Фінансовий та валютно-кредитний геноцид українців і бізнесу - Макрорівень - dt.ua

Фінансовий та валютно-кредитний геноцид українців і бізнесу

27 грудня, 2017, 16:54 Роздрукувати Випуск №49-50, 28 грудня-13 січня

Фінансова допомога Заходу має надходити в Україну до українців без участі державних інституцій.

Писати зараз про фінансово-кредитну систему без заспокійливого неможливо. Емоції та професійне обурення діяльністю НБУ, багатьох комерційних банків та численною армією корупціонерів і шахраїв навколо них в останні роки блокують здатність логічно і послідовно викласти свої думки… 

Але я спробую коротко, майже без цифр пояснити читачам, що відбувається, чому саме так і що робити.

Одразу після втечі Януковича і його найближчого оточення за ними з банківської системи почали тікати накрадені ними долари — приблизно 4–5 млрд дол. Готівку вони забрали з собою чи надійно заховали в Україні — 3–4 млрд дол. В Україні стало менше доларів — курс гривні обвалився. Зрозуміло, що непрофесіоналізм і корупція нової влади сприяли такому перебігу подій.

З часом фіктивні банки з фіктивним капіталом (а таких на той момент налічувалося приблизно 50%) відчули рішучість МВФ засвітити їх баланси та показати реальні дірки, які інколи наближалися до 100% їхніх пасивів та активів. Саме тому вони також почали виводити за кордон валюту, а гривню з балансів банків перетворювали на фіктивні активи і готівку. Якщо казати прямо — красти. Вкрали багато, приблизно 300 млрд грн. Кому належали вкрадені гроші? Звичайним українцям, малому і середньому бізнесу, державним структурам, у тому числі НБУ.

Хто вкрав? Безпосередньо це робив менеджмент банків, але, як правило, вказівки їм давали власники банків і чиновники, які свідомо розміщували державні кошти на рахунках фіктивних банків з метою отримати тіньові доходи та вкрасти ці кошти. Та не лише вони. В Україні існує велика кількість позичальників-шахраїв, які позичають кошти з метою їх крадіжки. Взагалі повертати кредити в Україні не вважається нормою. Вся державно-політична система і більшість суддів стоять на захисті позичальників-злочинців. Держава сприяє збільшенню кількості фінансових шахраїв та їх збагаченню. Кредити повертають, якщо можуть це фізично зробити, лише маленькі українці.

Хто платить за вкрадені активи банківської системи? Хто рефінансує фінансових шахраїв? На перший погляд, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), НБУ та держава — кошти державного бюджету. Але насправді за все платять українці. По-перше, вже давно всі кошти ФГВФО бере з бюджету України (60 млрд грн з 85 млрд), де-факто він банкрот. По-друге, бюджет на 90% наповнюють маленькі, бідні українці. Адже ПДВ — основний податок дохідної системи бюджету — сплачується кінцевими споживачами, тобто українцями. По-третє, кошти НБУ також народні.

Мені можуть заперечити, що кошти для рефінансування злочинних фінансових оборудок, наслідком яких стало банкрутство половини українських банків, отримуються через монетизацію НБУ ОВДП, тобто приховану емісію. Це означає, що гроші надходять до бюджету не через оподаткування українців, а з допомогою друкарського верстата, держава просто друкує гроші, які було вкрадено з банківської системи. Але не все так просто. Кожна неправильно емітована гривня веде до інфляції та девальвації національної валюти і, що найголовніше, майна, гривневих накопичень і доходів українців! Інфляція і девальвація — це додаткові податки, що їх платять українці, малий і середній бізнес. До речі, великий бізнес (а це завжди експорт) цих податків не сплачує, він їх отримує через надприбутки від експорту і компенсацію ПДВ з бюджету.

Хто ще виграє від такої монетарної політики? Зазвичай хронічно збиткові державні банки —Ощадний банк та Укрексімбанк. З 2008-го по 2016 р. вони отримали з бюджету України 61,8 млрд грн. У 2017 р. до них приєднався націоналізований Приватбанк. 200 млрд грн — це мінімальна сума, яку вже почали сплачувати українці для покриття збитків і капіталізації нового державного монстра. Хто ще виграє? Звичайно, чиновники і всі, хто залучений у процес продажу активів (нагадую, що це сотні мільярдів гривень) банків, які ліквідовуються. Мій прогноз: доля повернутих активів банків-банкротів становитиме 4–5%! Водночас 95–96% активів піде до рук колишніх банкірів, позичальників-шахраїв, продавців активів банків і чиновників, які ці операції організовують і контролюють…

До чого прийшла Україна в результаті таких "реформ"? Питома вага державних банків в Україні вже перевищує 50%. Проблема в тому, що ці банки працюють значно гірше, ніж приватні (з українським та іноземним капіталом). Так, питома вага поганих кредитів у всіх банках України становить 43%, а, наприклад, в Ощадбанку — 64, в Ексімбанку — 65%. Банки майже не кредитують українців і український бізнес. Є лише надія на пожвавлення кредитування в 2018 р. Але і наступного року, і зараз я не зможу відповісти на таке запитання: банк надав нормальний кредит для розвитку бізнесу, чи для того, щоб украсти гроші вкладників, чи для того, щоб виконати якийсь норматив НБУ, чи для того, щоб завести з часом гроші в банк як капітал?.. Зрозуміло, що без нормальних кредитів економіка України швидко не зростатиме.

Не буде зростати економіка, особливо малий і середній бізнес, без валютної та платіжної лібералізації. Спочатку про систему валютного контролю — вона найгірша і найпримітивніша, до того ж (про це свідчать численні фінансові кризи в Україні) і найменш ефективна в світі. Її не треба покращувати, її треба викинути на смітник. Українцям і бізнесу потрібна повна валютна лібералізація (дерегуляція). НБУ варто запровадити два інструменти для гасіння валютно-фінансових криз: можливість гальмувати капітальні операції в валюті до 30 днів і поточні операції до трьох днів. От і весь контроль.

Не менш актуальною є платіжна лібералізація — впровадження в Україні сучасних електронних платіжних систем, якими користується весь цивілізований світ, тільки не Україна і українці. Ідіотизм дій регулятора блокує і гальмує торгівлю (особливо експорт) малого бізнесу, українських підприємців та інноваторів. Ідеться не про сучасні криптовалюти… а про значно простіші, легальні в усьому цивілізованому світі технології торгівлі п'ятирічної давності. НБУ, не можна зараз спати!

Після аналізу, як правило, мають іти поради уряду України і НБУ. Не робитиму цього зараз. Влада не чує і не виконуватиме порад, які заважають їй займатися реальними справами — заробляти і зберігати статус-кво. Рік тому, у жовтні, в DT.UA я розмістив дві свої статті "Співпраця з МВФ…" і "Банки, шахраї, кризи, кредити…", де надав усе ще актуальні поради владі. В цій статті я хочу надати поради не владі (це не має жодного сенсу), а українцям — як ідентифікувати сотню тих антиукраїнців, не рахуючи, звичайно, Путіна, хто зробив нас за останні чотири роки вдвічі біднішими.

Пропоную розпочати такий проект: взяти 100 найбільших виданих і неповернутих кредитів — тих, які не обслуговуються і які після перемоги Революції гідності призвели до банкрутства половини українських банків, падіння ВВП майже на 18% і гривні більш як утричі, втрат державного бюджету (по суті, це втрати українців) приблизно на 300 млрд грн, банкрутства десятків тисяч підприємств тощо. Далі, відкрити за фактом неповернення кожного такого кредиту кримінальну справу. Визначити банки, в тому числі і НБУ, які видали такі кредити. Назвати прізвища керівників і кінцевих власників цих банків. Далі, визначити компанії, які взяли ці кредити, назвати їхніх керівників і кінцевих власників. Я гарантую, що по більшості неповернутих кредитів прізвища тих, хто видавав кредити, і тих, хто їх отримував, співпадуть! Українці дізнаються, як в їхній країні стають мільярдерами. І нарешті, нові антикорупційні органи за місяць-два мають дати відповідь суспільству: хто вкрав гроші українців? Повторюю, за моїми розрахунками, це понад 300 млрд грн.

В Україні 90% випадків неповернення великих кредитів пов'язані із шахрайськими схемами і лише близько 10% — з помилками банкірів і бізнесменів. Але якщо банкір не бореться всіма законними засобами за повернення кредиту, він у долі. Але часто-густо шахраї-позичальники перемагають банкірів. Коли вони беруть кредит з метою його викрадення, то просто залишають 15–20% від отриманих коштів на "вирішення" проблем у правоохоронних органах і судах. До речі, в країнах ЄС такі помилки трапляються лише з 2–3% кредитів, саме стільки відсотків виданих комерційними банками кредитів там відносять до поганих.

Окрема проблема — інститут банкрутства банків і підприємств. У нормальних країнах більш як 50% банків і підприємств, які потрапляють під цю процедуру, відновлюють свою платоспроможність, в Україні такий відсоток наближається до нуля. Але навіть коли банки і підприємства там дійсно банкрутують, кредитори повертають собі значно більше половини коштів, в Україні — трошки більше нуля. Очевидно, що стратегічно цим інститутом має займатися не Міністерство юстиції, як зараз, а Міністерство економіки, але спочатку — правоохоронні органи.

Якщо повернутися до нашого проекту, то в результаті повинні бути названі прізвища 100 антиукраїнців і сума народних коштів, яку кожен із них має повернути. Всі шахраї мають бути покарані, а вкрадені мільярди — повернуті українцям, бізнесменам і державі. Якщо кредити не повернуті, а фінансові махінатори не покарані, то правоохоронці та судді — в долі. Їх теж необхідно публічно віднести до нової сотні антиукраїнців, але вже в іншій сфері суспільного життя. Давайте ідентифікувати антиукраїнців…

Такими методами можна примушувати правоохоронні органи в Україні працювати. І лише тоді, коли вони запрацюють результативно (шахраї опиняться в тюрмах, а гроші буде повернуто ошуканим власникам), в Україні закінчаться перманентні фінансові кризи. Чи є шанси на такий розвиток подій? Є, але вони настільки мізерні, що сьогодні про це можна лише мріяти. Чекатимемо на вибори.

Може, в таких умовах країну і бізнес врятує кредитування іноземних партнерів? Розглянемо цю альтернативу. Скажу прямо — я не вірю, що зараз наші чиновники самостійно, без допомоги міжнародних фінансових організацій, здатні організувати позички на міжнародних ринках на вигідних умовах через некомпетентність чи корупцію. Проаналізуємо, наприклад, останню позику уряду на 3 млрд дол. У жодній країні світу таке неможливо: платити своїм громадянам (інвесторам) 1% у валюті (саме стільки зараз платять державні банки за валютними депозитами), а іноземним спекулянтам — у 7 разів більше — 7,375%! Українці виплачуватимуть щороку 221,25 млн дол. (приблизно 6,1 млрд грн) протягом 15 років. І це в той час, коли українці тримають поза банками в Україні приблизно 100 млрд дол. Я переконаний, що серед цих "іноземних спекулянтів", які 15 років отримуватимуть процентний дохід у доларах на рівні 7,375%, є багато антиукраїнців, які ошукали банківську систему України (фактично вони ошукали бідних українців і малий бізнес) на 300 млрд грн. Блискучий розрахунок. Захід так красиво працювати не може…

Стало зрозуміло, чому уряд не позичив валюти в українців? Але виникає інше запитання: чому українським комерційним банкам не потрібна валюта в той час, коли українські підприємства потребують кредитів для впровадження нових західних технологій, без яких вони не можуть вийти на ринок ЄС? Відповідь проста і водночас абсурдна: НБУ заборонив валютні кредити під імпорт нових технологій. На мою думку, це геноцид української інноваційної економіки.

Якщо не українські чиновники, то, може, Захід зможе допомогти Україні? Дійсно, такі міжнародні організації, як МВФ, Світовий банк, а також ЄС і США надають кредити уряду України (гроші надходять до державного бюджету) і НБУ (гроші ідуть у міжнародні резерви) під зобов'язання української влади провести дуже конкретні дії (реформи). Наприклад, створити антикорупційний суд, докапіталізувати комерційні банки тощо. Такі зобов'язання українська влада брала раніше і бере зараз тисячами. Я не жартую, тисячами.

Більшість вимог Заходу (не всі) правильні і корисні саме для українців. Підкреслюю, для українців, а не для влади. Тому українська влада укладає угоду, отримує перший транш — 10–20% від суми позики, інколи другий, а далі просто порушує умови угоди із Заходом, і кредитна угода розривається. Починаються переговори про нову… Як правило, вибірка коштів за такими угодами не перевищує 20–30%. Другою причиною розривання угод є інституційна слабкість влади (нема професійних кадрів) і корупція (намагання чиновників мати відкіт із кожного отриманого і витраченого долара). Висновок — Захід також не може ефективно організувати кредитування Україні на макрорівні.

На щастя, Захід має структури, які спрямовують кредити не до бюджету уряду України чи до резервів НБУ, а в комерційні структури (державні і приватні) України, тобто ці структури працюють на макрорівні. Дійсно, ЄБРР, МФК, ЄІБ надають кредити українським підприємствам і банкам. Але ці структури ставлять умовою своєї діяльності (розмір і кількість наданих кредитів) виконання угод з МВФ і ЄС. Коло замикається. Я оцінюю коефіцієнт корисної дії цих інституцій також на рівні 20–30%.

Щоб краще зрозуміти гостроту проблеми, наведу такі факти. Наприкінці 1993 р. я почав працювати в ЄБРР на посаді виконавчого директора. Добре пам'ятаю перший проект банку в Україні — модернізація аеропорту "Бориспіль" (приблизно 10 млн дол.), а також мій останній проект в ЄБРР у 1996 р. — кредитна лінія для малого і середнього бізнесу спочатку на 100 млн дол., а з часом ще на 200 млн євро. Уже тоді ЄБРР виходив на щорічне фінансування проектів в Україні на суму приблизно 1 млрд дол. Наш час, 2016 р. — фінансування банком усіх проектів значно менше. І це в умовах збільшення активів банку втричі. І це в умовах, коли найбільший реципієнт банку — Росія вже давно позбавлена можливості отримувати кредити банку через анексію Криму і агресію на Сході України. Ще більше питань до якості проектів. Невже кредит на 300 млн дол. "Нафтогазу" на закупівлю газу — це місія ЄБРР? Інколи мені соромно не лише за Україну, а й за наших партнерів…

Можу довести, що можливості (потенціал) міжнародних фінансових організацій щодо проектного фінансування в Україні — на рівні 10 млрд дол. щороку. ЄБРР — приблизно 3 млрд дол., МФК — 2 млрд, ЄІБ — 5 млрд. Останній переважно фінансує великі інфраструктурні проекти. Тільки використання можливостей цих інституцій може забезпечити Україні темпи економічного зростання 8–9% на рік. Тоді, очевидно, кредити державі будуть непотрібні. Справа у тому, що приблизно 50% прямих іноземних інвестицій і валютних кредитів бізнесу будуть конвертовані у гривню і надійдуть до золотовалютних резервів НБУ. Такі надходження, а це 5–6 млрд дол. щороку, будуть цілком достатніми для обслуговування зовнішнього боргу України. За моїми розрахунками, Україна (українці) має заплатити в 2018 р. приблизно 4,5 млрд дол., у 2019-му — 7 млрд, у 2020-му — також 7 млрд дол.

Наведені цифри страшні, на жаль, вони будуть ще гірші, адже влада не буде діяти так, як я пропоную, все буде так, як і було: нові державні кредити, нові відсотки… Може, вже настав час змінити принципи і методи нашої співпраці із Заходом. Моя пропозиція Заходу дуже проста — кредитувати і допомагати треба не державним, а лише приватним і громадським інститутам в Україні і безпосередньо українцям. Час прибрати державу як посередника між Заходом і українцями. Тому я звертаюся не до влади, а до Заходу у формі Маніфесту, який, я впевнений, підтримують усі українці!

Маніфест українців щодо міжнародної фінансової допомоги Україні

Українська влада і український бізнес протягом
усієї 26-річної історії існування незалежної України були не здатні скористатися дешевими і потенційно масштабними і корисними кредитами міжнародних фінансових організацій, ЄС і США. Саме тому Україна стала найбіднішою країною в Європі. Ми маємо великі сумніви, що корумпована українська влада зможе щось змінити в матриці існуючих політичних координат.

На Заході також довго домінувала абсолютно хибна думка про невігластво лідерів бідних країн як причини їх занепаду. В таку парадигму, звичайно, вписувалась і Україна. Саме хибність цього підходу і є відповіддю на питання, чому закінчуються невдачею, здавалося б, абсолютно бездоганні поради Заходу в рамках візії видатних економістів, Вашингтонського консенсусу, програм МВФ в Україні чи програми технічної допомоги та інституційного розвитку Світового банку.

Справа у тому, що політичні лідери України, які перебувають при владі, використовують авторитет, ресурси і кредити іноземних фахівців та інституцій переважно на свою користь, а не на користь країни. Інколи, звичайно, інтереси держави збігаються з інтересами правлячої еліти, але такі епізоди — виняток, а не правило. В рамках сказаного дамо пораду міжнародним фінансовим організаціям, а також ЄС і США стосовно їх допомоги країнам, що розвиваються, тобто країнам з екстрактивними політичними і економічними інститутами, до яких належить і Україна:

— не варто надавати кредити бідним державам, варто кредитувати лише малий і середній бізнес у цих країнах та підприємства, які займаються розвитком соціально-економічної інфраструктури, причому переважно приватної форми власності;

— не варто надавати технічну допомогу бідним державам, варто надавати технічну допомогу неурядовим організаціям, інститутам громадянського суспільства та іншим інститутам, які провокують творчу деструкцію.

Ще раз наголошуємо, що десятки мільярдів доларів кредитів і мільярди доларів технічної допомоги, які отримала Україна за 26 років, були бездарно використані (це в кращому випадку), значна їх частина пішла в приватні кишені корупційних правлячих еліт і на цементування їх влади. Повернення цих кредитів разом із відсотками, а це вже сотні мільярдів гривень на рік, тільки посилює бідність і соціальну несправедливість. Бідні держави нездатні конвертувати державні кредити та технічну допомогу в економічне зростання і соціальний розвиток. Ба більше, вони використовують їх для посилення тиранії статус-кво. Саме ця тиранія знищує Українську державу: сотні тисяч молодих українців щороку реально тікають із країни, мільйони старших людей вже перетворилися на жебраків — виживають на 2 дол. на день.

Не треба доводити, що державне фінансування освіти, науки та охорони здоров'я разом із підтримкою малого і середнього бізнесу є запорукою здорового економічного зростання будь-якої країни. Але в Україні до цих секторів необхідно додати культуру, яка фінансується зараз у межах статистичної похибки, до речі, як і наука. Наші розрахунки показують, що кредити малому і середньому бізнесу в найближчі 5–10 років мають бути на рівні 3 млрд дол., а витрати на підтримку приватних проектів науки, освіти, охорони здоров'я, та культури — 2 млрд. Українська влада не здійснює цих функцій, тому українці не здатні зараз до конструктивних дій з розбудови нових державних інституцій (особливо антикорупційних) саме через нашу бідність, брак освіти і культури…

Ми, українці, звертаємося до лідерів країн Західної цивілізації з нашим Маніфестом, головні ідеї якого зводяться до того, що фінансова допомога Заходу має надходити в Україну до українців без участі (посередництва) державних інституцій! Кредити — малому, а з часом і середньому бізнесу, причому за кредитними ставками, як у країнах Центральної та Східної Європи. Гранти — талановитим, креативним, енергійним діячам культури, науки, освіти та інститутам громадянського суспільства.

Кредити малому і середньому бізнесу мають бути організовані через кредитні лінії провідним приватним українським банкам (очевидно, без російського капіталу). Вказані банки повинні надавати кредити малому бізнесу на суму від 10 тис. дол. до 1 млн на термін до п'яти років за ставками LIBOR (зараз ставка LIBOR по долару на рік становить приблизно 2%, а по євро — близько 0,2%) + 3%.

Гранти на загальну суму 2 млрд дол. мають бути надані тисячам українських науковців і діячів культури і освіти, в тому числі на створення нових і розвиток уже діючих приватних і громадських інституцій (інституційний розвиток суспільства). На адміністрування цих грантів піде від 5 до 10% виділених сум грантів, але це не буде марнотратством, скоріше, школою адміністрування для залучених у цей процес найкращих представників творчого громадянського суспільства, звичайно, за участі професійних адміністраторів. Ми розуміємо, що розгортання цього плану займе 4–6 місяців, і початкові суми допомоги будуть меншими. Але 5 млрд дол. — саме та сума грошей, яку може абсорбувати малий і середній бізнес та українські освітяни, науковці і культурні діячі.

Таку фінансову допомогу краще здійснювати через Європейський план допомоги Україні, який ще тільки розробляється і обговорюється європейськими інституціями. Він навіть може стати доповненням до планів Східного партнерства та нової угоди з МВФ, якщо у Заходу ще залишилися сподівання на реформування української влади.

Ми впевнені, що саме такий план дій Заходу зможе наблизити українців до західної системи цінностей, а також буде взаємовигідним. Як тільки пасіонарні українці будуть мати не лише респект Заходу, але і його фінансовий ресурс, ідеї Майдану зможуть бути втіленими в Україні, і вона стане не проблемою Заходу, а його успіхом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 8
  • Леонід Климчук Леонід Климчук 1 січня, 11:57 Це не стаття, а патріотичний крик компетентного фінансиста Олександра Савченка. Жаль,що наша нинішня корумпована влада ніколи не призначить цю чесну некорумповану людину головою НБУ. Можливо лише після національно-патріотичного військового перевороту вдасться позбутись компрадорсько-єврейського фінансового гноблення українців. Чому б лідерам світових демократичних держав не домогтися від нинішніх владоможців в Україні призначення вже зараз його головою НБУ ,захистивши і підтримавши його фінансові пропозиції по оздоровленню політекономіки країни. Вдячний газеті ДТ за публіцистичну підтримку О.Савченка. В цьому вона є проукраїнською. згоден 27 не згоден 1 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво