Регіональне балансування Греції - Міжнародна політика - dt.ua

Регіональне балансування Греції

22 лютого, 19:21 Роздрукувати Випуск №7, 23 лютого-1 березня

Від македонського тріумфу до турецької стриманості.  

На початку року Греції вдалося здивувати себе і світ, довівши до логічного кінця вирішення македонського питання попри розкол у суспільстві, розвал урядової коаліції та подальше зменшення шансів правлячої партії СІРІЗА на цьогорічних виборах

Невідомо, чи отримає прем'єр Алексіс Ципрас разом із македонським колегою Зораном Заєвим Нобелівську премію миру, на яку їх висунув Європейський парламент, однак урожай дрібніших премій та загальні оплески світового співтовариства уже його супроводжують. 

Утім, на не менш складному напрямку грецької зовнішньої політики — турецькому — до феєрверків і фанфар поки що далекувато. Сам лише перелік двосторонніх проблем, що тривають десятиліттями, може зайняти кілька абзаців. Найгарячішими з 70-х років ХХ століття і до сьогодні залишаються суперечки територіального характеру навколо всипаного понад трьома тисячами островів Егейського моря, що стосуються розмірів територіальних вод, континентального шельфу та повітряного простору, управління авіаційними потоками, мілітаризації найсхідніших островів і навіть належності дрібних острівців, яких "поіменно" не вказано в міжнародних договорах. Греція посилається на Конвенцію ООН з морського права (UNCLOS), яка дозволяє розширити територіальні води на 12 миль навколо кожного острова, а Анкара застерігає, що будь-які спроби перетворити таким чином Егейське море на "грецьке озеро" стануть прямим приводом до війни. 

Другий комплекс проблемних питань традиційно пов'язаний із Кіпром, який після входження до ЄС 2004 року без попереднього возз'єднання південної та північної частин острова в одну державу втратив стимули до примирення. Втім, спроби реанімувати процес під егідою ООН і ЄС не припиняються, а чергова спроба діалогу розпочинається буквально цими днями. Водночас невирішені питання, зокрема щодо присутності турецьких військ на півночі або порядку використання природних ресурсів на кіпрському шельфі, зрощують кіпрське питання з егейськими проблемами в ключовий вузол конфлікту. 

Чутки про те, що Республіка Кіпр незабаром почне видобувати газ на власних родовищах у співпраці з американськими та європейськими фірмами, загострюють турецьку позицію. Вона полягає в тому, що блага виключної економічної зони Кіпру належать усьому кіпрському народу, тому експлуатація їх самими греками-кіпріотами — небезпечний приклад односторонньої політики, якій Туреччина буде активно противитися, зокрема посилаючи власні розвідувальні, дослідницькі і навіть військові кораблі. На додачу з 27 лютого по 8 березня анонсовано масштабні турецькі військові навчання "Блакитна батьківщина". Вони відбудуться одночасно в Чорному, Егейському й Середземному морях і покликані продемонструвати силу і волю до захисту національних інтересів. 

На цей проблемний вузол додатково "намотується" й низка інших питань, як-от: негаразди в залишках грецької меншини в Туреччині, становище Вселенського патріархату й турецької (офіційно — мусульманської) меншини на півночі Греції. З'являються й нові проблеми: колишні звинувачення щодо підтримки Грецією курдських бойовиків трансформувалися в докори у сприянні гюленівцям. Особливо, коли після провалу спроби перевороту в липні 2016 року восьмеро турецьких офіцерів перелетіли міждержавний кордон на гвинтокрилі і за рішенням грецького суду отримали притулок. 

На такому тлі протягом минулих двох років не бракувало гострих інцидентів і на суші, і на морі. Візит Реджепа Ердогана до Греції в грудні 2017-го, від якого очікували прориву (адже це був перший візит турецького президента за останні 65 років), запам'ятався безпрецедентно жорсткими й конфліктними заявами. Передовсім греків шокувала заява про необхідність переглянути базовий Лозаннський договір 1923 року, який завершив останню гарячу війну між державами і зацементував морські й сухопутні кордони між ними. Ердоган не забув також дорікнути Греції за дискримінацію мусульманської меншини, і перекласти на неї відповідальність за провал чергового раунду переговорів про возз'єднання Кіпру. 

Періодично підкидав хмизу у вогонь і колишній міністр оборони Греції — праворадикальний союзник Ципраса по коаліції Панос Камменос, який виголосив не одну філіппіку проти турків, а свій мандат на посаді розпочав з патріотичного візиту на острівець Імія, через який країни 1996 року ледь не розпочали військове зіткнення. Парламентські вибори в Туреччині 2018-го, заплановані на 2019-й парламентські вибори в Греції, турецькі місцеві вибори 31 березня лише підживлюють войовничу риторику. 

Тож коли Ципрас на початку лютого вирушив з візитом до Анкари, очікування були доволі скептичними, а частина оглядачів взагалі сумнівалася в доцільності поїздки. Втім, відставка Камменоса, який не витримав випробування македонським питанням, мала би стати хорошим знаком. Однак уже в перший день візиту турецьке МВС призначило грошову винагороду за сприяння в захопленні вісьмох офіцерів-утікачів, учергове продемонструвавши принципову налаштованість на жорсткий діалог. Переговори міністрів оборони 13 лютого, що мали стати логічним продовженням зустрічі лідерів держав, показали, що в "морських" питаннях сторони вкотре мають розпочинати з нуля. Генерал Акар і адмірал Апостолакіс, обидва колишні очільники генеральних штабів, домовилися про актуалізацію заходів для зміцнення довіри, які передбачені ще протоколом 1988 (!) року (наприклад обмін військовими місіями різного рівня та поновлення мораторію на польоти над Егейським морем улітку й під час важливих національних свят).

Цілі візиту Ципраса були дуже скромними: підтримати бодай мінімальний рівень діалогу між державами і стримати розкручування спіралі негативних інцидентів. Насамперед це дозволить утримувати ситуацію під контролем та ефективніше реагувати на спільні регіональні виклики: наприклад співпрацювати в питанні врегулювання ситуації з біженцями з Близького Сходу, зокрема щодо виконання угоди між ЄС і Туреччиною від 2016 року. Ця угода, що передбачає повернення частини біженців з території ЄС до Туреччини, не повністю зупинила людські потоки до Греції, притулки якої на островах уже на межі вичерпання своїх можливостей. Та й Анкара скаржиться, що Брюссель не до кінця виконує свої зобов'язання, однак угода так-сяк діє і потребує постійної координації між сторонами. 

Та підтримання мінімального діалогу має на меті не лише зменшити можливу шкоду від наявних сьогодні проблем. Греція шукає підґрунтя для подальшої співпраці в регіональних логістичних та енергетичних проектах. Ідеться про артикульоване бажання долучитися до подальшого розвитку проекту газопроводу "Турецький потік", зокрема до побудови його другої гілки, яка мала би качати російський газ у Південну Європу. Ще 2008 року греки покладали великі надії на "Південний потік" і в плані налагодження відносин з Туреччиною, і в плані підвищення власного транзитного потенціалу та регіональної ролі, тому повернутися до спроби реінкарнувати його їм було нескладно. У грудні минулого року прем'єр Ципрас навідався до Москви, щоб підкреслити свій інтерес до проекту, та й російський посол у Греції регулярно рекламує його потенційні переваги, заохочуючи Грецію і Болгарію до конкуренції за право стати точкою входу на європейському напрямку. Безпрецедентний розлад у традиційно дружніх грецько-російських відносинах навколо македонського питання цієї справи не зачепив. 

Важливим для Греції і Туреччини є й розвиток інших регіональних проектів. Ідеться, зокрема, про підвісний міст через Дарданелли "Чанаккале 1915": його спорудження присвячувалося перемозі османської армії над британцями під час Першої світової війни. Проект, започаткований сприятливішого для двосторонніх відносин 2014 року, включає також розбудову шосейного сполучення між двома державами. Та сама логіка розвитку регіональних мереж та економічної співпраці попри складнощі політичного діалогу лежить і в основі великого грецько-турецького бізнес-форуму в Салоніках, анонсованого на зустрічі керівників держав. Словом, знову ж таки випробовується традиційна формула ініціювання діалогу у взаємовигідних економічних питаннях, що має створити взаємну довіру і політичну волю до вирішення складних політичних питань. Попри кілька важливих моментів зближення, така тактика поки що не принесла тривалого успіху для грецько-турецьких відносин. Але ліпшої придумали. 

На цьому тлі цікавою видається динаміка відносин у трикутнику Греція—Туреччина—США. Вони традиційно непрості, бо Туреччина і Греція — це держави південно-східного флангу НАТО, які гостро конфліктували між собою навіть під час холодної війни, що потребувало регулярного втручання Вашингтона. Тривалий час конфлікт визрівав навколо більшої лояльності США до Туреччини як потужнішої держави у військовій сфері, підрощуючи тим самим недовіру та антиамериканізм греків. 

Однак останніми роками відносини Туреччина—США безпрецедентно розладналися навколо розбіжних позицій щодо сирійського конфлікту або, скажімо, особи Фетхуллаха Гюлена, резидента США, якого Туреччина вважає відповідальним за спробу військового перевороту. Гарячою проблемою залишається рішення Анкари придбати російську ракетну систему С-400, яка не може бути інтегрована в систему протиповітряної оборони НАТО. Це перевертає з ніг на голову ситуацію з 1990-х, коли Греція, шукаючи нових союзників для стримування Туреччини, встановила на Криті закуплені в Росії комплекси С-300, які спочатку призначалися для Кіпру. 

Сьогодні ж Греція веде активний політичний діалог зі США, зокрема в рамках вирішення македонського питання. Буквально днями США розширили військову допомогу для грецької армії, фінансування якої було радикально обрізане через фінансову кризу, а також вирішили не продавати Туреччині винищувачів F-35, що знову ж таки є полегшенням для Греції, яка постійно перехоплює турецькі літаки у спірному повітряному просторі над Егейським морем. Утім, це радше ситуативний, ніж стратегічний союз: США підтримують розвідувальні роботи в Східному Середземномор'ї та формування осі Кіпр—Ізраїль—Єгипет навколо видобування і транспортування вуглеводнів, однак до розбудови "Турецького потоку" ставляться відверто негативно.

Помірно оптимістичним моментом грецько-турецького діалогу стали натяки на те, що, можливо, Туреччина таки відкриє закриту 1971 року єдину грецьку православну теологічну семінарію на острові Халкі поблизу Стамбула. Закриття семінарії створює велику проблему для Вселенського патріархату: йому нема де навчати нових священиків. Попри тиск широкого міжнародного співтовариства, Туреччина понад 40 років стояла на своєму і не погоджувалася поновити роботу теологічної школи. Нині Анкара натякає на можливість відкрити її за умови дозволу для мусульман Західної Фракії самим обирати своїх муфтіїв. Греція, яка задумала чергову реформу конституції, зокрема й щодо статусу релігійних лідерів, могла би скористатися цим шансом на посилення становища патріарха Варфоломія, яке потішило б його не менше, ніж українська автокефалія. Однак нестабільність грецької політичної сцени і наближення виборів не гарантують подібного невеличкого прогресу в двосторонніх відносинах. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво