Лорд Трамп Великий - Міжнародна політика - dt.ua

Лорд Трамп Великий

29 березня, 18:08 Роздрукувати Випуск №12, 30 березня-5 квітня

Лідер США "подарував" Нетаньягу перед виборами Голанські висоти.

Закон — наче павутиння: джміль проскочить, а муха заплутається. 

Народна мудрість 

Президент США Дональд Трамп методично руйнує конвенційне уявлення про політику своєї країни на Близькому Сході. 

Його рішення стають дедалі більш неочікуваними. Вони вже не пов'язані з передвиборними обіцянками і мають сумнівну аргументацію. Ба більше, важко навіть стверджувати, що вони відповідають американським інтересам. Натомість довгострокові наслідки його кроків можуть сягнути далеко за межі регіону. 

У понеділок, 25 березня, Трамп підписав указ про визнання суверенітету Ізраїлю над Голанськими висотами. Міжнародна спільнота й ООН визнають цю стратегічну місцевість окупованою територією Сирії. Тому не дивно, що, за визнанням прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, цим рішенням нинішній очільник Білого дому забезпечив собі окреме місце в історії ізраїльського народу поряд із Киром Великим (стародавнім перським царем, який дозволив древнім юдеям повернутися з Месопотамії до Єрусалима), лордом Бальфуром (міністром закордонних справ Великої Британії, який визнав право єврейського народу на створення "національного дому" в Палестині) і Гаррі Труменом (президентом США, який доклав особистих зусиль до створення Ізраїлю). Сам Трамп, вітаючи Нетаньягу на прес-конференції у Вашингтоні, так глибоко історії не копав і назвав його просто "дуже особливим чоловіком". Однак попри різницю в дефініціях, уся церемонія підписання документа виглядала так, наче Трамп пішов на порушення низки резолюцій Ради безпеки ООН і принципу неможливості зміни міжнародних кордонів силою — тільки заради "особливості" Нетаньягу. Слова про іранську загрозу та потужність двосторонніх відносин лише підкреслювали центральну роль ізраїльського прем'єра.

Для Ізраїлю як держави підписаний американським президентом документ має не настільки велике значення, як персонально для Нетаньягу. Голанські висоти з 1967 року внаслідок Шестиденної війни перебувають під ізраїльським контролем, і останніми роками ніхто взагалі про них не згадував. Годі й говорити, щоб хтось наполегливо вимагав від Ізраїлю їх залишити. Сирія переймається виживанням. Територіальний конфлікт для Дамаска на сьогодні далеко не головний пріоритет. У цих умовах реальний дипломатичний тиск на Тель-Авів дорівнював нулю, хоча відповідні резолюції РБ ООН (№242 і №497) щодо окупованих сирійських територій залишалися невиконаними.

Однак Трамп вирішив чомусь саме тепер визнати суверенітет Ізраїлю над Голанськими висотами. В указі він зазначив, що це має допомогти протистояти "агресивним діям Ірану та терористичних груп, включаючи Хізбаллу, на півдні Сирії". Непереконлива і дуже сумнівна причина. Ізраїль юридично вважає Голанські висоти своїми ще з 1981 року, і визнання їх статусу президентом Сполучених Штатів може лише посилити агресію, а не зупинити. Міністр закордонних справ Ірану Джавад Заріф місяць тому на Мюнхенській конференції з безпеки попереджав про ризик воєнного конфлікту, критикуючи США й Ізраїль у порушенні міжнародного права. І ось, будь ласка, Іран отримав чудовий свіжий аргумент. 

Якщо ж поглянути на ситуацію в самих США, то дії Трампа видаються абсолютно логічними. Останні кілька місяців тема підтримки Ізраїлю і боротьби з антисемітизмом стала там потужним інструментом боротьби між Республіканською і Демократичною партіями. Інформаційна хвиля здійнялася навколо Ільхан Омар, конгресвумен сомалійського походження від демократів, яка розпочала роботу в Конгресі лише в січні цього року і вже встигла наразитися на низку звинувачень в антисемітизмі. Її прозорі натяки на те, що Американсько-ізраїльський комітет громадських зв'язків (АІРАС) лобіює інтереси Ізраїлю в уряді й Конгресі США за допомогою "бенджамінів" (стодоларових купюр), причинили неабиякий скандал. Апогеєм стала заява Трампа: "Демократи перетворилися на антиізраїльську партію. Вони стали антиєврейською партією, і це дуже погано". Під шквалом критики з боку лідерів обох партій Омар довелося вибачитися, проте в контексті підготовки до президентських виборів 2020 року політики дедалі частіше звертатимуться до теми Ізраїлю, і від цього немає порятунку, адже завдяки ізраїльському напрямку можна здобути серйозну внутрішню підтримку. Ізраїльське лобі в США має широку базу, і гра "Хто любить Ізраїль більше?" проводиться там за всіма правилами боїв без правил. Очевидно, що сам Ізраїль має бути не в захваті від такого стану речей. Йому краще, щоб усі американські політики любили його однаково сильно. Але якщо всі однакові, то й вибори будуть непотрібні. Тут хвилюватися не варто. Трамп точно не допустить одноманітності, і до 2020 року ми ще не раз почуємо від нього про підтримку ізраїльтян. 

Рішення американського президента набуває сенсу також у контексті розвитку політичної ситуації в Ізраїлі. Тезку "стодоларового президента" 9 квітня очікують дострокові парламентські вибори. Зважаючи на надзвичайно тісні стосунки та координацію між Трампом і Нетаньягу, важко повірити, що при підписанні указу про Голани Трамп не брав до уваги виборчого процесу в Ізраїлі. Звичайно, брав, і недарма американський президент після підписання віддав ізраїльському прем'єрові ручку з проханням передати її народу Ізраїлю. Рейтинг Нетаньягу дозволяє сподіватися на успіх, а подарунок США однозначно збільшив його шанси утримати владу навіть в умовах серйозних звинувачень у корупції у сфері оборони. Відносини з Вашингтоном ізраїльтяни розглядають як дуже істотний фактор. Імідж прем'єра, який може без жодних поступок отримати від США практично неможливе, перетворює Нетаньягу на унікальну кандидатуру. Тож недарма на цьому тлі Трампа, який зовсім нещодавно дочекався позитивних для себе результатів розслідування спецпрокурора Мюллера про змову з російською владою, вже звинувачують у втручанні в ізраїльські вибори. 

Політичне життя в демократичних країнах регулярно стає заручником виборчих перегонів, тому розгляд питання Голанських висот крізь призму виборів у США й Ізраїлі є відображенням реальності. Щоправда, такий підхід, безперечно, доволі поверхневий і банальний. Він не дозволяє відчути всю глибину процесів, які відбуваються в регіоні. Урешті-решт, якщо Конгрес США не прийме закону, який схвалює політику Трампа щодо Голанських висот (сенатор Тед Круз і конгресмен Майк Галлагер просувають відповідні законопроекти), то наступний американський президент, маючи бажання, може легко скасувати підписаний минулого понеділка указ нинішнього очільника Білого дому. Тож потрібно розглянути питання ширше. Наприклад, сенатор-республіканець Ліндсі Греем наголошує, що рішення Трампа "стратегічно розумне і морально важливе". 

Якщо мораль узагалі існує в політиці, то залишимо можливість оцінити моральний бік дій політиків суспільству. Нас більше цікавить стратегічний аспект їхніх кроків. А стратегія, як здається, почала народжуватися десь у 1990-х. За десятиліття протистояння Ізраїлю і сусідніх країн було неодноразово доведено, що мирні угоди не здатні гарантувати мир. Підписані документи могли покласти край протистоянню між державами, однак не гарантували завершення війни на рівні угруповань і окремих осіб, яких одна сторона зазвичай вважає терористами, а друга — борцями за справедливість. Хоч як сильно змінює договірний папір реалії регіону, успіх домовленостей усе ж таки базується на силі (військовій) та економіці (торгівлі, інвестиціях, інноваціях). Сила й економіка дозволяють сподіватися на політичну лояльність зовнішнього середовища. Варто підкреслити — саме сподіватися. Про те, щоб гарантувати, не йдеться. У сучасних міжнародних відносинах тільки наївний вірить у гарантії і політичні домовленості. Тому на регіональному рівні американці й ізраїльтяни зробили ставку саме на економічно-силовий підхід. Політичне врегулювання для них відійшло на другий план. 

За останніх років тридцять Ізраїлю за підтримки США вдалося створити доволі солідну економічну базу у відносинах із низкою арабських країн. Звичайно, офіційно держави не мають навіть дипломатичних відносин, оголошується бойкот ізраїльським товарам, а насправді накопичується критична кількість змін, яка, згідно із законами діалектики, обов'язково згодом трансформується в якість. Насамперед, звичайно, йдеться про офіційне визнання й налагодження відкритого співробітництва. 

Паралельно на тлі активних дій Ірану щодо розширення свого впливу на Близькому Сході, а також неоднозначності навколо іранської ядерної програми було створено потужну базу для спільної роботи й у галузі забезпечення національної безпеки. Це особливо актуально для Саудівської Аравії, ОАЕ, інших аравійських монархій. Контакти і координація відбувалися, хоча сторони й воліли їх не афішувати. Як результат — арабські країни на сьогодні вже не дивляться на Ізраїль як на ворога. Головною зовнішньою загрозою для них став Іран. Це особливо було видно й відчувалося, коли аравійці одностайно з ізраїльтянами закликали США за часів Обами не підписувати ядерної угоди з Тегераном, а потім так само разом дякували Трампу за проявлену мудрість і односторонній вихід з домовленостей з Ісламською Республікою. 

А що ж згадана нами стратегія? Вона виявилася робочою і дає свої плоди. Зацікавленість у співпраці з Ізраїлем з одного боку і потреба у підтримці США з іншого створили в арабських країнах необхідну базу для політичної лояльності. Це й дозволило Трампу легко прийняти рішення щодо Голанських висот, а ще раніше — про визнання Єрусалима столицею Ізраїлю і перенесення туди американського посольства. Арабський світ, звичайно, формально висловив протест, однак фактично прийняв нову реальність. Єрусалим відпускати було важче, оскільки він усе ж таки мусульманська святиня. Голанські висоти хоча й стратегічні, однак просто арабська земля, тому з ними ситуація ще простіша. Наступним кроком має стати реалізація плану, над яким активно працює старший радник і зять президента США Джаред Кушнер. Деталі документа, який неофіційно називають deal of the centur" (угода століття) і який має завершити близькосхідний мирний процес, обіцяють розкрити після парламентських виборів в Ізраїлі. Тож свідками тріумфу або провалу грандіозного плану ми станемо вже незабаром.

Повертаючись до далеких Голанських висот. Дії Трампа, на жаль, однозначно використає Росія для виправдання анексії Криму. Ці дві історії абсолютно різні, однак Москва майстерно вибудовує цілі паралельні світи і вигадати аналогію для неї — хвилинна справа. Та хоч як розвиватиметься ситуація, Україна однаково має для себе виснувати: виключно сила та економіка дозволяють сподіватися на політичну лояльність зовнішнього середовища. Жодних гарантій і — важка праця, аби сподівання стали реальністю. Ця стратегія перевірена часом і працює. Все інше — ілюзії. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво