Криза грузинської мрії - Міжнародна політика - dt.ua

Криза "грузинської мрії"

8 червня, 2018, 18:06 Роздрукувати Випуск №22, 9 червня-15 червня

Країна опинилася в умовах гострої кризи, вихід із якої потребує реальних рішень та компромісів. 

© Мзія Саганелідзе / Луна Кавказу

З 31 травня у Грузії тривають масові протести. Тисячі людей вийшли на вулиці, вимагаючи від влади справедливості та правосуддя. 

Дуже скоро громадянський спротив набув політичного забарвлення, — протестувальники наполягають на відставці уряду Георгія Квірікашвілі. Відтак, країна опинилася в умовах гострої кризи, вихід із якої потребує реальних рішень та компромісів. 

Приводом до початку акції стала незгода суспільства з рішенням суду в резонансній кримінальній справі — про вбивство двох школярів у Тбілісі в грудні 2017 року. За загибель одного з них, 16-річного Давида Саралідзе, — практично, нікого не покарано. Рішення суду викликало обурення в батька загиблого — Зази Саралідзе: воно ще більше підірвало віру в справедливість судової справи та незаангажованість правоохоронців (яких ще до оголошення вироку підозрювали в махінаціях із доказами). У своєму емоційному виступі Саралідзе закликав людей виступити проти правоохоронної системи, яку звинуватив у недбалості та порушеннях. Тисячі громадян Грузії відгукнулися на його заклик. 

У відповідь на протести, які розпочалися біля будівлі прокуратури, а згодом перемістилися під стіни парламенту, головний прокурор Грузії Іраклій Шотадзе заявив про свою відставку. Втім, протестувальникам цього було замало. Спроба прем'єр-міністра держави Г. Квірікашвілі заспокоїти натовп не увінчалася успіхом, — розлючені жителі столиці перейшли до політичних гасел, закликаючи його також залишити посаду. Але голова грузинського уряду відмовився йти на поступки в цьому питанні. 

"Вулиця" вимагала радикального демонтажу злочинної системи, сформованої у правоохоронних органах. Влада, відмовляючись визнавати наявність такої проблеми, пропонувала тільки ситуативні рішення та обіцянки, не підкріплені реальними діями. Відсутність компромісу призвела до продовження протестів. Під будівлею парламенту Грузії виросло наметове містечко. До акцій долучились опозиційні політичні сили, які З. Саралідзе закликав на допомогу 2 червня. Їхні лідери обвинувачують усю владну вертикаль, побудовану мільярдером Бідзіною Іванішвілі, в узурпації влади. Вони вимагають усунення від управління державними справами його партії "Грузинська мрія", яка на сьогодні має більшість у парламенті (115 зі 150 депутатів) та контролює уряд. Паралельно з політизованими виступами на проспекті Руставелі, відбуваються й альтернативні протести у тбіліському парку Ваке, що проходять під гаслом "Відновлення справедливості без політики". Владі висунуто ультиматум, на який вона має відреагувати до 10 червня. На цей день призначено нові масові акції з вимогою відставки уряду. 

Причини загострення ситуації в Грузії — звісно, значно ширші, ніж просте невдоволення суперечливим судовим рішенням. Попри резонансність конкретної справи, така реакція була б неможливою, якби до грузинських правоохоронців не нагромадилися інші претензії. Відсутність справедливості для родини Саралідзе стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння населення. Ситуація загострювалась рік у рік і врешті спалахнула масовими акціями. Втім, невдоволення протестувальників стосується не лише системи правоохоронних органів. Із залученням до акцій політичних сил їхні гасла дедалі більше перетворюють протест на боротьбу з чинною владою, яку уособлює партія "Грузинська мрія". Так звані "мрійники" керують Грузією з 2012 року, коли на хвилі невдоволення політикою М. Саакашвілі народ Грузії відвернувся від президента-реформатора. Саакашвілі звинувачували в авторитарному керівництві державою. Але Іванішвілі, його успішний опонент, не є взірцем демократичного лідера. Вибудувана ним партійна ієрархія більше схожа на політичні системи країн пострадянського простору, яким бракує дотримання демократичної традиції (Білорусь, Росія, до останнього часу — Вірменія). Перебування "Грузинської мрії" при владі останні кілька років робить актуальною загрозу поширення такого підходу на всю систему державного управління. Зловживання силових структур під прикриттям політичного керівництва — саме такою видається справа Саралідзе — свідчать, що побоювання небезпідставні. Застосування адміністративного та фінансового ресурсу у виборчих кампаніях також викликає тривогу. Так, нинішню більшість у парламенті "Грузинської мрії" забезпечила на виборах 2016 року тотальна перемога її кандидатів в одномандатних округах, яка дала партії 71 депутатське крісло. Для грузинського суспільства, що послідовно дотримується демократичних принципів розвитку держави ще з часів Трояндової революції 2003 року, такі тенденції демонструють неприйнятну перспективу на майбутнє. Відтак, послаблення правлячих сил, перш ніж вони остаточно узурпують владу в Грузії, стає важливим і зрозумілим завданням громадянського протесту. 

Опозиційні партії вбачають у такій ситуації можливість для реалізації власних амбіцій. Насамперед ідеться про прихильників Саакашвілі — так званих "мішистів", які останніми роками продовжували боротися з "мрійниками" у політичній площині. До протестів із самого початку долучилася їхня партія "Єдиний національний рух". Велику роль в організації акцій відіграє Звіад Куправа — керівник громадської організації "Центр реформування правоохоронних органів", колишній працівник поліції, якого теж пов'язують із оточенням Саакашвілі. Інші партії, котрі беруть участь в акціях, — "Нова Грузія", "Держава заради народу", "Нова єдність для Грузії", Національно-демократична партія, Християнсько-консервативна партія, — мають значно меншу підтримку населення і користуються можливістю гучніше заявити про себе. Представники партії "Європейська Грузія" — головної парламентської опозиційної сили — провели консультації задля погодження формату долучення до протестів. Утім, їхня роль ще остаточно не визначена. Аналітики висловлюють припущення, що вони можуть допомогти владі, виступаючи проти радикальних гасел протестувальників і на користь компромісу. 

Правлячі сили вже озвучили свої пропозиції. Лідери "Грузинської мрії" обіцяють ініціювати розслідування фактів порушень та зловживань правоохоронцями, яке має взяти під особистий контроль міністр внутрішніх справ. Вони також готові консультуватися з суспільством щодо кандидатури нового головного прокурора держави. Можливо, раніше такі умови могли б задовольнити протестувальників, але тепер вони не відповідають актуальним вимогам "вулиці". 

Чи вдасться протестувальникам домогтися виконання своїх вимог — великою мірою залежить від їхньої єдності. Протести продемонстрували, що конфлікт між "мрійниками" та "мішистами" все ще відіграє чималу роль у Грузії. Втім, розкол на прибічників і противників політизації акцій демонструє, що частина населення розчарована в обох таборах. Вона вимагає поваги до прав простих людей, а не захищає інтереси окремих лідерів. Саме від її позиції залежать доля й результат протесту. Інший важливий момент — персональний чинник. На відміну від аналогічних акцій в Україні та Вірменії, у Грузії політики так і не змогли перебрати на себе керівну роль. Символом протесту залишається його ініціатор — Заза Саралідзе. Якщо владі вдасться переконати його вийти з протестного руху, той заглухне сам собою. 

Втім, навіть у такому разі криза в Грузії подолана не буде, — тимчасова деескалація не змінить глибини й сутності проблем, які загрожують державі. Масові протести проти свавілля поліції (наприклад — проти державної наркополітики у червні 2017 р. та рейдів по нічних клубах у травні 2018 р.) стають повсякденням. Тому, якщо представники "Грузинської мрії" хочуть залишитися при владі і в майбутньому, їм варто переоцінити свою позицію та діяльність у цьому секторі державної політики. 

Цікаво, що зовнішні актори, які традиційно значною мірою впливають на ситуацію в державах Південного Кавказу, фактично проігнорували події в Грузії. Як країни Заходу, так і Росія дистанціювалися від проблеми. Складається враження, що на цьому етапі їх влаштовує наявний статус-кво в регіоні. А протестний рух — чим би він не завершився — не має потенціалу його змінити. 

Для України події в Грузії, безперечно, цікаві, оскільки ця держава — важливий регіональний партнер Києва. Втім, спільні інтереси країн продиктовані насамперед зовнішніми умовами, які створюють для них можливості й виклики та сприяють формуванню зв'язків між суспільствами. Персоналії політичних лідерів меншою мірою впливають на ці процеси. Україні важливо бачити Грузію проєвропейською державою, партнером в інтеграційних прагненнях до ЄС і НАТО, — а в цьому питанні грузинська влада і опозиція не мають суперечностей. Тому україно-грузинські відносини навряд чи постраждають, яким би не був сценарій розвитку подій: чи то відставка уряду та дострокові вибори до парламенту, чи то збереження "Грузинською мрією" своїх позицій. Втім, грузинський приклад ще раз нагадує: неефективна політика влади (особливо — щодо діяльності правоохоронних органів) може викликати хвилю народного гніву. І на нього, безперечно, варто звернути увагу й українським політикам. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво