Ми хочемо перемоги, а не миру - Міжнародна політика - dt.ua

"Ми хочемо перемоги, а не миру"

27 вересня, 18:03 Роздрукувати Випуск №36, 28 вересня-4 жовтня

Чому тактика поступок США в переговорах з талібами виявилася неефективною.

© Ron Savage / flickr

Москва, Тегеран, Пекін… 

Сивобороді мулли з "Ісламського емірату Афганістану", більш відомого як рух "Талібан", продовжують турне, лобіюючи свою версію завершення багаторічної війни. 

Усюди їх зустрічають з дипломатичними почестями, обіцяють допомогу й підтримку, позують з ними перед фотокамерами. При цьому люди, яких зустрічають із такою пошаною, і далі десятками вбивають своїх співвітчизників, використовуючи атаки смертників і підриви замінованих автомобілів на вулицях афганських міст. 

Хроніки замирення 

Війна з талібами триває вже майже 18 років. 

У жовтні 2001-го у відповідь на атаку на вежі-близнюки в Нью-Йорку та Пентагон американці знесли режим радикальних мулл. Але корупція всередині нової афганської влади, міжетнічне протистояння, помилки американців створили умови для повернення "Талібану". Тому війна триває з перемінним успіхом: Америка втрачає солдатів і мільярди доларів, а таліби поступово повертають контроль над територіями — спочатку над своєю вотчиною на півдні країни, а відтак — розширюючи вплив і в центрі, і навіть на традиційно непокірній півночі.

Ідея переговорів з талібами вперше виникла ще за часів президента Афганістану Хаміда Карзая. 2007 року він запропонував розпочати процес примирення. Однак таліби тоді відмовилися говорити з Кабулом. Після ще кількох невдалих спроб американці зробили ставку на примус, збільшивши військовий контингент. Директор ЦРУ при Обамі Леон Панетта заявив тоді, що відомство не має жодних доказів того, що таліби "реально зацікавлені в примиренні і що вони складуть зброю, відмовляться від "Аль-Каїди" і стануть частиною афганського суспільства".

Зміна влади в Білому домі змінила й підхід до розв'язання проблеми Афганістану. І за багатозначною фразою Дональда Трампа "радикально нова стратегія в Афганістані" приховувалося бажання чимшвидше забрати з країни всі чотирнадцять із половиною тисяч американських солдатів і радників. 

Така позиція викликала спротив усередині силового блоку нової адміністрації. Військові готові були піти на скорочення контингенту в Афганістані, але повне виведення сприйняли як втечу й зраду союзників. Апогеєм конфлікту стало зміщення генерала Меттіса з посади міністра оборони. Генерала сприймали як перешкоду спробам домовитися з талібами. 

Самі переговори здавалися обнадійливими. США допомогли звільнити з пакистанської в'язниці одного з засновників "Талібану" — муллу Барадара, доручили вести переговори етнічному пуштуну, спецпредставникові США з питань Афганістану Залмаю Халілзаду. Таліби ж регулярно відвідували зустрічі, демонстрували на камери свою "модерновість" і "поміркованість" у питаннях освіти для жінок, роботи гуманітарних організацій. 

До процесу врегулювання почали долучатися інші гравці. 

Кремль (не акцентуючи уваги на тому, що в Росії талібів офіційно визнано терористами) запросив мулл до Москви. Вустами Лаврова росіяни запевняли талібів у своїй відданості ідеям миру в Афганістані, водночас поставляючи терористам зброю та гроші. Китай також скористався потеплінням ставлення до талібів і запросив їх до Пекіна обговорити питання можливого економічного співробітництва. Своїх спостерігачів на зустрічі з талібами відправили Індія, Казахстан, Киргизстан, Пакистан, Таджикистан, Узбекистан, ОАЕ, Саудівська Аравія. 

Пройшовши вісім раундів переговорів, сторони публічно заявили про готовність певного проєкту договору, який дозволить розв'язати проблему Афганістану. Після чого Трамп запросив делегацію талібів до своєї резиденції в Кемп-Девіді. Такий реверанс президента США напередодні роковин теракту в Нью-Йорку багатьма був сприйнятий у багнети. У тому числі й через сварки щодо питання запрошення талібів неокон втратив посаду радника президента з питань національної безпеки "яструб" Джон Болтон. 

Однак усі надії на домовленість перекреслив теракт у Кабулі 5 вересня, коли смертник підірвав замінований автомобіль біля посольства США, убивши 12 людей, серед яких і американський солдат. У відповідь Трамп вибухнув серією гнівних твітів про безперспективність переговорів. Утім, навіть звинувачуючи, він усе ж таки залишив можливість для поновлення переговорів, підкреслюючи, що, "очевидно", таліби не мають усієї повноти влади для ведення таких переговорів і не можуть контролювати радикалів у власних лавах. 

Бажання швидше розв'язати афганську проблему застеляє очі Трампу. Він не хоче зрозуміти, що принципи бізнес-переговорів не працюють там, де йдеться про терористів, які роками вбивають заради влади й тріумфу власного погляду на світ. 

Міф про миролюбність талібів 

Ключова помилка адміністрації Трампа в тому, що вона не хоче помічати реальну картину насильства, яке не припиняється, і непоступливість талібів. За весь час переговорів таліби не тільки не знизили обертів терористичної війни, а й наростили їх. Попри гучні заяви, саме 2019 року лідер талібів Хайбатулла Ахундзада відмовився від пропозиції перемир'я і закликав своїх прибічників продовжувати вчиняти напади. 

Упродовж усього переговірного процесу таліби демонстрували свою зневагу до вимог іншої сторони. Хоч як намагалися США переконати талібів розпочати переговори з Кабулом, ті залишалися непохитними. У своїй пропаганді вони називають офіційну владу "агентами ЦРУ", "маріонетками", "злочинним режимом". "Ми не хочемо зустрічатися з простими маріонетками американського ляльковода", — такі заяви регулярно публікують в офіційних повідомленнях прес-служби "Емірату".

Непохитність талібів у питанні переговорів із Кабулом змусила Вашингтон піти на поступку й фактично відмовитися від свого стратегічного союзника, залишивши офіційній афганській владі роль статиста. При цьому таліби відмовили американцям у їхній вимозі здати всіх іноземних терористів, які діють на території, підконтрольній "Ісламському емірату Афганістану". 

Згідно зі звітами Радбезу ООН, саме завдяки захисту й підтримці талібів "Аль-Каїда" в Афганістані не тільки змогла пережити війну, а й стала ще сильнішою. Члени "Аль-Каїди" діють як військові інструктори й релігійні наставники в лавах талібів. Таліби зберігають і зміцнюють зв'язки з такими терористичними організаціями як "Мережа Хаккані", "Лашкар-е-Тайба", "Техрік-е-Талібан", Ісламський рух Узбекистану, Ісламська партія Туркестану та ще більш як 20 групами та організаціями. 

Понад те, таліби відкрито прославляють атаку 11 вересня і тих, хто її здійснив. В одному з останніх своїх відео таліби відкрито називають цей теракт ляпасом американцям "у відповідь на їхню інтервенціоністську політику". Сам лідер "Аль-Каїди" дотепер перебуває під присягою лідеру "Талібану". 

По суті, таліби так і не поступилися в жодній з ключових вимог США. Немає ні прямих переговорів із Кабулом, немає ні перемир'я, ні розриву зв'язків із "Аль-Каїдою" та видачі її оперативників. Немає нічого, що свідчило б про бажання "Талібану" піти на компроміс. Навіть навпаки, таліби пішли в наступ як на воєнному, так і дипломатичному фронті. 

Слабкості талібів 

Таліби не хочуть поступатися, але хочуть домовлятися. Цьому є кілька причин. 

 По-перше, патова ситуація на фронті: попри всі зусилля, ні талібам, ні центральному уряду не вдається її серйозно змінити. За останні роки талібам не тільки не вдалося істотно розширити підконтрольну територію, вони її навіть частково втратили. Якщо наприкінці 2016 року Кабул контролював 57% районів країни, а таліби — 16%, то 2019-го уряд контролює 56,3% території, таліби — 14,5%: частину територій у талібів "віджали" терористи з "Ісламської держави". 

 По-друге, це неоднорідність самих талібів. У структурі організації є кілька центрів впливу. Перший — це шура ("рада") у Кветті, в якій зібрано найвпливовіших представників руху. Є ще шури в Пешаварі, Герді-Джангалі та Мірамшаху, які мають вплив на польових командирів. Також є групи впливу, такі як "Мережа Хаккані", що готують терористів-смертників, або група "Аль-Каїди". 

Кожен їх цих центрів впливу по-різному ставиться до перспективи замирення з Кабулом та американцями. Так, через внутрішню конкуренцію, зростання впливу радикалів, виснаження від точкових ударів американських безпілотників Кветтська шура в переговорах зацікавлена. А ось "Мережа Хаккані" чи тим паче "Аль-Каїда" вбачає в спробах примирення загрозу власному впливу, підґрунтям якого є продовження війни та тероризм. 

Крім поділу по лінії керівництва, в "Талібані" існує протистояння по лінії військових командирів і політичних лідерів на місцях. Військові командири — це нове покоління талібів, молоде й більш радикальне. Війна дала їм змогу піднятися по лінії організації, вона додає їм авторитету й ресурсів, і її завершення не в їхніх інтересах. 

 По-третє, зростання впливу ІД: її бойовики не тільки зуміли вижити в Афганістані в умовах війни проти всіх, а й розширити зону свого впливу. Наявність ІД таліби розглядають не стільки як військову небезпеку (хоча в лавах ІД в Афганістані вже близько п'яти тисяч бійців), скільки як альтернативний центр тяжіння для тих радикалів, що не згодні з політикою ведення переговорів з американцями. 

Кожна з перелічених вище причин послабляє "Талібан". Це те, що змушує лідерів руху шукати переговорів, тиснути руки американцям, росіянам і китайцям (і ті й ті в середовищі радикальних ісламістів сприймаються як вороги та вбивці мусульман), і позувати перед такими осоружними для джихадистів ліберальними журналістами. 

Якщо взагалі існує можливість ефективних переговорів з терористами, то це точно має бути не односторонній відступ заради формального запевнення у бажанні миру. Досвід показує, що шукати миру з терористами, які прагнуть перемоги, — неефективно й небезпечно. Натомість треба грати на слабкостях терористів, щоб у зручний момент "примусити їх до миру" різними дипломатичними і силовими засобами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво