вирішує, оскільки і сили, і засоби противника все одно залишаються при цьому на українській території. І що Україна наполягає на виведенні іноземних та незаконних збройних формувань, військової техніки, а також бойовиків і найманців із території України, як це записано ще в перших мінських документах — Протоколі від 5 вересня та Меморандумі від 19 вересня 2014 р.

Негатив ще й у тому, що в дискусіях про розведення йдеться про нинішню лінію розмежування. Хоча в Мінських домовленостях, які, згідно з паризьким комюніке, "продовжують слугувати основою роботи Нормандського формату", ідеться про лінію зіткнення станом на 19 вересня 2014 р. — і в Меморандумі від 19.09.2014, і навіть у пріоритетному для Росії "Комплексі заходів…" від 12.02.2015.

Попередній українській команді не вдалося добитися повернення сил противника на лінію зіткнення станом на 19 вересня 2014 р. У тому числі й через позицію західних партнерів. Як стверджують дипломатичні джерела DT.UA, на одній із "нормандських" зустрічей, коли знову зайшла мова про повернення до лінії 19 вересня 2014 р. і, відповідно, про повернення Україні контролю над Дебальцевим, канцлер Меркель, по суті, відмахнулася, зронивши щось на кшталт "що сталося, те сталося". 

Нинішня команда, за нашою інформацією, приїхала до Парижа зі своєю правкою у драфт комюніке, що "закладала" в документ нагадування про лінію 19 вересня 2014 р. Правка не пройшла. 

Виведення російських військ і озброєнь

Тут повний негатив. За свідченням джерел, причетних до переговорів, ні французька, ні німецька сторони не допомагали українським колегам у цьому одному з ключових для нашої країни питанні. Зрозуміло, що розведення сил, натиснувши на Україну, домогтися значно легше, ніж примусити Путіна забрати з Донбасу свої війська та зброю, після чого можна буде відрапортувати про свої миротворчі успіхи: Макрону — перед наближенням виборів, Меркель — перед завершенням політичної кар'єри. 

Закон про особливий статус ОРДЛО

Ще одне питання, під час обговорення якого українці відчули на собі потужний тиск не тільки кремлівської команди, а й обох західних партнерів, — це проблематика особливого порядку місцевого самоврядування в ОРДЛО — т.зв. "особливого статусу" Донбасу. За свідченням джерел DT.UA, у початковому варіанті драфту комюніке, на якому наполягали решта учасників переговорів, ішлося про впровадження "особливого статусу" на постійній основі шляхом внесення змін до Конституції України. Під час дискусії це формулювання вдалося "нейтралізувати", що, безумовно, великий позитив. Як розповідають очевидці, президент Зеленський із властивою йому безпосередністю вигукнув на саміті: "Та в нас революція почнеться, якщо ми "особливий статус" у Конституцію внесемо!" Тож Володимир Олександрович лукавив, коли нарікав на паризькій прес-конференції, що, мовляв, акції протесту "Ні капітуляції!", які прокотилися Україною, створили йому певні проблеми на "Норманді". Насправді "вулиця" йому допомогла, давши потрібне тло для перемовин. Хоча з її організацією, зокрема, під стінами президентського офісу, і особливо з організаторами далеко не все так однозначно, як може здатися на перший погляд…

Незважаючи на те, що "зґвалтування" української Конституції "особливим статусом" у Парижі вдалося уникнути, формулювання комюніке з цього питання все одно виявилося для України небезпечним, що, безперечно, великий негатив

Історія зі зникненням на президентському сайті з тексту цього пункту слова "закон" у застосуванні до "особливого порядку місцевого самоврядування" стала відлунням гострих паризьких дискусій. Наші підозри підтвердили джерела, близькі до переговорів: слово "закон" було прибране з комюніке на вимогу російської сторони. Українцям свою позицію відстояти, на жаль, не вдалося. 

Що означає зникнення цього єдиного слова? Як пояснив один зі "старійшин" нормандського процесу — ексміністр закордонних справ П.Клімкін, тепер українській стороні доведеться обговорювати в рамках "Норманді" і в ТКГ не один закон — "про особливий статус" ОРДЛО, а й усі інші, безпосередньо з ним пов'язані, наприклад закон про амністію, використання мови, "народної міліції" тощо. 

Відстоявши можливість продовжити дію закону "про особливий статус" на тимчасовій основі на рік (хоча, пригадується, президент Зеленський раніше пропонував розробити і прийняти новий закон, а спікер Разумков обіцяв узятися за це зразу після "нормандського" саміту, що дуже напружило Кремль та вірного йому Медведчука), команда "Слуг народу" в турборежимі вже в четвер проголосувала за продовження старого закону. 

Тепер у Зе!команді, що також дозволила в Парижі вперше в історії Норманді вписати в політичний документ — комюніке голів — "формулу Штайнмаєра", ламають голови над тим, як найбільш безпечно та безболісно впродовж року інкорпорувати її в українське законодавство. За інформацією DT.UA, на Банковій розглядається можливість втискування "Штайнмаєра" у спеціальний закон про особливості застосування закону про місцеві вибори на території ОРДЛО, який ще належить прийняти. На думку Зе!витівників, зробити "особливий статус" постійним у законі — менше зло, ніж зафіксувати його в Конституції. 

Однак, на думку експертів, чия точка зору для DT.UA досить авторитетна, росіяни, які неймовірним тиском домоглися в лютому 2015-го у "Мінську-2" фіксації зв'язки "особливого статусу" з Конституцією, нізащо не відмовляться від своїх планів федералізації України.

Кордон, вибори і "модернізація Мінська"

Непробивно залізобетонною залишилася позиція Путіна і в найважчому, за визнанням В.Зеленського, питанні — відновлення українського контролю над кордоном із Росією. На жаль для України, п.9 "Комплексу заходів…" від 12 лютого 2015 р. ("Мінська-2") передбачає, що передача контролю почнеться лише після проведення місцевих виборів в ОРДЛО. 

За інформацією DT.UA, в Париж українська делегація привезла пропозицію внести в комюніке саміту пункт про передачу Україні контролю над власним кордоном до проведення виборів на окупованих територіях, чого вимагає не просто "вулиця", а національна безпека країни. Українці отримали різку відсіч — не тільки від Путіна, а й від Макрона, котрий категорично заявив, як і його російський колега, мовляв, "читайте Мінськ!". І хоча, за свідченням джерел DT.UA в українській делегації, канцлерка Меркель зразу ж підтримала пропозицію Зеленського, Макрон так і залишився на російській позиції. На прес-конференції ж він заявив узагалі дивну річ — про необхідність доручити міністрам закордонних справ і радникам перших осіб "узгодити політичні умови, щоб за чотири (!) місяці створити передумови для проведення місцевих виборів" в ОРДЛО. І жодного слова про умови безпеки — необхідність досягти стійкого тривалого перемир'я, вивести російські війська та незаконні збройні формування з території України тощо — "читайте Мінськ!", там є всі ці вимоги. 

Позитивною новиною для України була обережна підтримка Ангелою Меркель намірів української сторони оновити Мінські угоди, під чим насамперед слід розуміти зміну послідовності їх реалізації, зокрема фіксацію вимоги Києва "спочатку — кордон, потім — вибори". Після саміту представник України в політичній підгрупі ТКГ О.Резніков повідомив, що до весняного саміту "четвірки" українська сторона обов'язково підготує свої пропозиції з модернізації "Мінська". 

Чи є хоч якісь шанси їх реалізувати? Вони прямують до нуля. По-перше, через непохитну позицію Путіна, по-друге, через пропутінську позицію Макрона (чиї юридичні радники, до речі, за інформацією DT.UA, ведуть справи росіян у міжнародних судах). Адже навіть пропозиція створити в ТКГ ще одну підгрупу — з питань кордону (успадкована від попередніх переговірників і озвучена Зе!командою в Парижі) — не була підтримана в рамках усієї "четвірки". "Якщо нам не вдасться переконати Макрона, то шансів немає взагалі", — тверезо оцінив ситуацію один із наших співрозмовників. У самих українців сил і аргументів для цього явно обмаль, а "Меркель нині вже не та, і на Путіна, і на французів так, як раніше, вона вже не тисне". 

Чи може Україна, взагалі, поставити хрест на Мінських домовленостях, які не є юридично зобов'язуючим документом? Теоретично — може. До цього закликають деякі українські політичні сили, цим пару разів налякав Москву і західних партнерів у своїх інтерв'ю міністр Пристайко. Питання в тому, яка буде ціна такого кроку, і чи готова Україна її платити. Чи збережемо ми, наприклад, підтримку Ангели Меркель, для якої закінчення єдиної в Європі війни стало, мабуть, уже особистою історією? За свідченнями наших дипломатичних джерел, німецька канцлерка досить болісно сприйняла навіть факт прямих і неформальних, в обхід Берліна, контактів Києва з Москвою, зокрема спілкування помічника В.Зеленського А.Єрмака з заступником голови російського уряду Д.Козаком, який "курирує" Україну. У Нью-Йорку, де німецька канцлерка 24 вересня зустрілася з українським президентом "на полях" Генасамблеї ООН, як стверджують наші обізнані співрозмовники, вона нібито невдоволено поцікавилася: "То, може, ми вам уже не потрібні?" 

Чи не залишиться Україна після такого серйозного демаршу, як "вихід із Мінська", без міжнародної підтримки, сам на сам із Росією, поки всі сильні світу цього тільки й чекають, коли зможуть знову з нею подружитися? 

Цілком очевидно, що Мінські домовленості не тільки досі не забезпечили припинення російської агресії проти України, а й смертельно небезпечні для нашої країни, оскільки повна їх реалізація, дуже ймовірно, призведе до втрати суверенітету або навіть розвалу Української держави. 

Але сьогодні одна з основних проблем України полягає в тому, що їй просто нікуди вийти з "Мінська". За п'ять років існування цих украй неоднозначних домовленостей нічого реального замість "Мінська" попередня влада на чолі з П.Порошенком не розробила й не запропонувала. А Зе!команда, не маючи жодної далекосяжної стратегії, діє ситуативно, лише рефлекторно реагуючи на зовнішні та внутрішні виклики, яких день у день стає дедалі більше. 

Немає жодних підстав вважати, що цілі Путіна стосовно України — її повернення в "русский мир" або ж, як альтернатива, її розвал, змінилися. 

Кремлівський хижак холоднокровно вичікує, із задоволенням спостерігаючи за тим, як в Україні дедалі сильніше поляризується суспільство, періодично вбиваючи нові клини для розширення його розколу. Він розважається, споглядаючи, як вірні міньйони Кремля з медведчуківської ОПЗЖ і записні "патріоти" з "Європейської солідарності" знижують рейтинг "найбільш народного" Зе!президента, люто звинувачуючи його на підконтрольних каналах, хто — в нездатності "привезти мир із Парижа" та "слідуванні Порошенку"; а хто — в "поступках Путіну", безсоромно приписуючи Зеленському "мінські" гріхи самого Порошенка. 

І, доки Україна виясняє, хто патріот, а хто зрадник, хто більше любить Донбас, а хто менше, хто хоче відгородитися від нього стіною, а хто готовий "вибачити і обняти", Росія продовжує видавати свої паспорти жителям ОРДЛО, отруювати їхні мізки своїми наративами, лякати "Сребреницею" у разі приходу українських "націоналістів" і міркує над питанням "Як нам облаштувати Донбас?". 

За інформацією DT.UA, що просочилася з кремлівських веж, там ставлять завдання зробити рівень життя в ЛНР/ДНР вищим, ніж у підконтрольній Києву Україні, при цьому нібито йдеться не про дотації, а про відновлення виробництва на місцях за рахунок розвитку кооперації з євразійським простором. У Москві обговорюють можливість підвищення якості навчання "синіх" і "білих" комірців сепаратистських регіонів Донбасу. Але стандарти медицини, соцзабезпечення тощо підвищать не оптом. Насамперед — для власників паспортів РФ…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Griffo Proudfoot Griffo Proudfoot 16 грудня, 12:51 Читаючи статтю пані Силіної вже не дивуюсь, що виникають асоціації з давнім анекдотом про поручика Ржевського: Денщик раздевает поручика Ржевского после очередной пьянки и отчитывает: — Эх, барин, что ж вы себе весь выходной мундир испачкали? — Да это не я, это Оболенский мне его в карете заблевал, я хотел ему рожу набить, да пожалел. — Эх, а надо было, барин (тим паче, що він "втратив заповітну "індульгенцію" в ситуації наростання валу порушених проти нього кримінальних справ"), он вам еще и в штаны насрал. Зокрема про те, що він улюбленому бубочкє стратегію на написав... згоден 12 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво