Війна і дірявий оборонний потенціял - Внутрішня політика - dt.ua

Війна і дірявий оборонний потенціял

27 жовтня, 13:38 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-1 листопада

Нинішня осінь недвозначно переконує: війна можлива в будь-якій точці планети, причому сучасна війна є непередбачуваною і швидкоплинною в досягненні результату.

© Василь Артюшенко, DT.UA

І, зрозуміло, можлива війна проти України. Чи робить висновки нове військово-політичне керівництво України з геополітичної обстановки, що динамічно погіршується? На тлі різкого наростання протиріч усередині НАТО, посиленої підготовки до війни РФ і Заходу, безпрецедентної мілітаризації по периметру самої України — Польщі, Білорусі, Туреччини, а також успішного застосування нових, відносно недорогих технологій. Таке враження, що ні…

Оскільки, домовляючись за допомогою сумнівних формул, у Києві забувають: немає ніяких таких "ДНР" і "ЛНР", а є лише однойменні щупальця Москви на українській території. Чужоземна озброєна орда на порозі країни брязкає зброєю, і ми мали би терміново розвивати власну формулу протидії, а натомість тривають лише тактичні дискусії про те, через яке підприємство — Міноборони чи Мінекономрозвитку — здійснювати закупівлі, де вдасться менше сплатити комісійних (!). Та ще про стандарти НАТО…

В експертному середовищі навіть стала буденною фраза: незабаром українські військові харчуватимуться, спатимуть, житимуть за стандартами НАТО, ось тільки воюватимуть за радянськими… 

І вже очевидно: якщо активність президента Зеленського на політичному й економічному полі не буде підкріплена реальним оборонотворенням, він ризикує повторити шлях і помилки попередника. Коли армія, не будучи пріоритетом, не перетворюється на реальний інструмент стримування агресії. А агресор може дозволити собі зберігати зарозумілу й глузливу риторику… 

Чому це не працює в нас: аверс медалі та її зворотний бік

Було б несправедливо сказати, ніби представники нової влади нічого не роблять на відведених їм ділянках. Але роблять це досить дивно… Наприклад, готується пакет з майже десятка проєктів безперечно необхідних законів, які можуть багато чого позитивно змінити у сфері оборонки. Та хоча майже всі вони сируваті для подання парламенту, а досвід підготовки та обговорення попередніх редакцій цих ПЗУ практично не враховується, схоже, що наступного тижня естафету все ж таки передадуть нардепам. Можливо, це не так уже й погано, але… 

Рада нацбезпеки як майданчик для розробки державних рішень поки що так і не почала працювати. Це секретаря РНБО, здається, цілком улаштовує. Хоча викликало роздратування й нерозуміння його попередника. Можливо, ситуація зміниться після двох планованих призначень заступників секретаря РНБО, які — є підстави вважати — матимуть військовий профіль. 

Не виключено, що складнощі з побудовою системи є наслідком відсутности військового бекграунда в самого президента. А також у міністра оборони, який оголошує пріоритетами НАТОвські стандарти, "людиноцентричність армії" та закупівлю сухих пайків. При цьому слова поки що не підкріплюються рішеннями, бо такі ключові напрями НАТОвської стандартизації як переозброєння і побудова C4ISR віддано непрофільним заступникам, які до цього займалися політикою євроінтеграції та інвестиційною діяльністю. Нагадаю, що й за президентства Порошенка у військовому відомстві точно так само твердили про освоєння стандартів Альянсу вже до 2019 року, не поспішаючи підкріплювати слова конкретикою.

Створювати профільне міністерство із завданням формувати та реалізовувати державну оборонно-промислову політику (а за фактом — із завданням системного переозброєння) нова влада навідріз відмовилася. Вирішивши розділити функції реалізаторів цієї горезвісної політики між військовим відомством і департаментом міністерства з довгою назвою, що займається всім підряд. Якщо вважати, що в країні за організацію оборони відповідає начальник Генштабу, то однаково — так і не з'явилася в державі людина, відповідальна за розвиток оборонного потенціялу або за оборону майбутнього. Поки що центр ваги в розробках стратегічних перетворень перенесено до Офісу президента, і цю досить нелегку ношу очільник держави поклав на плечі досить юної, хоча й відповідальної соратниці. Ризиків тут чимало, і вони навіть не в тому, що в ОПУ немає відповідної структури для розробки безлічі масштабних рішень, а в тому, що в найбільш наближених до першої особи гравців з'явилися ревнощі й небезпечне для реформаторів відчуття конкуренції. 

До цієї картини слід додати ще кілька мазків. Наприклад, що теж непрофільний керівник Укроборонпрому (скажімо, бізнесмен, який до своєї появи в держконцерні знав про ОПК переважно з публікацій ЗМІ) бачить своїм завданням реалізацію бізнес-плану, а зовсім не переозброєння армії. А також те, що вже згаданий генерал, який у військовому відомстві відповідає за закупівлю озброєнь і військової техніки (отже й за імпорт), взагалі нерукоподаваний у США. Єдиній країні, чий військовий міністр каже не про "тверду політичну підтримку" Україні, а про реальні поставки зброї. Країні, яка є законодавцем НАТОвських стандартів. І, до речі, в країні, де вже понад рік немає українського аташе з питань оборони — офіційного представника військової розвідки, до чиїх обов'язків входить опрацювання в тому числі питань зброї та офіційних зустрічей. Може, тому, всупереч інтересу до України у великих оборонних компаній США, цю країну з офіційними візитами давно наші військові не відвідують, змінивши статус зустрічей на неофіційні й робочі. 

Як уже згадувалося, одне спеціяльне держпідприємство для закупівель в інтересах усіх замовників уже створено в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства; схоже створюється в Міноборони. Очевидно, що при закупівлі озброєнь військове відомство оголошуватиме тендер на послугу (здійснення закупівлі), а після вибору "кращого" (місяців за два з моменту старту) — новий тендер на закупівлю конкретної номенклатури озброєнь уже оголошуватиме підприємство-обранець. Тобто протягом 3–6 місяців прийматиметься рішення, що ж і в кого купувати. При цьому платники податків навряд чи будуть у захваті від того, що значна частина їхніх грошей (1% комісійних у кожній угоді — це в підсумку мільйони гривень) потраплятиме до кишень спритників з державних (!) підприємств. Водночас ми наближаємося до 11-го місяця поточного року, а в рамках держоборонзамовлення не укладено контрактів на суму, скажемо м'яко, у кілька мільярдів гривень. Такої ДОЗ-катастрофи — це визнають у самому Міноборони — не було ще від початку російсько-української війни. Можна не сумніватися, ці ресурси цього року використані не будуть… 

Зрозуміло, що багато підводних каменів свідомо залишили попередники на чолі із завбачливим проводирем. Але в цілому системи не створено з власної волі… Хоча процес оборонного планування йде за планом, і незабаром побачимо перше творіння нової влади — оновлену Стратегію нацбезпеки. 

Як це працює в них…

Насамперед, у розвинених країнах із сильними арміями сповідують непорушний принцип: забезпечення безпеки та оборони дня нинішнього — це компетенція одних осіб і структур, а вирішення завдань ефективної підготовки до війн майбутнього — інших. 

Ідеальною і, зрозуміло, найдорожчою моделлю є американська. Нагадаємо її елементи. Так, у рамках підготовки до війн майбутнього 2018 року було створено Командування армії майбутнього — Army Futures Command (AFC). "Сучасна армія може бути дієздатною тільки за умови постійного пошуку та інтеграції найкращих технологічних концепцій для комплексної модернізації всіх систем і підрозділів", — це девіз командування. У вересні 2019 року AFC набуло повної операційної спроможности, окресливши серед ключових напрямів своєї діяльности розвиток найкращих концепцій ведення бою досягненням балансу у використанні вже існуючих технологій і впроваджуваних інноваційних рішень. Насамперед — за рахунок всебічного співробітництва з приватним промисловим сектором і провідними вченими. А головним завданням посилення можливостей армії визначено забезпечення високоточного вогневого ураження з великої відстані, ефективне мережеве управління та автоматизація, а також максимально захищений зв'язок і впровадження інноваційних засобів розвідки. Плюс — посилення протиповітряної та протиракетної оборони й підвищення життєздатности та безпеки солдатів у місіях різної складности.

Окремо, з огляду на форсоване наростання інформаційних загроз, у США посилено роботу Агентства оборонних інформаційних систем, мета якого — впровадження ефективної цифрової екосистеми в галузі оборони. Іншими словами — створення єдиного інформаційного поля не тільки армії, а й усієї системи безпеки.

Не кажучи вже про славнозвісне Управління перспективних дослідницьких проєктів Міноборони США DARPA, яке відповідає за постановку завдань (!) на розробку нових технологій для використання в інтересах оборони. Його прототип могли створити і впровадити ще кілька років тому, але не спромоглися. Усі знають — чому... 

Що робити і з чого почати?

Є відчуття, що нова команда щиро бажає змін, але бачить і мислить окремими картинками. Загальна панорама повсякчас вислизає… Насправді ж війна дуже близько. 

Можна довго й розлого дискутувати про шляхи розвитку оборонного потенціялу та оптимальну підготовку до війни, яку може нав'язати Росія. Пропоную позначити позиції, кожну з яких можна розвивати до ґрунтовної доповіді. 

Перша. Україна п'ять років ремонтувала й модернізувала озброєння та техніку для війни третього покоління, брати ж участь доведеться у війні четвертого і вище ("4+", "4++") і частково — п'ятого. Тому конче потрібно перейти до оперативного формування відповідних бойових можливостей, які умовно можна назвати щитом стримування агресії. Це і ракети дальністю 300–500 км (а в перспективі — 1500 км), і описані раніше технології (новітні засоби виявлення, цілевказання, автоматизації, радіоелектронної боротьби), і масове виробництво ударних компонентів (від баражуючих боєприпасів до ударних безпілотників багаторазового використання). 

Друга. Українські сили оборони повинні ретельно вивчити та інтегрувати, з урахуванням національних особливостей і п'ятирічного досвіду російсько-української війни, нові форми й методи ведення бойових дій. Для чого, безперечно, у Міноборони необхідно створити структуру досліджень сучасних бойових дій та розвитку ЗСУ. Серед іншого, є сенс розглянути й можливості ведення сучасної підривної війни, але із застосуванням сучасних технологій. 

Третя. В умовах тектонічних зрушень у НАТО акценти варто перевести на організацію двостороннього співробітництва зі США. Це не змінює ставлення  до переходу на стандарти Альянсу, але прохальну риторику щодо членства в організації варто замінити більш ефективною "робочою" взаємодією. І це не стільки взаємосумісність військ, скільки взаємопроникнення технологій, дозовані закупівлі деяких елементів західних озброєнь. А найголовніше — організація системної та вивіреної роботи на зближення зі США (чого реально не було дотепер, попри полум'яну риторику п'ятого президента). Ряд експертів Українського інституту досліджень безпеки вважає, що за певних обставин Україна могла би стати для США "європейським Ізраїлем", з усіма відповідними наслідками. 

І останнє, можливо найважливіше. Нова команда біля керма держуправління старанно заганяє схеми підготовки та ухвалення рішень у тінь. Ті, хто їх оголошує, як правило, незалежно від посад, є просто ретрансляторами і майже не мають стосунку до ухвалення ключових рішень. Хочеться нагадати, що саме за "ручне управління" державою і сектором безпеки найбільше критикували владу Петра Порошенка і вітчизняні, і західні експерти. Хотілося б, щоб нинішня команда не наступила на ті самі граблі. І хоча б прислухалася до альтернативних думок та оцінок ризиків, що зростають. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 6
  • Ozirius Shewu Ozirius Shewu 26 жовтня, 09:14 Чому кровавий режим царя Миколи Другого з нуля з 1914 по 1917 рік без ГУЛАГу і розстрілів , в ринкових умовах зумів випустити стільки боєприпасів і зброї, що нею воювали в двох світових війнах, робили більшовицький переворот, мочили один одного всю громадянську війну, а ці жертви реформ, крім крадіжон і базікання , не здатні ні на що? згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Харитон Харитон 26 жовтня, 19:33 Атаман «Войска донского» Краснов, когда ему указали на нестандартную «немецкую ориентацию» и поставили в пример «добровольцев» Деникина, ответил: «Да, да, господа! Добровольческая армия чиста и непогрешима. Но ведь это я, донской атаман, своими грязными руками беру немецкие снаряды и патроны, омываю их в волнах тихого Дона и чистенькими передаю Добровольческой армии! Весь позор этого дела лежит на мне!». згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво