Анатолій Гальчинський: На порядку денному світового співтовариства — новий етап глобалізації - Макрорівень - dt.ua

Анатолій Гальчинський: "На порядку денному світового співтовариства — новий етап глобалізації"

1 вересня, 2017, 17:24 Роздрукувати Випуск №32, 2 вересня-8 вересня

Про те, куди "йде земля з-під ніг" людства, наша нова розмова з Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ.

Анатолій Гальчинський

У вересні — після закінчення серпневого періоду відпусток — не тільки в нас, а й практично в усіх країнах світу відкривається новий політичний сезон, що супроводжується черговим сплеском ділової активності. 

Увагу аудиторій, цілком природно, передусім зосереджено на проблемах поточної "злоби дня" — на шкоду навіть найбільш значущим аспектам довгострокової перспективи. І хоча заглядати в майбутнє — справа, звісно, не надто вдячна, робити це доводиться, адже це саме майбутнє вже настало. Людство переживає переламний етап свого розвитку: ідуть у минуле реалії індустріальної цивілізації, закінчується каденція капіталізму, під впливом четвертої промислової революції формуються принципово нові процеси в усіх сферах людського буття. Про те, куди "йде земля з-під ніг" людства, наша нова розмова з Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ — співрозмовником, якого на сторінках DT.UA і представляти особливо не треба.

 

— Анатолію Степановичу, зростання хаотичності процесів на світовій арені — це вже давно не суб'єктивне відчуття окремих спостерігачів, а системний і багато в чому об'єктивний процес. Отже, настання "ери Трампа", як, утім, і багатьох інших, ще нещодавно приречених на маргінальність політиків, зовсім не випадкове?

— Давайте відразу знімемо питання про США. Америка ніколи не була лідером системних перетворень, про які йдеться. Цю функцію взяла на себе Європа. Що ж до політики нового президента, то вона далеко не однозначна. У ній проглядаються й перспективні начала. Проте схильний кваліфікувати її як політику "повернення назад". Для мене, ученого, який завжди високо оцінював достоїнства цієї країни, дана ситуація викликає серйозний жаль. Обама у своїх концептах ішов попереду зароджуваних процесів. Нове керівництво США намагається розв'язувати ті самі проблеми з позиції в основному консервативних переваг.

— Багато європейських політиків чинять так само. Чи є тут якісь загальні передумови?

— Світ інтенсивно ускладнюється, і ризикувати в освоєнні нового воліють далеко не всі. Однак ми маємо враховувати й інше: на Заході розпочався складний процес формування якісно нового класу управлінської еліти — політиків, головним об'єктом управління яких стає не суто економічна сфера, а людиностверджуюче начало в розвитку суспільства. Заснована на взаємозалежності "капітал—влада—капітал" капіталоцентристська система управління суспільством іде в минуле. Вона перетвориться на знанняцентристську структуру — "знання—влада—знання". Йдеться про логіку перспективи. Перетворення знань на основну домінанту розвитку суспільства, його багатства визначає специфіку таких принципових змін. Формування "постматеріальної еліти" (В.Іноземцев), її деекономізація здійснюються на цій основі. Йдеться про реалії елітарної революції, преференції якої даються взнаки вже сьогодні. Колізії, на яких ми акцентуємо, розташовуються, швидше за все, у цій площині.

— А що у нас?

— У нас усе однозначно: практично всі управлінські "новації" останніх років не виходять за межі капіталоцентристської системи, відносин "капітал—влада—капітал". Її усвідомлено консервують. Про перспективи системи "знання—влада—знання" у нас навіть не згадується. Для керівництва країни це заборонена тема. Можливо, вона залишається ще не осмисленою. Висновок зрозумілий: елітарна революція в нас іще попереду. Коли і яким чином вона відбудеться, не знаю та знати не можу. Але вона безальтернативна. Інтелектуальний потенціал суспільства вже сьогодні достатній для цього.

— І все-таки давайте уточнимо та конкретизуємо, у чому сенс "логіки перспективи", про яку ви кажете?

— Ми докладно розглядали ці питання в наших попередніх розмовах. Ішлося про перспективу нової епохи, системоутворюючі начала, які формуються в площині відносин, розташованих, кажучи словами Маркса, "по той бік матеріального виробництва". Ідуть у минуле домінуючі не одне століття поспіль пріоритетності економічного детермінізму. Основа цих процесів — підготовлена всім перебігом загальноцивілізаційного прогресу, інтенсивно поглиблювана в наш час самодостатність особистості, її перетворення не лише на першооснову, а й на самоціль розвитку суспільства.

— Ви постійно кажете про самодостатність особистості та її особливу значущість. Давайте розглянемо цю констатацію в більш деталізованому наближенні.

— Самодостатність, у моєму розумінні, — спроможність людини забезпечити оптимальні рівні задоволення своїх матеріальних і духовних потреб на основі власного вибору. На цих самих принципах формується самодостатність держав. Вона в нових умовах також істотно поглиблюється. Йдеться про взаємну кореляцію цих процесів — їхню зростаючу значущість не тільки в якісних перетвореннях суспільства, а й у формуванні нової моделі глобалізації, сенс якої поки ще далеко не в усьому системно ідентифікований. Можливо, не в усьому зрозуміла нам міжнародна політика Трампа ґрунтується на відповідних преференціях. Я цього не знаю.

— Тоді наскільки обґрунтовані ваші аргументи з приводу ЯКІСНИХ перетворень глобалізації, формування, як ви стверджуєте, нового етапу її розвитку? Ви пов'язуєте цей процес зі зростаючою самодостатністю держав — далеко не однозначна позиція в умовах "зростаючого світового хаосу".

— Я справді у своїх наукових публікаціях намагаюся аргументувати, у моєму розумінні, принципово значуще: на порядку денному світового співтовариства новий етап глобалізації. Спочатку хочу розсіяти ваші сумніви: зростаюча самодостатність держав — це не тенденція до їхньої самоізоляції, а навпаки, розширення зони вибору, отже, і поля глобальних комунікацій.

Тепер про найбільш значущі доданки нового етапу. Ми, як правило, погоджуємося із суто економічною версією ідентифікації глобальних процесів, його ототожненням із системою міжнародних економічних відносин. Логіка економічного детермінізму домінує й на цьому рівні. Нині ця логіка йде в минуле. Відповідно, актуалізується егоцентриська спрямованість глобальних перетворень — під впливом прискорюваної глобалізації інформаційних потоків, просторових комунікацій та інтелектуального обміну інтенсивно розвивається планетаризація людської особистості, її духовного багатства, креативного потенціалу. Йдеться фактично про зародження під впливом інформаційної революції нової матриці глобалізації, в якій розвиток (планетаризація) людської особистості визначає системну конфігурацію глобалізаційного процесу, його функціональні пріоритети. Усе логічно — як і на національному рівні, у процесі глобалізації людина перебирає на себе функцію вихідного начала. Це не звужує, а навпаки, розширює енергетичний потенціал глобалізації, у тому числі її економічної складової: енергія планетаризації особистості істотно примножує відповідні ресурси. Перспективи нового етапу глобалізації я пов'язую передусім із цим.

— Передбачаю реакцію читача — картинка гарна, але життя інше.

— Усвідомлюю й це, готовий до дискусії. Але вона можлива лише в площині двох вихідних. Перша — урахування взаємної обумовленості процесів розвитку та прогресу. За словами видатного французького філософа-теолога Тейяра де Шардена, наш світ — це "машина прогресу". Ми часто забуваємо це. Друга передумова визначається складною та суперечливою взаємозалежністю процесів саморозвитку суспільства та його керованого розвитку, домінантністю (в остаточному підсумку) принципів спонтанного саморозвитку. Пов'язана з розвитком сутнісних сил людської особистості її планетаризація детермінується домінантами саморозвитку. Д.Трамп, так само, як і А.Меркель або Сі Цзіньпін, може сприяти цьому процесу або загальмувати його. Але вони не в змозі використати право "вето" — такого права вони не мають. Вони відповідальні за функціональні форми цього процесу, їхню адекватність національним пріоритетам. Але це вже зовсім інша площина аналізу.

Необхідно враховувати ще одну складову нового етапу глобалізації — планетаризацію людського суспільства, яка формується на спонтанній основі. Змінюється зміст поняття "людство" — його існуюча переважно сумативна визначеність трансформується в самодостатню соціальну цілісність. За В.Вернадським, людство як соціально цілісний організм формує фундамент ноогенезису — експансії свідомого та трансформації на цій основі біосфери в ноосферу. Йдеться, по суті, про перспективи інформаційно-мережної матриці планетарного суспільства. На цьому фундаменті формується філософія ренесансу навчання В.Вернадського про ноосферу. Серйозна аналітика не може не враховувати й цих реалій. Я предметно аналізую ці питання у своїй книжці "Политическая нооэкономика" (2013). У нашій розмові хочу лише позначити й цю проблему, підтвердивши тим самим позицію, яку я відстоюю, з приводу багатосуб'єктності нового етапу глобалізації: не капітал і тільки (як це має місце нині) капітал, а й інші принципово значущі формування визначають новації цього процесу.

— Розумію значущість цих питань, переконаний і в інтересі до них нашого читача. Можливо, є сенс повернутися до них у нашій наступній розмові.

— Я в цьому зацікавлений, адже йдеться про видатний внесок у світову науку вітчизняного вченого. Але продовжимо наш аналіз.Важливою складовою новаційглобалізації, що розглядаються, є інституціоналізація геоекономіки, яку не слід плутати, як звичайно має місце, зі світовою (міждержавною) економікою. Геоекономіка утверджує свої цінності як економіка загального інтересу людства. Ми говоримо про взаємно залежну кореляцію: планетаризація людини — планетаризація суспільства — планетарна геоекономіка. Вичленовування геоекономічної системи в самодостатню, а в окремих аспектах — у домінуючу структуру визначається, з одного боку, інтернаціоналізацією ресурсів (насамперед енергетичних) розвитку, з іншого — інтенсивно наростаючими викликами людству та, відповідно, зростанням значущості системного забезпечення захисних функцій. Нині це завдання вирішується інструментами національних економік. Перспектива — їхня реалізація на рівні мережних механізмів геоекономіки. Не йдеться про перетворення "хочу — не хочу". Ми кажемо про автономну інституціоналізацію геоекономіки як систему виживання людства. Можливостей інших рішень людство просто не має.

Тепер безпосередньо про те, про що ви запитували, — про зростаючу самодостатність держав і вплив цього процесу на глобальні перетворення. Самодостатність визначає не тільки свободу вибору, а й рівнозначущість окремих держав — суб'єктів глобалізації, це головне. Не відкрию Америки, стверджуючи, що в нинішній конфігурації глобального процесу всі його функціональні системи базуються на принципах централізації та вертикальної субординації. Є старші й рядові, ведучі та ведені. Нині й у цьому питанні ми маємо говорити про протилежну тенденцію, про зміни стратегічної спрямованості загального вектора глобальної (у т.ч. економічної) еволюції — його домінантою стає процес децентралізації, затвердження пріоритетності горизонтальних артикуляцій глобального простору та його плюрализації, симетричної взаємодії рівнодостойних держав.

Такі принципові зміни уже сьогодні видно неозброєним оком. Закінчується каденція, як ми про це вже казали, системоутворюючого суб'єкта централізації — індустріального капіталізму. У минулій нашій розмові йшлося про кінець політики євроцентризму. Найглибша криза ЄС, яку ми переживаємо у наші дні, — це теж наслідок зростаючої самодостатності відповідних держав, їхніх природних прагнень бути не кастрованим, а повноформатним носієм національних інтересів. Дедалі очевиднішою стає перспектива перетворення ЄС із жорстко централізованого на багаторівневе, різношвидкісне інтеграційне утворення. Альтернативи цьому немає. Для мене це було очевидним і раніше. Україна, на моє глибоке переконання, об'єктивно зацікавлена саме в такого роду перетвореннях. Ми маємо про це казати відкрито.

Глибоку кризу переживає й МВФ, який виконує багато років функцію основного наглядача уніфікованої централізації глобального економічного процесу, — того, як на цьому повсякчас акцентую, що вже давно віджило своє та потребує радикальної заміни. Цього не відбувається. Раніше я не звертав на це уваги, виступав адвокатом фонду. Зараз усе інакше. У наш час фонд в дедалі більшому ступені перетворюється на епіцентр не розвитку, а консерватизму. Це всі розуміють. Нинішня гранична політизація політики МВФ — доказ цього. Наша (як і інших країн) фінансова залежність від кредитів МВФ заважає нам говорити про це на весь голос. Перелік подібних проблем можна продовжити. Новий етап глобалізації детермінується їхньою актуалізацією. Світове співтовариство, так само, як і український політикум, не може не зважати на це.

— Ви повсякчас у наших розмовах говорите про новації макроекономічного простору. Але ж макроекономіка не самодостатня, а її кінцеві результати реалізуються на мікрорівні — на рівні первинних суб'єктів економічного процесу. Розуміючи масштабність цієї проблематики, яка потребує спеціального розгляду, давайте все-таки спробуємо "приземлитися" на мікрорівень хоча б точково, — якими тут можуть бути основні переваги та новації в контексті піднятих нами проблем?

— Зовсім недавно розмовляв із людиною, яка знайомилася з реаліями Силіконової долини. Враження, розповідав співрозмовник, що ти тут уже не вперше. На кожному кроці назви добре знайомих корпорацій — Apple, Google, Intel, Facebook... Мануель Кастельс, науковий внесок якого в обґрунтування логіки інформаційної економіки особливо значущий, вважає, що мережні інтернет-компанії Силіконової долини можуть розглядатися як своєрідний еталон щойно народжуваної підприємницької культури. Добре відомо, що серед персоналу силіконових фірм (на провідних ролях) багато кібернетиків — вихідців з України. У цьому сенсі те, про що ми будемо говорити, може проектуватися на наші перспективи. Три позиції.

Перша — акцентується на зростаючій самодостатності первинних ланок інформаційно-мережної економіки, яка нині ще тільки зароджується, їхній інституціональній індивідуалізації, поглибленому розмаїтті. Йдеться про організаційну мобільність інформаційно-мережних фірм. Ґрунтуючись, з одного боку, на принципах максимальної відкритості, з іншого — на динамічній активності, такі фірми можуть бути лише функціональними структурами гранично гнучкої спеціалізації.

Друга позиція стосується домінантності соціальної функції інформаційних фірм. Їхня вихідна основа залишається традиційною — одержання прибутку. Як каже про це Кастельс, ідеться про діючий інструментарій "робити гроші з ідеї". Але особливо значуще й інше: основою капіталізації інноваційних фірм є інвестиції не у фізичні складові виробництва (земля, споруди, машини), а в живий (інтелектуальний) капітал, накопичення персоніфікованих знань і навичок, безпосереднім носієм яких є персонал фірм, кожен без винятку її працівник. У цьому контексті ми маємо право розглядати функціональну визначеність відповідних суб'єктів мікроекономіки не тільки (а швидше за все, не стільки) як інститут накопичення прибутку, а й як діючий соціальний механізм збільшення креативно творчого потенціалу особистості, її самоствердження. У багатьох аспектах ця позиція видається визначальною.

Третя позиція — управлінські новації. Це насамперед нові, розташовані за межами переважно матеріальних винагород стимули активізації творчої праці. Вони визначаються високим рівнем довіри, оцінками кожного працівника як незамінного (найбільш дефіцитного) виробничого ресурсу. Змінюються акценти і в управлінні виробничим процесом. Вони ув'язуються зі створенням механізмів залучення кожного працівника фірми в інноваційний процес. Традиційне запитання управління "як робити?" змінюється проблемою "що потрібно робити?". Тут усе логічно: творчою може бути тільки самопрограмувальна праця. Відповідно, проблему "як робити?" вирішує сам виконавець. Рівень його кваліфікації дозволяє це. Ми кажемо про кінець насамперед у цьому сегменті менеджменту управлінської ієрархії. Як писав один із найавторитетніших у світі фахівців у галузі менеджменту П.Дракер, "сила перестає бути основою управлінських рішень".

Ті самі новації домінують і в системі корпоративного управління. Йдеться не про формальну, а про реальну інтеграцію безпосереднього виробника в управлінський процес і на цьому рівні. Зробити кожного працівника співучасником прийняття управлінських рішень — така мета розглянутих перетворень. У підсумку, знову-таки за Дракером, зникає поняття "підлеглий", воно витісняється поняттям "партнер". Кінець управлінської вертикалі ґрунтується й на цьому.

Що в підсумку? У своєму питанні ви торкнулися актуальної проблеми — кореляції мікро- і макроекономічних процесів. Як показує наш аналіз, механізми не тільки відповідної кореляції, а й глобальних перетворень формуються в площині егоцентристських пріоритетів. По суті, мережна інноваційна фірма (як еталон новацій мікроекономіки) реалізує свої визначення як первинна ланка не просто економіки, а соціоцентристської економіки, про основні начала якої ми говорили вище. Для розуміння загальної філософії сучасних перетворень ця констатація принципово значуща.

І на завершення про те, що акцентувалося на початку нашої розмови. Ми маємо із розумінням ставитися до першочергової уваги світової громадськості до найактуальніших проблем сьогодення. Але водночас ми не вправі ігнорувати очевидне — дієвість поточних рішень різного рівня визначається їхньою обов'язковою кореляцією з філософією довгострокової перспективи. Це особливо значуща позиція й для політикуму нашої країни. Деякі дуже актуальні та водночас ще недостатньо осмислені дискусійні аспекти відповідної перспективи представлені в нашому аналізі. Головне в цьому аналізі — постановка проблеми. Дуже хочу, щоб читач із розумінням ставився до цього.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво