"Оборонка" чекає наказів

У 2014 році, з початком війни, здавалося, країна за лічені місяці мобілізується, перебудує оборонну сферу, до Збройних сил України потоком ринуть нові розробки військової техніки та озброєння.

Натомість маємо діаметрально протилежну ситуацію. Періодичні президентські передачі армії підрихтованої радянської техніки супроводжуються корупційними скандалами. Збільшення оборонних асигнувань прямо пропорційне розширенню оборонного бізнесу підконтрольних владній верхівці підприємств. Аудиторські висновки про кричущі зловживання в "оборонці", численні розслідування вітчизняних ЗМІ, скандальні матеріали в іноземній пресі - практично, безрезультатні. Ноу-хау із захисту корупційних схем - безпрецедентні за їхніми відвертістю та зухвалістю. Двокланова система постачання силових структур (ЗСУ, НГУ, ДПСУ) працює за принципом "це наша корова, і доїти її будемо ми". Конкурентність між своїми завершується договорняками з нарізанням шматків ДОЗ (державного оборонного замовлення). Будь-які новачки-ідеалісти, котрі мали необережність самостійно, без "даху", запропонувати мілітарний продукт, дуже швидко опиняються перед вибором: або працюєш під однією з двох вертикалей, або ж не працюєш ніяк. Приклад - Інженерна група "Арей". Після презентації своїх розробок у ЗСУ та підписання Спільних рішень з Міноборони про включення цих розробок у державне оборонне замовлення підприємство було захоплене, обладнання - розграбоване, а територія захопленого заводу планується під забудову. При цьому 2,5 року країна не чує жодного коментарю щодо знищення оборонного підприємства ні від президента, ні від генпрокурора, ні від міністра МВС. Хтось у змозі уявити, що можна безкарно захопити підприємства, пов'язані з Порошенком, Гладковським, Пашинським чи Аваковим? Який "дах" мусять мати рейдери, щоб викрасти військову техніку, зірвати з цехів та Конструкторського бюро пломби Головного слідчого управління СБУ і розграбувати обладнання? Запитання риторичне, і відповідь зрозуміла.

Однак не лише корупція у вищих ешелонах влади є причиною уповільненого, м'яко кажучи, надходження до армії нових розробок озброєння та військової техніки (ОВТ). Не менш важлива проблема - потреба негайних структурних змін у самому Міністерстві оборони України.

Кроки, наведені тут, - результат нашого власного досвіду. Вони не потребують фантастичних бюджетних асигнувань. Усе, що потрібне і що вже зараз може істотно змінити нинішню невтішну ситуацію, - це конкретні й негайні "тактичні" рішення та політична воля у встановленні зрозумілих і чітких правил у державному оборонному замовленні.

Арей / Facebook

Після захоплення виробничих площ Інженерна група "Арей" взяла в оренду невеликий цех і продовжила свої роботи для ЗСУ. Наприкінці 2018 року було укладено державний контракт на розробку важливого для ЗСУ зразка важкої бронетехніки, і ми почали здобувати досвід виконання державного оборонного замовлення. На кінець березня 2019 року виконали перший етап роботи, провели випробування, результатом яких є показники, що переважають, наприклад, аналогічні німецької "Пуми". Запропоновані технічні рішення підтримали танкісти, насамперед ті, котрі принесли в кабінети Міноборони конкретний бойовий досвід. У них є чітке розуміння, яка техніка потрібна на війні зараз, про яку треба думати на найближчу перспективу, з якими тактико-технічними характеристиками і в яких кількостях. Однак їхній і наш бойовий запал гаситься і вбивається старою зашкарублою системою. Не факт, що нові приватні розробники і ці бойові офіцери вистоять у забюрократизованій "безсистемній системі" Міністерства оборони України.

За останні кілька місяців ми неодноразово запитували себе, чи варто, взагалі, продовжувати роботу. Що відповісти на крик: "А мне плевать на разработки! Мне бумажка нужна!"? Кому потрібен шестикратний біг по колу "офіс - військпред - чиновник" задля погодження папірця, який зрештою таки погоджується... в першій редакції? Не вдаючись у всі перипетії цих історій і попри десятки годин змарнованого часу та кілограми на вітер викинутого паперу, узагальню лише ті кроки, які, на наш погляд, здатні налагодити конструктив між Міноборони та розробниками військової техніки і озброєння у найбільш стислі терміни.

Крок перший. Виробники та розробники військової техніки повинні розуміти нагальні і перспективні потреби ЗСУ. Це означає, що в ГШ має існувати бодай загальний план розвитку ЗСУ, доступний для виробників ОВТ. На практиці це означатиме: профільні виробники знають, що, скажімо, у 2021 році буде оголошено тендер на розробку/виробництво певного виду військової техніки за бюджетні кошти і, відповідно, мають можливість належним чином підготуватися. Себто на тендер надаватиметься, як мінімум, грунтовно опрацьований ескізний проект виробу. Інший приклад. На складах ЗСУ перебуває безліч застарілої техніки радянського періоду. І з нею годиться повестися по-господарському - витиснути з неї максимум того, що можна витиснути у мінімальні терміни й за мінімальні кошти. ГШ мав би оголосити: маємо таку-то кількість танків/гармат/БРДМів. Далі йтимуть розгляд пропозицій і проектів; аналізи й висновки - чи варта шкурка вичинки - та прийняття рішень стосовно тисяч тонн складського металолому.

Крок другий. Потреби, тактико-технічні вимоги до військової техніки мають бути доступними для оборонних підприємств на спеціалізованому сайті, доступ до якого мав би надаватись автоматично після внесення до Реєстру оборонних підприємств у Міністерстві економіки. Розробки і роботи під грифом "таємно", звісно, мають іти за окремою процедурою.

Крок третій. Розглядати проекти і затверджувати розробки з наступним оприлюдненням результатів на сайті ГШ повинні комісії з фахівців профільних підрозділів. На таких нарадах мають бути присутніми представники військових представництв, які "ведуть" конкретні підприємства. Що ми отримуємо на фініші? Практично, відкриті конкурси проектів; кращі варіанти техніки за мінімальні кошти; контроль військових представництв за цінами, якістю та походженням комплектуючих; максимальну відповідність зразків висунутим тактико-технічним вимогам.

Крок четвертий. Кардинальні зміни в організації фінансових відносин і контролю за виконанням державного оборонного замовлення. Перш за все, треба забути про один із найбільш зашкарублих радянських рудиментів, які стоять упоперек горла кожному виробникові, - сумнозвісні РКМ (розрахунково-калькуляційні матеріали). Це - ганебне гальмо в розробці нових видів техніки. До прикладу, виконується певна дослідно-конструкторська робота. Розробник має надати РКМ із зазначенням конкретних комплектуючих конкретних виробників із конкретними цінами. Якщо під час виконання роботи конструктори дійшли висновку, що доцільно використати, скажімо, інший метизний виріб чи нову оптику, то можна забути про безпроблемність погоджень таких змін.

Або ж ще один архаїзм: міноборонівські інструкції взагалі не передбачають використання ІТ-технологій і спеціалізованого програмного забезпечення у конструкторській роботі, яка досі розраховується за старими радянськими нормогодинами дідів біля кульманів. Тобто, практично, всі підприємства виконують конструкторські роботи на комп'ютерах. Однак "здавати" роботу слід із розрахунку тих нормогодин. Тому підприємствам вигідно розтягувати розробку конструкторської документації на роки з необгрунтовано роздутими штатами і виставляти державі за це фантастичні рахунки. Рік тому ми зверталися до міністра з проханням у порядку експерименту дозволити нам розробку конструкторської документації з використанням спеціалізованого ПЗ. Фактично, нам цю роботу не оплатили, бо "ТТЗ не містить вимог до документації в електронному вигляді". А про існування ЕЦП, про електронні документи й електронний документообіг у цих кабінетах, звісно, не чули.

Є ще одна болюча проблема у виконавців ДОЗ - платіжне кріпацтво, закріплене грудневими змінами до Постанови КМУ № 117 від 23.04.2014р. Йдеться про волюнтаристську вимогу, яка зводиться до того, що передоплата виконавцеві ДОЗ від Міноборони здійснюється виключно на рахунок Держказначейства. Інакше кажучи, Кабінет міністрів України зобов'язав усі підприємства відкрити розрахункові рахунки в Держказначействі і кошти Міноборони приймати виключно на такі рахунки. Зрозуміла мотивація Кабміну, - кошти ДОЗів істотно впливають на звітні показники Єдиного казначейського рахунку. Однак, крім обману громадськості, така вимога грубо порушує права виробників, є втручанням держави у їхню господарську діяльність і створює величезні незручності в роботі підприємств, оскільки рівень сервісів Держказначейства далекий від, скажімо, рівня сервісів того ж державного "Приватбанку". До прикладу, більшість тих, хто відкрив рахунки в Держказначействі, під кінець року взагалі не могли нічого проплатити, й ці неоплачені рахунки створювали колосальні виробничі проблеми та стали головною болячкою бухгалтерів при сплаті податків і складанні податкових звітів.

Крок п'ятий, і чи не головний. Укладати угоди на розробку військової техніки (дослідно-конструкторські роботи) і закуповувати серійні зразки мають профільні підрозділи ЗСУ, повноваження та штати яких слід розширити за рахунок скорочення міністерських "посередницьких" підрозділів. До прикладу: Центральне бронетанкове управління повинно безпосередньо працювати з розробниками і виробниками бронетехніки, артилеристи - з розробниками й виробниками артилерійського озброєння, флот - із суднобудівниками і т.д. Вони, як ніхто інший, зацікавлені у найшвидшому оснащенні якісною технікою та озброєнням своїх підрозділів. Такий підхід зводить до мінімуму появу "молотів", "тритонів" чи іншого ширвжитку. І, до речі, сприятиме й кооперуванню підприємств, відновленню виробництва номенклатури деталей та комплектуючих вітчизняного виробництва. І тут висновок простий: планування потреб та розвитку військової техніки має бути систематизованим і організованим за прозорою системою "виробник-користувач" із негайною ліквідацією посередницьких лавочок у самому міністерстві.

Крок шостий. Потрібно істотно посилити роль військових представництв, які є у структурі Міноборони. Управління військових представництв має бути окремою структурною одиницею, що безпосередньо підпорядкована міністрові оборони України. І військові представництва треба не скорочувати, як це роблять тепер, а, навпаки, розширювати, давати їм дійовіший інструментарій, забезпечувати сучасним обладнанням, транспортом. Останнє слово/підпис, наприклад при розробці танка, має бути не за одноосібним рішенням чиновника з позивним "4%" чи фінансистки, яка колись працювала в бухгалтерії авіаремонтного заводу, а саме за профільними фахівцями військових представництв. Згідно з "Положенням про військові представництва", останні контролюють і якість товарів на всіх стадіях розробки, випробувань, виробництва, і порядок ціноутворення на певний виріб. Тобто військпреди, супроводжуючи державний контракт, мають повну інформацію про весь процес створення і серійного виготовлення виробу. Однак їхня робота й відповідальність нині нівелюються перевірками чиновників від Замовника, які, замість того, щоб прийняти виконану роботу в частині функціональності виробу, графіків та порядку його надходження до ЗСУ, видів комплектації, викручують руки і виробникові, і військпредам... перевірками РКМів. І тоді звучить оте принизливе: "А мне плевать на разработку! Мне бумажка нужна!". Не може й не повинен замовник плювати на розробку, бо його головна мета - отримання якісної новітньої техніки та озброєння. А отже, пріоритетом у нього мусять бути технічні характеристики виробу. Фінанси - справа фінансистів, які є у складі військових представництв і контролюють технологію виготовлення, якість, походження та ціну як на виріб, так і на кожну його деталь. Єдиним критерієм приймання роботи має бути висновок військового представництва, наділеного законом функціями представника Замовника: технічні характеристики виробу відповідають висунутим тактико-технічним характеристикам і реальним фінансовим показникам.

Крок сьомий, що важливий нам, розробникам і виробникам. Впровадження у Міноборони та ЗСУ повноцінного електронного документообігу. Оборонні підприємства розкидані по всій Україні. Заради одного підпису чи папірця треба їхати до Києва, стояти, через недолугу систему пропусків, в очікуванні перепустки чи супроводжуючого. Тут згоряють десятки годин робочого часу і купи нервів. Тим часом у країні повноцінно функціонує інфраструктура ЕЦП з посиленим сертифікатом, який гарантує захищеність і цілісність електронного документа. Електронний документ неможливо приховати чи "загубити" між різними відділами, особливо коли комусь "очень кушать хочется". У системі ти можеш побачити, де і в кого він на розгляді, отримати оперативну відповідь. У Міністерстві оборони є Акредитований центр сертифікації ключів ЕЦП. Тоді чому немає системи електронного документообігу? Тільки тому, що долю сучасної техніки та озброєння вирішують "фахівці", які не знають, як вмикається комп'ютер? І ми хочемо, щоб вони забезпечили армію технікою з цифровими системами управління?

Крок восьмий. Має розпочатися створення електронного архіву конструкторської документації. Має бути стандартна вимога передачі в електронному вигляді конструкторської документації, що виготовлена за бюджетні кошти. По-перше, автоматизована захищена система конструкторської документації забезпечить збереження, цілісність самої документації та контроль за її використанням. По-друге, дасть можливість економити колосальні кошти під час наступних модернізацій зразків військової техніки в майбутньому та внесення змін до конструкторської документації.

Крок дев'ятий. Систематизація нормативно-технічної документації. З 1 січня 2019 року в Україні скасовано 17 тисяч радянських ГОСТів. Однак у документації ГОСТи 60-х років минулого століття далі продовжують фігурувати, поряд з українськими ДСТУ або загалом при повному ігноруванні національних стандартів. Наш приклад: ми отримали тактико-технічне завдання з посиланням на 64 нормативно-технічні документи, 26 із яких - скасовані або взагалі неіснуючі.

Крок десятий. Ну й, звісно, важлива проблема оборонної галузі - існування ДК "Укроборонпром" та традиційне протистояння цього державного монстра приватним розробникам. ДК "Укроборонпром" мав бути ліквідований ще у 2014 році. Тоді цього не сталося. Більше того, у 2014 році О. Турчинов і С. Пашинський підпорядкували господарюючу структуру президенту. Результат країна побачила в численних розслідуваннях "Дзеркала тижня", "бігусів" і "марленів" (проект "Марлін"). За роки війни з державних оборонних підприємств украдено мільярди. Приклад - Київський бронетанковий завод: 50 га землі, неоформлених у власність держави, триденний робочий графік роботи під час війни; схеми з поставками комплектуючих. І тепер, при зміні влади, ініціативи С. Пашинського ліквідувати ДК "Укроборонпром" скидаються на спроби сховати кінці, а кошти, вкрадені з оборонних підприємств, використати на їх приватизацію. Цього не можна допустити, а тому потрібна інша процедура. Потрібна фінальна взаємозвірка потреб ЗСУ і фактичних можливостей цих недобитих державних оборонних підприємств для забезпечення армії критичними для війни зразками техніки та озброєння.

У кожному конкретному варіанті "порятунку" державних оборонних підприємств слід розглядати і можливості залучення та кооперацію з приватними розробниками. До прикладу, позбавлений власної виробничої бази, "Арей" був готовий співпрацювати з Київським бронетанковим заводом, з безплатною передачею йому конструкторської документації на розробки. Підписали угоди, почали спільну роботу, яка могла б дати позитивні результати. Однак цей проект був перекреслений у найвищих кабінетах, очевидно через інші плани на 50 га київської землі, які можуть реалізуватися виключно за умови банкрутства цього бронетанкового підприємства.

Звісно, виробники озброєння та військової техніки, зрештою як і вся країна, чекають змін. І ці зміни мають бути негайними й на всіх фронтах. Антикорупційні і правоохоронні органи мусять зупинити синхронізацію оборонних потреб армії з апетитами коаліційних кланів, для яких армія і війна є додатковою статтею викачування державних коштів. П'ять років змарнованих можливостей не повинні минутися безкарно. Однак не менш важлива мобільність військового керівництва держави в реальній оцінці ситуації, у здатності усунути всі перешкоди на шляху бойової техніки від Києва до фронту.

_____

Від редакції. ТОВ "Інженерна група "Арей" створено у 2015 році волонтерами та харківськими військовими інженерами-конструкторами Степановими, батьком Миколою і сином Сергієм. Старший М.Степанов - колишній технічний директор Харківського танкоремонтного заводу і Харківського бронетанкового заводу ім. Малишева з 50-ма роками досвіду в танкобудуванні, участі в розробках кращих зразків бронетехніки радянських часів, включно з відомим танком "Оплот". У 2015 році М.Степанов звільнився з ХБТЗ ім. Малишева через конфлікт із херсонською командою "Укроборонпрому", взяв під контроль київських волонтерів, які працювали на київському заводі "АТЕК" і до його появи займалися закупівлею та відправкою на фронт машин. Співпраця Інженерної групи "Арей" з Міністерством оборони розпочалась у 2016 році з презентації розробок та підписання спільних рішень про створення чотирьох зразків бронетехніки. Вже у жовтні 2016 року "Арей" представив на виставці "Зброя і безпека" першу із замовлених Міністерством оборони розробок - БКМ "Гекон" з гідростатичною трансмісією. Відразу після завершення виставки та переходу прав власності на завод "АТЕК" до Благодійного фонду, що фінансував військові розробки, "АТЕК" було захоплено, обладнання - розграбовано, верстати порізано на металолом. У причетності до захоплення, розграбування заводу та намагань знищити підприємство ІГ "Арей" звинувачує П. Порошенка та керівників правоохоронних органів.