Немає миру на Святій землі

Ізраїль має намір анексувати частину Західного берега річки Йордан. А у відповідь лідер Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас заявляє про розрив усіх домовленостей із Тель-Авівом та Вашингтоном. Мирний процес щодо палестино-ізраїльського врегулювання під загрозою.

Протягом останніх років палестино-ізраїльські відносини втратили статус ключової проблеми, що загрожує стабільності близькосхідного простору. Інші події (як от: громадянська війна в Сирії, саудівська інтервенція в Ємені та експансіоністська політика Ірану) відтіснили конфлікт із перших шпальт. Утім, це не означає послаблення його гостроти: останні дії сторін демонструють, що протистояння на Святій землі далеке від завершення.

Палестинці пройшли довгий шлях у процесі державотворення. І досягли певних успіхів. Значна частина країн світу де-юре визнають Державу Палестина, яка з 2012 року отримала статус спостерігача при ООН. Утім, до реальної незалежності їй усе ще далеко. Адже на практиці функціонування палестинської адміністрації та межі її повноважень регулюються складною й крихкою системою компромісів із Тель-Авівом, досягнутою за міжнародного посередництва. Відсутність порозуміння з Ізраїлем із кількох ключових питань унеможливлює подальші кроки на шляху розбудови держави.

Ситуація на Західному березі річки Йордан, окупованому ізраїльтянами за результатами Шестиденної війни, стає одним із каменів спотикання. Згідно з угодами в Осло, частина його зараз перебуває у прямому підпорядкуванні Аббаса або ж під спільним палестино-ізраїльським контролем. Тим часом значні території регіону повністю контролюють ізраїльтяни. При цьому інтенсифікується процес переселення туди ізраїльського населення. Створення нових поселень не визнається міжнародною спільнотою, але актуалізує серед ізраїльських політиків питання офіційної анексії цих районів.

Одним із прибічників такої політики є прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу. Лідер партії "Лікуд" активно використовував це питання в рамках боротьби за електорат під час тривалої політичної кризи, яка дестабілізувала Ізраїль із кінця 2018 року. Врешті-решт Нетаньягу вдалося забезпечити собі прем'єрське крісло на найближчий час за рахунок компромісу з ключовим опонентом - лідером альянсу "Кахоль-Лаван" Бені Ганцем. Це дозволяє голові уряду реалізовувати проголошений курс.

Презентуючи 17 травня новий склад кабінету міністрів ізраїльському парламенту, Нетаньягу оголосив про намір визнати суверенітет Ізраїлю над єврейськими поселеннями на Західному березі - територіями, де, за його словами, народився та виріс єврейський народ. Він підкреслив, що таким чином буде написана нова славетна глава в історії сіонізму. Вибір часу для таких дій теж не випадковий: цьому сприяють як внутрішні, так і зовнішні передумови.

У самому Ізраїлі Нетаньягу вдалося забезпечити підтримку власного плану. В минулому його провідний конкурент на посаду прем'єра виступав проти радикальних дій стосовно Західного берега. Ганц наголошував на необхідності досягнення домовленостей з палестинцями та врахування позиції міжнародної спільноти. Втім, у межах укладеної коаліційної угоди йому довелося погодитися з позицію Нетаньягу в цьому питанні.

На міжнародній арені лідер "Лікуд" спирається на довіру з боку Білого дому. На початку року Дональд Трамп презентував план врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту - "угоду століття". Фактично, вона не враховує вимог палестинців, відповідає інтересам Тель-Авіва і дає Нетаньягу своєрідний карт-бланш на дії стосовно Західного берега.

Втім, орієнтація на американську позицію вимагає від Ізраїлю активізувати власні дії. Адміністрація Трампа реалізовує відверто проізраїльську політику. Але невизначеність щодо результатів майбутніх президентських виборів у США примушує замислитися над тим, як може змінитися ситуація у разі перемоги Джо Байдена. Відтак, у Тель-Авіві прагнуть у повному обсязі використати нетривале "вікно можливостей", яке залишається відкритим до листопада, й отримати максимум дивідендів до можливої зміни влади в Білому домі.

Певна річ, такі дії Ізраїлю викликають різке неприйняття в палестинців. Аббас погрожував вийти з переговорного процесу ще взимку, якщо Вашингтон і Тель-Авів продовжуватимуть нав'язувати йому умови "угоди століття". Після останніх заяв Нетаньягу йому не залишається нічого іншого, як повернутися до жорсткої риторики.

19 травня політик повідомив, що палестинські структури припиняють дію укладених із Тель-Авівом та Вашингтоном угод. Розрив співпраці стосується й безпекового сектора. Аббас заявив, що відтепер Ізраїль має нести повну відповідальність за палестинські території як країна-окупант. Паралельно він звинуватив США у підтримці незаконних ізраїльських дій та, відтак, поклав на них вину за утиски палестинського народу.

Формально така заява зупиняє весь багатолітній мирний процес. Утім, її наслідки залишаються невизначеними. Адже незрозуміло, чи стануть різкі слова реальними діями.

З одного боку, Аббас має повноваження на реалізацію такої політики. Наприклад, Організація визволення Палестини ще в 2018 році проголосувала за припинення співпраці з Ізраїлем та США і делегувала йому повноваження виконати це рішення тоді, коли політик вважатиме за потрібне. Зважаючи на продемонстрований Нетаньягу намір в односторонньому порядку переглянути статус частини Західного берега, час для цього справді настав. Навряд чи така політика наштовхнеться на опір всередині палестинського руху. Саме Аббас має репутацію поміркованого діяча. Відтак, його радикальніші опоненти радо підтримають жорсткі дії проти Вашингтона та Тель-Авіва.

З іншого боку, критики Аббаса відзначають, що він уже неодноразово говорив про припинення дії домовленостей зі США та Ізраїлем. І ще жодного разу справа не рушила далі гучних заяв. Є сумніви, що чинна палестинська влада здатна виконати свої погрози, зберігаючи при цьому рештки легітимності й повноважень, адже у практичних аспектах своєї роботи вона повністю залежить від співпраці з Тель-Авівом. Реальне виконання оголошеного рішення позбавить її будь-якої можливості забезпечувати права палестинців хоча б на обмежених територіях.

Більше того, це загрожує позиціям власне Аббаса, який будував свій політичний капітал на поміркованій платформі. Остаточна відмова від укладених домовленостей - яскрава ознака поразки його підходу до вирішення проблеми, яка перекреслює багатолітні зусилля палестинського лідера. Вдатися до такого кроку - ризикована стратегія, на реалізацію якої Аббасу бракує сили, що стояла б за палестинцями. Її реалізація може загострити безпекову ситуацію для ізраїльтян. Утім, палестинці втрачатимуть від цього набагато більше.

Єдиним виходом із ситуації для них залишається сподіватися на жорстку міжнародну реакцію, яка допоможе зупинити Ізраїль. Розуміючи це, Аббас підкреслив готовність до майбутніх переговорів та вірність принципові "двох держав для двох народів". Критикуючи Вашингтон і Тель-Авів, він водночас прагне показати готовність палестинської сторони до дипломатичного вирішення конфлікту. Відтак, його заява насамперед адресована світовій спільноті. Таким чином він привертає увагу партнерів до проблеми, сигналізує про загрозливу ситуацію та вимагає від них втручання.

На міжнародній арені ці події справді викликали критику в бік Ізраїлю, який своїми діями порушує наявний баланс сил. Так, король Йорданії Абдалла ІІ попередив ізраїльську владу про можливість потужного загострення між його країною та Ізраїлем у разі реалізації планів анексії. Традиційно жорстко відреагувала Туреччина, яка засудила політику Тель-Авіва та закликала ісламські держави зробити негайні кроки на захист палестинського народу від ізраїльської окупації. Про намір застосувати всі дипломатичні можливості для протидії планам ізраїльтян заявляють у ЄС. Спеціальний координатор ООН з близькосхідного мирного процесу Ніколай Младенов теж застерігає проти будь-яких односторонніх рішень і закликає членів Ради Безпеки найближчим часом докласти зусиль до недопущення порушень визнаних міжнародних принципів, які несуть дії Тель-Авіва.

Втім, Ізраїль уже звик до такого одностайного засудження. Сумнівно, що ця критика примусить Нетаньягу змінити політику, яку він вважає адекватною інтересам держави. Особливо в умовах, коли Вашингтон зберігає спокій. Це ставить перед палестинським лідером виклики, на які неможливо знайти оптимальну відповідь. Хоч би як розвивалася ситуація, зрозуміло, що палестинців у найближчому майбутньому чекають лише проблеми і втрати.